У Франції 9-16 січня 2010 р. від­булася Міжнародна науково-практична конференція «Сучас­ні тенденції та перспективи розвитку європейського права: досвід для Украї­ни», організована Київським націо­нальним університетом імені Тараса Шевченка, Савойським університетом та Українською асоціацією порівняль­ного правознавства. Місцем проведен­ня стали міста Шамборі (центр фран­цузької «Силіконової долини» й місце розташування Савойського універси­тету) та Шамоні (знаменитий центр альпійського туризму та традиційне місце проведення міжнародних еко­номічних, політичних, культурних та наукових форумів).

Співголовами оргкомітету конфе­ренції стали директор Інституту дер­жави і права ім. В. М. Корецького HAH України, академік HAH України, президент Української асоціації по­рівняльного правознавства Ю. Шемшученко, декан юридичного факульте­ту Київського національного універ­ситету імені Тараса Шевченка І. Гри­ценко та президент Савойського університету Ж. Анженьє; заступни­ками голови оргкомітету — старший науковий співробітник Інституту дер­жави і права ім. В. М. Корецького НАН України, учений секретар Української асоціації порівняльного правознавства О. Кресін та доцент кафедри фінансів Київського національного університе­ту імені Тараса Шевченка О. Рожко. У конференції взяли участь україн­ські, австрійські та французькі вчені-юристи.

Відкриваючи конференцію, Ю. Шемшученко та О. Кресін зазначили, що вона є першим досвідом Української асоціації порівняльного правознав­ства щодо проведення наукових захо­дів за межами України. Вони вислови­ли сподівання, що вона покладе поча­ток традиції зустрічей українських учених-компаративістів із зарубіжни­ми колегами у різних країнах з метою вивчення функціонування зарубіжних правових систем, взаємозв´язку права і культури різних народів, функціону­вання систем вищої юридичної освіти, а також ознайомлення колег із суча­сними здобутками українського по­рівняльного правознавства, пошуку моделей і розробки конкретних про­ектів ефективного наукового спів­робітництва.

Віце-президент Савойського уні­верситету Е. Брюна зазначив, що на­вчальний заклад, який він представ­ляє, має низку договорів про співро­бітництво з російськими університета­ми й реалізує з ними тривалі спільні навчальні та наукові проекти. Він вис­ловив вдячність за ініціативу Київ­ського національного університету імені Тараса Шевченка та Української асоціації порівняльного правознавст­ва щодо проведення наукової зустрічі у Франції та сподівання на активну співпрацю з українськими навчальни­ми закладами та науково-дослідними установами.

Виступи учасників були присвя­чені становленню європейського пра­ва як феномену у контексті європейсь­кої інтеграції, питанню про характер наддержавного (інтеграційного) пра­ва, сучасним тенденціям та суперечно­стям розвитку права Європейського Союзу (ЄС), Ради Європи, Організа­ції з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), ролі порівняльного правознавства як інструменту пізнан­ня і зближення європейських право­вих систем, творення й самоусві­домлення європейського права, україн­ському та французькому досвіду роз­витку юридичної освіти у контексті Болонського процесу.

Як зазначив у своєму виступі «Про­блеми кодифікації екологічного права в європейських країнах» академік Ю. Шемшученко, транскордонний ха­рактер екологічних проблем сучасного світу, а також нагромадження значної кількості міжнародних універсальних та регіональних правових актів різно­го змісту в цій сфері є об´єктивною ос­новою для порушення питання щодо кодифікації міжнародного права на­вколишнього середовища в одному акті. Чинне міжнародне екологічне право не є достатньо досконалим засо­бом для вирішення відповідних про­блем, зокрема й тому, що воно не сис­тематизоване і не кодифіковане. У йо­го системі відсутній базовий правовий акт, який би цементував цю правову нішу і забезпечував комплексний підхід в екологічній сфері. Він міг би називатися Екологічна конституція Землі, її створення було ініційоване українськими вченими вже майже 20 років тому — у 1992 р.

