Ця стаття має метою продемонструвати суддям, слідчим та оперативним працівникам правоохоронних органів увесь спектр реальних можливостей судово-лінгвістичної експертизи. Знання сучасного арсеналу завдань, котрі вирішує ця експертиза, дозволить їм підвищити ефективність оперативно-розшукових заходів, слідчих дій, збільшувати на свій розсуд доказову базу, а також оцінювати достатність, повноту й допустимість зібраних у справі доказів. В Інструкції «Про призначення та проведення судових експертиз» (затверджена наказом міністра юстиції України від 8.10.98 р.) наводиться орієнтовний перелік питань, які вирішує авторо-знавча експертиза (сучасний синонім судово-лінгвістичної експертизи), зокрема: • Чи є конкретна особа автором даного тексту? - Чи є конкретна особа автором кількох різних текстів? - Чи є в тексті ознаки, котрі свідчать про соціально-біографічні риси його автора? Якщо є, то про які конкретно? Цим переліком питань Інструкція звужує наявні можливості судово-лінгвістичної експертизи, відсікаючи як уже традиційні дослідження, так і саму можливість розв´язання нетрадиційних завдань, котрі мають місце на практиці, не кажучи вже про абсолютно нові дослідження. Серед традиційних питань не передбачаються дослідження кількох текстів невідомого автора на предмет його тотожності (диференціації); встановлення факту створення тексту кількома авторами; диференціація автора і виконавця тексту документа; визначення належності тексту до певного функціонального стилю мовлення тощо)[4, 111]. Питання про соціально-біографічні характеристики в Інструкції ставиться дуже некоректно — ознаки писемного мовлення як відображення властивостей особистості автора мовного повідомлення завжди є в тексті цього повідомлення. Інша справа: чи зможе їх виявити експерт і чи є достатньою виявлена сукупність для якогось висновку. На сьогодні судово-лінгвістична експертиза в СЕУ МЮ України має апробовані методики ідентифікації (диференціації) автора тексту документа, визначення освітнього рівня вказаного автора, його рідної мови і місця формування мовленнєвих навичок[1; 2; 3]. До традиційних, хоча і не апробованих офіційно, належать дослідження з метою встановлення соціально-демографічного портрета автора тексту (крім згаданих характеристик), співавторства, диктування, спеціального викривлення мовлення і незвичного психофізіологічного стану автора в момент створення тексту. Певний внесок у розвиток судового авторознавства зробила і автор цієї статті[5; 6; 7; 8; 9]. Так, у 1991 р. у ВНДІСЕ згідно з матеріалами близько 1000 текстів нами була розроблена класифікація способів маскування мовленнєвої ситуації, видів спеціального викривлення писемної мови, а також запропонована система ознак (більше 300), котрі допомагають констатувати факт спеціального викривлення в тексті і конкретизувати його вид. Зокрема, судово-лінгвістична експертиза дозволяє диференціювати 14 видів спеціального викривлення писемного мовлення із застосуванням комп´ютерної експертної системи. Створені методики визначення імітації мовлення особи протилежної статі, іншої вікової групи, представника конкретної професії, навмисного зниження грамотності, навмисної нейтралізації мовлення, імітації писемного мовлення конкретної людини, наслідування стилю конкретного письменника, імітації стресового стану, імітації мовлення людини із сталою патологією мов-ленєво-розумових процесів, імітації мовлення кримінальних елементів. На рівні методичних рекомендацій, виходячи із зазначеного практичного досвіду, запропоновані також основні принципи, логіка дослідження і перелік ознак, що дозволяють дійти (у тому числі категоричних) висновків про складання тексту у співавторстві (пофрагментному, про редакторську правку, стилістичну обробку тощо), під диктовку (чи за допомогою переписування, передруковування чужого письмового повідомлення), про стан емоційної активації, емоційну і операційну напругу (з наведенням можливих причин виникнення незвичного психофізіологічного стану), про наявність стійкої патології мовленєво-розумових процесів (із розмежуванням локальних пошкоджень органічного походження, психічних захворювань без постановки діагнозу і вроджених порушень слуху). Так, зокрема, нам доводилося досліджувати текст постанови арбітражного суду з приводу психофізіологічного стану його автора-судді в момент написання постанови, а також про використання цим