Судова влада згідно з принципом поділу державної влади є однією з її гілок. Відповідно, на судову владу поширюються всі характеристики та ознаки державної влади: суверенність, тобто верховенство, повнота, неподільність, самостійність, формальна незалежність від влади будь-якої організації (або особи), а також здійснення від імені держави її органами, поширення влади на всіх членів суспільства, наявність у розпорядженні апарату (механізму) для реалізації своїх завдань і функцій [1]. Водночас судова влада має притаманні тільки їй специфічні ознаки. Насамперед, її відрізняє основна функція, якою є відправлення правосуддя. Ця функція повністю сконцентрована у тому органі правосуддя (судді чи суду), який здійснює провадження у конкретній судовій справі. Цей орган правосуддя є основним безпосереднім суб´єктом реалізації судової влади, у тому числі тих характеристик і принципів, які належать останній як гілці державної влади. А це насамперед: верховенство, повнота, неподільність, незалежність від інших гілок влади, самостійність у здійсненні правосуддя та вирішенні питань внутрішньої організації й адміністрування в судах. Наведеним забезпечується здійснення найважливішої функції і завдання судової влади — шляхом розгляду та вирішення спорів забезпечити у суспільстві баланс свободи та обов´язкового виконання законів [2].

Конституція України (ст. 6) передбачає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Правовою основою функціонування судової влади України є, насамперед, норми Конституції України, зокрема про визнання і дію в Україні принципу верховенства права, здійснення правосуддя виключно судами, гарантування Конституцією і законами України незалежності та недоторканності суддів, підкорення суддів при здійсненні правосуддя лише закону. Конституція України визначає обов´язкові (статусні) вимоги до осіб, що можуть бути рекомендованими на посаду судді, порядок призначення на цю посаду, основні засади судочинства, державне забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів. Правові засади організації судової влади, її система, формування корпусу професійних суддів, їх статус, порядок здійснення правосуддя та інші питання судової влади регулюються також законами України, здебільшого законами «Про судоустрій України» і «Про статус суддів».

Втім, за нинішніх політичних, соціальних, економічних, правових, культурно-освітніх, морально-етичних та інших негараздів українського суспільства потрібне реформування та становлення вітчизняної судової влади супроводжується «надзвичайно тривожною ситуацією у сфері правосуддя» [3]. Законодавство про організацію судової влади, судоустрій та статус суддів не повною мірою виконує своє завдання належного законодавчого забезпечення в державі, що визначена Конституцією України як демократична, соціальна та правова, відправлення правосуддя має недоліки та потребує суттєвого вдосконалення.

З огляду на це, в АПрН України у 2007 р. було організовано ґрунтовне наукове дослідження стану законодавчого регулювання питань судоустрою і статусу суддів. Предметом цього дослідження було визначено стан законодавчого регулювання передусім добору, перевірки, спеціальної підготовки, визначення професійної кваліфікації, конкурсного відбору та рекомендування до призначення кандидатів на посаду судді. Зазначене спрямування дослідження обумовлювалося тим, що належне кадрове забезпечення судової влади, зокрема удосконалення добору суддівських кадрів, є неодмінною умовою справедливого, доброчесного здійснення правосуддя. Бо якими є судді — таким буде і правосуддя.

На підставі дослідження науковий колектив Академії на початку 2008 р. дійшов висновку, що передбачений чинними законами України «Про судоустрій України» і «Про статус суддів» і внесеними до Верховної Ради України проектами їх зміни процес добору кандидатів на посаду судді є складним, недостатньо цілеспрямованим та науково обґрунтованим. У цьому процесі обмежено передбачається участь судової влади, зокрема судів та органів суддівського самоврядування, натомість черезмірно покладаються функції на інші гілки влади, насамперед виконавчу; при цьому обмежено використовується європейський досвід; окремі процедури та операції добору регламентуються неповно, не досить чітко, подекуди суперечливо, що залишає можливість їх суб´єктивного тлумачення і використання, у тому числі з можливою корисливою метою.

