Проголошені Конституцією України основні права І свободи громадян, встановлені окремими галузями права суб´єктивні права І обов´язки учасників правовідносин втілюються в об´єктивній реальності шляхом дотримання певних правил, порядку їх здійснення та захисту
Право за своїм змістом І призначенням вихідної юридичної категорії надає всім врегульованим ним суспільним відносинам певного процесуального характеру, регламентуючи поведінку їх учасників За правовою теорією процес реалізації права у вчинках людини набирає юридичного вираження у механізмі правового регулювання Останній, як відомо, включає норми права, юридичні факти, правовідносини, суб´єкти права та їх права І обов´язки, а також правозастосовчу практику Моделі їх поєднання та використання створюють специфічний процес дотримання І захисту правових можливостей осіб у кожній конкретній сфері функціонування суспільних відносин Таке розуміння процесуального забезпечення здійснення прав І обов´язків у певному розумінні можна назвати широким за обсягом етапів І елементів, що до нього входять
Традиційним же серед фахівців є розгляд дії процесуальних норм права у правозастосовчіи діяльності органів, спеціально створених з цією метою, при здійсненні правосуддя в першу чергу Тобто висвітлюється заключний етап дії правового механізму — владне застосування правових положень компетентними органами з прийняттям окремих (Індивідуальних) рішень
Теорія права основною функцією процесуальних галузей права називає регулювання відносин, що формуються через примусове здійснення прав та зобов´язань, визначених у нормах матеріального права Загалом же процедури у застосуванні норм права мають слугувати гарантією проти помилок та зловживань шляхом чіткого встановлення порядку їх здійснення на практиці Процесуальне забезпечення матеріальних норм права є необхідною формою вираження змісту права у сукупності охоплених ним можливостей та вимог до суспільної поведінки
Важливість нормативно визначених процедур забезпечення правових установлень знайшла вираження у формуванні окремих галузей права — процесуальних за своєю формою і змістом, але адекватних особливостям відповідної галузі матеріального права Національна система права отримала офіційний процедурний супровід матеріальних норм кримінального, цивільного та господарського права Особливе місце в системі процесуальних норм займає порядок конституційного провадження Нині провадиться активна підготовка законодавчого виокремлення процесуальної системи адміністративного права, що має завершитись прийняттям адміністративного процесуального кодексу
Однак процесуальні норми різних галузей права покликані забезпечувати лише порядок провадження справ у системі діяльності правоохоронних органів та судочинства Це об´єктивно зумовлене можливістю забезпечити законні права й Інтереси учасників суспільної життєдіяльності за допомогою застосування примусу держави через спеціально уповноважені органи
Система трудового права України також містить виокремлені у відповідні Інститути групи правових положень, що спрямовані на вирішення питань правозастосовчого характеру, за яких виникає потреба документально (розпорядчими актами) підтвердити наявність того чи Іншого права або зобов´язати окрему особу діяти певним чином у напрямку забезпечення прав Іншої особи тощо Такий правовий порядок у сфері трудових правовідносин значною мірою забезпечується у процесі розгляду І вирішення трудових спорів (конфліктів), які виникають під час звернення сторін до спеціальних органів з метою врегулювати розбіжності щодо встановлення умов праці та застосування норм трудового законодавства
Залежно від виду правовідносин українські фахівці з трудового права поділяють трудові спори на дві групи — Індивідуальні та колективні, що має значення для встановлення відповідного порядку їх розгляду у певних юрисдикшиних органах з огляду на предмет спору. Так, порядок вирішення Індивідуальних трудових спорів передбачає можливість їх розгляду таким специфічним для сфери трудових правовідносин органом, як комісія по трудових спорах, що Існує поряд Із загальним судовим позовним провадженням справи та у порядку розгляду скарги
Спеціальним законодавством встановлюються особливості розгляду трудових спорів окремих категорій працівників (ст 222 КЗпП України) Заяви працівників підприємства, щодо якого порушено справу про банкрутство, з приводу стягнення з нього будь-яких коштів, заробітної плати підлягають розгляду у арбітражних судах (якщо немає спору про право на їх отримання та про розмір) Указом Президента України від 21 квітня 1998 p в арбітражних судах утворені спеціалізовані колеги з розгляду справ про банкрутство Однак необхідно враховувати, що статус арбітражних судів та їх місце в системі органів правосуддя певною мірою не узгоджується з положеннями Конституції України (ст 125 )
Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» окремо встановлено особливу процедуру розгляду розбіжностей, що виникли між сторонами соціально-трудових (колективних) відносин Цим законодавчим актом передбачається прими-рно-третеиська процедура І система організаційних структур з належною компетенцією щодо узгодження Інтересів конфліктуючих сторін Функціонування таких утворень, як примирна комісія, трудовий арбітраж, участь незалежного посередника, Національної служби посередництва І примирення, а також можливість застосування страйку як крайнього засобу вирішення спору створює специфіку процесуального забезпечення І захисту окремої сфери суспільних взаємозв´язків, якими є саме правовідносини у сфері застосування праці
