Основною закономірною метою при формуванні організованого злочинного утворення (групи, організації, спільноти) корисливо-господарської спрямованості є отримання його учасниками прибутків та їх легалізація. Суть останньої у вказаному значенні — це введення кримінальних прибутків у легальний оборот з метою приховання їх незаконного походження. Суспільна небезпека легалізації при-буткіц, отриманих злочинним шляхом, зумовлена не стільки мірою протиправно-сті їх походження, скільки характером безконтрольного введення їх в законну економіку, політичні інститути, засоби масової інформації, а також «характером вказаних у законі дій з використання легальних механізмів здійснення підприємницької або іншої економічної діяльності для надання грошовим коштам, що вводяться в обіг, або іншому майну видимості законних».
Внаслідок легалізації грошових коштів, майна, здобутих злочинним шляхом, порушується основна умова нормального функціонування економіки, перекручуються функції фінансово-господарської діяльності, зростає тіньове виробництво, прискорюються процеси криміналізації економіки.
За даними МВС України, щорічний незаконний прибуток кримінальних структур складає понад ЗО млрд. грн., що становить 70% прибуткової частини бюджету України. У той же час експерти МВФ зазначають, що за допомогою світових фінансових систем злочинні організації щорічно легалізують від 500 млрд, до 1,5 трильйона доларів США, це — 1,5—5% валового світового продукту[2].
Проблема боротьби з легалізацією прибутків, отриманих злочинним шляхом, належить до числа невирішених як в Україні, так й в інших промислово розвинених країнах. У зв´язку з цим боротьба з вказаним особливо небезпечним злочинним посяганням була і залишається в центрі уваги таких міжнародних організацій, як: ООН, Рада Європи, Міжурядова спеціальна група фінансових дій (САРІ) тощо. Про це свідчать міжнародні правові акти, зокрема, Віденська конвенція ООН «Про боротьбу з незаконною торгівлею наркотичними засобами і психотропними речовинами» (1988 p.), Конвенція Ради Європи «Про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію прибутків від злочинної діяльності» (1990 p.), Сорок рекомендацій Цільової групи з фінансових заходів (1990 p., 1996 p.) тощо. Необхідність розроблення і прийняття в Україні законодавства щодо протидії легалізації прибутків, здобутих злочинним шляхом, визнана після підписання 29 травня 1997 р. Європейської конвенції про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію прибутків від злочинної діяльності та подальшої її ратифікації Верховною Радою України 17 грудня 1997 р.
Легалізація прибутків, здобутих злочинним шляхом, як вид злочинної діяльності організованих злочинних утворень недостатньо вивчена науками кримінально-правового і криміналістичного цик-лів[3] як в Україні, так і в державах СНД і Європи. Незважаючи на те, що кримінальним законодавством Росії, Німеччини, Швеції, Франції, Англії, іншихдержав передбачена відповідальність за легалізацію незаконних прибутків, при розслідуванні та судовому розгляді постає немало проблем. У КК України встановлена відповідальність за легалізацію (відмивання) грошових коштів або іншого майна, здобутих злочинним шляхом.
Згідно зі ст. 209 КК України під легалізацією слід розуміти вчинення фінансових операцій, інших угод з грошовими коштами або іншим майном, завідомо здобутих злочинним шляхом. Вказаний склад злочину охоплює використання грошових коштів й іншого майна для здійснення підприємницької діяльності або іншої господарської діяльності, а також створення організованих груп в Україні або за ЇЇ межами для легалізації (відмивання) грошових коштів й іншого майна, завідомо здобутих злочинним шляхом.
Предметом легалізації відповідно до ст. 209 КК України можуть бути: грошові кошти, інше майно, тобто прибутки від злочинної діяльності. Слід зазначити, що у документах Європейської конвенції «Про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію прибутків від злочинної діяльності» прибутки означають будь-яку економічну вигоду, здобуту шляхом вчинення кримінальних злочинів. Вони можуть включати будь-яке майно: матеріальне або нематеріальне, рухоме чи нерухоме, а також правові документи або інструменти, що підтверджують право на володіння таким майном чи його частиною.
Вважаю, що до прибутків, одержаних шляхом злочинної діяльності, в тому числі організованої, слід включати будь-яку економічну вигоду матеріального і нематеріального характеру. Зокрема, це: 1) рухоме майно: грошеві кошти, монетарні метали, дорогоцінні камені, транспортні засоби, цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі, ділові розписки, акредитиви, чеки, банківські доручення, депозитні сертифікати, ощадні книжки, фінансові і банківські документи, інші платіжні документи, виражені у валюті України, іноземній валюті або монетарних металах); 2) нерухоме майно; 3) документи, що виконують роль грошового еквівалента: приватизаційні чеки, приватизаційні сертифікати, інші документи, котрі мають обмінну цінність; 4) правові документи, що підтверджують право на володіння рухомим і нерухомим майном або його частиною.
