Оновлення і розвиток духовності людини неможливе без захисту прав людини. Особливої актуальності ця проблема набула в останні десятиріччя, що ознаменувалися практично повсюдним запровадженням інформаційно-комп´ютерних технологій і телекомунікаційних мереж.
У різних європейських країнах по-різному складалася ситуація в сфері захисту персональних даних. Загальним є наступне:
— створюється комплекс законодавчих і підзаконних актів, що дозволяє достатньо повно регулювати відносини, пов´язані із збором, накопиченням, зберіганням і використанням персональних даних у процесі їх автоматизованої обробки;
- організується спеціальний інститут уповноваженого з метою забезпечення нагляду за додержанням прав людини при автоматизованій обробці персональних даних;
- формується інфраструктура, що дозволяє вирішувати проблеми, пов´язані з технічними і технологічними аспектами захисту даних про людину.
З метою більш тісної співпраці, захисту прав і основних свобод людини країни—учасниці Ради Європи підписали Конвенцію № 108 по захисту осіб у зв´язку з автоматизованою обробкою персональних даних (м.Страсбург, 28.01.81 p.). Конвенція № 108 зобов´язала країн-учас-ниць здійснити коригування національних законодавств в частині втілення встановлених нею основних принципів захисту персональних даних.
Назва європейських стандартів та систематизуючих національних законів про захист персональних даних нерідко призводить до термінологічної плутанини, оскільки термін «захист даних» розглядається як комплекс захисту всіх видів інформаційних ресурсів. Проте ст. 1 Конвенція № 108 однозначно встановлює, що «метою Конвенції є забезпечення на території країни-учасника для кожної приватної особи її права на недоторканність приватного життя по відношенню до автоматизованої обробки даних, що містять відомості про приватну особу («захист даних»)». Таким чином, поняття «захист даних» повинно тлумачитися тільки в значенні «захисту відомостей про приватнуособу». Що стосується всієї решти «даних», то на міжнародному рівні використовують термін «забезпечення безпеки даних».
У даний час в Україні діє більше двох десятків законодавчих актів, які тією чи іншою мірою регулюють відносини, пов´язані із збором, використанням і передачею персональних даних. Серед них — Конституція України, закони України «Про інформацію», «Про нотаріат», «Про адвокатуру», «Про зв´язок», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про міліцію», «Про банки і банківську діяльність», «Основи законодавства України про охорону здоров´я» та ін.
Важливим є те, що в інформаційному законодавстві йдеться про «інформацію про особу», визначення, яке недостатньою мірою узгоджується з положеннями європейських стандартів по захисту персональних даних. Визначення того, що становить інформацію про особу, дано в ст. 23 Закону України «Про інформацію»: «це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу». В ч. 1 ст. 23 Закону дається вичерпний перелік відомостей, які законодавець відносить до «даних про особу (персональних даних) національність, освіта, сімейний стан, віросповідання, стан здоров´я, а також адреса, дата і місце народження». Очевидно, що цей перелік є явно неповним і не охоплює всіх відомостей про осіб, на які міг би поширюватися правовий режим охорони, що визначний в ч. 4 ст. 23 Закону України «Про інформацію». І це побічно підтверджується тим, що в окремих нормах інших законів зазначений вище перелік доповнюється.
В ст. 9 Закону України «Про адвокатуру» дається визначення предмета адвокатської таємниці: «питання, по яких громадянин або юридична особа звернулися до адвоката, суть консультацій, порад, роз´яснень і інших відомостей, отриманих адвокатом при виконанні своїх професійних обов´язків». Зрозуміло, що громадяни звертаються до адвоката з питань, які торкаються їх особисто, і повідомляють йому відомості про себе, а суть консультацій, порад, роз´яснень адвоката, у свою чергу, також висвітлює особисте життя громадян, тобто йдеться про відомості, які можуть бути віднесені до даних про особу.
В ч. 2 ст. 14 УПК України до даних про особу законодавець відносить набагато більш широке коло відомостей: «особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних переговорів і телеграфних повідомлень охороняється законом». А відповідно до ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» під охорону закону потрапляють не просто відомості про особисте життя людини, але й відомості, які торкаються його честі і гідності. Цей перелік можна продовжувати й далі.
Таким чином, у ст. 23 Закону «Про інформацію» законодавець недостатньо чітко дав визначення даних про особу (персональних даних), хоча це поняття несе гносеологічне навантаження: саме на його базі повинні формуватися гіпотези норм, що регулюють суспільні відносини в процесі захисту тих або інших персональних даних.
У тексті Конвенції про захист особи у зв´язку з автоматизованою обробкою персональних даних дається наступне визначення персональних даних: «персональні дані — будь-яка інформація про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікованою». Це визначення дозволяє створити правову «парасольку» захисту практично для будь-яких персональних даних і однозначно встановлювати режим захисту, що надасть можливість усунути деякі суперечності сучасного законодавства. Наприклад, у Законі України «Про запобігання захворюванням СНІДом і соціальний захист населення» інформація про зараження вірусом імунодефіциту людини або про захворювання оголошується службовою таємницею. В той же час відповідно до ст. 40 «Основ законодавства України про охорону здоров´я» така інформація віднесена до лікарської таємниці. Правові наслідки розголошення службової таємниці і лікарської таємниці різні. Причому порядок віднесення інформації і до лікарської таємниці, і до службової таємниці чітко не визначений.