суддею конкретного комп´ютерного файла. Висновки були такими: автор тексту постанови використовував при складанні останнього не комп´ютерний файл з текстом N, а матеріалізацію цього файла поза комп´ютером, з якої він передрукував потрібні фрагменти. Крім тексту N, автор користувався також іншими документами (довідками, рахунками тощо), на що вказала різниця в цифровому оформленні грошових сум. Текст постанови арбітражного суду був складений суддею в стані емоційної напруги, яка виникає у людини, коли вона потрапляє у важкі, екстремальні умови, за умови розумового і емоційного перевантаження, котре створюється вкрай обмеженими часовими межами і одночасно труднощами виконання важливої для неї діяльності; необхідністю виконання важливої для неї роботи в неадекватному ситуації стані (сп´яніння, фізичної втоми тощо). У межах судово-лінгвістичної експертизи також успішно вирішуються питання про наявність різного роду порушень в оформленні документації процесуального і непроцесуального характеру, котрі має важливе значення з позицій доказування: формулювання слідчим навідних питань під час допиту, участь слідчого у створенні явки з повинною, дізнавача в складанні заяви потерпілого тощо[10], а також в юридичній оцінці інформації, яка є у мовленнєвому повідомленні. В січні 1997 р. нами було проведене лінгвістичне дослідження зафіксованих у протоколах текстів фонограм за листом адвоката, котрий сформулював такі питання (КНДІСЕ, Висн. № 8132 від 25.01.97 p.): «1. Чи можливо на підставі поданих на дослідження текстів фонограм дійти висновків про те, що Г. вимагав від Л. передню панель від автомобіля («торпеду»), обіцяючи взамін допомогти Л. повернути посвідчення водія, а також те, що Л. за це віддав Г. 295 доларів США і той їх прийняв, взявши долари в руки? 2. Чи є в поданих на дослідження текстах фонограм висловлювання Г., котрі дозволяють прямо чи опосередковано дійти висновку про його намір змусити Л.вобмінна повернення посвідчення водія останнього знайти передню панель до свого автомобіля («торпеду») чи дати гроші у сумі 300 доларів США? 3. Чи не має мовлення Л. за своїм змістом в частині, котра стосується прохання Г. роздобути передню панель до автомобіля («торпеду»), а також в частині, котра стосується передавання Г. 295 (300) доларів США в обмін на повернення Л. посвідчення водія, ініціативний, інспіруючий характер? 4. Чи не порушена логіка висловлювань Г. та Л. в режимі діалогового мовлення?» Не вдаючись у подробиці справи, скажемо, що суть її полягала в інкримінуванні співробітнику ДАІ Г. отримання хабара від Л. на підставі юридичної оцінки інформації, яку містять у собі фонограми їх розмов. Суд виніс обвинувальний вирок. Адвокат, звертаючись до нас, мав на меті перегляд даного вироку у вищій судовій інстанції. Дослідивши зафіксовані у протоколах тексти фонограм, нам вдалося дійти висновків, що: 1. На підставі досліджених текстів фонограм розмов, зафіксованих у протоколі огляду аудіокасет і прослуховування записаних на них розмов.., не можна дійти висновку про те, що Г. вимагав від Л. передню панель до автомобіля («торпеду») чи ще що-небудь, тим більше не обіцяв взамін допомогти повернути останньому посвідчення водія. Також категорично заперечується можливість на підставі вказаних текстів фонограм дійти висновку, що Л. дав Г. якусь суму доларів і що Г. прийняв гроші, взявши їх у руки. 2. В досліджених текстах фонограм відсутні висловлювання Г., котрі дозволяють на вербальному рівні дійти висновку про його намір змусити Л. роздобути передню панель до свого автомобіля («торпеду»)... чи дати 300 доларів (у тому числі якусь іншу суму грошей) в обмін на повернення останньому посвідчення водія або інших документів. 3. В частині діалогу, що стосується пропозиції Г. від імені Л. суми 300 доларів, мовлення Л. має Ініціативний, інспіруючий характер. В частині діалогів, що стосуються передньої панелі до автомобіля («торпеди»), мовлення Л. та Г. має почергово ініціативний та реактивно-пасивний характер, при цьому Л. проявляє більше ініціативи, а мовлення Г. має також і характер прохання. Щодо посвідчення водія немає можливості охарактеризувати мовлення Л. чи Г. ні як ініціативну, ні як реактивно-пасивну. 