Досудове та судове слідство забезпечують юридичні науки кримінально-процесуального циклу: кримінальне право, кримінальний процес та криміналістика. Останній належить особливе місце, бо вона розробляє техніку, тактику та методику розслідування злочинів. Криміналістична тактика є ядром криміналістики, її логікопсихологічною основою.
За останнє десятиріччя відбулися певні зміни в її предметі, виникли нові напрями, сформувалися окремі наукові теорії. Виникнення сучасного типу «інтелектуального злочинця», нових видів злочинної діяльності і способів її здійснення потребують адекватного впливу, ефективної протидії правоохоронних органів. Це підвищує вимоги до наукового забезпечення розслідування злочинів. Тому слід визнати своєчасним видання в 2001—2002 pp. ряду фундаментальних наукових праць, присвячених розвитку теорії криміналістичної тактики. Це — підручник з криміналістики для вищих навчальних закладів за редакцією П.Д.Біленчука. — К., 1997; підручники М.В. Салтевського (ч. 1. — Харків, 1999; ч. 2. — Харків, 2001); підручник за ред. Шепітька В.Ю. — К., 2001; В.П.Бахіна, І.В.Гори, П.В.Цимбала. Ірпінь, 2002; П.Д.Біленчука, А.П.Геля «Основи криміналістичної тактики». — Вінниця, 2001; лекція В.П.Бахіна «Понятие, сущность и содержание криминалистической тактики». — Сімферополь, 1999, Е.Д.Лук´янчикова, В.С.Кузьмичьова «Тактические основы расследования преступлений». — К., 1999; монографія Шепітька В.Ю. «Теория криминалистической тактики». — Харків: Гриф, 2002, де викладені основи криміналістичної тактики.
Криміналістична тактика в період свого становлення розглядалась як частина поліцейської техніки[1].
В працях вчених Австро-Угорщини і Німеччини (Г.Гросса, А.Вейнгарта, Г.Шнеикерта, В.Штібера та інших) відображені перші уявлення про кримінальну техніку. Розслідування кожного злочину, а особливо у важливих випадках, зазначали автори, має провадитись за певним методом, систематично і за виробленим планом. В кримінальній тактиці того часу розглядалися особливості діяльності професійних злочинців, таємні способи їх спілкування, способи вчинення злочинів, відомості про поведінку злочинців, їх розшук і затримання, містилися рекомендації про проведення деяких слідчих дій (Я.Бари-шев, М.Гродзинський, С.Трегубов, І.Яки-мов).
Першими спробами дослідження проблем криміналістичної тактики було розроблення тактики таких процесуальних дій, як огляд, обшук і допит.
Дослідження генезиса криміналістичної тактики пов´язане з аналізом визначення предмета криміналістики. Спочатку вона вважалася кримінальною технікою, потім в підручнику з криміналістики 1938 р. вона визначалась вже як технічна прикладна наука про техніку, тактику і методику розслідування злочи-нів[2]. Такий поділ стверджував, що криміналістика є системою, одним з розділів якої є тактика.
В криміналістичній літературі знайшли своє відображення спроби визначити поняття тактики. Вона визначалася різним термінами: кримінальна (уголовная), слідча, криміналістична. Криміналістична тактика, пройшовши шлях від вивчення особи злочинців і способів вчинення злочинів, розроблення методів їх розкриття до дослідження прийомів проведення окремих процесуальних дій, отримала свій новий розвиток і становлення. Так, О.Васильєв визначав слідчу тактику «як частину криміналістики, яка вивчає систему заснованих на нормах кримінального процесу прийомів активного, швидкого і планомірного розслідування, загальних для розслідування всіх видів злочинів, що вчинюються з застосуванням ефективних засобів криміналістичної техніки», або «систему тактичних прийомів, розроблених на основі наукової організації праці, логіки, психології, узагальнення слідчої практики з метою організації планомірного розслідування злочинів, правильного застосування логічних методів пізнання, формування психології взаємовідносин слідчого з учасниками слідчих дій і ефективного застосування науково-технічних засобів з метою успішного збирання доказів згідно з кримінально-процесуальними нормами[3].
