Дискусії про співвідношення цивільного й господарського права вже стали перманентними. На жаль, за давністю виявилась забутою першооснова розбіжностей, і «перетягування канату» звелося до підрахунку кількості й оцінки авторитету прихильників полярних точок зору. Характерним прикладом є стаття професора Є.О.Харитонова в журналі «Право України».
Нагадаємо одне з елементарних правил логіки: «Критику деякого процесу обгрунтування не можна плутати з критикою тези, яка підлягає обгрунтуванню». Більш просто у В.Г.Бєлінського: «Підмітити помилку в справі — ще не означає довести неправість самої справи». Суть останньої — якій бути економіці України в перехідний період, чи потрібен їй свій Ф.Д.Рузвельт, чи будемо пливти за волею хвиль без керма і вітрил? Лише давши вагоме обгрунтування відповіді на це основоположне питання, можна визначити, яке право — господарське чи цивільне — стає пріоритетним в регулюванні економіки. Аналізу ж реалій нинішньої економіки України, шляхів виходу із системної кризи, ролі держави та її правової регламентації, тобто саме того, через що повинні ламатися списи, у статті Є.О.Харитонова немає.
Поклавши в основу метод Бобчинського й Добчинського, автор нарахував у статті В.К.Мамутова, що заперечується, сім «неправд» з приводу того, хто що сказав або де що раніше написано. Відправна позиція опонента: «Але поглянемо, як дивляться на «регулюючу роль держави» авторитетні фахівці». Починається стаття з цитати й закінчується нею, зовсім як у сиву давнину, коли не тільки в цивільному, а й кримінальному праві істинами були положення римського права і доказовість, правильності того чи іншого положення ставилась у залежність від більшої чи меншої кількості цитат. Пройшли віки, перш ніж кримінальне право певною мірою звільнила від талмудистики визнана кримінологія. Невже нам доведеться чекати стільки ж, поки цивілісти повернуться обличчям до життя?
Проблема оцінки потенціалу цивільного і господарського права в регулюванні економіки поставлена давно, і сьогодні зводити полеміку до формальностей і дрібниць нерозумно. Тому не будемо робити акцент на тому, що сам термін «економіка» походить від грецького oikonomiko - мистецтво ведення господарства, хоча, мабуть, і слід визначитися у поняттях, адже «економіка в поштивому розумінні — це організація і впорядкованість, у якій хто-небудь цілеспрямовано й планомірно використовує засоби в ім´я здійснення якоїсь ієрархії цілей. Спонтанний порядок, породжений ринком, є дещо абсолютно інше» . До речі, твердить це не антириночник, а самий що не є неоліберал, найвідоміший австрійський економіст А.Ф.Хайєк. Якщо ж займатися пошуком «неправд», то слід зафіксувати одну велику «неправду» — твердження про самодостатність ринку в регулюванні економіки, причому не в абстрактній теорії, а в реаліях сьогоднішньої української економіки.
Обмеження введено не випадково. Економічні процеси в різних країнах у різний час відбуваються неоднозначно, світова економіка періодично переживає спади і підйоми. Відповідно й ідеологія вільного ринку в західній економічній теорії періодично змінювалась на ідеологію державного втручання.
Не будемо заперечувати наведені Є.О.Харитоновим висловлювання вчених, хоча й на Заході ситуація далека від ідилії: досить ознайомитися з працями Дж.Сороса, авторитет якого грунтується не на теоретичних викладах, а на багатомільярдному капіталі. Суть — а вона випала
3 дискусії — абсолютно в іншому: наскільки прийнятна західна модель, будь вона там тися-чоразово ефективною, для української економіки з її історично обумовленим нинішнім становищем.
Сьогодні є багато праць з порівняльної історії цивілізації Заходу і східних слов´ян. Основний висновок — Росія в її колишніх межах хронічно відставала від Заходу. Україна до входження у 1654 р. до складу Росії тривалий час перебувала під західним правлінням, Київська духовна семінарія мала розгалужені зв´язки із зарубіжжям, її представники навчалися у Німеччині й Італії, а після Переяславської ради сприяли поширенню західної культури в Росії. Деякі західні дослідники вважають, що Київ став свого роду «троянським конем» Заходу, який підготував у Росії грунт для реформ Петра. Однак у наступні сторіччя, й особливо в радянський період, навіть з урахуванням особливостей Галичини й східних регіонів України, відбулося значне нівелювання менталітету українців і росіян, що знайшло безпосереднє відображення в суспільному й економічному устроях, які істотно відрізняються від західного. Ми не гірші й не кращі за американців, німців або французів, ми просто інші — діти своєї історії, своєї літератури, носії генетичної пам´яті минулих віків, представники своєї цивілізації.
Чи так зашорилися цивілісти, що не знають нашої специфіки? Не можуть вони не знати цього, оскільки історики, філософи, психологи, кримінологи, публіцисти —легше перерахувати тих. хто не потрапив у коло дослідників, — багаторазово протягом століть констатували відсутність у наших народів досвіду міського самоврядування, дефект «бугра власності», порушення наступності поколінь, общинність і колективізм, широту душі й багато чого іншого, що заважає швидко й безоглядно сприйняти такі основоположні цінності західного світу, як індивідуалізм, трудова етика, самодисципліна, ощадливість.
