Питання про організованість у злочинності набуло у кримінологічній науці особливої актуальності у зв´язку з дослідженням її сутності та проявів як відносно нового для суспільства кримінального явища. Його розв´язання має надзвичайно важливе значення для встановлення меж цього явища, насамперед у плані окреслення кола злочинних об´єднань, які допустимо відносити за рівнем їх організації до організованих злочинних угруповань, діяльність яких становить основу організованої злочинності.
Організованість є однією з визначальних характеристик організованої злочинності. Це дістає вияв навіть у термінології, що вживається у наукових працях та у законодавстві: «організована злочинність», «організована злочинна діяльність» «організоване злочинне угруповання», «організована група» тощо. На думку В.В.Лунєєва, з якою не можна не погодитись, кримінальна організованість є головною і практично єдиною ознакою, за якою можна згрупувати діяння, що становлять у сукупності організовану злочинність. Він вважає, що дуже важливо віднайти більш-менш точні критерії, за якими можна було б відрізнити останню від ситуативних груп, які вчиняють злочини за попередньою змовою[1]. Отже, йдеться про визначення рівня організованості, притаманного саме організованій злочинності. А складність вирішення цього питання полягає в тому, що організованість властива не тільки їй, а й більшості проявів злочинності взагалі.
У тлумачних словниках української мови серед інших значень дієслова «організовувати» фігурує й таке: «чітко налагоджувати, належно впорядковувати щонебудь»[2]. На підставі зазначеного розуміння цього слова можна дійти висновку, що кожному прояву умисної злочинної поведінки притаманний елемент організованості. Навіть злочини, які вчиняються ситуативно, без будь-якої підготовки, містять елементи організованості: певну послідовність дій, їх спрямованість проти якогось охоронюваного законом об´єкта, пристосування до умов вчинення злочину тощо. Ще вищий рівень організації спостерігається при вчиненні заздалегідь задуманого злочину, що нерідко планується, причому продумуються не тільки окремі деталі здійснення посягання, а й шляхи відступу за несприятливого збігу обставин, способи уникнення кримінальної відповідальності тощо. Саме подібний зміст вкладає у поняття організованого злочину А.І.Долгова. На її погляд, це такий злочин, який характеризується заздалегідь обдуманим умислом; плануванням процесу його здійснення, у тому числі готування до нього, легалізації злочинних доходів; продуманим захистом злочинця від викриття, включаючи підкуп чи інші форми нейтралізації можливих свідків або інших осіб[3].
За умови спільної злочинної діяльності потреба у її організації стає ще більш актуальною у зв´язку з необхідністю узгодження дій кожного ЇЇ учасника з діями інших з метою досягнення спільної мети. Коли ж ця діяльність здійснюється протягом досить тривалого періоду практично незмінним складом її учасників, коли вона набуває форми організованої злочинної діяльності, її організаційний аспект стає ще більш значущим.
Як правило, членами організованого злочинного угруповання ретельно готується кожен злочин. Заздалегідь підшу-ковується об´єкт злочинного посягання,обираються найбільш ефективні варіанти здійснення останнього, шляхи відходу, канали збуту незаконно здобутих майна та цінностей тощо. Враховуються також перспективи функціонування угруповання. При цьому уважно вивчаються соціальна реальність, зміни, що відбуваються в ній, оцінюються можливості підвищення ефективності спільної злочинної діяльності у нових умовах суспільного життя, визначаються найбільш вигідні сфери та види злочинного Промислу тощо. Організовані злочинці не тільки використовують зручні для вчинення злочинів умови, а й цілеспрямовано пристосовують для цього соціальне середовище. Зокрема, з метою захисту від кримінального переслідування, а також створення нових можливостей для злочинної діяльності здійснюється корумпування працівників органів судової влади, правоохоронних органів, інших державних службовців.
Треба зазначити, що тенденції розвитку організованої злочинної діяльності зумовлюють необхідність встановлення контактів між окремими угрупованнями -суб´єктами такої діяльності, а також налагодження тісної взаємодії між ними, у тому числі з метою усунення суперечностей, що виникають під час розподілу сфер впливу, координації цієї діяльності, вироблення політики протидії правоохоронним органам тощо. Організація злочинної діяльності закономірно переходить у свою найвищу форму — організацію злочинного середовища.