Ю. Шемшученко вказав на те, що висхідною засадою для визначення за­вдань сучасного екологічного права, відповідних міжнародних та націо­нальних кодифікацій має бути визнан­ня й забезпечення невід´ємного права людини на безпечне навколишнє сере­довище. Відповідне наукове забезпе­чення цього права було розроблене у 70-80-х роках XX ст. радянськими, зо­крема й українськими, вченими, а нині належить до конституцій низки цент­ральноєвропейських та пострадянсь­ких країн. Це право має бути основ­ним для Екологічної конституції Землі й стати початком для конститу­ювання всіх інших екологічних прав людини. Для реалізації такого доку­мента варто реформувати малоефек­тивну Програму ООН з навколишньо­го середовища (ЮНЕП) у міжнародну спеціалізовану організацію — Раду екологічної безпеки ООН. Судовий захист Екологічної конституції Землі може бути покладено на спеціалізова­ний міжнародний суд, ідею створення якого вперше спробували реалізувати ще у 1994 р. Доцільно створити такий суд під егідою ООН.

Ю. Шемшученко зазначив, що од­нією з основних тенденцій розвитку екологічного права в окремих країнах Європи є прийняття екологічних ко­дексів. Такі кодекси нещодавно прий­няті у Швейцарії (1999 р.) і Франції (2000 р.), їх розробка триває у Росії та

Німеччині. Він наголосив, що чинний Закон України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» 1991 р. є істотно застарілим, а тому магістральним напрямом удоскона­лення національного екологічного законодавства є його подальша коди­фікація на основі прийняття Еко­логічного кодексу України. На його переконання, такий базовий акт не за­мінить чинні природноресурсні кодек­си і закони, але має існувати паралель­но з ними. Його співвідношення з цими кодексами і законами можна охарактеризувати як взаємозв´язок інтегрованої і диференційованої скла­дових у регулюванні екологічних су­спільних відносин у системі «люди­на — навколишнє середовище».

Кандидат юридичних наук О. Кресін присвятив свій виступ ролі по­рівняльного правознавства у розвитку самоусвідомлення європейського пра­ва. Він зазначив, що формування ідеї загальноєвропейського права умож­ливлює, серед іншого, розвиток теорії порівняльного правознавства.

Першим напрямом у порівняльно­му правознавстві, який концептуалізував регіональні особливості у праві, стала історична школа права. Проте до 20-х років методологічний арсенал порівняльного правознавства давав змогу здійснювати дослідження насамперед у межах романо-германського або англо-американського права, які суттєво відрізняються системою джерел права, порівняння з правом інших країн практично не здійснюва­лося через неготовність врахувати позаправові чинники, які значною мірою визначають розвиток права. Згодом, розширюючи коло досліджених дже­рел на основі ідеї функціоналістської школи, вдалося подолати формальні відмінності й почати систематично порівнювати континентальне та за­гальне право.

Підхід, здатний відкрити для по­рівняльного пізнання правову карту світу і водночас дати розуміння сут­ності європейської правової спіль­ності, був сформульований у 60-х ро­ках Р. Давидом, який запропонував плюралістичний (хоча й достатньо еклектичний) критерій порівняння та класифікації правових систем у пра­вові сім´ї, що враховував не лише юри-дико-технічні особливості, а й вплив релігії, ідеології, культури на право. До Р. Давида окремі елементи цього підходу вже розроблялися В. Дільтеєм, М. Вебером, Р. Паундом, Ж. Гурвичем та ін. Цей підхід став основою для переосмислення правової карти світу, усвідомлення рівноцінності незахідного права й цінності відмінно­стей у праві, а з цим — неуніверсальності європейської правової спадщи­ни, її регіонального характеру, а також її історичності та впливу на її форму­вання християнської доктрини, ка­нонічного права, певної спільності розвитку політико-правових ідей. Р. Давид на основі ідеї про культурно-ціннісну детермінованість права, про наднаціональні правові цінності вказав на існування «єдиної сім´ї за­хідного права», яка об´єднує англо-американське, романо-германське та соціалістичне право. Надалі можна го­ворити про розвиток аксіологічної школи у порівняльному правознав­стві, що ґрунтується на цивілізаційних ідеях, а також про відповідну їй ідею щодо існування наднаціональних «традицій права». На ціннісних заса­дах сформульоване класичне розу­міння західної правової традиції Г. Бермана, який заявив про форму­вання сучасних європейських право­вих систем на основі середньовічної європейської правової системи като­лицького канонічного права — «пер­шої правової системи Заходу нового часу». На думку доповідача, розвиток компаративістського дискурсу сприяв появі ідеї європейського правового простору в документах міжнародних організацій.