За результатами дослідження авторський колектив запропонував внести зміни до 18 статей чинного і передбаченого у законопроектах законодавства України, зокрема:

— передбачити у законодавстві, а, можливо, і в Конституції України (ст. 127), поряд зі статусними вимогами щодо віку, освіти, володіння державною мовою та інших до осіб, які можуть бути рекомендовані на посаду судді, вимогу про наявність у них професійних здібностей та моральних якостей, що потрібні для здійснення суддівської діяльності;

— передбачити обов´язок особи, що претендує займатися суддівською діяльністю, пройти перевірку стосовно наявності у неї зазначених професійних здібностей та моральних якостей, необхідних для зайняття суддівською діяльністю, визначити, що така перевірка має здійснюватися більш досконало, у тому числі з використанням методів професійного відбору, та проводитися вже на першій стадії відбору осіб, які прагнуть бути суддями; у разі визначення придатності особи до суддівської діяльності, вона офіційно набуває статусу кандидата на посаду судді;

— поставити як другу стадію відбору та радикально змінити, передусім у законодавстві України, порядок спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді; передбачити, що вони повинні пройти післядипломну спеціальну суддівську навчальну і поєднану з нею практичну підготовку в суді; ця підготовка має здійснюватися на підставі розробленого згідно з Законом України «Про освіту» державного стандарту спеціалізованої освіти, наразі суддівської;

— встановити, що фахова кваліфікація і підготовленість кандидата до зайняття суддівською діяльністю визначається за результатами спеціалізованої підготовки екзаменаційною комісією за участю кваліфікаційної комісії суддів та керівника суду, де проходив практичну підготовку кандидат;

— регламентувати більш предметно прозору, засновану на об´єктивних критеріях та потрібних для судді вимогах процедуру конкурсного відбору кандидатів на вакантну посаду судді;

— переглянути на законодавчому, а, можливо, й конституційному рівні статус і повноваження Вищої ради юстиції, насамперед щодо обмеження останніх лише здійсненням нагляду за відповідністю вимогам законодавства України поданих до неї матеріалів та самого кандидата, виключити з цього процесу участь і вплив чиновників апарату Ради.

Були розроблені й інші пропозиції [4].

Пропозиції наукового колективу були схвалені Президентом АПрН України та подані до Міністра юстиції України та Голови Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя для врахування при доопрацюванні законопроектів про внесення змін до законів України «Про судоустрій України» та «Про статус суддів» на друге читання. Про результати дослідження та подані пропозиції надіслана інформація Президентові України. На жаль, при розгляді Комітетом Верховної Ради України з питань правосуддя 18 червня 2008 р. підготовленого до другого читання «об´єднаного» проекту Закону України «Про судоустрій та статус суддів» пропозиції Академії не були навіть оголошені й залишилися нереалізованими.

На парламентських слуханнях «Про стан правосуддя в Україні», що відбулися 18 березня 2009 р., у виступах багатьох учасників відмічалася недосконалість розробленого на друге читання законопроекту, неможливість його подання до розгляду Верховною Радою України. Головуючий на слуханнях заступник Голови Верховної Ради М. Томенко дійшов висновку про необхідність доопрацювання законопроекту «Про судоустрій та статус суддів» за участю досвідчених прак-тиків-суддів та науковців.

З огляду на наведене, в АПрН України було вирішено продовжити наукове дослідження, про яке йшлося вище. Передусім, ставилося завдання протягом 2009 р. зосередити увагу на опрацюванні організаційних та методичних документів, які б забезпечували застосування, насамперед кваліфікаційними комісіями суддів та територіальними управліннями Державної судової адміністрації України, розроблених у 2007-2008 рр. пропозицій щодо удосконалення добору кандидатів на посаду судді, а, можливо, й здобути додаткові практичні аргументи стосовно обґрунтування зазначених пропозицій. Проведення дослідницьких та проектних робіт науковим колективом Академії у згаданому спрямуванні та у співпраці з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Державною судовою адміністрацією України та Радою суддів України було офіційно узгоджено з керівництвом названих інституцій.

