Найважливішою умовою становлення цивілізованого підприємництва в Україні повинно бути як формування демократичного соціально-культурного середовища в суспільстві, так і оволодіння вітчизняними підприємцями засадами культури підприємницької діяльності, цінностями правової культури. При цьому зазначене середовище підприємництва в українському суспільстві має грунтуватися не лише на загальнолюдських духовних цінностях, а й на досвіді, менталітеті, особливих рисах українського народу пострадянської доби.
Проте необхідно визнати, що нині культура українського суспільства має нашарування культури, зокрема правової, радянського періоду. За часів радянської влади право в суспільній свідомості і, навіть, правовій теорії зводилося до закону, а його найсуттєвішим джерелом вважалася безпосередня політична воля держави. Значна кількість законів була позбавлена духовної підтримки традицій, релігій та моралі громадянського суспільства. Внаслідок цього основним реальним механізмом регулювання суспільних відносин, збереження авторитету закону залишався адміністративно-силовий примус з боку держави. Суспільство вчилося не стільки поважати закон, шукати в юридичних інституціях шляхи й засоби захисту своїх порушених прав, скільки остерігатися їх. Низький авторитет закону, правового регулювання зумовлював й відповідний рівень інтересу населення до нормативно-правових основ життя, рівень правової культури суспільства загалом.
Після проголошення незалежності, коли Україна відмовилася від тоталітарних методів управління і конституційне закріпила прагнення до розвитку та зміцнення демократичної, соціальної, правової держави, визнала основні права та свободи людини і громадянина, відразу ж дався взнаки низький рівень як загальної, так і правової культури, що проявився у певних формах правового нігілізму, зневаги й нехтування законів у процесі регулювання суспільних, зокрема економічних, відносин як на рівні державних службовців, так і громадян. Відсутність розвинутої правової культури суспільства та, як наслідок, стабільного правопорядку, в свою чергу, і нині не дають можливості ефективно вирішувати складні соціально-економічні проблеми зростання добробуту населення, забезпечення гідних умов життя людини, її невідчужуваних та непорушних прав і свобод.
У цьому зв´язку С.Биконя і Г.Принц слушно зауважують, що сьогодні в Україні настав час виховувати й формувати нову генерацію підприємців, відроджуючи і створюючи підприємництво на сучасних засадах.
Проведеним нами дослідженням (опитано за допомогою анкет понад 700 студентів вузів, ділових людей, учнів загальноосвітніх шкіл у містах Києві, Львові, Харкові, Ужгороді, Чернігові, Донецьку та інших) встановлено, що 51,7% опитаних перебувають у стані фрустрації, тобто внутрішньої тривоги. Страх стати жертвою злочину стійко вкоренився нині в масовій правосвідомості, у тому числі у свідомості ділової людини. Він формує уявлення громадян України не тільки про закони, а й про ідею незалежності і демократії, повертає їх погляд до часів тоталітаризму, котрий, як це не дивно, хоч як небудь, але забезпечував особисту безпеку людей.
Переважна більшість опитаних до правових заходів захисту людини ставляться з недовірою, вважають, що в Україні проблеми боротьби із злочинністю, особистої безпеки людини вирішуються незадовільно. На думку 57,54%, у найближчі п´ять років скорочення злочинності не відбудеться. Цей прогноз підтверджується нинішньою криміногенною ситуацією, у тому числі в сфері підприємництва.
Причинами зниження правової культури, на думку опитаних, є: недосконалість законів (39,45%); відсутність правового виховання (35,64%); втрачання владою авторитету (30,62%); зростання цін і безробіття (48,79%); незнання громадянами законів своєї держави (20,42%) та інше (на запитання можна було дати по 2—3 відповіді).
Серед невідкладних заходів, які сприяли б підвищенню правової культури, названі: вдосконалення правової просвіти (29,71%); посилення персональної відповідальності (26,94%); вирішення продовольчих проблем (22,28%); формування моральних рис людей (27,79%); зниження цін (14,16%) та інші.
У зв´язку із зростанням злочинності, на погляд 57,22% опитаних, громадянам варто дозволити мати особисту зброю як необхідний засіб самозахисту, 17,91% не змогли дати конкретну відповідь на це запитання, а на думку 24,87%, подібний захід не є доцільним.