О. Кресін зазначив, що нині роз­митість, недоформованість меж «Єв­ропи», європейського правового про­стору пов´язані з неконцептуалізо-ваністю загалом очевидної відмінності між «європейським» та тим, що харак­теризує колишні колонії європейсь­ких країн, а також питання щодо «європейськості» Східної Європи. Можливо, нові парадигми порівняль­ного правознавства сприятимуть усу­ненню й цих перепон на шляху оформ­лення й реалізації концепту євро­пейського права.

Керівник департаменту міжнарод­них зв´язків факультету права та еко­номічних наук Савойського універси­тету професор Ж. Пезан поінформу­вав присутніх про сучасні тенденції у французькій вищій освіті, зокрема й такі, як створення асоціацій між університетами, спрямованих на об´єд­нання людських і матеріальних ресурсів з метою підвищення якості освіти та її ресурсного забезпечення. Детальніше цю тезу він розкрив на прикладі асоціації Савойського та Гренобльського університетів.

Виступ кандидата юридичних наук, наукового співробітника Інституту міжнародних відносин Київського на­ціонального університету імені Тараса Шевченка О. Гріненко було присвяче­но особливостям міжнародно-право­вої правосуб´єктності ЄЄ на сучасно­му етапі, відповіді на питання, чи має ЄС риси міжурядової організації, фе­дерації, конфедерації, наднаціональ­ного утворення чи державоподібного утворення.

Доповідач зазначила, що ЄС є особ­ливим утворенням, яке вже пройшло шлях від міжурядової організації, про­те ще не набуло статусу держави. На її думку, з точки зору своїх міжнародно-правових ознак Союз нині перебуває на стадії державоподібного утворення. До набуття чинності Лісабонським до­говором (1 грудня 2009 р.) ЄС мав ду­алістичну правову природу: в межах своєї «першої опори» — Співтова­риств — він володів прямо визначеною установчими договорами міжнарод­ною правосуб´єктністю, в межах дру­гої та третьої «опор» Союзу він одер­жав право укладати угоди з держава­ми і міжнародними організаціями, обов´язкові для інституцій Союзу, яку на практиці і здійснює. О. Гріненко вказала, що поняття «європейське право» включає право Співтовариств та норми «м´якого права», через які ре­гулюються спільна зовнішня політика та співпраця у правоохоронній галузі, і яке ми характеризуємо, як право Со­юзу. Разом вони утворюють третю правову систему, поряд із міжнарод­ним і національним правом.

Кандидат юридичних наук, доцент Інституту міжнародних відносин Київського національного університе­ту імені Тараса Шевченка К. Смирнова розглянула становлення спільних політик ЄС щодо третіх країн, форму­вання принципів спільної зовнішньої політики ЄС щодо України та про­аналізувала її зміни в контексті пере­творення європейської політики су­сідства у Східне партнерство після укладення Лісабонської угоди, пер­спективи формування асоціації ЄС — Україна. Як зазначила доповідач, ос­новним документом, що регулює від­носини України з Євросоюзом, фор­мулює нові принципи, механізми та інструменти співпраці, стає Порядок денний асоціації 2009 р. Пріоритетним та фундаментальним для наукового забезпечення розвитку відносин України з ЄС нині стає дослідження принципів диференціації та трансфор­мації у спільній зовнішній політиці ЄС щодо України та правових переду­мов укладання угоди про асоціацію.

Д. Прантл, науковий співробітник Інституту цивільного права Іннсбрук-ського університету, у своєму виступі проаналізувала політику України що­до гармонізації споживчого договірно­го права з нормами європейського пра­ва. Вона, зокрема, відзначила, що відповідні положення українського права відповідають європейським стандартам і навіть є подекуди кращи­ми за мінімальні вимоги директив ЄС. Але натомість рівень реалізації цих по­ложень в Україні є достатньо низьким, і це слід враховувати під час аналізу ступеня адаптованості українського права й виконання Угоди про партнер­ство і співробітництво між Україною та Європейськими співтовариствами.

Кандидат юридичних наук, доцент економічного факультету Київського національного університету імені Та­раса Шевченка О. Рожко, розглядаю­чи досвід правового регулювання обігу електронних грошей у країнах Європи та ЄС й можливості його ви­користання в Україні, наголосив, що актуальність цієї тематики зумовлена необхідністю встановлення чітких правил і умов здійснення емісії елек­тронних грошей та запровадження контролю за нею, оскільки емісія еле­ктронних грошей може негативно вплинути на стабільність світової фінансової системи та безперебійне функціонування платіжних систем.