Згідно з вимогами норм кримінального закону суб´єктом даного виду злочинної діяльності може бути група осіб за попередньою змовою, організована група, фізичні, юридичні особи.
Експерти ООН по боротьбі з незаконним оборотом наркотиків і психотропних речовин виділяють серед суб´єктів легалізації незаконних грошових коштів не тільки фізичних, юридичних осіб, а й злочинні організації або спільноти[4]. На мій погляд, організовані злочинні утворення корисливо-господарської спрямованості при легалізації злочинних прибутків використовують: а) службових осіб банківських, кредитно-фінансових установ, корумпованих державних службовців владно-управлінських органів; б) конвер-таційні центри, «лжефірми», «лжебанки», спеціально засновані для здійснення легалізації грошових коштів; в) юридичних осіб незалежно від форм власності, у тому числі підставні іноземні фірми.
У юридичній літературі викладені різні точки зору на механізм легалізації злочинних прибутків й понятійний апарат. Так, П. Пономарьов вважає, що легалізація злочинних прибутків — це умисні дії, спрямовані на надання правомірної видимості джерел і природи походження прибутків, отриманих внаслідок вчинення злочину, або на приховування, маскування їх місцезнаходження, розміщення, руху або дійсної належності[5]. М. Салтєв-ський розглядає легалізацію як вид злочинної діяльності із виведення грошових коштів («брудних» грошей) із сфери «тіньового» капіталу і введення їх в законний обіг, тобто надання грошовим коштам або будь-якому майну статусу законної власності певної юридичної або фізичної особи[6]. На думку інших авторів, легалізація протиправне надбаних грошових коштів і майна здійснюється шляхом різних маніпуляцій з «брудним» капіталом, внаслідок чого останній набуває статусу законного (легального)[7].
Резюмуючи викладене, вважаю, що легалізація злочинних прибутків організованими групами, злочинними організаціями — кінцева мета їх злочинної діяльності.
У зв´язку з цим у криміналістичному аспекті легалізацію потрібно вивчати якодин з етапів організованої злочинної діяльності, про що свідчать результати проведених автором даної публікації досліджень. Так, 92,2% опитаних оперативних працівників спецпідрозділів по боротьбі із організованою злочинністю та слідчих вважають, що організатори злочинного бізнесу в сфері економіки ретельно продумують та заздалегідь планують способи введення прибутків, здобутих злочинним шляхом, у легальний, законний бізнес.
Для криміналістичної характеристики організованих економічних злочинів важливе значення має дослідження етапів організованої злочинної діяльності. Вони (етапи) взаємопов´язані з головною і закономірною метою організованого злочинного утворення корисливо-господарської спрямованості, тобто отриманням незаконних прибутків та їх легалізацією. На мій погляд, злочинна діяльність організованих груп, злочинних організацій складається з трьох етапів. Перший — це створення (формування) організованого злочинного утворення з метою отримання незаконних прибутків та їх легалізації; другий етап включає розроблення кримінальної технології вчинення економічного злочину, тобто одержання злочинних прибутків; третій -- їх легалізацію. На кожному з етапів злочинці, як вони ретельно не конспірували б організовану злочинну діяльність, залишають певні сліди й інші матеріальні наслідки.
Легалізація злочинних прибутків, як один з етапів організованої злочинної діяльності, водночас є і основним структурним елементом криміналістичної характеристики організованих економічних злочинів.
Більшість дослідників механізм такої легалізації розглядають як введення кримінальних грошей у легальний обіг через банківсько-фінансові установи, підприємницьку й іншу економічну діяльність. Організовані групи, злочинні організації легалізують злочинні прибутки шляхом здійснення банківських, фінансово-господарських, зовнішньоекономічних та інших господарських операцій, придбання рухомого і нерухомого майна, правових та інших документів, що виконують роль грошового еквівалента.
Безумовно, для легалізації, тобто введення злочинних прибутків у легальний оборот, правопорушники використовують різні способи. На мій погляд, під способом вказаної легалізації слід розуміти систему дій, прийомів, операцій, методів впливу, спрямованих на досягнення злочинної цілі -- введення кримінальних прибутків у легальний обіг, об´єднання просторовими та часовими рамками. У вітчизняній і зарубіжній правовій науці недостатньо досліджені способи легалізації названих прибутків організованими групами, злочинними організаціями. Водночас потрібно зазначити, що М. Салтєвський, досліджуючи дані способи, підкреслює їх зв´язок з хабарництвом, корупцією, фінансовим шахрайством, злочинами у сфері службової діяльності. Зокрема, при здійсненні: фінансових операцій; купівлі-продажу майна; позики; кредитування; підприємницької діяльності; підставної економічної діяльності (відкриття фіктивних фірм, підпри-ємств)[6,5].
