Минулого року відбувся XVIII міжнародний конгрес порівняльного права, організований Міжнародною академією порівняльного права, Американським товариством порівняльного права, Американським університетом, Університетом імені Джорджа Вашингтона та Джорджтаунським університетом (25 липня — 1 серпня 2010 р., Вашингтон).
Конгрес 2010 р. став рекордним за кількістю та географічним представництвом учасників (понад 500 учасників із 65 країн), за кількістю пленарних та секційних засідань, а також інших заходів. Уперше у цьому форумі взяли участь і представники нашої юридичної науки.
Робота XVIII конгресу відбувалася насамперед у формі пленарних та секційних засідань. Загалом відбулося сім пленарних засідань: «Порівняльне право: проблеми і перспективи», «Порівняльне право та релігія», «Місце порівняльного права в університетській освіті», «Роль порівняльного права у судах та міжнародних трибуналах», «Фінанси і банки в мусульманських країнах у порівняльній перспективі», «Заборона катування та культурний релятивізм», «Сучасне приватне право». Теми для пленарних засідань обиралися з огляду на особливу актуальність та інтерес для більшості учасників конгресу. Зокрема, на засіданні «Порівняльне право: проблеми і перспективи» основними були доповіді канадського вченого П. Гленна і президента МАПП Дж. Бермана та ін. Доповідачі підкреслили недостатність і неконструктивність розгляду порівняльного правознавства лише як одного з методів юридичних наук. Вони вказали на необхідність вивчення історичних витоків та ранньої історії порівняльного правознавства, які сягають значно давніших часів, ніж прийнято вважати (1900 р.). Також зазначалося, що порівняльне правознавство покликане відіграти непересічну як наукову, так і практичну роль у становленні й усвідомленні сучасного права в його єдності й різноманітності.
Доповідач від України О. Кресін у своєму виступі зазначив, що сучасні варіанти визначення дати появи порівняльного правознавства спираються на певні події, які символізують його визнання. Дослідження ґенези, основних етапів та закономірностей розвитку, а також сучасного стану порівняльного правознавства можливе лише шляхом виокремлення певних загальних критеріїв ідентифікації порівняльно-правового пізнання. Він запропонував, зокрема, сутнісні (пов’язані з уявленням про характер порівняльного правознавства та поглядами на еволюцію цього характеру), змістовні (послідовність і наукові засади використання порівняння у процесі пізнання права, концептуалізація порівняльно-правової методології, осмислення різними юридичними школами феномену порівняльного правознавства та ін.) та формальні (використання термінів «порівняльне правознавство», «порівняльне право», «порівняльне законодавство»; створення спеціалізованих компаративістських організацій, установ, закладів, підрозділів; елементи визнання того чи іншого статусу порівняльного правознавства на національному чи міжнародному рівні тощо) критерії.
Розглядаючи змістовні критерії, доповідач зазначив, що послідовне наукове за своїм характером використання порівняльно-правової методології в процесі пізнання права розпочалося раніше, ніж вона стала предметом дослідження та концептуалізації. Формування та послідовне використання певної методології є результатом діяльності наукових шкіл, груп однодумців. У порівняльному правознавстві однією з перших таких шкіл можна вважати історичну школу права.
Окремо доповідач розкрив також питання про формальні критерії формування порівняльного правознавства у першій третині ХІХ ст., які свідчать про його інституціоналізацію та зовнішнє визнання. Підсумовуючи,
О. Кресін наголосив, що запропоновані ним критерії виникнення юридичної компаративістики, систематизовані на основі аналізу праць європейських та американських учених, розглянуті систематично та із залученням першоджерел, вказують на те, що вона стала не відгалуженням однієї з юридичних наук (філософії права, історії права, теорії права), а результатом диференціації та концептуалізації останніх, демонструють хибність поглядів деяких дослідників щодо пізнього (друга половина ХІХ ст. — ХХ ст.) походження порівняльного правознавства. Розгляд будь-якого з цих критеріїв вказує на те, що порівняльне правознавство як наука зародилося у 1810-1814 рр. і сформувалося наприкінці 20-30-х роках ХІХ ст.
Однією з основних на пленарному засіданні «Роль порівняльного права у судах та міжнародних трибуналах» стала доповідь судді Конституційного Суду Італії професора С. Кассе «Правове порівняння в судах». Доповідач зазначив, що звернення до іноземного права у конституційних судах нині надзвичайно поширене при визначенні сучасних тенденцій у розвитку права, що саме на основі іноземного права у багатьох випадках визначається напрям тлумачення національної конституції.
Тематиці цього пленарного засідання відповідала й окремо виголошена лекція судді Верховного суду США Р. Б. Гінзбург. Зокрема, лектор розглянула питання ставлення до використання іноземного права судами у США.
Було проведено 35 секційних засідань: «Правова культура та правові трансплантанти», «Конституційні суди як «позитивні нормотворці», «Міжнародне право у національних правових системах», «Чи є права людини загальносвітовими і зобов’язуючими? Межі універсалізму», «Релігія і світська держава», «Підходи до забезпечення прозорості адміністрування в праві» та ін.
На кожній із секцій було представлено одну генеральну й 20-30 національних доповідей з певної проблематики.