В.Колмаков сформулював визначення слідчої тактики як системи наукових методів і прийомів планомірної підготовки і здійснення слідчих і оперативно-розшу-кових дій[4]. Л.Ароцкер дав аналогічне визначення тактиці судового слідства[5]. Визначення криміналістичної тактики дав Р.Бєлкін: «Це система наукових положень, розроблених на їх основі рекомендацій організації і планомірного, попереднього та судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, що здійснюють судове дослідження, і прийомів проведення окремих процесуальних дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення причин і умов, що сприяють здійсненню і прихованню злочинів»[6]. В.Коновалова визначила криміналістичну тактику як «систему наукових прийомів і методів, застосованих на вимогах кримінально-процесуального закону, що використовуються під час проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів з метою попередження І розслідування злочинів»[7], або як «систему планування і організації розслідування найбільш ефективних прийомів проведення окремих слідчих дій, що застосовуються з метою розкриття і попередження злочинів»[8].
В сучасній криміналістичній літературі мають місце пропозиції про звуження поняття криміналістичної тактики, наприклад алгоритмами слідчих дій[9], або тільки як тактику слідчої діяльності і практику реалізації прийомів і способів даної діяльності, тобто практику, вивчення якої дає можливість формулювати і розвивати її теоретичні основи[10] (В.Бахін, М.Когамов і Н.Карпов). На думку цих авторів і В.Весельського, тактика необхідна тільки там, де зустрічається протидія цілям предметної діяльності або досягненню конкретного результата і спрямована на його спростування або нейтралізацію. В найзагальнішому вигляді вона проявляється в умінні «перехитрити» протидіючу сторону за рахунок маскування своїх намірів, шляхом введення в оману, спонукання до певних дій[11]. Така позиція відображає лише одну сторону криміналістичної тактики, пов´язаної з протидією заінтересованих осіб. Проте тактика існує і там, де непотрібно долати протидію (наприклад, встановлення психологічного контакту з жертвою злочину). Тому вважаємо вірним і корисним для науки і практики, що В.Шепітько в своїй монографії «Теоретические основы криминалистической тактики» виступає проти звуження її поняття і зазначає, що вона охоплює не тільки проблеми опти-мізації слідчих дій, а за своїм обсягом значно ширше, і її рекомендації не обмежують навіть тактику розслідування злочинів. Услід за О.Баєвим він стверджує, що криміналістична тактика поширюється не тільки на слідчу діяльність, а й на інші види діяльності правоохоронних органів: розшукову, судову, адвокатську, експертну тощо. В.Шепітько також, як і В.Бахін і Н.Карпов, вважає, що важливим об´єктом вивчення криміналістичної тактики є і злочинна діяльність. Процес останньої дуже специфічний і своєрідний. Така діяльність включає не тільки акт здійснення злочину, а й більш широке коло дій забезпечення життя злочинця. Вона визначає типові способи здійснення і приховання злочинів, форми поведінки злочинця, його психологічний портрет, особливості протидії заінтересованих осіб, інсценування і фальсифікацію. Злочинці під час злочинної діяльності формують певні вміння і навички, звички і нахили, тобто власний «злочинний почерк». Вчинення злочинів певним способом характеризує професіоналізм злочинців. Особливості професійних злочинців раніше висвітлювались у працях В.Штібера і Г.Шнейкерта. І це необхідно робити, бо знання способів професійної злочинної діяльності допомагає встановлювати винних. Проте з початку 30-х років професійна злочинна діяльність у нашій країні заперечувалась і не досліджувалась. Лише в останні роки почали з´являтись окремі публікації. Це праці В.Бахіна, В.Доза, Н.Карпова та інших.