Дослідники констатують, що можна обвинувачувати сімдесят років соціалізм, однак Західна Україна мала комуністичного досвіду рівно стільки, скільки Польща, але в економічних перетвореннях Львів більше схожий на Вінницю, ніж на Краків. Відносно велика владна дистанція, домінуючий колективізм і менше бажання йти на ризик характерні риси українського суспільства. Малих підприємств в Україні менше, ніж у Польщі, не тільки тому, що законодавство є несприятливим, а й тому, що бажаючих йти на ризик і відкривати власну справу в нас значно менше.
Не можуть цивілісти ігнорувати незламну віру в державний патерналізм значної частини наших громадян. Відомо, що американці були приголомшені, коли в 1950—1951 pp. під час соціологічного опитування в межах Гарвардського проекту неповерненців з Радянського Союзу дізналися, що люди, які однозначно негативно ставилися до радянської влади, вбачали в державі, навіть у сталінській, гаранта прав громадян (що є прямо протилежним західному менталітету). За даними соціологічних досліджень нашого часу, мешканці рудниково-вугільних селищ Донбасу, заздалегідь знаючи про закриття шахти, не виявляють ініціативи, а вичікують і вимагають вирішення своєї долі від держави
Не можуть цивілісти не знати, що більшість із сучасних новоявлених власників замість участі в конкуренції розпродали всю сировину, матеріали, що дісталися їм, здали в утиль устаткування, навіть скоби і цвяхи витягли із заводських стін і здали на металобрухт, а кошти переказали в зарубіжні банки.
Не можуть цивілісти не бачити, що внаслідок реформування ми втратили чимало з колишніх переваг, за словами одного з батьків реформ -- Є.Гайдара, перетворилися на «злодійську державу», побудували криміналізм, і ще невідомо, чи трансформується він колись у капіталізм. У ролі регулятора економіки в нас виступає не невидима рука ринку (А.Сміт), а цілком відчутна рука кіллера. Розраховувати на те, що з «п´ятою владою» в українській економіці можна впоратися, «звільнивши» ринок від опіки держави, не відважились би навіть класичні утопісти (вони були серйозними теоретиками), такі плани можуть плекати лише політичні авантюристи.
Прагнення бездумно додержувати директив Заходу призвело одного разу до невиправних наслідків. Наприкінці 1916 р. Росія була неспроможна вести війну з Німеччиною, але під тиском союзників продовжувала виконувати взяті на себе зобов´язання. Підсумок, що мав сімдесятирічне продовження, відомий. Сьогодні в Україні — знову легіон західних радників, які також не поєднують рекомендації з наявними можливостями. Чи вистачить у нас розуму врахувати, що навіть у таборі західних експертів посилюються розбіжності з приводу дієвості запропонованих програм?
Хай пробачать мені за вульгарний прагматизм, але свою позицію в протистоянні розробникам Цивільного і Господарського кодексів я позначаю абсолютно простим критерієм: оскільки цивілісти у своїй більшості не лише не мають практичного досвіду господарського керівництва, і навіть неспроможні врахувати в розроблюваних теоретичних конструкціях управління соціально-економічним розвитком реалії сучасної України, то цілком очевидно, що створене їх зусиллями законодавче поле не виведе нашу економіку з кризи і не забезпечить ефективний її розвиток. І ще одна дуже немаловажна обставина. Як не парадоксально, нам сьогодні необхідне законодавство, яке не лише дозволить використовувати владу для врятування економіки від хаосу, а й спроможне перешкодити владі створювати хаос для надмірної наживи. Тому я віддаю свій голос за Господарський (Комерційний) кодекс.
Щоб черговий опонент як контраргумент не повісив на мене ярлик консерватора-анти-риночника, заявляю: однозначно я за ринок, в тому числі й за ринок, до певної межі «звільнений» від держави, але думаю, що подібно до того, як реальна охорона навколишнього природного середовища доступна лише досить багатим державам, так й «ідеальний» ринок -це черговий етап еволюції уже добре організованої економіки, до якої Україні ще далеко.
На завершення невелика репліка. Є.О.Харитонов пише: на острові Св.Єлени Наполеон висловлював впевненість, що його найбільша заслуга — створення Цивільного кодексу. «І жодного слова про Торговий кодекс. Схоже він знав, що говорив». Думається, що це — досить симптоматичний довід опонентів. Торговий кодекс Франції був створений на зорі капіталізму. А Наполеон, за всієї його величі, явно був не в ладах з прогнозуванням. Він недооцінив не лише Торговий кодекс, а й проект будівництва кораблів із паровим двигуном, і багато чого іншого, внаслідок чого й закінчив свій життєвий шлях на острові Св. Єлени. Можливо, слід задуматися над цим нинішнім противникам Господарського кодексу, щоб не опинитися в майбутньому на задвірках історії?