Оскільки у пропозиціях наукового колективу 2007 р. ставилося питання про те, що роботу з особами, які звернулися з бажанням обійняти посаду судді, слід розпочинати з перевірки їх придатності до суддівської діяльності, зокрема з визначення наявності у них необхідних для цієї діяльності професійних здібностей та моральних якостей, на перше місце у 2009 р. було поставлено дослідження та розроблення Переліку цих здібностей та якостей (далі — Перелік). Перелік розглядався як критерій для перевірки наявності в особи, що бажає займатися суддівською діяльністю, необхідних для її здійснення здібностей та якостей, тобто як перший компонент їх професійного відбору. Він також мав враховуватися при визначенні обсягу та змісту їх спеціальної підготовки, як навчальної, так і практичної, оцінюванні результатів останніх та загалом рівня потрібної професійної кваліфікації кандидатів на посаду судді, орієнтуванні на ці здібності та якості при проведенні їх конкурсу, врахування останніх при рекомендуванні кандидата до призначення на посаду судді. Таким чином, Перелік має стати універсальним критерієм для використання на всіх стадіях добору кандидатів.

Нині, після багаторазового теоретичного та емпіричного дослідження, у тому числі неодноразового анкетування великої кількості суддів — діючих та у відставці, використання зарубіжного досвіду (Нідерланди, Велика Британія, Росія та ін.) проект цього Переліку розроблений. Він складається з трьох груп професійно важливих для суддівської діяльності ознак особи та поведінки кандидата: професійні (ділові) здібності, психологічні риси, моральні якості.

Зокрема, професійними (діловими) визначені здібності кандидатів до логічного мислення; об´єктивного, самостійного, критичного пізнання; розуміння інтересів, ставлень, мотивів дій іншої особи; самоорганізації та організації роботи інших; прогнозування наслідків своїх дії та рішень тощо.

Психологічними професійно важливими рисами кандидата у судді визначені, наприклад, його суспільно-прийнятна мотивація до зайняття суддівською діяльністю, інтерес до неї; особиста гідність, самоповага; стійкість до стресу; стриманість у манерах, емоціях, мові, здатність вислухати іншу людину; проникливість.

Серед моральних якостей, необхідних кандидату, визнані такі, як відповідальне (добросовісне, сумлінне, чесне) ставлення до своїх професійних обов´язків; здатність протистояти впливу, тиску, спокусі; почуття справедливості; додержання загальної культури та етичних норм на службі та поза службою; поважне ставлення до іншої особи, її думки, тактовність; акуратність, охайність у зовнішньому вигляді та ін.

Додатком до цього Переліку розроблений проект Переліку несумісних із суддівською діяльністю особистіших якостей осіб, які прагнуть нею займатися. У ньому названі, наприклад, такі несумісні якості, як корислива орієнтація або інша особиста зацікавленість кандидата до зайняття суддівською діяльністю, правовий нігілізм, безтактність, схильність до вживання алкоголю, наркотичних засобів [5]. Ознаки та вимоги, що вміщені до Переліку, підтримані переважною більшістю (95-98 %) проан-кетованих суддів, членів кваліфікаційних комісій, рад суддів.

Проект Переліку отримав загалом позитивну оцінку Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Ради суддів України, Державної судової адміністрації України. На часі — наукова розробка Рекомендацій по застосуванню Переліку. Зокрема планується, що ці Рекомендації передбачатимуть текстове описання включених до Переліку ознак, тлумачення останніх, а також методи і способи їх визначення (ідентифікації) у конкретних осіб, що претендують займатися суддівською діяльністю.

Таким чином, розробка Переліку підтвердила пропозиції Академії про потребу визначення на законодавчому рівні вимог про наявність у особи, що претендує на зайняття суддівською діяльністю, професійних здібностей та моральних якостей, необхідних для її здійснення. Дослідження підтвердило необхідність передбачення у законі перевірки у кандидата наявності останніх, у тому числі методами професійного відбору. У відповідній нормі закону має бути передбачено, що Перелік професійних здібностей та моральних якостей кандидата визначається на підзаконному рівні центральними органами інституцій, що мають його застосовувати.