Позитивним явищем для криміналістичної науки є також захист в Національній академії МВС України двох кандидатських дисертацій: «Злочинна діяльність. Криміналістичні аспекти» під керівництвом Н.Карпова і «Тактика злочинної діяльності» під керівництвом В.Бахіна.
В.Шепітько, який стверджує, що тактика виникла у відповідь на потреби практики у вигляді окремих прийомів і рекомендацій проведення слідчих дій, пропонує її трирівневу структуру та зміст:
1. агальні положення (поняття і предмет криміналістичної тактики, її принципи, функції, елементи, планування та організація розслідування і судового розгляду тощо).
2. Підгалузі (слідча тактика, судова тактика, тактика розшукової діяльності, тактика злочинної діяльності).
3. кремі наукові теорії (теорія прийняття тактичних рішень, теорія криміналістичного спілкування, теорія тактичних операцій, теорія слідчих ситуацій, систематизації тактичних прийомів тощо).
Вважаємо, що до підгалузей криміналістичної тактики необхідно також включити і тактику інших суб´єктів кримінального судочинства, а саме: тактику прокурора, тактику адвоката, тактику експерта, тактику спеціаліста тощо.
Слід погодитись з В.Шепітько в тому, що найбільш розробленою галуззю криміналістичної тактики є слідча. Вона за своїм обсягом звичайно ширша, ніж тактика слідчих дій. Це й процедура розслідування злочинів, і проведення окремих слідчих дій та їх комплексів, і інтелектуальна діяльність слідчого.
В.Бахін зазначає, що розслідування злочинів є специфічним видом пізнання минулих подій, особливості яких визначаються цілями, регламентацією процедури, засобами і методами збирання інформації з метою вирішення завдань кримінального судочинства[12].
Криміналістична тактика заснована на окремих поняттях, таких як «тактичний прийом» (спосіб здійснення процесуальної дії, спрямованої на досягнення конкретної цілі), «тактична рекомендація» (науково обгрунтована і апробована практикою порада стосовно вибору і застосування засобів, прийомів і форм поведінки), «система тактичних прийомів — тактична комбінація» (впорядкована сукупність взаємопов´язаних і взаємообумовлених прийомів, що мають цільову спрямованість і вибірковість в процесі її реалізації), «тактика слідчої (судової), оперативно-розшу-кової дії» (що охоплює весь типовий комплекс можливого її здійснення, реалізації), «система слідчих або інших дій — тактична операція» (спрямована на виконання завдань розслідування в конкретній слідчій ситуації).
В.Шепітько в своїй монографії вперше в спеціальній літературі глибоко і детально, виходячи з вірних наукових позицій, проаналізував вказані поняття, розкрив їх джерела і функції, показав наукові психологічні основи їх використання, дав класифікацію. Корисним вважається викладення автором тактичних основ найбільш поширених слідчих дій (огляду, обшуку, допиту), тактики слідчих дій, що використовуються під час розслідування злочинів організованими групами, виклав тактичні основи судового слідства.
Проте, вважаємо, що невдалою є назва розділу 3 монографії — Тактика розслідування злочинів, що здійснюються організованими групами і злочинними організаціями, бо за змістом в цьому розділі йдеться про методику розслідування і криміналістичну характеристику організованої злочинної діяльності, що є складовою частиною методики. Кращою була б назва — Тактика організації і розслідування злочинів, що здійснюються організованими групами і злочинними організаціями.