Особливого значення набуває організація самих злочинних угрупованнь, яка є закономірним процесом в умовах зростання їх кількісного складу та масштабів діяльності. Це насамперед дістає вияв у закріпленні за окремими членами угруповання функцій, необхідних для забезпечення його розвитку та здійснення злочинної діяльності на постійній основі. Поряд з функцією забезпечення керівництва угрупованням та його діяльністю, що так чи інакше притаманна кожному подібному злочинному об´єднанню з моменту його зародження, з´являються функції охорони його керівника, підтримання зв´язків між окремими членами угруповання, переховування здобутого злочинним шляхом майна, розвідки та контррозвідки тощо. Наявністю таких функцій, які безпосередньо не пов´язані зі вчиненням злочинів, заради яких створюються злочинні угруповання, останні докорінно відрізняються від груп, які вчиняють злочини за попередньою змовою чи без такої. Водночас саме завдяки їх існуванню значно зростає ефективність спільної злочинної діяльності.
У кримінологічній теорії виділяються різні рівні організованої злочинності залежно від рівня організації спільної злочинної діяльності, а ще частіше — рівня організації злочинного угруповання. При цьому по-різному вирішується питання про те, якому рівню організації відповідає явище організованої злочинності.
Досить розвинутими постають об´єднання, що займаються організованою злочинною діяльністю, в опису І.М.Дань-шина. На його думку, серед інших ознак їм притаманні значний кількісний склад їх членів, ієрархічність побудови (на відміну від простої групи осіб), розподіл ролей і сфер впливу, наявність системи захисту від соціального контролю, інформаційна та технічна забезпеченість. Для їх діяльності характерне замасковане використання офіційних економічних та організаційних структур, а також корумпованих елементів державного апаратур].
Деякі автори вважають, що поняття організованої злочинності охоплює лише діяльність злочинних організацій. На їх погляд, для сучасної організованої злочинності характерні дві форми об´єднання: злочинні організації та об´єднання «злодіїв у законі». Злочинні організації відзначаються централізацією влади, наявністю статутів у вигляді неформальних правил поведінки, ієрархічністю побудови, здійсненням заходів по встановленню контактів із посадовими особами, спеціалізацією та ретельним розподілом функцій. Такі організації можуть складатися з декількох угруповань, розташованих у різних містах та регіонах, їх керівники підтримують розгалужені зв´язки з посадовцями та злочинними елементами. Об´єднання ж «злодіїв у законі» не відзначаються усталеною структурою. Вони утворюються з професійних злочинців -лідерів злочинного середовища, які формально рівні між собою, і не мають постійного місцезнаходження[5].
Очевидно, що зазначені вище автори розглядають найбільш розвинуті форми організованої злочинності, в структурі якої немає місця злочинній діяльності організованих груп та інших об´єднань, які не мають, скажімо, значних коштів, корупційних зв´язків, більш прості за своєю побудовою.
На противагу зазначеним вище підходам в окремих працях простежується більш помірковане і, на мою думку, більш правильне тлумачення рівнів організованої злочинності.
О.І.Гуров виділяє три рівні — примітивний, середній та високий. До примітивного рівня він відносить групи з простою структурою: «ватажок — учасники». Кількісний склад таких груп коливається у межах від трьох до десяти чоловік. Коруп-ційні контакти для них є рідкісними, їх члени переважно вчиняють крадіжки, грабежі, розбої, шахрайство.
Середній рівень становлять угруповання, що є ніби перехідною ланкою між вказаними вище групами та більш досконалими злочинними утвореннями. В них має місце виділення окремих підрозділів - бойовиків, розвідників, виконавців, охоронців. Як правило, ці угруповання мають корупційні зв´язки з чиновниками органів влади та управління.
