З метою утвердження в Україні верховенства права та впровадження європейських стандартів у національну систему судового устрою і судочинства все більше загострюється проблема, пов´язана з проведенням судової реформи, актуальнішим є питання створення поряд із конституційними, адміністративними судами та судами загальної юрисдикції спеціалізованих судів, або спеціалізованих складів, секторів у судах, зокрема трудових тощо.

Ідея створення трудової юстиції має більш ніж півторавікову історію. Ще у 1836 р. висловлювалися фахівцями права пропозиції про формування «Мануфактурної розправи», котра мала розглядати спори фабрикантів і працівників один з одним. Пізніше були зроблені спроби створити так звані промислові суди. Після революції діяли «примирні камери», третейські суди. Однак надалі вітчизняна трудова юстиція зійшла нанівець, «розчинившись» у загальній компетенції народних судів.

Порівняльно-правове дослідження іноземного досвіду має як теоретичне, так і практичне значення для створення і розвитку спеціалізованих трудових судових органів. У більшості європейських країн сформована спеціалізована трудова юстиція у вигляді трудових судів. Ці структури наділені функціями з розгляду трудових спорів, що є характерною рисою правового регулювання праці в країнах з розвиненою ринковою економікою.

Спеціалізовані трудові суди існують в Австрії, Бельгії, Великій Британії, Німеччині, Данії, Іспанії, Швеції, Швейцарії, США, Франції, Японії, Канаді та інших країнах.

Спеціалізована трудова юстиція, що функціонує за кордоном багато років (наприклад у Франції — близько 200 років), повністю себе виправдала, довела на практиці свою необхідність як один із важливих інститутів соціально-правової інфраструктури, досить ефективну у вирішенні трудових конфліктів з максимальним врахуванням інтересів сторін спору і всього суспільства і тим самим у забезпеченні соціального миру.

Загальновизнана роль установ спеціалізованої трудової юстиції в розвитку трудового права, підвищенні його авторитету, досягненні внутрішньої згоди, в скасуванні недоліків у правозастосовній практиці, в її удосконаленні. У багатьох країнах рішення трудових спорів є джерелом трудового права.

У сучасних західних державах можна виокремити такі основні організаційні моделі судової влади. Так, у США діють спеціалізовані суди: трудовий, претензійний, суд з митних справ, апеляційний суд з митних і патентних справ, податковий, військовий суди тощо.

Важливою рисою іншої моделі побудови судової системи є те, що поряд із судами загальної юрисдикції діють спеціалізовані суди. Судова система держави складається із кількох автономних підсистем, які мають свою компетенцію. Це характерно для інших держав, в яких діє єдина система загальних судів. У деяких із них, наприклад у Великій Британії, діяльність судових органів контролюється звичайними судами. Отже, рішення цих органів може бути оскаржено в судовому порядку.

Слід зазначити, що сучасна Федеративна Республіка Німеччини є класичною моделлю багатосистемної судової системи. В цій країні найбільш послідовно було запроваджено зовнішній тип спеціалізації судів. У сучасних умовах систему органів судової влади Німеччини становлять п´ять самостійних судових систем: загальна, адміністративна, трудова, фінансова, соціальна. Всі вони характеризуються внутрішньою організаційною структурою. Кожна гілка судової влади має свій верховний суд.

Система спеціалізованих судів з трудових справ складається із трьох інстанцій: суд першої інстанції розглядає спори по суті; земельні (регіональні) суди розглядають апеляції на рішення судів іншої інстанції; Федеральний трудовий суд є верховною касаційною судовою інстанцією, яка може змінити або скасувати рішення будь-якого трудового суду [1, 1].

До компетенції трудових судів Німеччини належить розгляд індивідуальних трудових спорів правового характеру, колективних трудових спорів щодо застосування тарифних угод, а також спорів, пов´язаних із діяльністю рад підприємств. Це насамперед індивідуальні трудові спори, що, як правило, пов´язані з укладенням, реалізацією і розірванням трудового договору, компенсацією шкоди, завданої сторонами трудового договору, а також юридичні колективні трудові спори, наприклад щодо статусу профспілок або представництва трудового колективу на підприємстві, участі працівників і профспілки в управлінні виробництвом.

У сучасних умовах в Україні достатньо очевидно, що судовий захист у галузі трудових правовідносин має свої особливості. Тим більше, вони настільки суттєві, що специфіка вирішення справ у спорах, які виникають із трудових правовідносин, формує такий якісний стан, який відповідає загальному положенню цивільного процесуального законодавства. Як це не прикро, але ситуація з розглядом трудових спорів ще більше загострилась у зв´язку з відсутністю нового Трудового кодексу України та з прийняттям ЦПК України (що набув чинності з 18 березня 2004 р.), відповідно до якого порядок розгляду справ у судах загальної юрисдикції тепер зорієнтовано на спори, що виникають із таких правовідносин, для котрих характерна рівність суб´єктів, їх незалежність і самостійність у прийнятті рішень. Тоді як у відношеннях працівника і роботодавця важко стверджувати про рівність.

Складно заперечувати той факт, що трудові правовідносини мають суттєві відмінності від інших відносин, що становлять предмет цивільного й адміністративного права.

Такі відмінності є між об´єктом і методом правового регулювання трудових відносин, а також принципом трудового права. Отже, метод правового регулювання трудових відносин має такі риси, котрі властиві йому одному. Йдеться про співвідношення імперативного, договірного і рекомендаційного, а також централізованого і локального способів регулювання трудових відносин.

У сучасних умовах багатогранної економіки, коли суперечності між робітниками і роботодавцями загострюються, вкрай важливо знайти розумне співвідношення державного, централізованого, з одного боку, і локального, договірного способів регулювання трудових відносин — з другого.

