Запровадження фінансових прокуратур в різних регіонах Австро-Угорщини почалося після революції 1848 p., яка дала поштовх створенню нової системи управління фінансами.
Центральною її ланкою стало Міністерство фінансів Ціслейтанії. Воно складалося з канцелярії міністра і трьох відділів, кожен з яких, в свою чергу, поділявся на кілька департаментів.
У окремих коронних землях Міністерству фінансів підпорядковувалися організовані у 1850 р. фінансові дирекції, їх створення, як зазначалося у директивних документах, відбувалось згідно з реорганізацією політичних установ і з метою встановлення в окремих областях єдиної діяльності фінансового управління в різних його галузях, а також для можливого об´єднання порядку стягування прямих податків з іншими фінансовими заходами.
Формально фінансові дирекції очолювались намісниками або крайовими президентами, але фактичне ведення справ покладалося на »посадову особу фінансового відомства. На чолі зазначеної дирекції Буковини стояв фінансовий директор, якому підпорядковувались два радники, два секретарі й численні службовці нижчих рангів. З крайовою фінансовою дирекцією тісно пов´язувалися управління статистики, управління земельно-податкового кадастру, крайове казначейство, крайова фінансова прокуратура.
Діяльність фінансових прокуратур як органів захисту матеріальних інтересів держави в австрійських судах усіх інстанцій розпочалася у 1851 р. Місцями їх знаходження були визначені: Відень, Лінц, Зальцбург, Грац, Клагенфурт, Лайбах, Трієст, Інсбрук, Прага, Брюнн, Львів і Чернівці. До 1867 р. компетенція галицької фінансової прокуратури у Львові поширювалась й на територію Буковини.
Буковинська фінансова прокуратура у Чернівцях розпочала свою діяльність (після повідомлення в офіційному урядовому віснику) 31 грудня 1867 р. з підпорядкуванням Міністерству фінансів Австрії і крайовій фінансовій дирекції.
Очолював крайову прокуратуру фінансовий прокурор. На нього покладалось загальне керівництво її службовими справами, передача справ підлеглим чиновникам, контроль за правильним веденням останніх, документації, за додержанням строків розгляду справ. За наявності великої кількості складних завдань фінансовий прокурор міг передати їх частину заступникам. Для заміщення посади прокурора під час відпустки чи хвороби призначався вищий за рангом чиновник.
Чисельність штату, ранг службовців визначалися статусом. Так, у 1908 р. до складу прокуратури входили три фінансові радники, три фінансові секретарі, два ад´юнкти та допоміжні службовці. У 1913 р. штат прокуратури був дещо видозмінений. До нього входили: фінансовий прокурор, старший радник, два радники, два секретарі, один ад´юнкт, директор і ад´юнкт загального відділу.
Вперше функції фінансової прокуратури були визначені в указі Міністерства фінансів від 13 серпня 1851 p.: як судове представництво; вироблення правових висновків; участь у реалізації правових актів, що стосувались державного майна та фондів, які до них прирівнювалися.
Визначення службових повноважень перейшло й до § 1 Інструкції для фінансової прокуратури від 16 лютого 1855 р. (вона була названа тимчасовою, оскільки приймалась на невизначений строк). Тут сфера впливу прокуратури обмежувалась правовим представництвом державного майна та правовим консультуванням. Поняття «державне майно» Інструкція не розкривала, а до фондів, що прирівнювалися до нього, відносила ті, якими відали державні органи, або фонди, яким держава надавала дотації.
У березні 1898 р. видана нова Інструкція для фінансової прокуратури. По суті, це було дещо поліпшене й доповнене видання Інструкції 1855 р.
Службові завдання фінансової прокуратури, за визначенням цієї Інструкції, стосувалися, насамперед, суто адвокатської діяльності у сфері винятково майнових прав держави та суб´єктів права, що до неї прирівнювалися. Функції прокуратури, щоправда, були окреслені виразніше: представництво у суді і в адміністративному процесі; надання правових консультацій; участь у вирішенні судових справ. Загалом Інструкція 1898 р. зобов´язувала фінансову прокуратуру не просто до участі в державному управлінні при представництві майнових інтересів держави та інших суб´єктів права, а й до захисту громадських інтересів перед владою.
Докладне уявлення про основні напрями діяльності крайової прокуратури може дати аналіз справ, що зберігаються у фонді № 271 («Чернівецька крайова фінансова прокуратура») Чернівецького обласного держархіву. Багато справ стосувалися стягнення податків та виявлення боргів. Фінансова прокуратура захищала у них інтереси крайової фінансової дирекції, крайової і повітових податкових служб, органів самоврядування. У 1913 p., наприклад, в інтересах Чернівецької дирекції провадилась справа про встановлення розміру боргів з податків збанкрутілої фірми «Рітберг і Тишлер» (спр. 46), а в інтересах Радівецької податкової служби -справа про стягнення податкової заборгованості з жителя громади Карлсберг Бартела Ігнаца (спр. 50). У тому ж 1913р. фінансова прокуратура порушила справу щодо захисту інтересів виконавчого комітету Галицького сейму про стягнення стипендій з випускника педучилища Романа Сирецького у зв´язку з його відмовою від зайняття посади вчителя (спр. 48).
У ряді справ йдеться про захист інтересів державних відомств, православного релігійного фонду в земельних та інших конфліктах із сільськими громадами та окремими громадянами. Часто в справах містилися вимоги виплати компенсацій за ушкодження здоров´я, завдане під час нещасних випадків.
Предметом обстеження фінансової прокуратури був порядок управління і використання коштів з благодійних фондів: імені Рудковських (спр. 108), Нічай Іліса (спр. 110), В.Репти (спр. 111).
У воєнні роки найбільше справ було про конфіскацію майна дезертирів (спр. 150—154), засуджених «за шпіонаж і сприяння російським військам» (спр. 102, 171 —183, 185).
Для вступу на службу до фінансової прокуратури встановлювався ряд вимог. Необхідною з них було успішне складання трьох державних іспитів, визначених Міністерством фінансів. Для остаточного зарахування на службу і наступної присяги обов´язково слід пройти протягом року практику. Для одержання вищих постів у фінансовій прокуратурі складались адвокатські іспити.
Службовці прокуратури були зобов´язані додержуватися законів і розпоряджень, які видавалися у різних галузях управління. В разі потреби вимагалося і знання зарубіжного законодавства. При досить високих вимогах до професійної підготовки працівників фінансова прокуратура створювала менші, ніж інші державні установи, можливості піднятися вище ієрархічними сходами. Причини цього полягали у малочисельності штатів, відносній невизначеності статусу. У великому державному механізмі вона була лише допоміжною юридично-технічною силою.