Аналіз оперативної інформації, матеріалів слідчої практики в Україні і РФ дозволяє виділити чотири основні групи способів легалізації злочинних прибутків організованими групами, злочинними організаціями. Перша група об´єднує способи легалізації рухомого майна, здобутого злочинним шляхом; друга — нерухомого майна, одержаного в результаті злочинної діяльності або участі у ній; третя — документів, що виконують роль грошового еквівалента і набуті злочинним шляхом; четверта — способи легалізації правових документів, які підтверджують право володіння рухомим або нерухомим (одночасно рухомим і нерухомим) майном чи його частиною, здобутих внаслідок злочинної діяльності або участі у ній. Ефективність і небезпечність того чи іншого способу залежить від ретельно продуманих і заздалегідь запланованих організатором (керівником) групи, злочинної організації системи дій, прийомів, операцій та методів впливу на суб´єктів підприємницької діяльності, службових осіб банківських, фінансово-кредитних установ, державних службовців владно-управлінських органів. Зокрема, це можуть бути: позастатутні, фіктивні, протиправні дії суб´єктів підприємницької, зовнішньоекономічної та іншої господарської діяльності; операції банківських, кредитно-фінансових установ. Організатори злочинного бізнесу наперед планують і використовують методи впливу на службових осіб банківських, фінансово-кредитних установ, владно-управлінських органів, суб´єктів підприємницької діяльності (незалежно від форм власності). Це — дача хабара; прямий підкуп (не окремої послуги, а державного службовця, тобто його благонадійності для постійної підтримки; погрози, шантаж, вимагання та інші примусові (фізичні і психічні) методи щодо фізичних і юридичних осіб.
Грошові кошти, інше рухоме і нерухоме майно організовані злочинні утворення легалізують, застосовуючи наступні фінансові, фінансово-господарські операції: 1) з використанням фірм-посередників, кореспондентських рахунків, через систему взаєморозрахунків, зустрічних платежів, інших розрахункових зобов´язань, клірингових розрахунків; 2) із застосуванням багатосторонніх розрахунків і платежів з великою кількістю учасників таких операцій, територіальне віддалених один від одного; 3) через оформлення фальшивих рахунків у банківських установах, ведення подвійної бухгалтерії суб´єктом підприємницької діяльності, банківської установи; 4) шляхом переміщення «про-конвертованих» грошових коштів за кордон через банківські рахунки «лжефірм», суб´єктів господарської діяльності; спеціально створених для їх легалізації кон-вертаційних центрів. При деяких комерційних банках створюються конвертацій-ні центри, які за допомогою заздалегідь розробленого ними злочинного механізму спеціалізуються на перетворенні безготівкових грошових коштів суб´єктів підприємницької діяльності (незалежно від форм власності) у готівку, з ЇЇ подальшою конвертацією в іноземну валюту та перерахуванням на банківські рахунки іноземних держав; 5) шляхом проведення фінансово-господарських операцій з використанням фіктивних фірм; 6) із застосуванням нових технологій у банківській сфері, зокрема, системи «кіберплатежів». Вона складається з пласти кової картки з мікросхемою, у якій зашифрована вказана сума клієнта; електронної банківської програми, де міститься інформація про грошові вклади клієнта. Остання може передаватися за допомогою Інтернету на персональний комп´ютер клієнта; 7) тимчасове розміщення грошових коштів на банківських рахунках суб´єктів підприємницької діяльності; 8) розміщення вказаних грошових коштів дрібними вкладами на депозитних рахунках; 9) штучне роздроблення фінансової, фінансово-господарської операції значних або великих розмірів на декілька дрібних (як правило, фіктивних) тощо.
Організатори злочинного бізнесу використовують низку основних та проміжних, активних протиправних дій для забезпечення ефективної і безпечної легалізації рухомого і нерухомого майна. До найбільш поширених можна віднести: утворення комерційних структур (банків, фірм) в Україні та за її межами; придбання об´єктів приватизації, іншої нерухомості на підставних осіб; використання електронної пошти при перерахуванні грошових коштів у іноземній валюті на рахунок підставної компанії або в рахунок оплати господарської операції за межі України; фіктивна поставка товарів, ніби замовлених для державних потреб, за які постачальники не отримують оплати, тощо.
Спосіб вчинення злочину складається з комплексу дій: підготовки, скоєння і приховування його слідів. У зв´язку з цим істотне значення для методики розслідування економічних організованих злочинів має виявлення ознак, властивих тому чи іншому способу легалізації злочинних прибутків. Вказані ознаки можна об´єднати в три групи. Перша включає ознаки способів легалізації, пов´язаних з використанням організованими групами, злочинними організаціями прийомів, дій, операцій, методів впливу при підготовці до легалізації. Друга група — це ознаки способів, що пов´язані із застосуванням ними прийомів, дій, операцій із введення даних прибутків у законну економіку, політичні інститути, засоби масової інформації. Третя — ознаки способів легалізації, пов´язані з використанням організаторами злочинного бізнесу прийомів, операцій, методів впливу із приховування, маскування слідів і наслідків легалізації.