В сучасний період центральне місце у правозахисних відносинах звичайно відведено системі органів правосуддя Конституційне положення щодо можливих засобів захисту прав І свобод людини І громадянина в першу чергу визначає суд (ст 55 ч 1 Конституції України), що, по суті, є загальною І всеохоплюючою Інституцією, покликаною забезпечувати суспільний порядок у країні відповідно установленням правової системи Всі ж наведені вище органи розгляду трудових спорів можна логічно розуміти під «будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права І свободи», визначеними ч 5 ст 55 Основного Закону України
У зарубіжних системах трудового права також панує уявлення про службове призначення процесуальних норм у вирішенні трудових спорів, за яких забезпечення реалізації трудових прав І Інтересів покладається на відповідні організаційні структури — державні органи або нормативно визначені виборні Інституції Світова законодавча та в цілому юридична практика напрацювала відповідний правовий механізм дії трудового процесуального законодавства та функціонування системи трудового судочинства, зокрема Трудові спори в демократично розвинених країнах загалом мають розподіл за порядком їх розгляду і вирішення залежно від предмета та суб´єктного складу спору колективні економічні спори (конфлікти інтересів) за загальним правилом розглядаються в рамках примирно-третеиської процедури і мають результатом прийняття нових правових норм, судові та адміністративні органи здебільшого розбирають юридичні спори (конфлікти права) — колективні або Індивідуальні Останні вирішуються здебільшого з дотриманням загальних вимог цивільного процесуального законодавства
В Україні також традиційно склалося І нормативно закріплено судовий порядок вирішення Індивідуальних трудових спорів у порядку цивільного судочинства Ст 1 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що законодавство про цивільне судочинство встановлює порядок розгляду справ по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та колгоспних правовідносин, справ, що виникають Із адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження Поряд з цим, враховуючи специфіку останніх, законодавець у цій же статті зазначив Існування окремих винятків, встановлених цим кодексом та Іншими законами України у загальних правилах судочинства
У цьому зв´язку необхідно зазначити, що особливості трудових правовідносин повинні об´єктивно зумовлювати наявність винятків у законодавчому регулюванні трудових спорів Трудове право, яке хоч теоретиками І визнається як похідне від спільної сім´ї цивільно-правових галузей, все ж таки має настільки вагомі критерії відмінності як за предметом, так І за методом регулювання, що дозволяє багатьом правовим системам у світі керуватись його положеннями саме як окремої, самостійної галузі права
Варто згадати, що національна теорія права визначає принципові відмінності предмета І методу правового регулювання нормами трудового І цивільного права за рядом наступних ознак
По-перше, слід зазначити, що предметом правового впливу процесуальних норм у сфері реалізації здатності до праці є саме порядок здійснення І забезпечення трудових прав та Інтересів громадян які мають статус працівника з відповідними його характерними рисами (соціальна спрямованість нормативних положень) Відповідно ця сукупність правовідносин виокремлюється такими особливостями, як мета їх виникнення та очікуваний результат від їх встановлення і функціонування В сучасний період в національній правовій системі відбувається зміщення акценту від розгляду трудовий відносин суто як частини виробничих відносин до прийнятого в цивілізованому світі бачення їх як складової предмета соціального права Тобто йдеться про кардинальну зміну розуміння загальних функцій галузі, серед яких соціальна має основне значення Роль виробничої функції значною мірою «пересунуто» в сферу впливу цивільно-правових та господарських відносин Нормами трудового права регулюються виробничі відносини переважно між колективними суб´єктами трудового права — представницькими органами працівників та роботодавцями з приводу узгодження і врегулювання економічних (виробничих та особистих) інтересів різних сторін трудових правовідносин
У цілому інститут прав громадян у висвітленні з позиції кожної окремої галузі права є визначальним для характеристики рівня правової захищеності особистості в межах певного державного утворення Зміст цих прав та їх забезпечення є тією вимогою суспільної необхідності, що передбачає дієвість, специфіку правового регулювання
По-друге, такі складові елементи трудових правовідносин, як сторони трудового договору, мають відповідні особливості правосуб´єктності, що визначають їх модель поведінки, висвітлюють специфіку методу галузі трудового права