Цікаво, що серед опитаних майже немає таких, яких правові питання, вивчення основ права, законів не цікавили б взагалі. До всіх галузей права виявляють інтерес 41,00% опитаних; до законодавства про підприємництво
- 26,64%; про права людини — 21,45%; про працю — 17,47%; права молоді — 16,09%; про житло — 14,01%; про боротьбу із злочинністю
- 11,42%; про шлюб та сім´ю — 11,07%; до конституційного законодавства — 7.09% (на запитання давалось також по 2—3 відповіді).
Чимало опитаних не уявляють, що таке підприємництво, яким є типовий образ українського бізнесмена, які його індивідуальні характеристики. Понад 50% вважають, що бізнесмен — це продавець комерційного кіоску чи магазину або той, хто скуповує та перепродує товари, торговець на речовому ринку, власник кафе або магазину. Дуже мало таких, хто в поняття «бізнесмен» вкладає зайняття виробництвом потрібної продукції, товарів широкого вжитку.
Викривленому розумінню підприємницької діяльності, понять «бізнес» та «бізнесмен» сприяють не тільки недоліки у підприємництві, а й неоднозначне, часом застаріле тлумачення цих понять у літературі.
Термін «підприємництво» дійшов з Франції. Його запроваджено французьким економістом Рішаром Кантиллоном (початок XVIII ст.). Тоді підприємець розглядався як власник (купець, фермер, ремісник), який брав на себе ризик своєї господарської діяльності. У подальшому значення цього терміна тлумачилося неоднаково у різних країнах. Але суть підприємництва, бізнесу залишається незмінною -це реалізація власної ініціативи громадян з метою отримання прибутку. Слід зазначити, що населення України здавна мало неабиякий підприємницький хист. Наприклад, тільки на Чернігівщині у XVIII ст. ремісники та торговці становили 34% всіх жителів.
Сьогоднішній стан правової культури підприємців в Україні, як зазначено у рекомендаціях Республіканської конференції «Роль юридичних знань і юридичної культури в становленні і розвитку підприємництва в Україні» (грудень 1998 p.), відповідає рівню правової культури українського суспільства в цілому. Його можна оцінити як низький. Значна частина підприємців не вважає за необхідне дотримуватися конституційного принципу верховенства права і закону, встановлених юридичних норм; порушення закону подекуди розглядається як звичне, а інколи і, навіть, необхідне явище. Недостатнім є рівень юридичних знань державних службовців, покликаних організовувати і регулювати відносини вітчизняного підприємництва, яких у суспільстві в середньому 5—7% працездатного населення.
Підприємцям, як соціальному прошарку, властиві не тільки приватні економічні інтереси, а й особисті риси та професійні характеристики. Нерідко знаходять прояв і такі властивості як огульна, нічим не мотивована самовпевненість, намагання обійти той чи інший закон, правовий документ або використовувати засоби недобросовісної конкуренції з метою одержання максимально можливих прибутків тощо. Для з´ясування понять «бізнес» і «бізнесмен» доцільно звернутися до словників та наукової літератури. Виявляється, що зазначені терміни мають не тільки економічне, а й правове значення, бо сама їх сутність пов´язана з правом, з правовими нормами у галузі трудових, господарських, підприємницьких та Інших відносин. Незважаючи на це. згадані поняття чомусь не знайшли відображення у деяких сучасних юридичних та економічних словниках. Скажімо, у «Юридичному словни-ку-довіднику», виданому Інститутом держави і права НАН України та видавництвом «Фе-міна», визначаються лише терміни «підприємець» та «підприємництво», але тлумачення їх не дає повної уяви про підприємництво в цілому, не розкриває специфіку форм та методів здійснення бізнесових операцій.
Лаконічними й такими, що відображають справжню суть саме нинішнього «національного» бізнесу, слід визнати тлумачення понять «бізнес» і «бізнесмен» у словниках, виданих за часів радянської влади. Скажімо, «Политический словарь» (під ред. проф. Б.Пономарьо-ва. — M., 1958. — С. 49) визначає поняття «бізнес» як «комерція наживи». Бізнесмен-під-приємець — це «ділок», який прагне збагачення (наживи) будь-якими способами. У «Кратком словаре иностранных слов» (M., 1951. -С. 60) бізнесмен визначається як «ділок, комерсант, підприємець; капіталіст, що прагне
3 усього отримати великі бариші, не гребує ніякими способами з метою власної наживи».
Трохи «шляхетніше», хоча і не досить повно, визначено поняття «бізнес» у «Довіднику підприємця» (К., 1992. — С. 10) — як господарську діяльність (справу), що приносить прибуток або іншу вигоду.
На різних етапах становлення і розвитку підприємництва неоднаково визначався і його зміст. Останнє визначення цього феномену наводиться у ст. 1 Закону України «Про підприємництво», де зазначено, що підприємництво — це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею з метою отримання прибутку.