На відміну від цивільного права, яке виходить із рівності суб´єктів цивільних відносин, трудове право визнає фактичну нерівність суб´єктів трудових відносин, а саме — залежність працівника від волі роботодавця.

Зважаючи на великий закордонний досвід існування трудової юстиції, слід визнати, що з огляду на «Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів», є необхідність створення спеціалізованих трудових судів в Україні.

Метою «Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» є забезпечення становлення в Україні судівництва як єдиної системи судового устрою та судівництва, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і гарантує право особи на справедливий суд [2].

Відповідно до Концепції існуюча система судів загальної юрисдикції не повною мірою відповідає конституційним засадам організації правосуддя. Національна побудова системи судових установ та розподіл між ними юрисдикції нерідко спричиняють розгляд спору різними судами одного рівня та несправедливе обмеження права на оскарження права на оскарження судових рішень в окремих категоріях справ [2].

Як справедливо зазначається в Концепції, — правильно організована система судів є однією з гарантій справедливого й ефективного судочинства. Існуюча система судів загальної юрисдикції потребує вдосконалення з метою реалізації засад, визначених Конституцією України, вимог ст. 6 Концепції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення права на судовий захист положень нового процесуального законодавства.

Система судів загальної юрисдикції повинна будуватися на принципах спеціалізації — суди мають бути організовані з урахуванням особливостей предмета судових справ за відповідною юрисдикцією та зумовленого цими особливостями виду судочинства.

Концепція визначає, що спеціалізація має охоплювати всю систему судів загальної юрисдикції, а не лише її частину, що дасть змогу підвищити оперативність та якість вирішення судових справ. Спеціалізація судів має відбуватися за галузевою ознакою та обумовленим нею видом судочинства [2].

З огляду на досвід функціонування судових органів в Росії і зарубіжних країнах, вважаємо за необхідне створення спеціалізованих трудових судів в Україні. Спеціалізований трудовий суд може розглядатися як державний орган, який здійснює судову владу і володіє виключною компетенцією з розгляду справ, що випливають з трудових відносин (індивідуальні й колективні трудові спори), а також справи, пов´язані з безпідставною відмовою в прийнятті на роботу. На нашу думку, основним недоліком Концепції в частині створення і розвитку спеціалізованих судів в Україні щодо галузей права є відсутність єдиного підходу до вирішення цієї найважливішої проблеми. У Концепції висвітлені важливі завдання сьогодення, але більшість із них мають декларативний характер та ознаки непослідовності.

Так, у розділі 3 «Система судів» (п. 1 ч. 2) визначено: «На початковому етапі реформи загальні суди доцільно визнати спеціалізованими з розгляду цивільних, кримінальних, а також адміністративних справ, підсудних місцевим загальним судам. Поряд із загальними судами діють суди окремих судових юрисдикцій — господарські та адміністративні.

На наступному етапі реформи необхідно запровадити спеціалізацію суддів із поділом на цивільні, кримінальні та адміністративні, передбачивши в них спеціалізацію суддів (колегію суддів, палат з розгляду окремих категорій справ), в тому числі за суб´єктивною ознакою (наприклад, у справах щодо неповнолітніх)».

У квітні 2007 р. Верховна Рада України взяла за основу проекти законів про судову владу — про судоустрій України та про статус суддів, які подав до парламенту в порядку законодавчої ініціативи Президент України В. Ющенко.

Як справедливо стверджує Д. Притика, законопроекти, внесені Президентом України, справді, заслуговують на підтримку. Зокрема, на відміну від Концепції про вдосконалення судівництва, проект закону про судоустрій передбачає збереження системи господарських судів України та спрямований на подальше розширення спеціалізації судів, утворення Вищого цивільного та Вищого кримінального судів України, що, на нашу думку, позитивно вплине на стан правосуддя в державі, підвищить довіру громадян до суду. До позитивних моментів можна віднести й передбачений цим законопроектом порядок обрання суддів на адміністративні посади, підвищення ролі суддівського самоврядування.

Д. Притика зазначає, що Конституція нової демократичної держави України не могла обрати недемократичний шлях розвитку судової влади. Передбачаючи приєднання спеціалізованих судів до судів загальної юрисдикції шляхом розбудови системи судів загальної юрисдикції не лише за принципом територіальності, а й за принципом спеціалізації, Конституція, крім визнання доцільності формування спеціалізованих судів з різних судових юрисдикцій, зберегла за ними автономію, передбачивши у ст. 125, що вищим судовим органом спеціалізованих судів є відповідний вищий суд [3, 6].

З урахуванням досвіду функціонування судових органів у Росії та інших зарубіжних країнах, слід дійти висновку про необхідність розділу судів на дві категорії: суди загальної юрисдикції і спеціалізовані, зокрема трудові. У нашому випадку спеціалізований трудовий суд визначається як державний орган, що здійснює судову владу і володіє, як правило, виключною компетенцією (підвідомчість, підсудність) з розгляду справ, що випливають з трудових правовідносин.

Підвищення ефективності судової системи України неможливе без здійснення спеціалізації судів, зокрема трудових. При цьому необхідною є взаємодія внутрішньосудової системи. Відсутність такої взаємодії неминуче призведе до порушення єдності в діяльності судових органів, що призведе до зниження рівня судового захисту в Україні.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Оробец В. М. Специализированные трудовые суды : зарубежный опыт и российское законодательство // Журнал российского права. — М., 2003.
  2. Концепція судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (схвалено Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006 // Урядовий кур´єр. — 2006. — № 95. — 24 трав.).
  3. Притика Д. М. Вищі спеціалізовані суди потрібні суспільству // Урядовий кур´єр. — 2007. — № 100. — 8 черв.