Загальноприйнятим є положення, що спорідненою рисою правового статусу громадян у трудових та цивільно-правових відносинах має виступати юридична рівність сторін, з тією однак, суттєвою відмінністю, що у трудових правовідносинах після їх виникнення працівник опиняється у економічній та організаційній залежності від роботодавця На сьогоднішній день вже не відіграють значної принципової ролі зауваження, що й роботодавець має підпорядковуватись встановленому внутрішньому трудовому розпорядку на підприємстві (в установі, організації), — тобто бути в однаковому з працівником «підпорядкованому» трудовим нормам стані Адже становище працівника змістовно відрізняється його основним обов´язком за трудовим договором, а саме — здійснювати обумовлену роботу на належних роботодавцеві засобах виробництва й, відповідно, право «очікувати» від останнього винагороди за працю — засобів до свого Існування Крім того, джерела для отримання доходу роботодавцем І працівником мають різний рівень забезпечення — роботодавець стає безпосереднім власником результатів застосування найманої пращ з використанням належних йому матеріально-технічних засобів, працівник — після виплати йому власником заробітної плати Остання тільки опосередковано залежить від кінцевого виробленого продукту, и на й розмір впливає ряд правових І соціально-економічних чинників, поєднаних з волею держави, роботодавця, Інших учасників відносин
Такі суттєві ознаки трудових правовідносин мають бути враховані при вдосконаленні системи захисту трудових прав громадян, процесуального законодавства для послідовного І виваженого застосування його положень Крім того, слід взяти до уваги, що завжди Існує спокуса звернення до положень Іншої галузі права за наявності прогалин у регулюванні певної групи відносин При виявленні таких прогалин у системі трудового права зазвичай з´являються рекомендації фахівців (здебільшого цивілістів) використати нормативні установлення цивільного законодавства у правовому регулюванні суто трудових правовідносин Варто лише згадати такі відносини, що виникають на підставі заподіяння матеріальної шкоди сторонами трудового договору, відшкодування моральної шкоди працівнику власником або уповноваженим органом, а також встановлення та виконання умов такого виду трудового договору, як контракт
Особливості трудових правовідносин зумовлюють и специфіку процедури розгляду трудових спорів, значною мірою вирізняють трудовий процес у рамках загальноприйнятого цивільного процесу Однак, як зазначено в ст З ЦПК України, провадження в цивільних справах у судах України ведеться за цивільними процесуальними законами України, що діють на час розгляду справи, вчинення окремих процесуальних дій або викінання рішення суду
Хоча трудові суди в інших країнах у своїй діяльності також керуються загальними принципами цивільного процесуального права, їм притаманні такі особливості, як більш скорочені строки розгляду справ, процедура розгляду позбавлена багатьох формальностей цивільного процесу і не передбачає сплати високого державного мита Склад судів формується, як правило, на засадах трипартизму (справи розглядаються колегіальне професійним суддею та за участю практичних працівників — представників профспілок та роботодавців) Суди мають можливість проявляти більшу ініціативу у процесі, діють Інші специфічні засоби здійснення правосуддя (розподіл тягаря доказування, вимоги до представництва сторін, досудові примирні переговори тощо) Більше того, діяльність спеціалізованих судів, сформованих для розгляду трудових спорів, призвела до процесуальних нововведень, сприяла формуванню процедур, що притаманні саме трудовій юстиції
Звернувшись до конкретних положень національних цивільних та цивільних процесуальних норм, можна зазначити, що ними також визнаються і законодавчо закріплюються особливості регламентації трудових правовідносин, зокрема у процесі вирішення трудових спорів Разом з тим окремі складові порядку розгляду трудових конфліктів ще потребують нормативного врегулювання Так, ст 24 ЦПК України зазначає, що судам підвідомчі справи по спорах, що виникають з цивільних, трудових І кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією Із сторін у спорі є громадянин, та Інші справи, віднесені законом до їх компетенції
Громадянин також має право звернутись до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних або посадових осіб під час здійснення ними управлінської діяльності, якщо порушено права громадянина, в тому числі и ті, що виникають у процесі трудової діяльності Однак провадження у такому порядку не враховує специфіки трудової природи правовідносин, що призводить до порушення принципів щодо рівності працівників, зайнятих в управлінській сфері Вирішення цього питання може бути здійснено в першу чергу на концептуальному рівні щодо сфери поширення норм трудового права
Можливість же судового порядку розгляду колективних трудових спорів не передбачена ЦПК України Проте Законом України «Про порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)» закріплено, що особи, винні у порушенні законодавства про колективні трудові спори (конфлікти), несуть також цивільно-правову відповідальність Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачається право профспілок на оскарження неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди У судовому порядку можливий також розгляд справ за заявою власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (ст 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» Безпосереднє вирішення в судовому порядку колективного трудового спору законодавством взагалі не регламентується Дане питання потребує додаткового вивчення та вирішення у нормативному порядку.
