Останнім часом дослідження у галузі історії держави та права істотно збагатилися завдяки новим методам, новим дисциплінам і новим царинам досліджень. Результати досліджень істотно вдосконалилися завдяки використанню концепцій і методів, запозичених із суспільних та гуманітарних наук, насамперед антропології, герменевтики, інтелектуальної історії. Водночас у відповідь на сучасні інтереси багато тем отримали новий історичний вимір. Серед таких історія міського права в Україні, один із етапів якої став предметом монографічного дослідження В. Кіселичника.
Досить хоча б трохи зануритися в наукову літературу, щоб побачити, що поняття «міське право», «самоврядування» не є вузькоспеціалізованими, «технічними» — за ними криється проблематика суспільного, політичного, правового регулювання в цілому. Водночас це сутнісно суперечливі поняття, тобто такі, що характеризуються відсутністю загальної згоди щодо своєї основи.
Принциповою новацією монографічного дослідження В. Кіселичника стало розуміння та об´єднання понять «міське право» та «самоврядування» як основи наукових пошуків. Причому акцент робиться саме на міському праві, обґрунтовується не еволюційний, а стрибкоподібний характер його розвитку в досліджуваний період. Інакше кажучи, автор рецензованої монографії пропонує нам «історію, що спирається на право». А отже, історичні явища цілком обґрунтовано сприйматимуться читачем як явища правові. Власне, автор пропонує правову історію м. Львова другої половини XIX — початку XX ст. і в цьому наукова оригінальність праці, відмінність її від численних історичних розвідок про м. Львів означеного періоду.
Видається, що монографія вирішує ще одне важливе завдання сучасної історико-правової науки. Йдеться про подолання диспропорції знань про середньовічне міське право в Україні (насамперед магдебурзьке) і модерне (сучасне), що сформоване саме у другій половині XIX ст. Тут йдеться не тільки про кількісне переважання праць про магдебурзьке право, а й про необхідність вивчення історії міського права в Україні як безперервного історико-правового процесу з урахуванням наступності та особливостей кожного з її етапів. Зауважимо, що В. Кіселичник побудував своє дослідження на основі концептуального бачення того, що якщо у загальній історії держави і права історія середньовічних міст і міського права — це основа європейського явища самоврядування, то ХІХ-ХХ ст. — період його модернізації, революційного розвитку, тобто «осучаснення». Тому фундаментальним висновком монографії слід вважати висновок про те, що, на відміну від середньовічного міського права, яке загалом було звичаєвим та феодальним, норми міського права другої половини XIX — початку XX ст. виходять від громади та уповноважених нею для правотворчості органів.
Ці положення поглиблюють, збагачують, уточнюють інші положення монографії, які справедливо претендують на наукову новизну. Серед них, зокрема, такі: про громадську теорію самоврядування як ідейне підґрунтя революції у міському самоврядуванні м. Львова другої половини XIX ст.; про наступність у правовому інституті міського громадянства; про локально-демократичну систему правотворчості, вибудовану на основі реалізації нормотворчої функції органів міського самоврядування; про львівську громаду як суб´єкта місцевої влади і первинний елемент локальної демократії; про розподіл повноважень і функцій громади на власні (са-моврядні) і доручені (державні), який підтвердив ідею про громади як корпорації (юридичні особи) і спричинив історичний конфлікт у співвідношенні громадського та державного.
Сукупність цих наукових положень формує історичне розуміння більшості сучасних проблем місцевого самоврядування в Україні. Тому цілком обґрунтованими та доречними є пропозиції автора монографії, спрямовані на вирішення основних завдань сьогодення місцевого самоврядування.
До незаперечних переваг монографії належить синтез історичних, правових, економічних, соціологічних, статистичних знань про львівську громаду другої половини XIX - початку XX ст. При цьому цей синтез базується на принципі документалізму, що передбачає посилену увагу до документів, насамперед правових. Тому автор уперше перекладає українською мовою і подає у додатках базові документи: Закон «Про основні засади організації громад» від 5 березня 1862 р.; Закон про надання міського статуту королівському столичному м. Львову; Статут королівського столичного м. Львова разом із виборчою ординацією; Регламент ради королівського столичного м. Львова. Оскільки ці документи насичені спеціальною термінологією історичного характеру, цінність їх для наукової полеміки, порівняльних досліджень чи прикладних пошуків є беззаперечною.
Зрештою опублікування матеріалів, які становлять основу джерельної бази дослідження, завершило позитивне уявлення про структуру монографії та її логіку.
У монографії простежується своєрідний «громадський патріотизм» автора як форма належності до львівської громади, що ґрунтується на універсальних європейських нормах, адаптованих до специфічної міської культури. При цьому акцент робиться на нормах і універсальних цінностях місцевої демократії, наступність і здатність до розвитку яких В. Кіселичник усіляко обстоює.
Отже, монографія має не тільки пізнавальний, а й виховний характер, тому є корисною не лише для науковців, студентів, працівників самоврядних органів, а и для широкого читачів.