Отже, зазначений Закон характеризує підприємництво за трьома головними ознаками й метою. Підприємництво здійснюється: за власною ініціативою; систематично; на власний ризик.
Зміст останньої ознаки переважна більшість громадян України вбачає у тому, що є чимало таких бізнесменів, для яких ні право, ні закон, ні будь-яка мораль не існують. Заради власного збагачення такі «бізнесмени» здатні скоїти будь-які протиправні та аморальні вчинки. Кожен, хто мав нагоду вступити у ділові відносини з деякими «підприємцями», з гіркотою пригадує, як його безсоромно обійшли, обумовлену роботу виконали аби як або і просто не дотримали елементарних правил людської етики та взятих зобов´язань. На відсутність однозначного відображення понять «підприємець» та «підприємництво» у суспільній правосвідомості та у науковій літературі звертає увагу і А.Попов. На його думку, непорозуміння термінологічного характеру можуть негативно відбитись і на самому підприємництві. Зокрема, він не погоджується з В.Мусіякою (на погляд якого, підприємництвом є будь-яка корисна для суспільства діяльність), оскільки підприємець може продати й об´єктивно некорисний для покупця товар, аби тільки отримати прибуток. Користь — це пільга, вигода, прибуток, нажива, у зв´язку з чим здійснення згаданих дій без мети отримання прибутку не повинно розглядатись як підприємництво.
Отже, формування правосвідомості підприємця повинно починатись з елементарного: з визначення і усвідомлення основних правових понять, які використовуються у підприємництві та підприємницькій діяльності. Це — ази бізнесу, без чого неможливий правомірний та цивілізований бізнес.
Що ж слід знати бізнесмену в галузі права? Чи треба йому бути обізнаним з усіма нормативно-правовими актами? Навряд. Важливі правові питання вирішуються з допомогою юристів-професіоналів. Але кожен бізнесмен має бути до певної міри юристом, фахівцем з правових питань у тій сфері, в якій він займається бізнесом
Крім того, існує комплекс питань, для вирішення яких на перших етапах слід мати певний мінімум правових знань кожному підприємцеві. Це, насамперед, всі правові питання організації та діяльності підприємництва. Серед них: що таке підприємство як основна організаційна форма бізнесу; які види діяльності дозволено здійснювати законом; якими нормами права регулюється організація та діяльність підприємств; хто може бути засновником підприємства; які вимоги до установчих документів, до державної реєстрації підприємництва; як відкрити розрахунковий рахунок; як здійснюється ліцензування окремих видів підприємницької діяльності; які правові наслідки невиконання договірних зобов´язань; що таке банкрутство та як вирішуються господарські і цивільно-правові спори; які види договорів існують і який загальний порядок передбачено законодавством до їх укладання тощо.
Застосування поняття «правова культура» щодо підприємницької діяльності означає культурологічний підхід вивчення взаємодії підприємництва з правом. Переваги такого підходу в тому, що він дозволяє вивчити правові проблеми підприємництва комплексно, у взаємозв´язку з багатьма факторами і явищами; гостріше усвідомити необхідність комплексного вирішення нагромадженого у взаємозв´язках бізнесу з правом та етикою, розробити систему заходів щодо вдосконалення правового забезпечення підприємництва, повернення довіри до нього з боку населення; глибше розкрити і усвідомити позитивну роль підприємництва, його місце І значення для суспільства і кожної людини.
Культурологічний підхід -- це системний підхід до вирішення правових проблем підприємництва, які охоплюють широке коло питань, починаючи від конкретних форм підприємницької діяльності, до розроблення системи заходів щодо підвищення рівня правової культури підприємців (Закон «Про підприємництво»).
На жаль, незважаючи на наявність в Україні різних шкіл бізнесу і права, функціонування вищих навчальних закладів, можна констатувати недостатнє використання арсеналу наукових методів та суто юридичних підходів до вирішення проблем правової культури підприємництва.
Як наслідок — порушення правових норм допускається нерідко вже на стадії створення підприємства. Чимало проблем виникає під час добору та зміни кадрів, витрачання матеріальних ресурсів, укладання договорів і контрактів, організації зовнішньоекономічної діяльності тощо.
Не дивно, що громадською думкою поки що не сприймається те, що інтелектуали також можуть бути бізнесменами. За даними досліджень, громадяни України все ще ненадежно оцінюють внесок підприємств у економіку, в розбудову і зміцнення держави.