В цілому варто зауважити, що поширення юрисдикції загальних судів на всі види суспільних відносин має значно ускладнити роботу судів — в т ч через збільшення загального обсягу справ та потребу враховувати особливості трудових спорів За даними Мін´юсту, вже починаючи з 1997 p частка справ, що виникли з трудових спорів, збільшилась до 19,5% загального обсягу цивільно-правових спорів, коли у попередні роки вона становила в середньому близько 3% У період з 1998 до 2000 p (перше півріччя включно) частка розглянутих судами трудових спорів становила майже 30% від загальної кількості цивільних справ Звичайно, ставити питання щодо виокремлення спеціальних судів, до компетенції яких входив би розгляд трудових спорів, досить складно як у фінансовому, так І організаційному плані Разом з тим, на думку автора, при проведенні судової реформи доцільно було б розглянути можливість здійснення спеціалізації в організації роботи судів загальної юрисдикції залежно від категорії справ Якість правоохоронної діяльності відповідних структур значним чином залежить від кваліфікації їх працівників А проведення спеціалізації має сформувати коло фахівців, обізнаних у «тонкощах» процедури розгляду трудових спорів
Окремим порядком вирішується ЦПК України питання підсудності стосовно поновлення трудових прав (ч 3 ст 126 — за місцем знаходження відповідача) Варто зауважити також, що захист прав, у тому числі І трудових, полягає не тільки в їх поновленні Крім того, недостатньо висвітлено, яким чином зачіпають трудові спори положення статей 127, 128 ЦПК про підсудність справ за місцем виконання договору, про право вибору підсудності та ряд Інших
Вимоги до кількісного складу суду також повинні визначатися з урахування специфіки спору Ст 124 ЦПК України зазначає, що «суддя одноособово розглядає всі цивільні справи, підвідомчі суду Справи по спорах про визначення місця проживання І відібрання дитини, встановлення батьківства, виселення у разі скасування рішення, постановленого одноособово суддею, розглядаються у колегіальному складі суду» Тобто вимоги щодо колегіального складу суду встановлюються у випадках, зумовлених необхідністю захисту Інтересів осіб, що перебувають у нерівному становищі з Іншими сторонами справи або потребують особливого захисту Невже працівник, який відповідним чином залежить від роботодавця у питаннях одержання та виконання роботи, виплати йому винагороди (основного джерела доходів для забезпечення своєї життєдіяльності та членів своєї родини), перебуває на рівних позиціях з власником І не потребує особливого захисту.
Вбачається доцільним законодавче закріпити окремі вимоги до формування складу суду, що розглядає спори з трудових правовідносин Було б обгрунтованим, на мою думку, передбачити залучення до нього представників працівників та роботодавців І надання рівної можливості впливати на вирішення справи (а не участь лише на правах учасників процесу). Ці питання принципово важливі і за складністю механізму потребують вирішення у окремому нормативному порядку
Інший аспект За нормами трудового права громадянин набуває повної трудової дієздатності з моменту вступу у трудові правовідносини, включаючи можливість самостійного звернення до відповідних органів для захисту своїх трудових прав (тобто з 14 років — ст 188 КЗпП) Цивільна ж процесуальна дієздатність настає з моменту досягнення особою повноліття Враховуючи таку відмінність, ЦПК України зазначає особливості цивільної процесуальної дієздатності окремих осіб (ст 101), що відповідним чином підтверджує особливість правового становища працівників І в правозахисних відносинах
Варто зупинитись на наступній особливості трудових процесуальних відносин Визначаючи у ст 98 ЦПК України склад осіб, які беруть участь у всіх цивільних справах, законодавець окрім сторін спору, третіх осіб зазначає їх представників та осіб, «які захищають законні Інтереси Інших осіб» Серед останніх згадано І профспілки, що перелічені поряд з такими учасниками, як прокурор, органи державного управління, підприємства, установи, організації тощо
Статті 112, 121, 122 ЦПК України містить посилання щодо можливості уповноважених профспілок бути представниками у справах робітників, службовців, членів колгоспу, а також Інших осіб, захист прав І Інтересів яких здійснюється професійними спілками, визначаються загальні для всіх представників форми І завдання участі, загальні процесуальні права та обов´язки Статтею 248і ЦПК України зазначена можливість подання скарги до суду на прохання громадянина його представником — зокрема уповноваженим представником трудового колективу