Як зазначив О. Рожко, значним внеском у створення спільного євро­пейського ринку та гармонізацію на­гляду і регуляторної бази щодо елек­тронних грошей в Європі стало за­твердження Європейською Комісією у 2000 р. Директиви 2000/46/ЄС. До­повідач наголосив, що спільними для країн ЄС та України є такі проблеми правового забезпечення обігу елек­тронних грошей, як досягнення чіт­кості класифікації та категоризації продуктів електронних грошей, узго­дженості серед країн-учасників спіль­них платіжних систем і збереження рівноваги між забезпеченням захисту користувачів систем, надійністю та стабільністю систем, з одного боку, та підтримкою інновацій у платіжній сфері — з другого.

Професор М. Жюльєн, декан фа­культету права та економічних наук Савойського університету присвятив свій виступ особливостям французь­кої вищої освіти загалом і юридичної зокрема, присвоєнню освітніх квалі­фікацій, звернув увагу на систему дер­жавного фінансування освіти та транс­формацію останньої в межах участі країни в Болонському процесі.

Кандидат юридичних наук, молод­ший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України О. Семчик у своєму ви­ступі розглянула питання вдоскона­лення нормативно-правового забезпе­чення фінансування освіти і науки в Україні в контексті Болонського про­цесу. Зокрема, вона вказала на те, що повноцінне входження до європей­ського дослідницького простору та європейського простору вищої освіти передбачає належну державну фінан­сову підтримку наукових досліджень та забезпечення освітян. Окрім вико­нання вимог українського законодав­ства та ратифікованих міжнародно-правових актів, слід реформувати нормативно-правове забезпечення стимулювання й державної підтримки суб´єктів, які надають кошти на розви­ток освіти й науки — надання податко­вих пільг підприємствам-замовникам наукової продукції та тим, хто надає матеріальну допомогу науковим та освітнім установам, застосування піль­гових умов для кредитування останніх тощо.

Молодший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького HAH України К. Настечко, аналізуючи механізми прийняття нор­мативно-правових актів у країнах ЄС та Україні, зокрема, акцентувала увагу на формах участі структур грома­дянського суспільства у прийнятті та­ких актів у європейських державах і наголосила на необхідності подолання огульно негативного ставлення до лобізму в Україні. Також вона вказала на необхідність врахування європей­ського досвіду щодо посилення ролі університетів й науково-дослідних ус­танов у нормотворчому процесі.

Аспірант Інституту держави і права ім. В. М. Корецького HAH України Л. Царук присвятив свій виступ аналізу діяльності Бюро з демократич­них інституцій та прав людини ОБСЄ щодо узагальнення і поширення знань та досвіду у сфері права на свободу мирних зібрань. Він звернув увагу на переваги та недоліки нової редакції Керівних принципів зі свободи мир­них зібрань ОБСЄ, проблеми застосу­вання положень цього документа в Україні, можливі перспективи подаль­шої рекомендаційної нормотворчості ОБСЄ.

Також під час конференції виступи­ли кандидат юридичних наук, доцент Київського національного університе­ту імені Тараса Шевченка Н. Губерська з доповіддю «Деякі загальні тен­денції у розвитку фінансового права в європейських країнах» та аспірант Інституту держави і права ім. В. М. Ко­рецького НАН України О. Косахів-ська з виступом «Застосування прин­ципів належного урядування в країнах Європейського Союзу».

Учасники конференції ознайоми­лися з функціонуванням факультету права та економічних наук і бібліотеки Савойського університету. Цей уні­верситет, який веде свою історію від підготовчих шкіл Туринського універ­ситету, заснованих у 1404 р., було створено як окремий навчальний заклад у 1969 р. Нині він є одним із найбільших у Франції. За результата­ми переговорів з керівництвом Савой­ського університету вирішено укласти угоди про співробітництво та прове­сти спільний науковий семінар у 2011 р. Культурна програма конфе­ренції передбачала відвідання Жене­ви, старовинного альпійського м. Аннесі, а також найвищих гірських вер­шин Європи, розташованих навколо м. Шамоні.

За результатами Міжнародної науково-практичної конференції «Су­часні тенденції та перспективи розвит­ку європейського права: досвід для України» планується публікація збір­ника наукових праць.