Проведене дослідження надало додаткових аргументів та уточнень щодо необхідності законодавчого регулювання запровадження в Україні спеціальної післядипломної навчальної та практичної підготовки кандидатів на посаду судді, зокрема на підставі та з використанням стандартизованих документів, про які йшлося вище. Як показали результати вивчення у травні — жовтні 2009 р. науковим колективом Академії дисциплінарних справ щодо суддів за період 2006-2008 рр., допущені ними порушення вони пояснювали переважно помилками при застосуванні процесуального та матеріального законодавства України. При цьому з´ясовано, що ці помилки обумовлювалися не тільки чинниками об´єктивного характеру, передусім великим навантаженням судовими справами, а головним чином низькою професійною кваліфікацією судді, незнанням ним законодавства, останніх змін до нього, практики його застосування. Існуюча нині в Україні система та головним чином практика спеціалізованої навчальної та практичної підготовки кандидатів, а також підвищення кваліфікації суддів загалом не задовольняє зрослим потребам і має бути кардинально змінена, насамперед її законодавче регулювання.

У розробленому на друге читання законопроекті «Про судоустрій і статус суддів України» зазначається лише, що спеціальну підготовку кандидати на посаду судді до зайняття суддівською діяльністю проходять в юридичних ВНЗ четвертого рівня акредитації (ст. 72 проекту). Але цього зовсім недостатньо для визначення нормативно-професійних основ такої спеціальної підготовки. Нині учасники дослідження переконалися, що в законі має бути більш детально регламентована спеціальна підготовка кандидата на посаду судді. Зокрема, передбачено, що вона здійснюється на основі розроблених і прийнятих у встановленому порядку відповідно до Закону України «Про освіту» державного стандарту спеціалізованих знань, їх обсягу та рівня щодо суддівської діяльності, які відповідають освітньо-кваліфікаційній характеристиці та професійним вимогам до судді. Далі має бути законодавчо встановлено, що на підставі визначених стандартів, вищими навчальними закладами юридичного профілю, які відповідають останнім, разом із Верховним Судом України, Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Радою суддів України розробляється освітньо-професійна програма підготовки кандидатів у судді, яка охоплює їх спеціальну навчальну післядипломну у спеціалізованому ВНЗ та спеціальну практичну підготовку в суді. Ця програма має визначити напрями, зміст, форми і терміни спеціального навчання і спеціальної практичної підготовки з урахуванням потреби їх одночасного здійснення. Мається на увазі, що під час спеціальної практичної підготовки спеціальне навчання відбувається у заочній формі, а після її завершення — стаціонарній формі навчання. Розроблення зазначених стандартизованих документів та на їх основі відповідних навчальних програм та планів дозволить визначити на об´єктивній основі вищий навчальний заклад, який буде спроможним за складом викладачів, їх рівнем, знанням практики, навчально-методичною базою тощо проводити таку спеціалізовану суддівську підготовку.

Слід також зазначити, що спеціальна практична підготовка кандидатів у судді дозволить здійснювати кваліфіковане спостереження за проявом у них професійних здібностей та моральних якостей, які передбачені визначеним Переліком останніх. Спеціальна навчальна та практична підготовка кандидата має завершуватися визначенням рівня його професійної кваліфікації і підготовленості до суддівської діяльності з урахуванням професійних здібностей та моральних якостей кандидата. Отримані додаткові аргументи стосовно того, що процедура визначення наведеного має відбуватися один раз при завершенні спеціального навчання і практичної підготовки. Це має належати екзаменаційній комісії спеціалізованого ВНЗ за участю кваліфікаційної комісії суддів та керівника суду, де проходила практична підготовка. Із цієї процедури мають бути виключені представники будь-яких інших установ, передусім інших гілок влади, крім судової.