4. В досліджуваних текстах фонограм спостерігається порушення логіки висловлювань Г. та Л. Ці порушення можуть бути наслідком як застосування додаткових просодичних і невербальних компонентів (інтонації, жестів, міміки тощо) діалогу, наслідком спонтанного характеру непідготовленого усномовленєвого повідомлення, умисної хибності учасників діалогу, так і можливого технічного (апаратного) монтажу запису. За відсутності звукового та відеорядів дати однозначне обґрунтоване пояснення вказаним порушенням логіки в досліджуваних текстах фонограм не є можливим». Наведені висновки спеціаліста дають, на наш погляд, вагомі підстави для того, аби засумніватися як у результатах дослідження, коли в основу обвинувачення був покладений упереджений аналіз та оцінка смислового боку текстів фонограм, так і надалі — в справедливості винесеного судом вироку. По іншій кримінальній справі (КНДІСЕ, Висн. № 1865 від 26.05.99 p.), досліджуючи текст явки з повинною, ми знайшли, що він складався обвинуваченим у співавторстві з працівником правоохоронних органів при домінуючій ролі останнього. При цьому вказаний текст був вторинним, результатом неодноразової творчої обробки первинного тексту-чернетки, що був складений обвинуваченим. За основу був взятий «подієвий» матеріал, котрому дали юридичну оцінку І підпорядкували меті розслідування. Аналіз протоколу допиту обвинуваченого засвідчив, що частина реплік і запитань слідчого, зафіксованих у протоколі, визначили мовленнєву поведінку обвинуваченого як у цілому, так і в деталях. Деякі із цих питань можна було охарактеризувати як навідні. Актуальними з точки зору кримінального судочинства є дослідження діагностики неадекватної мовленнєвої поведінки в силу спеціальної неправдивості інформації, що передається в тексті. Так, у березні 1999 р. нами проводилася експертиза (КНДІСЕ, Висн. № 227 від 15.03.99 p.), під час якої було встановлено, що текст досліджуваної «Повинної заяви» складався у співавторстві з особою, котра має навички складання офіційно-ділових паперів в галузі юриспруденції. В тексті вказаної «Повинної заяви» проявилися ознаки неадекватної мовленнєвої поведінки її авторів, яка могла бути викликана передачею свідомо неправдивої інформації з приводу деяких викладених подій чи (і) викладенням цих подій особою, що не брала в них участі і недостатньо ознайомлена з ними. Безпідставно забутим нам видається питання, котре вирішується вже віками в літературній атрибуції, а також при судовому розгляді цивільних справ — наявність плагіату в художніх творах, навчально-методичній літературі, наукових виданнях тощо. Сьогодні доводиться дуже часто стикатися з плагіатом у галузі складання різного роду документації (статутів, правил тощо), що відображає ноу-хау підприємницької діяльності. Характерною особливістю становлення незалежної української науки, на жаль, став плагіат джерел радянського періоду, забутих громадськістю чи вилучених з обігу, і використання інформації, що міститься в INTERNET. Причому специфіка сучасного плагіату полягає в тому, що він здійснюється за допомогою перекладу на іншу мову: найчастіше з російської на українську, а також з англійської (та ін.) на російську чи українську із запозиченням текстів з INTERNET. Наприклад, судово-авторо-знавчим дослідженням за листом депутатів (КНДІСЕ, Висн. № 4584 від 27.11.98 р.) вирішувалося питання про плагіат підручника «Орошаемое земледелие» при складанні нового підручника «Зрошуване землеробство» одним із співавторів останнього. Зрештою було встановлено по розділах конкретне авторство, а також похідність тексту нового підручника від старого, який було піддано суттєвому скороченню, новій редакторській правці, перекладу на українську мову і незначним поправкам та доповненням переважно уточнюючого характеру. При цьому ми дійшли висновку, що досліджуване у новому підручнику багатопланове, багаторівневе запозичування як змісту, так і форми викладення матеріалу могло бути здійснено тільки свідомо, оскільки це вимагало напруженої свідомої інтелектуальної діяльності, а отже, -- вказане запозичення є плагіатом, тобто навмисним присвоєнням авторства на чужий твір науки[11, 252]. В листопаді 1998 р. нами проводилося лінгвістичне дослідження (КНДІСЕ, Висн. № 4524 від 2.11.98 р.) на предмет плагіату директором страхової фірми «Правил добровольного страхования медицинских расходов граждан Украины...», складених співробітником цієї фірми при написанні нових «Правил добровільного медичного страхування». В результаті проведення лінгвістичного дослідження було встановлено, що автором російського І