Генеральним доповідачем секції «Правова культура та правові трансплантанти» став Х. С. Кордеро, директор Мексиканського центру уні- формованого права. Доповідач відстоював думку щодо нерозривної єдності понять «правова культура» та «правова традиція», з яких перша є змістовним наповненням другої. Ставши на бік цивілізаціоністської школи у порівняльному правознавстві, Х. С. Кордеро вказав на те, що запозичення у сфері позитивного права порушують цілісність національної правової традиції, яка є унікальною і як така має бути об’єктом захисту з боку юристів.
Виступ заступника директора Інституту законодавства та порівняльного правознавства при Уряді Російської Федерації кандидата юридичних наук В. Лафітського було присвячено становленню національної російської традиції права. Вчений вказав на превалюючі східні особливості у політичній та правовій традиції російського народу, а також на те, що навіть радянське бачення сутності й реальної ролі права періоду сталінізму стало відображенням російської правової традиції. На думку В. Лафітського, хоча історично запозичення з іноземного права в російській правовій системі мали місце, вони ніколи в ній не вкорінювалися. Нині ж, як зазначив доповідач, існують як прагнення зберегти власну традицію права та спиратися на власні сили, так і усвідомлення необхідності бути відкритим до світового розвитку права, численні вживлені в тіло цієї традиції іноземні правові ідеї, норми, інститути.
Такі підходи викликали критику з боку багатьох учасників секційного засідання, зокрема італійських учених, професорів Р. Сакко та М. Грезіді.
Звернімо увагу на доповіді, представлені українськими учасниками. На згаданому секційному засіданні «Релігія і світська держава» було представлено доповідь «Україна: релігія та світська держава» наукового співробітника Інституту порівняльного публічного і міжнародного права Товариства імені Макса Планка (ФРН) та віце-президента Інституту європейської інтеграції (Україна) Г. Друзенка. Доповідач представив соціологічні дані щодо конфесійної належності та ступеня релігійності українців, історію та сучасний стан нормативно-правового регулювання державно-церковних відносин та правового статусу різних конфесій в Україні, його суперечності, виявлені при розгляді судових справ міжнародними організаціями (зокрема Радою Європи), українськими громадськими організаціями. Також Г. Друзенко приділив увагу питанням відокремлення церкви від держави і питанню про позицію держави у справі створення єдиної помісної православної церкви тощо.
На секційному засіданні «Чи є права людини загальносвітовими і зобов’язуючими? Межі універсалізму» заочно було представлено доповідь «Принцип універсальності прав людини та імплементація універсальних і регіональних стандартів прав людини в Україні» кандидатів юридичних наук, доцентів кафедри європейського права та порівняльного правознавства А. Федорової та О. Святун. Доповідачі наголосили на універсальності мінімальних стандартів прав людини, як вони проголошені у документах ООН.
Вони також зазначили, вслід за іншими українськими вченими, що «універсалізм та регіоналізм дадуть найкращі результати тільки якщо співіснуватимуть у сучасному розумінні права та прав, які переплітаються і водночас зберігають свою природу». Регіональна система захисту прав людини в рамках Ради Європи не лише деталізує та розвиває універсальні принципи і стандарти, а також встановлює власні, європейські, які згодом приймаються на універсальному рівні.
Підсумовуючи, доповідачі зазначили, що ідея про універсальний характер прав людини є частиною традиції європейського способу мислення, який характерний також для України.
У рамках конгресу відбулися Загальні збори Міжнародної академії порівняльного права. На них відбулися вибори керівництва МАПП: переобрано президента та генерального секретаря Академії - відповідно, професора Колумбійського (Нью-Йорк) та І Паризького університетів Дж. Бермана та директора Інституту порівняльного та міжнародного приватного права Товариства імені Макса Планка (Гамбург) Ю. Баседова. Віце-президентами МАПП стали Б. Фоварк-Коссон (Франція), М. Сафьян (Польща), Т. Коно (Японія), Х. С. Кордеро (Мексика).
Затверджено рішення про проведення наступного, XIX міжнародного конгресу порівняльного права у Відні у липні 2014 р., а також другого тематичного конгресу МАПП («Кодифікація права в сучасному світі») у Тай- беї (Тайвань) 24-26 травня 2012 р.
Вперше з часу заснування МАПП було суттєво змінено її статут. Зокрема, замість фіксованої кількості дійсних членів Академії запроваджено пропорційний принцип (до 1/3 від загальної кількості членів); запроваджено колективне членство для юридичних осіб, які здійснюють діяльність у сфері, пов’язаній з порівняльним правознавством; члени-кореспонденти МАПП отримали право вирішального голосу при вирішенні усіх питань, окрім обрання дійсних членів; скасовано розподіл членів МАПП за регіональними групами.
XVIII міжнародний конгрес порівняльного права можна назвати однією з пам’ятних подій року в юридичній науці. Долучення українських учених до роботи Міжнародної академії порівняльного права може стати важливим каналом поширення інформації про сучасний розвиток національного права, озвучення позиції нашої юридичної науки щодо найважливіших правових проблем, для налагодження міжнародного співробітництва з метою подолання певної методологічної відсталості.
