Коментар до чинного Кримінально-процесуального кодексу Республіки Казахстан

Професор М. Когамов опубліку­вав у 2008 р. Коментар до Кримінально-процесуального кодексу Республіки Казахстан, метою якого є роз´яснення нормативного кримінально-процесуального законо­давства й узагальненої практики пра­воохоронної діяльності та правосуддя Республіки Казахстан [1].

М. Когамов обіймав оперативно-начальницькі посади МВС, податко­вої і фінансової поліції, а також пра­цював керівником Академії фінансо­вої поліції і державного юридичного університету Республіки Казахстан. Закінчивши ад´юнктуру Київської ви­щої школи МВС СРСР, 1982 р. захи­стив кандидатську дисертацію в Київ­ському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, а 1997 р. — докторську.

Розроблення і прийняття закону, що регламентує кримінально-проце­суальну діяльність, є надзвичайно важливою і значущою подією для пра­воохоронної системи будь-якої держа­ви. Особливу складність становить розроблення нормативних актів, що здійснюється на переломному етапі розвитку країни, коли змінюються соціальні умови, потерпає істотних змін система економічних і політич­них відносин, змінюється психологія населення. Саме такі реалії постали перед законодавцями молодих дер­жав, що утворилися після розпаду ко­лись великої та єдиної держави — Союзу PCP. Багато з них, як напри­клад Україна, до сьогодні не мають но­вих процесуальних законів і змушені використовувати старі норми, змінив­ши назву відповідного Кодексу, лише позначивши в ньому самостійність державного статусу й доповнивши його окремими статтями, або подаючи ті ж статті, певною мірою, в іншій інтерпретації. Такий шлях — це шлях півзаходів, що не повинен задовольня­ти ні органи досудового слідства, ні судові органи, ні державу та її окремих громадян, які потрапляють до сфери застосування цього закону.

У зв´язку з цим ми гаряче підтри­муємо й вітаємо успіхи наших колег із Республіки Казахстан, які змогли понад 10 років тому прийняти й увести в дію новий Кримінально-процесуаль­ний кодекс (КПК) з урахуванням су­часних тенденцій національного зако­нодавства. Як свідчить зміст КПК, зако­нодавець приймав рішення виважено, після ретельного та всебічного аналізу теоретичних засад і з урахуванням нинішньої практики судочинства. Аналіз цього нормативного акта пока­зав, що в ньому враховані інтереси, на­самперед, громадян, особистості, учас­ників процесу й водночас установлені чіткі орієнтири для державних орга­нів, що здійснюють владні функції.

Більшість процесуальних процедур КПК Республіки Казахстан досить широко й докладно відображено в тексті нормативів кримінально-проце­суального закону (наприклад, ст. 222 «Загальні правила проведення огля­ду», ст. 197 «Повноваження прокурора в ході досудового слідства», ст. 232 «Порядок проведення обшуку й виїмки», ст. 229 «Порядок пред´явлен­ня для впізнання» та ін.), які ще додат­ково конкретизуються у приписах Ко­ментарю до КПК, що сприяє засвоєн­ню і застосуванню положень (правил) кримінально-процесуального законо­давства практичними працівниками правоохоронних органів і правосуддя.

Коментар законодавчих норм КПК Республіки Казахстан конкретизує, уточнює і доповнює їх зміст відповід­но до законів і постанов Парламенту Республіки Казахстан, указів Прези­дента Казахстану, постанов Кабінету Міністрів Республіки Казахстан, на­казів Генерального прокурора й мі­ністра фінансів, нормативних поста­нов Верховного Суду Республіки Ка­захстан й інших правочинних органів, які прийняли нормативні акти після 13 грудня 1997 р.

Окремі колишні положення КПК деталізовані й перебудовані відпо­відно до нових умов діяльності кримі­нального судочинства сучасного су­спільства й держави, а також з´явилися нові (наприклад, ст. 4 «Застосування на території Республіки Казахстан кримінально-процесуального права іноземної держави», ст. З «Притягнен­ня до кримінальної відповідальності за заявою комерційної або іншої органі­зації», ст. 130 «Використання резуль­татів оперативно-розшукової діяльності в доведенні по кримінальних справах», ст. 133 «Права громадян на затримання осіб, які вчинили злочин», ст. 236 «Пере­хоплення повідомлень», ст. 267 «Оголо­шення міжнародного розшуку» та ін.).