Безумовно, в деяких випадках одні і ті ж ознаки одночасно вказують на дії з підготовки легалізації і є формою приховання злочину або свідчать про введення злочинних прибутків у легальний обіг.
Дослідження способів легалізації злочинних прибутків та їх ознак має практичне значення. По-перше, їх знання слідчими, оперативними працівниками дозволить своєчасно висунути версії про кримінальну технологію вчинення економічного організованого злочину, предмет злочинного посягання, обстановку скоєння злочину, а також прогнозувати склад, рольові функції членів організованого злочинного утворення, корумповані зв´язки організаторів груп, злочинних організацій із службовими особами владно-управлінських органів, інші обставини організованої злочинної діяльності.
На мій погляд, підготовка до легалізації злочинних прибутків характеризується наступними ознаками: утворенням кон-вертаційних центрів при комерційних банках, «лжебанків», «лжефірм», фірм-по-середників, фіктивних спільних підприємств; здійсненням юридичними особами необгрунтованих бартерних операцій; укладенням безтоварних контрактів з іноземними фірмами про надання різних послуг інформаційно-довідкового характеру; складанням фіктивних бухгалтерських документів про використання маркетингових та інших послуг; створенням фіктивних фірм в офшорних зонах тощо.
Про злочинне походження грошових коштів, іншого майна свідчить наявність сукупності певних ознак, таких як: швидкість накопичення доходів; великі розміри внесків на банківські рахунки або велика їх кількість у дрібних розмірах; наявність неприбуткового бізнесу і значних особистих витрат його організаторами; неодноразові перекази грошових коштів з одного міста у друге, а також за кордон електронною поштою тощо.
Організатори злочинної діяльності приховують сліди легалізації злочинних прибутків шляхом підроблення документів бухгалтерського обліку або знищення останніх, комп´ютерних програм, за допомогою яких здійснювались електронні перекази та інші фінансові операції.
Слід виділити низку ознак, що свідчать про той чи інший спосіб приховування слідів легалізації злочинних прибутків: підроблення у документах бухгалтерського обліку; підроблення у документах банківських, кредитно-фінансових установ; використання розрахункових рахунків «лжефірм», «лжебанків»; віднесення грошових коштів на балансові рахунки як коштів для з´ясування їх призначення; застосування незареєстрованих розрахункових рахунків суб´єктів підприємницької діяльності; не відображення фінансових зовнішньоекономічних операцій на розрахункових рахунках клієнтів; оформлення електронних переказів іноземної валюти на адресу фіктивних юридичних осіб; використання електронної пошти для переказу іноземної валюти в офшорні зони; оформлення банківських платежів про вчиненення операцій з фіктивними інвесторами; здійснення псев-доугод за надані послуги тощо.
Вказаний перелік не є вичерпним. Кожне організоване злочинне утворення використовує різні комбінації системи дій, прийомів, операцій при розробленні кримінальних технологій економічних злочинів з метою одержання злочинних прибутків та їх легалізації в Україні й за її межами. Знання слідчим названих способів легалізації та їх ознак сприятиме своєчасності виявлення і ефективності розслідування даних злочинів.
Використана література:
1. А л и е в В. М. Политико-правовые проблемы противодействия легализации (отмыванию) доходов, полученных незаконным путем // Право и политика. — 2000. — № 2. — С. 76.
2. ДурмановаЕ. Финансовая прачечная // Киевские ведомости. — 2001. — 19 мая. — С. 19.
3. БілецькийВ. Відмивання грошей і діри в законі / Юридичний вісник України. -1995. — № 13; Грязные деньги и закон: Сб. / Под ред. Е. Адамова. — М., 1995; Селезнев М.А. Расследование преступлений, связанных с легализацией (отмыванием) денежных средств или иного имущества, приобретенных незаконным путем / Руководство для следователей. — М., 1997. — С. 518; Т у р ч и н о в О.В. Тіньова економіка: закономірність, механізм функціонування, методи оцінки. — К., 1996. — С. 132—133; Матусовский Г.А. Экономические преступления. Криминалистический анализ. — Харьков, 1999. — С. 405—415; ВолобуєвА.Ф. Розслідування і попередження розкрадань майна у сфері підприємництва. — Харків, 2000. — С. 55—68 тощо.
4. RebscherE., VahlenkampW. Organisieve kriminalist in der Bundesre publik. — Dentschland, 1988.