Розроблення, випробування та запровадження стандартизованих документів щодо організації спеціальної післядипломної підготовки кандидатів у судді — це об´ємна дослідницько-проектна праця, що потребує залучення фахівців із спеціальностей, які відсутні в Академії, оплати їх праці, певного інструменту та методики його використання. Все це потребує значних коштів, які відсутні у бюджеті Академії та за сучасного дефіциту навряд чи зможуть бути профінансовані з Державного бюджету України. Про це відомо у деяких зарубіжних програмах і проектах, що здійснюються в Україні у сфері реформування судової системи, добору і спеціальної підготовки кандидатів. Але поки що практичних кроків з їх боку щодо підтримки зазначених праць в Академії немає. Сподіваємося все-таки, що керівництво цих програм і проектів з розумінням поставиться до відповідних звертань Академії, тим паче, що загалом на потреби судової реформи в

Україні вони витрачають немалі кошти, за що їм необхідно тільки дякувати.

Вважаємо, що більш детально і предметно у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» мають регламентуватися підстави, порядок і процедура конкурсного відбору кандидатів на посаду судді. У Законі мають бути визначені норми щодо порядку: 1) оголошення про наявність вакансій на посади суддів та призначення конкурсу на їх зайняття; 2) утворення конкурсної комісії; 3) заяв-лення про участь у конкурсі та допуску до нього. Доцільно передбачити нормативні положення щодо форм, порядку і критеріїв проведення конкурсу та відбору кандидатів на посаду судді за його результатами. Має бути максимально забезпечено об´єктивний розгляд і визначення результатів конкурсу, можливість їх безсторонньої перевірки та виключення при цьому будь-якого втручання, особливо представників інших гілок влади. Ці пропозиції мають бути експериментально перевірені, на що також потрібні додаткові кошти.

Потребують додаткового наукового осмислення ще деякі питання забезпечення незалежного від інших гілок влади комплектування кадрів судової влади. Передусім норми Закону України «Про Вищу раду юстиції» стосовно її статусу і повноважень мають бути приведені у відповідність до Закону «Про судоустрій України», як це передбачається у прикінцевих положеннях останнього і досі ще не виконано.

Сподіваємося, що зазначені пропозиції та рекомендації наукового колективу Академії будуть взяті до уваги народними депутатами України при підготовці законопроекту «Про судоустрій і статус суддів» на друге читання. Водночас розуміємо, що лише належного кадрового забезпечення для ефективного функціонування судової влади явно недостатньо. Тут потрібно комплексне вирішення інших питань забезпечення життєдіяльності судової влади: правових, фінансових, організаційно-технічних, процесуальних тощо, що є тривалим і складним процесом, який значною мірою потребує підвищення рівня праворозуміння, місця і ролі суду в суспільстві, зміни ряду норм Конституції України і багатьох законів.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Рабінович П. М. Державна влада / Юридична енциклопедія : в 6 т. — К., 1999. — Т. 2. — С. 85.
  2. Сірий М. І. Судова влада / Юридична енциклопедія : в 6 т. — К., 2003. — Т. 5. — С. 699.
  3. У державі не може бути кількох судових влад. Матеріали парламентських слухань на тему «Про стан правосуддя в Україні», що відбулися 18 березня 2009 р. // Вісник Верховного Суду України. — 2009. — № 3 (103). — С. 2.
  4. Закалюк А. П.Наукове обґрунтування законодавчого регулювання порядку добору та рекомендації до призначення кандидатів на посаду судді // Вісник Академії правових наук України. — 2008. — № 3(54). — С. 222—233; Закалюк А. П., Томкіна О. О. Запобігання корупції та іншій не-доброчесності у судочинстві як кримінологічна проблема // Право України. — 2008. — № 5. — С. 61—66; Томкіна О. Наукові засади застосування в процесі добору кандидатів на посади суддів методів професійного відбору // Вісник Академії правових наук України. — 2008. — № 3. — С. 243—245.
  5. Томкіна О. О. Перелік професійно важливих здібностей та якостей особистості судді : потреба, розробка та застосування // Судова практика. — 2009. — № 7. — С. 9—13.