У низці випадків законодавці Ка­захстану принципово змінили окремі положення КПК. Так, радянський за­конодавець дозволяв до порушення кримінальної справи проводити лише одну слідчу дію — огляд місця події. Чинний КПК України забороняє при­значення і проведення експертизи до порушення кримінальних справ, як стверджують В. Маляренко й В. Гончаренко, за редакцією яких видано науково-практичний коментар КПК України [2, 440]. Ми, як і багато інших учених, вважаємо, з метою проведення ефективного розслідування злочинів п. 2 ст. 242 КПК Республіки Казахстан установила, що у випадках, коли ухва­лення рішення про порушення кримі­нальної справи неможливо без прове­дення експертизи, вона може бути призначена до порушення криміналь­ної справи. Про призначення експер­тиз до порушення кримінальних справ йдеться також у КПК Білорусі й Узбе­кистану, а у КПК Російської Федерації така можливість чітко не зазначена. За даними опитування, проведеного на­ми, 91,6 % респондентів висловилися за надання дозволу на проведення екс­пертиз, без висновків яких важко вирішити питання про порушення кримінальних справ [3, 37]. Як зазна­чає В. Махов, таку думку поділяють 60 % опитаних прокурорів і 80 % слідчих [4, 127]. Багато вчених наголо­шують на необхідності правомірності проведення експертиз до порушення кримінальних справ [5, 176; 6, 58-60].

М. Когамов зауважує, що експерти­за до порушення кримінальних справ призначається з ініціативи слідчих й учасників кримінального процесу, які захищають або представляють права та інтереси потерпілих [1, 450], але не розкриває конкретних підстав, напри­клад, наявність виявленої речовини наркотиком, фальшивки грошових ку­пюр тощо, що не може бути встановле­но без експертного дослідження.

При затриманні особи або ув´яз­ненні її під варту у ст. 233 КПК Рес­публіки Казахстан зазначено про мож­ливість проведення особистого обшу­ку без присутності понятих. У Комен­тарі не поясняється, яким чином має бути зафіксовано те, що виявлено при проведенні обшуку, у разі, коли затри­маний заявить, що виявлене в нього підкладено йому особою, яка прово­дила обшук. Ще складніша ситуація виникає при проведенні обшуку у приміщенні, а саме: а) при проведенні бойової операції, коли оперативна гру­па силою проникає в необхідне примі­щення і долає опір осіб, які у ньому пе­ребувають (у тому числі збройний), а присутність понятих у цьому разі не­можлива; б) власне процедура обшуку відповідно до ст. 232 КПК (без чинен­ня опору або після подолання його). Виникає запитання: «Як має бути зафіксовано те, що не було виявлено в безпосередній присутності понятих?» Ця операція не відображена у КПК Республіки Казахстан і Коментарі, що рецензуємо, а також, як показали ре­зультати наших досліджень, і в КПК інших держав.

Важливе значення мають норми КПК, реалізація яких неодмінно пов´язана із вторгненням у сферу осо­бистих прав та інтересів особистості. Такими є, насамперед, обшук, виїмка, затримання, арешт, перехоплення по­відомлень, які можуть здійснюватися у встановленому порядку та з дотри­манням правил, передбачених для оперативно-розшукової діяльності, а отримані матеріали можна використа­ти саме так, як пропонують положен­ня, передбачені ст. 130 («Використан­ня результатів оперативно-розшукової діяльності в доведенні по криміналь­них справах»).

Юристи Франції, Німеччини, Швейцарії й інших країн зазначають про застосування «спеціальних» або «особливих» слідчих дій (аналогів на­ших оперативно-розшукових заходів), які виключають істотне обмеження прав особистості [7, 67-70].

Розслідування і слухання справ у суді зазвичай пов´язано зі значними матеріальними витратами й обтяжує матеріальне становище багатьох учас­ників процесу. Йдеться насамперед про потерпілих, свідків, понятих, пе­рекладачів, спеціалістів й інших учас­ників процесу, чия присутність у кабі­неті дізнавача, слідчого, у суді жодним чином не пов´язана з їх особистими ус­тремліннями або бажаннями, не нале­жить до кола їх повсякденних обов´яз­ків. Передбачене ст. 174 КПК відшко­дування понесених витрат таким особам за рахунок засобів респуб­ліканського бюджету свідчить про зрілість держави, її дійсну турботу про своїх громадян, повагу їх інтересів.

Автор не включив до Коментарю проблеми наукової дискусії, але дея­ких торкається і викладає свої позиції. Так, розглядаючи п. 5 ст. 222 КПК — про виключення випадків проведення огляду місця події без понятих, він зазначає, що норми КПК не передбачи­ли механізм залучення громадян як понятих при проведенні слідчих дій [1,201-202, 407].

Оскільки Коментар призначений для студентів й усіх, кого цікавлять питання кримінального процесу, на нашу думку, варто дати посилання на джерела, в яких розглянуто найбільш важливі та складні проблеми.

Змістовність і новизна положень КПК Республіки Казахстан і комента­рю М. Когамова до КПК Казахстану, на нашу думку, сприятиме успішній підготовці проекту КПК України.