Високий рівень утворюють кримінальні організації з мереживною (сітьовою) структурою, які мають дві та більше ланок управління, їх характеризує наявність матеріальної бази (спільних грошових фондів, банківських рахунків, нерухомості); легального прикриття у вигляді зареєстрованих фондів, спільних підприємств, кооперативів, ресторанів тощо; колегіального органу управління, утворюваного групою осіб (радою), майже рівних за своїм статусом; функціонально-ієрархічної побудови з розподілом організації на окремі групи; міжрегіональних зв´язків керівного ядра, охоронців, інформаційної служби, «контролерів» тощо; статуту у формі певних правил поведінки, традицій, «законів» та санкцій за їх порушення; специфічної мовної системи, зокрема жаргону; інформаційної бази, створюваної, зокрема, шляхом здійснення розвідки та контррозвідки; своїх людей в органах влади, судових та правоохоронних органах. Ці організації розподіляють між собою сфери впливу. Для них характерна спеціалізація злочинної діяльності.
Поряд з цим О.І.Гуров виділяє таку особливу форму злочинного об´єднання, як співтовариство «злодіїв у законі». Він зазначає, що лише на перший погляд це аморфна організація, в якій усі рівні і яка не має постійного місця дислокації, об´єднана лише рамками злодійського закону. Насправді ж зв´язок між злодіями настільки міцний, що вони становлять єдине ціле. Органом управління є сходка, на якій вирішуються важливі для них питання. Таке об´єднання згуртовує злочинні елементи шляхом проведення сходок, прийняття спеціальних письмових звернень; вирішує конфлікти, що виникають у злочинному середовищі; займається збиранням коштів до спільних кас; налагоджує стосунки з закордонним злочинним світом[6].
Визначення такого рівня організованості у злочинності, який можна було б ототожнювати з організованою злочинністю, є проблемою світового масштабу з огляду на поширеність останньої та її велику небезпеку для міжнародної спільноти. Доводиться, однак, констатувати, що вона не дістала однозначного вирішення. У зв´язку з цим доречно згадати ту дискусію, що виникла на Всесвітній конференції про організовану транснаціональну злочинність, проведеній Економічною та соціальною радою ООН 21—23 листопада 1994р.
На цій конференції одні експерти були схильні вважати, що організовану злочинність уособлюють великі, засновані на ієрархічній побудові організації, структура яких наближається до структури традиційних корпоративних об´єднань. Інші були переконані в тому, що організовані злочинні угруповання здебільшого не мають визначеної структури, є порівняно невеликими, відрізняються гнучкістю та здатністю до швидкого пристосування. На їх погляд, справжня сила й ефективність організованої злочинності зумовлені саме аморфністю таких угруповань. На відміну від формальних корпоративних структур організована злочинність більше відображає мережу соціальних зв´язків у суспільстві. Ці структури варто розглядати не з погляду їх розподілу на дрібні та великі організації чи на оформлені структури і неформальні мережі, а з погляду безупинного перетворення малих структур на великі й гнучкі, однієї мережі на бюрократичні структури іншої. Крім того, важливо враховувати елементи наступності й послідовності, характерні для організованих злочинних угруповань, те, що деякі з них можуть поєднувати елементи сформованої ієрархічної структури на одних рівнях з більш розмитою і гнучкою системою взаємин на інших (нижчих) рівнях[7].
Таким чином, можна констатувати, що нині по-різному визначаються кількість рівнів організованої злочинності та критерії їх виділення. Не дістало однозначного вирішення питання про те, діяльність яких злочинних об´єднань становить найнижчий та найвищий рівні цієї злочинності.
Суперечки з приводу рівнів організованої злочинності можна сприймати як один із аспектів вирішення більш глибокої проблеми сутності зазначеного суспільного явища. При першому наближенні до неї організованість уявляється однією з основних характеристик зазначеної злочинності. Подальше вивчення її зв´язку з організованістю в злочинності дає підстави для висновку, що організованість спільної злочинної діяльності та своєрідних колективних суб´єктів останньої — організованих злочинних угруповань за певного її рівня є однією з вирішальних умов розвитку зазначеної злочинності як явища.
З урахуванням сказаного вище стає зрозумілою позиція тих авторів, які, визначаючи рівні організованості, адекватні розглядуваному виду злочинності, орієнтуються на ускладнення структури злочинних об´єднань і виділення в них осіб чи окремих підрозділів, котрі створюють умови для їх успішного та безкарного функціонування; наявність у них значних коштів, корупційних зв´язків, завдяки яким створюється «парасолька безпеки»; використання у своїх інтересах інститутів держави та громадянського суспільства тощо. Отже, організовану злочинність вони ототожнюють лише з найбільш розвинутими формами спільної злочинної діяльності.
