Друга міжнародна науково-практична конференція «Проблеми процесуальної науки: історія та сучасність» (25-26 листопада 2010 р., м. Київ) була присвячена пам’яті видатних вчених-процесуалістів київської школи — Михайла Макаровича Михеєнка та Михайла Йосиповича Штефана. В її роботі взяли участь провідні вчені як України, так і Російської Федерації та інших держав СНД, а також Польщі і США.
На пленарному засіданні під головуванням професорів С. Фурси та О. Михайленка було заслухано вісім наукових доповідей, в яких науковці, віддаючи шану процесуалістам М. Михеєнку та М. Штефану, багатоаспектно підійшли до розкриття винесеної на конференцію теми.
Доктор юридичних наук, професор С. Фурса докладно висвітила тему «Становлення та розвиток нових процесуальних галузей правової науки в Україні». Вона переконливо обґрунтувала самостійність нотаріального процесу як галузі правової науки. Свідченням цього, на її думку, є такі основні ознаки: «наявність таких елементів галузі правової науки, як предмет, метод, система, форма та власний понятійний апарат; виконання нотаріальної функції покладається на уповноважених державою осіб, компетенція та повноваження яких закріплені у законі та численних підзаконних актах; порядок вчинення нотаріальних дій має здійснюватися у певній процесуальній формі, якою є нотаріальна процедура, передбачена Законом України «Про нотаріат» та іншими підзаконними актами; за обсягом інформації нотаріат нині значно перевищує цивільний процес, незважаючи на те, що на науковому рівні ця юрисдикційна діяльність активно досліджується лише з 90-х років ХХ ст. Порівнюючи обсяг такої інформації, зокрема Цивільний процесуальний кодекс та законодавство про нотаріат, можна з упевненістю сказати про особливу складність та важливість нотаріальної діяльності, хоча це порівняння аж ніяк не слід розцінювати як приниження ролі в суспільстві судової гілки влади; у нотаріальному процесі виникають специфічні правовідносини — нотаріально-процесуальні, в основу яких покладена діяльність уповноважених державою на вчинення нотаріальних дій осіб, яка є дещо схожою до діяльності суддів, але має свої специфічні, відмітні ознаки, зокрема на відміну від судді нотаріус не наділений владними повноваженнями; важливість нотаріальної діяльності для реалізації і захисту прав громадян та юридичних осіб важко переоцінити через те, що найважливіші правочини мають фіксуватися у нотаріальному порядку. Це і купівля-продаж підприємств, об’єктів нерухомості, і фіксація переходу права власності на важливі об’єкти при спадкуванні, зокрема корпоративні права, цінні папери тощо; існують і кардинальні відмінності між цивільним і нотаріальним процесами, оскільки в першому основним
принципом є гласність, а для другого характерна нотаріальна таємниця тощо.
Які ще необхідні докази, щоб визнати за нотаріальним процесом право на самостійність як галузі правової науки?»
Щодо співвідношення нотаріального процесу з цивільним, а також взаємозв’язку з цивільним правом доповідач зазначила, що «специфіка відносин нотаріуса з особами, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій, не регламентується у цивільному праві, а від цивільних процесуальних відносин відрізняється тим, що нотаріус не має будь-яких владних повноважень. Водночас нотаріальний процес буде нерозривно пов’язаний з цивільним правом доти, поки існуватиме обов’язок нотаріально посвідчувати найважливіші договори в нотаріальному порядку».
Сказане, наголошує професор С. Фурса, свідчить про самостійність нотаріального процесу щодо цивільного права та процесу. «При зовнішній схожості суддя і нотаріус є публічними особами, діють вони незалежно і підпорядковані лише закону, законом також встановлюється послідовність і зміст вчинюваних ними дій тощо, але діяльність нотаріусів пов’язана з фіксацією безспірних прав та фактів, а діяльність суддів — з вирішенням спорів, що кардинально відрізняє першу діяльність від другої. Тому не можна нині визнавати цивільний процес як самостійну галузь правової науки, а нотаріату відводити другорядну роль».
На переконання професора С. Фурси, виконавче провадження також необхідно і доцільно визнавати як самостійну галузь правової науки — виконавчий процес. «Органи державної влади традиційно істотну увагу приділяють реформам у судочинстві, — зауважує доповідач, — але реальність відновлення прав громадян залежить не тільки від рішення суду, а й від кваліфікованих оперативних дій державного виконавця, який наділений повноваженнями щодо примусового виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів і посадових осіб». С. Фурса звернула також увагу на необхідність надання істотного поштовху у розвитку виконавчого процесу, оскільки його недосконалість унеможливлює реальний захист прав громадян та інтересів юридичних осіб, бо рішення судів досить часто не виконується. Визнання ж виконавчого процесу галуззю правової науки позитивно вплине на кваліфікацію юристів, оскільки нині не у всіх юридичних вищих навчальних закладах викладається хоча б спецкурс «Виконавче провадження». Слід робити наголос на тому, що державна виконавча служба нині належить до структури Міністерства юстиції України.
Підсумовуючи викладене, професор С. Фурса наголосила, що доцільно процесуальним галузям правової науки приділяти значно більше уваги, що дасть можливість краще забезпечувати матеріальні права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави.
Про принципи цивільного процесу йшлося у доповіді доктора юридичних наук, професора кафедри цивільного процесу Московського державного університету імені М. В. Ломоносова.
О. Борисової. Вона з теплотою та подякою згадала М. Штефана, праці якого є значним внеском у дослідження проблем цивільного процесу.
Доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, заступник директора Науково-дослідного інститут вивчення проблем злочинності НАПрН України з наукової роботи В. Зеленецький зупинився на факторах, що зумовлюють системність і динамізм кримінального процесу.
Учасники наукового зібрання з увагою вислухали доповідь професора кафедри цивільного процесу, міжнародного торговельного права університету ім. Марії Складовської-Кнорі (м. Люблін, Польща) М. Савчука. «Професор Станіслав Голаб — європейський першовідкривач суспільного виміру справедливості в цивільних справах».
З цікавих позицій підійшов у своїй доповіді до розкриття теми «Доказування в юрисдикційному процесі: філософські та психологічні проблем» доктор юридичних наук, професор кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік НАПрН України М. Костицький.
«Змагальне провадження: необхідність рівності сторін» — було темою доповіді доктора права, директора Левітт Інституту міжнародного розвитку (США) Д. Левітта.
Кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри правосуддя та прокурорського нагляду Саратовської державної академії права, заслужений юрист Російської Федерації О. Соколов докладно зупинився на проблемах усунення прокурора порушень федерального законодавства в російському кримінальному процесі.
Після пленарного засідання робота конференції проходила по секціях:
Історія та теорія процесуальних наук. Судоустрій. Конституційне правосуддя. Адміністративний (судовий) процес. 2. Цивільний процес. 3. Кримінальний процес. 4. Нотаріальний процес. 5. Виконавчий процес. 6. Адвокатура.
Конференція переконливо довела, що процесуалісти мають активніше обмінюватися досвідом і спільно порушувати питання щодо підвищення ролі та значення процесуальних наук у правових системах країн, зокрема тих, представники яких брали участь у роботі цієї конференції.
