При розслідуванні справ групою слідчих відповідальність за хід розслідування та прийняття за ними рішення покладається на слідчого, який прийняв справу до свого провадження, тобто на керівника групи. Саме він несе особисту і повну відповідальність за хід розслідування справи та прийняття за нею рішення в цілому (закінчення, зупинення, закриття розслідування). Він під час провадження розслідування керує та координує дії слідчих — членів цієї групи. Таким чином, названа група є начебто самостійним слідчим підрозділом, який протягом певного часу здійснює провадження у справі; і саме слідчий, котрий прийняв справу до свого провадження, виступає як керівник даного підрозділу. Тому не можна погодитись з думкою X. Таджиєва, який вважає, що керівник слідчої групи під час розслідування не повинен мати процесуальних повноважень, які відповідають позневаженням начальника слідчого підрозділу, оскільки лише останній повинен керувати діяльністю усіх членів групи і давати їм відповідні вказівки для вико-нання[1].
Вважаю, керувати розслідуванням, яке провадить група слідчих, начальник такого підрозділу має тільки у разі, коли він офіційно входить до складу слідчої групи та виконує функції слідчого, тобто особисто бере участь у розслідуванні. Але у такому випадку він і буде офіційним керівником групи з відповідною особистою відповідальністю за хід провадження у справі і прийняття за нею рішення.
Доцільнішими вважаю пропозиції, висловлені у працях А.Дубинського та А.Тарасова, за якими слідчого, призначеного керівником групи, що прийняв справу до свого провадження в цілому, необхідно наділити процесуальними повноваженнями, відповідними повноваженням начальника слідчого підрозділу[2]. Такої ж думки дотримується і М.Кулагін[3]. Але, на мій погляд, необхідно наголосити, що на час провадження розслідування немає необхідності наділяти слідчого — керівника групи такими повноваженнями, як: атестування слідчих, подання до присвоєння чергового звання, створення та розформування групи. Вказані повноваження повинні належати тільки керівникові слідчого підрозділу[4].
На сьогодні практика склалась так, що діяльність кожного слідчого — члена групи замикається на її керівникові, який повинен здійснювати оперативне керування групою, своєчасно координувати діяльність її членів та приймати рішення, що виникають під час розслідування справи. Чим більша кількість членів групи, тим складніше її керівникові виконувати свої повноваження найбільш ефективно. Особливо це характерно для діяльності, так званих, «міжвідомчих» груп, до складу яких залучаються слідчі з різних відомств, що займаються розслідуванням кримінальних справ, які за підсудністю розглядаються відповідним апеляційним судом України.
У цих випадках для полегшення керівництва роботою такої групи її умовно поділяють на підгрупи з кількістю слідчих від трьох до п´яти. У кожну з них призначається старший. Всі питання, що виникають між членами групи, вирішуються спочатку на рівні старших слідчих підгруп, а у разі їх розбіжностей -вони виносяться на розгляд керівника групи. Якщо і він не взмозі усунути розбіжності, тоді питання виноситься на розгляд прокуророві[5]. Таким чином, старший слідчої підгрупи, як і керівник слідчої групи на час своєї діяльності у групі (підгрупі), повинні наділятися і відповідними процесуальними повноваженнями (з моменту їх призначення на ці посади) як щодо слідчих — членів групи (підгрупи), так і один до одного. Інакше складається така ситуація, за якою керівник слідчої підгрупи за відсутності процесуальної регламентації статусу залишається нібито невидимим для учасників процесу, які мають відношення до справи, але разом з тим він має реальну можливість впливати на хід і результати слідства, здійснюючи керування слідчими своєї підгрупи.
71,2% проанкетованих автором даної публікації слідчих підрозділів ОВС, прокуратури, податкової міліції та СБУ, які мають досвід роботи у складі слідчих, слідчо-оперативних груп, вважають, що до груп з міжвідомчим складом слідчих доцільно залучати не лише керівника, а й старшого слідчої підгрупи.
Необхідно чітко визначити і закріпити у КПК України процесуальні повноваження керівника слідчої групи, старшого такої підгрупи як щодо «рядових» слідчих, так і один до одного у разі їх спільної роботи.