Однак при цьому не береться до уваги те, що дане явище, як і будь-яке інше, знаходиться у безперервному розвитку, у ньому органічно поєднуються прості та складні форми, безперестанно відбувається перехід одних в інші. Невеликі, без будь-якого прикриття і значних матеріальних ресурсів, але стійкі та зорієнтовані на тривалу злочинну діяльність організовані групи завдають досить відчутної шкоди суспільству. Головне ж полягає в тому, що їх злочинна активність набуває якісно вищого порівняно з активністю груп, які вчиняють злочини за попередньою змовою чи без такої, рівня, характерного саме для організованої злочинності. На основі такої діяльності зазначені групи закономірно перетворюються на більш могутні та захищені від соціального контролю злочинні угруповання. Саме вони, на мій погляд, являють собою перший, найнижчий рівень організованої злочинності.
Практичне значення такого визначення першого рівня організованої злочинності полягає в тому, що воно сприяє орієнтації законодавця та практичних працівників на протидію її розвитку на ранніх стадіях, коли недосить розвинуті в кількісному і матеріальному відношеннях, без корупційних зв´язків угруповання ще не мають потужної системи захисту, завдяки чому з ними ще можна вести успішну боротьбу.
Що стосується визначення найвищого рівня організованої злочинності, то уявляється слушною позиція тих авторів, котрі відносять до нього діяльність злочинних співтовариств типу «злодіїв у законі». Як вже зазначалось, вони утворюються не для спільної організованої злочинної діяльності, а як певний координаційний орган, призначенням якого є узгодження діяльності різних угруповань, організація їх співпраці на основі вироблення загальної лінії поведінки та взаємної підтримки. До їх складу входять не окремі організовані групи чи злочинні організації як їх підрозділи, а представники цих угруповань, а також окремі авторитетні у злочинному середовищі злочинці-професіо-нали. Подібні співтовариства є логічним проявом розвитку тенденції організованості у злочинності.
У межах організованої злочинності з її високою системністю, що дістає вияв у тісному взаємозв´язку між організованими злочинними угрупованнями та їх діяльністю, виникнення злочинних співтовариств неминуче. Це пов´язане з необхідністю не тільки врегулювання стосунків між організованими злочинними угрупованнями в межах певного регіону, а й вирішення загальних проблем злочинної діяльності вказаних угруповань з метою забезпечення найсприятливіших умов для її розвитку. У створенні таких співтовариств дістає вияв також одна із специфічних властивостей організованих злочинців — здатність цілеспрямовано та організовано протистояти зусиллям правоохоронних органів, а також використовувати інститути громадянського суспільства та держави у своїх вузькокорпо-ративних інтересах.
Під час вироблення стратегії боротьби з організованою злочинністю важливо враховувати всю складність її структури і поєднання в ній різних рівнів організованості спільної злочинної діяльності та її специфічних колективних суб´єктів.
Використана література:
1. Л у н е е в В.В. Преступность XX века: Мировые, региональные и российские тенденции. - М., 1999. - С. 287.
2. Новий тлумачний словник української мови. — У 4-х т. — К., 1998. — Т. 3. — С. 130.
3. Организованная преступность-4 / Под ред. А.И.Долговой. — М., 1998. — С. 228.
4. Даньшин И.Н. Организованная преступность // Збірник наукових праць Харківського центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським університетом у Вашингтоні. — Вип. другий. — Харків, 2001. — С. 12—13.
5. Лихолоб В.Г., Филонов В.П., Коваленко О.И., Михайлов А. Е. Криминология: Учебник (для учебных заведений МВД Украины) / Под ред. В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. - К. - Донецк, 1997. - С. 206, 214, 215.
6. Криминология: Учебник / Под ред. В.Н.Кудрявцева и В.Е.Эминова. — М., 1997. -С. 258-261.
7. Основы борьбы с организованной преступностью / Под ред. В.С.Овчинского, В.Е.Эминова, Н.П.Яблокова. - М., 1996. - С. 11-12.