Входження до Ради Європи викликає необхідність урахування системи цінностей, яка панує в цьому співтоваристві. Найважливішим із завдань сьогодення має стати обгрунтоване визначення пріоритетів зовнішньої політики в розвитку відносин з Радою Європи і приєднання до Конвенції № 108 про захист осіб у зв´язку з автоматизованою обробкою персональних даних. Останнє важливо для України виходячи з того, наскільки широко і масштабно проводитиметься в державі автоматизована обробка персональних даних з різною метою — фінансовою (банки, страхові товариства, фонди), правоохоронною, соціальною (охорона здоров´я, соціальна допомога мало-імущим, пенсійне забезпечення) тощо; реальною є загроза заподіяння збитків особі внаслідок несанкціонованого використання або несанкціонованої модифікації персональних даних.
Ці обставини актуальні для нашого суспільства вже тепер. Так, у даний час функціонує Державний реєстр фізичних осіб - платників податків і інших обов´язкових платежів. Можна припустити, який інтерес виявляється до змісту подібних реєстрів, іноді без законних на те підстав. При цьому існує цілком реальна загроза несанкціонованої зміни даних в реєстрі, реалізація якої може завдати конкретній особі серйозних матеріальних збитків у вигляді неправильно нарахованих податків і штрафів, позначитися на здоров´ї.
Сказане повною мірою стосується й інших масштабних проектів — єдиної системи обробки даних у митній службі, електронного депозитарію цінних паперів, єдиної паспортної системи тощо. А уча<іть України в міжнародному процесі обміну інформацією, в різних міжнародних проектах, заснованих на використанні інформаційно-комп´ютерних технологій (ІНТЕРПОЛ, Партнерство заради міру, банківські технології та ін.), об´єктивно вимагає забезпечення захисту даних, у тому числі і персональних, при їх автоматизованій обробці і передачі.
Немає необхідності нагадувати, що на всіляких базарах і ринках вже «процвітає» торгівля СО-КОМами, що містять персональні дані, одержані часто далеко не джентельменським шляхом. Для будь-якого бізнесу (не кажучи про квартирні крадіжки тощо) персональні дані — зручне, а тепер і необхідне доповнення до того, що надається через Інтернет. На Заході вже функціонують цілі фірми, які спеціалізуються на зборі і продажу адресних списків персональних даних, які коштують чималі гроші.
На своєму життєвому шляху ми ненавмисно залишаємо «сліди» інформації про себе, а за нами йдуть «пилососи-ком-п´ютери», які підбирають, класифікують і зберігають персональні дані в базах даних для подальшого використання. Придбання будь-яких товарів, користування послугами служб прокату, оплата рахунків кредитними картками змушує надавати персональні дані. Кожного разу підключаючись до мережі і відвідуючи веб-сай-ти, ми мимоволі залишаємо свої інформаційно-електронні сліди. Те, про що ми розмовляємо з лікарем, які ліки нам прописують, може перешкодити отримати роботу. Репутація може постраждати і від власної необережності при розмові по телефону. Реєстрація виборця, оплата штрафу, податкова декларація, передплата на газету, відправка листа і багато що інше — все може бути предметом, за допомогою якого поповнюється архів відомостей про нас у невідомій нам базі персональних даних.
Таким чином, навіть приблизна оцінка ситуації із захистом персональних даних вимагає активності в політичному вирішенні питання про приєднання України до Конвенції № 108 Ради Європи «Про захист осіб у зв´язку з автоматизованою обробкою персональних даних» 1981 р. і приведення всієї законодавчої бази у відповідність з її положеннями.
В цьому плані вже виконана значна підготовча робота, яка на цей час доручена Держкомзв´язку та інформатизації України. На виконання Указу Президента України від 06.12.2001 № 1193/2001 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 р. «Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України» та доручення Кабінету Міністрів України від 23.01.02 № 17884/1 щодо завершення вирішення питання підписання від імені України Конвенції № 108 Ради Європи про захист осіб у зв´язку з автоматизованою обробкою персональних даних 1981 р. у Держкомзв´язку виконана робота по перекладенню на українську мову та офіційному засвідченню тексту Конвенції в Міністерстві закордонних справ України.
Та сама робота була проведена щодо Додаткового протоколу від 08.11.2001 p. до Конвенції № 108, який зобов´язує створити один (або більше) уповноважений орган нагляду, відповідальний за забезпечення захисту персональних даних. Згідно з Конвенцією № 108 зазначеній орган виконує свої функції в повній незалежності, що є елементом ефективного захисту осіб у зв´язку з обробкою їх персональних даних. З цією метою зазначений вище орган нагляду повинен мати, зокрема, повноваження щодо втручання у діяльність, яка пов´язана з обробкою персональних даних. Він також може брати участь у судовому розгляді або повідомляти компетентні судові органи про порушення законодавства у сфері захисту персональних даних. Уповноважений орган розглядає та приймає рішення щодо заяв будь-якої особи відносно обробки персональних даних, в межах своєї компетенції. Рішення уповноваженого органу можна оскаржити в суді.
Уповноважені органи країн-учасниць Конвенції № 108 співробітничають між собою в тій мірі, яка необхідна для забезпечення вільного обміну інформацією між країнами та гарантує ефективний захист прав людини та фундаментальних свобод, зокрема, право на недоторканність особистого життя при обміні персональними даними.
Все складнішим і мобільнішим стає суспільне життя. Все більше воно використовує засоби інформаційного суспільства та різні інформаційні ресурси. Персональні дані, як найбільш чутлива і важлива для людини інформація, займає особливе місце в суспільних інформаційних відносинах. Від розуміння цього багато в чому залежить спокій і благополуччя держави. Будемо сподіватися, що найближчим часом Україна приєднається до Конвенції № 108 Ради Європи про захист осіб в зв´язку з автоматизованою обробкою персональних даних і перейде до практичних кроків по формуванню системи механізмів захисту персональних даних.