Слідчий, якого призначено керівником групи, з цього моменту має обов´язково наділятися щодо слідчих такої групи процесуальними повноваженнями, відповідними повноваженням начальника слідчого підрозділу. До того ж, він повинен мати право і на виділення з кримінальної справи її частини та надання останньої за письмовим рішенням (дорученням) слідчим цієї слідчої групи у їх провадження.
Якщо ж група має міжвідомчий склад слідчих і провадить розслідування на рівні не нижче обласного, то до складу групи одночасно з її керівником доцільно призначати і старшого слідчої підгрупи. На нього також необхідно покладати повноваження, відповідні повноваженням начальника підрозділу, але їх дія повинна поширюватись лише на слідчих його підгрупи. До того ж, старший підгрупи має безпосередньо виконувати слідчі дії, у тому числі й за дорученням керівника групи провадити розслідування у тій частині справи, яка виділена йому в провадження керівником групи, і мати право виділити з неї частину епізодів злочинної діяльності у провадження слідчих своєї підгрупи, а також повинен звітувати про хід слідства керівникові групи і виконувати його вказівки щодо розслідування справи. У разі незгоди з ними — мати право на оскарження їх прокуророві.
Слід законодавче передбачити відповідні підстави й терміни виділення з кримінальної справи (у якій веде провадження слідча група) певної її частини та приєднання інших епізодів злочинної діяльності до неї з умовою, що такі процесуальні дії можливі лише при проведенні розслідування групою міжвідомчого складу; і у випадку, коли не порушується принцип всебічності, повноти і об´єктивності дослідження обставин справи.
На мою думку, в чинному КПК та у проекті нового КПК України необхідно передбачити норму, яка регламентувала б виділення слідчому групи у провадження певної частини справи щодо фізичних, юридичних осіб, версій, епізодів та напрямів розслідування.
Пропоную наступний її зміст: «На час діяльності слідчої групи міжвідомчого складу з основної кримінальної справи, у якій вона провадить досудове розслідування, допускається за постановою керівника групи виділення у провадження окремим слідчим цієї групи частини провадження у кримінальній справі.
Виділення частини провадження з основної кримінальної справи можливе щодо фізичних, юридичних осіб, версій, епізодів та напрямів розслідування.
Перед закінченням строку провадження у основній справі, яку розслідує весь склад слідчої групи на чолі з її керівником, раніше виділені з цієї справи частини приєднуються до неї.
Частини справи можуть бути об´єднані з основною кримінальною справою і до закінчення строку її розслідування».
Викладені пропозиції щодо процесуальних повноважень керівника слідчої групи, старшого слідчої підгрупи, якими вони, на мою думку, повинні бути наділені на час діяльності у групі, а також підстави й термін виділення з основної кримінальної справи її частини і приєднання останньої до цієї справи дозволять, по-перше, зміцнити процесуальну дисципліну в складі міжвідомчих груп; по-друге, усунути невизначеність, що може виникнути між слідчими міжвідомчої групи при розслідуванні складних і великих за обсягом справ, та оптимі-зувати їх розслідування. І, нарешті — поєднають колегіальність у розслідуванні справи з особистою відповідальністю не тільки керівника групи, а й кожного її слідчого, який вже матиме можливість на виділеній йому ділянці розслідування не лише застосовувати повноту процесуальних прав, а й нести за їх використання особисту відповідальність.
Використана література:
1.Хаджиев Х.С. Прокурорский надзор и ведомственный контроль за расследованием преступлений. — Ташкент, 1985. — С. 68.
2. Дубинский А.Я. Некоторые вопросы создания и работы группы следователей / Труды Киевской школы МВД СССР. — К., 1972. —Вып. 6. — С. 18; Т а р а с о в А.А. Процессуальные и тактико-психологические проблемы расследования преступлений группой следователей: Автореф. дисс. канд. юрид. наук. — Казань, 1990. — С. 12.
3. Кулагин М.И. Планирование расследования сложных многоепизодных дел: Учеб. пособ. — Волгоград, 1976. — С. 12.
4. Федченко В.М. Законодавче регламентування припинення діяльності слідчої групи // Право України. — 2002. — № 5. — С. 100.
5. Организация и планирование деятельности следственных бригад: Методич. пособ. - М., 1990. — С. 12; К о н о в а л о в В. Групповой метод расследования // Соц. законность. - 1975. - № 7. - С. 38.