Особливо цікавою є розробка автором питання про тактичны ризик в криміналістиці. Слід погодитись з В.Шепітько, що останній доцільно розглядати не як криміналістичний і не як слідчий, а як тактичний ризик, визначаючи його як виконання слідчим (або суддею) діяльності в умовах можливого виникнення негативних наслідків. За ступенем локалізації він має поширюватися на: проведення тактичних операцій, здійснення слідчих (судових) дій або оперативно-розшуко-вих заходів; застосування систем (підсистем) тактичних прийомів окремих процесуальних дій. В праці подається аналіз об´єктивних і суб´єктивних факторів тактичного ризику, і на цій основі формулюються основні ознаки ризику. Складність прийняття рішення слідчим (або суддею) обумовлена ступенем невизначеності ситуації, що допускає настання неоднозначних наслідків — позитивних або негативних. Завдання слідчого в тому, щоб вибрати позицію найменшого тактичного ризику, зуміти спрогнозувати негативні наслідки і передбачити заходи їх запобігання і виключення. Найбільшу складність тактичний ризик дійсно має в тому випадку, коли застосовується тактична
операція, бо чим більше дій і завдань в поставленій програмі, тим ширше і глибше характер можливих негативних наслідків. Тому проводити тактичні операції необхідно в ситуаціях, які викликають вірогідність незначного ризику. Автор показує, що характер тактичних прийомів, їх гнучкість, варіантність, взаємозамінюва-ність дозволяє в багатьох випадках зменшити тактичний ризик слідчої (судової) дії. Усунення (зменшення) ризику В.Шепітько пов´язує з двома умовами:
— можливістю вибору комплексу тактичних прийомів, найбільш доцільних у відповідній ситуації;
— можливістю заміни і застосування іншої системи прийомів, коли ситуація буде недостатньо чітко прогнозованою, або система не працюватиме.
Криміналістична тактика виникла у відповідь на потреби практики у вигляді окремих прийомів і рекомендацій проведення слідчих дій, і сьогодні вона оформилася в систему наукових положень, які складають елементи загальної теорії криміналістики. Вона стала надійним інструментом в руках судових, слідчих і оперативних працівників.
Використана література:
1. Л о к а р Э. Руководство по криминалистике (пер. проф. С.В. Познышева и Н.В. Терзие-ва) — М., 1941. — С. 9;Трегубов С.Н. Основы уголовной техники. — П.-г., 1915. — С. 14.
2. Криминалистика. Техника и тактика расследования преступлений. — М., 1938. — С. 34.
3. Васильев А.Н. Основы следственной тактики. Автореф, дис. д-ра юрид. наук — М., 1960. — С. 11—12; Васильев А.Н. Тактический прием — основа следственной тактики // Соц. законность. — 1974. — № 4. — С. 44.
4. Колмаков В.П. Введение в курс науки советской криминалистики: Лекция. — Одесса, 1973. - С. 12.
5. Ароцкер Л.Е. Основные вопросы тактики и методики судебного разбирательства / Настольная книга судьи — М., 1972. — С. 151.
6. Б е л к и н Р.С. Криминалистика. Краткая нциклопедия. — М., 1993.
7. Коновалова В.Е. Теоретические проблемы следственной тактики. Автореферат дис. д-ра юрид. наук. — Харьков, С. 15.
8. Коновалова В.Е. Криминалистическая тактика: принципы и функции / Криминалистика и судебная кспертиза. — К., 1981. — Вып. 22. — С. 40.
9. Лаврухин С.В. Система криминалистики // Гос. и право. — 1999. — № 8. — С. 31—36.
10. Б а х и н В.П., К а г а м о в М.Ч., Карпов Н.С. Допрос на предварительном следствии (уголовно-процессуальные и криминалистические вопросы). — Алматы, 1999. — С. 86.; В е с е -л ь с ь к и й В.К. Сучасні проблеми допиту (процесуальні, організаційні і тактичні аспекти). Автореф, дис. канд. юрид. наук. — К, 1999. — С. 4; В.П. Б а х и н, Н.С. Карпов Преступная деятельность как объект криминалистического изучения: Лекция. — К., 1999. — С. 8.
11. Б а е в О.Я. Основы криминалистики: Курс лекций. — М., 2001. — С. 184.
12. Б а х и н В.П. Понятие, сущность и содержание криминалистической тактики: Лекция. — Симферополь, 1999. — С. 3.