нового українського варіантів «Правил» є одна особа, а також те, що текст «Правил добровільного медичного страхування» є похідним від тексту «Правила добровольного страхования медицинских расходов граждан Украины...». Важливо підкреслити, що судово-лінгвістична експертиза (при сучасному розмежуванні з лінгвістичною частиною судово-фоноскопічної експертизи) дозволяє дослідити не тільки писемномовленєві повідомлення, але й, як вказувалося вище, зафіксовані на письмі в протоколах тексти фонограм, використовувати їх також як зразки для порівняння при аналізі писемних документів. У принципі нам видається штучним розподіл можливостей лінгвістичних досліджень та зарахування останніх відповідно до криміналістичної експертизи документів і до судово-фоноскопічної (судово-акустичної) експертизи. Однак — це вже інша тема. Наприкінці хотілося б відмітити, що і до сьогодні судово-лінгвістична експертиза писемного мовлення, котра років 20 назад перетворилася із додаткового аналізу в почеркознавчих дослідженнях у самостійний напрям, усе ще вважається новою експертизою, в якій дуже багато «білих плям». Хоча в принципі коло завдань, котрі вона повинна вирішувати, чітко окреслене. Отже, підбиваючи підсумки сказаному, вважатимемо сучасними можливостями судово-лінгвістичних досліджень розв´язання таких завдань: - ідентифікація (диференціація) автора документа; - ідентифікація чи диференціація автора і виконавця тексту; - визначення соціально-демографічного портрета автора анонімного чи псевдонімного документа (встановлення статі, віку, освітнього рівня, професійної належності, соціального статусу, кола інтересів, захоплень, рідної мови, місця формування мовних навичок); - визначення психофізіологічного стану в момент створення писемного мовного повідомлення; - діагностика сталих патологій мовленєво-розумових процесів автора мовного повідомлення; - комплекс завдань, пов´язаних з оформленням і здійсненням відбору свідчень, оформленням іншої документації, котра фігурує в ході слідства і судового розгляду справ; - комплекс завдань, що стосуються аналізу змісту текстів, фактичних даних та ін., які описуються в тексті; — встановлення плагіату (наявності редакторської правки, літературно-художньої обробки тощо); - встановлення факту і виду маскування мовленєвої ситуації; - визначення таких умов складання тексту, як використання комп´ютерного файла-першоджерела, довідкової літератури тощо. Вважаємо, що поінформованість у діапазоні сучасних судово-лінгвістичних досліджень буде тільки на користь розслідуванню і судовому розгляду справ, дозволить і надалі уникати можливих судових помилок та послужить подальшому удосконаленню процесу доказування в цілому. Використана література: 1. Вопросы судебно-автороведческой диагностической экспертизы. — Киев: РИО МВД УССР, 1984. -- 132 с. 2. Вул С.М. Криминалистическое исследование признаков письменной речи. — Киев. 1973. - 42 с. 3. Вул С.М. О классификации идентификационных признаков письменной речи в судебно-автороведческой экспертизе // Криминалистика и судебная экспертиза. -- Киев: Лыбидь, 1990. — Вып. 41. - С. 67-72. 4. Вул С.М. Предмет и объекты судебно-автороведческой экспертизы // Криминалистика и судебная экспертиза. — К., 1980. — Вып. 20. — С. 110—113. 5. Го мон Т.В. Исследование текстов, выполненных с намеренным искажением письменной речи // Новые разработки, технические приемы и средства судебной экспертизы. - М.. 1991. — Вып. 1. - С. 23—27. 6. Гомон Т.В. К вопросу о некоторых видах намеренного искажения письменной речи // Экспертная практика и новые методы исследования. — М., 1991. — Вып. 8. — С. 13—23. 7. Гомон Т.В. Вопросы теории судебно-автороведческой экспертизы текстов, составленных с намеренным искажением письменной речи / Актуальные вопросы судебной экспертизы (Сб. трудов ВНИИСЭ). - М., 1992. - С. 138-170. 8. Гомон Т.В. Судебно-автороведческая экспертиза текстов, составленных с намеренным искажением письменной речи. Дисс. на соиск. учен. ст. канд. юрид. наук. — М., 1992. 9. Литвин Т.В. Неидентификационные исследования в судебно-лингвистической экспертизе письменной речи. — К., 1995. 10. Литвин Т.В. О недостатках оформления письменных объяснений (показаний) допрашиваемых лиц // Криминалистика и судебная экспертиза. — К., 1997. — С. 64—72. 11. Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. Сухарев А.Я. — М.: «Советская Энциклопедия», 1984.