Норми Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» уточнюють, шо профспілкам надана «необмежена» можливість виступати представниками у суді, в Інших Інстанціях лише з приводу захисту Індивідуальних прав своїх членів (ч 3 ст 19) Представляти ж Інтереси працівників профспілки уповноважені тільки в органах, що розглядають Індивідуальні та колективні трудові спори (ст 26 цього Закону)
Така констатація відмінностей у порядку здійснення Інституту представництва залежно від предмета спору зайвий раз підтверджує наявність об´єктивних особливостей правового процесу розгляду трудових спорів
Мають особливості и вимоги щодо строків звернення до суду за захистом трудових прав та розгляду трудових спорів Ст 233 КЗпП передбачає термін звернення до суду за вирішенням певних видів трудових спорів, потребують врахування вимоги щодо строків дисциплінарного стягнення (не пізніше 1 місяця з дня виявлення проступку та не пізніше 6 місяців з дня вчинення проступку — ст 148 КЗпП) І розгляду спору про виплату працівникові належних йому сум (без обмеження будь-яким строком — ст 238 КЗпП)
Крім того, у статтях 230—232 КЗпП, якими окремо регламентується діяльність комісій по трудових спорах, визначені строки подання заяв, розгляду, а також оскарження їх рішень до суду
ЦПК України також зазначені спеціальні строки щодо розгляду трудових спорів Ст 148 передбачає 7 денний строк розгляду трудових спрів Однак негативну роль відіграє обумовлення цього положення вимогою «після закінчення підготовки справи до судового розгляду» І призначення до слухання Строки ж підготовки справи до судового розгляду, визначені ст 146 ЦПК стосовно всіх категорій справ І мають термін не більше 7 днів, а у виключних випадках по складних справах цей строк може бути продовжений до 20 днів з дня прийняття заяви. Протягом цього часу працівник має чекати вирішення справи (з урахуванням відкладання розгляду справи за часто формальними обставинами) Зайве нагадувати, що трудові спори як правило, не мають складного характеру І наявність підстав для прийняття рішення не потребує довгострокового доведення
Про необхідність термінового вирішення трудових спорів свідчить вимога негайного виконання рішення суду у справах, зокрема, про присудження робітникові або службовцеві, колгоспникові заробітної плати, про стягнення відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або Іншим ушкодженням здоров´я, а також втратою годувальника, про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника Думається, що негайність виконання судового рішення повинна поширюватися на всі категорії захисту Індивідуальних трудових прав працівників (з питань охорони пращ, дисциплінарної відповідальності, відшкодування матеріальної І моральної шкоди тощо), оскільки йдеться про Інтереси осіб що перебувають у фактично нерівноправному економічному становищі стосовно Іншої сторони правовідносин
Звичайно, що врахувати особливості спорів різних категорій, які в сучасний момент розглядаються в судах загальної юрисдикції, у одному процесуальному законодавчому акті — Цивільному процесуальному кодексі — дещо складно Крім того вимоги до порядку вирішення окремої категорій справ розпорошуються у загальному обсязі нормативного матеріалу, що регулює здійснення цивільного судочинства.
Необхідно зауважити також, що нині в Україні напрацьовано великий масив нормативних положень щодо процесуального забезпечення трудових прав працівників, сторін трудових правовідносин, їх об´єднань Особливості процедури вирішення трудових спорів, функціонування спеціальних органів по їх розгляду вимагають побудови стрункої системи галузевих законодавчих норм, що грунтується на притаманних трудовому праву керівних положеннях Головним з них є пріоритет законних прав та Інтересів працівника як сторони трудових правовідносин та похідних від нього принципів, що зумовлюють особливості процесуального їх забезпечення
Проводячи роботу по доопрацюванню нового Кодексу про працю, доцільно було б врахувати особливості ди норм, що забезпечують процедуру захисту трудових прав, потребу у їх систематизації та упорядкування, вдосконаленні процедури їх забезпечення
Досягненню практичного позитивного результату — встановлення надійного механізму захисту трудових прав громадян у цілому може і повинне сприяти загальнотеоретичне обгрунтування і визнання ролі окремої системи норм трудового процесуального права, фактичне існування якого, напевно, важко заперечувати.
