Частини Червоної армії 17 вересня 1939 р. перетнули польсько-радянський кордон і зайняли територію Західної України. Такий розвиток подій був результатом реалізації однієї з умов таємного протоколу до радянсько-німецького пакту про ненапад від 23 серпня 1939 p., згідно з яким західноукраїнські землі по р. Сян були включені «в разі територіально-політичних змін до сфери впливів СРСР» .
Зайняття Західної України Червоною армією викликало нову суспільно-політичну ситуацію в регіоні. Для встановлення нового порядку приїздили партійні й радянські працівники із східних областей УРСР. ЦК КП(б)У відрядив їх для заміни органів влади Польщі. В максимально короткий термін були ліквідовані державні органи Другої Речі Посполитої. Так, на території Станіславського воєводства 20—21 вересня ліквідовані магістрати і староства, почали утворюватися нові тимчасові органи влади .
Виконуючи настанови ЦК ВКП(б), командуючий Українським фронтом 29 вересня 1939 р. опублікував звернення «До трудового населення Західної України». В ньому йшлося, що формою нової влади у містах і повітах встановлюються тимчасові управління, а в селах -селянські комітети . Склад повітових і міських управлінь докладно добирався і призначався. До них входили політруки Червоної армії, партійні працівники східних районів УРСР. До 2 жовтня 1939 р. ЦК КП(б)У направив для роботи в тимчасових управліннях 240 партійних працівників, ЦК комсомолу України — 142, політуправління Українського фронту — 80 чоловік. За суттю І функціями тимчасові органи управління мало чим відрізнялися від традиційних радянських органів влади. Для керівництва різними ділянками економічного і суспільного життя організовувались відповідні відділи: промисловості, транспорту, фінансів, торгівлі, охорони здоров´я, освіти. Зазначені управління мали й власні органи охорони порядку — загони робітничої гвардії. У селах були сформовані селянські дружини, які підпорядковувалися селянським комітетам. Оскільки колишні органи юстиції були ліквідовані, а нові не створені, майнові й трудові конфлікти вирішували тимчасові управління, тобто вони виконували також певні судові функції, Ці ж повноваження покладалися й на селянські комітети.
Низовою ланкою органів тимчасового управління у Західній Україні стали селянські комітети, їх очолювали представники з місцевих жителів. Члени комітетів обиралися на зборах сільських жителів, а волосні (гмінні) — на зборах представників селян волості.
Для поєднання зусиль в галузі керівництва міськими й повітовими тимчасовими управліннями і селянськими комітетами Військова рада Українського фронту постановою від 3 жовтня 1939 р. утворила на території воєводств Західної України обласні тимчасові управління з центрами у Львові, Станіславі, Тернополі та Луцьку . Останні затверджувалися в кількості чотирьох осіб. До Львівського управління увійшли направлені ЦК КП(б)У М.Мацько (голова), М.Козирєв, Ф.Єременко і К.Краснов. Луцьке управління очолив В.Бегма, Станіславське -М.Груленко і Тернопільське — Л.Грищук.
Щоб привернути населення до радянського суспільно-політичного устрою, нові органи влади спрямували зусилля на розв´язання проблем життєдіяльності міст і сіл, налагодження роботи закладів торгівлі, охорони здоров´я, освіти, комунальних служб, допомоги біженцям, ліквідації безробіття тощо. Найскладнішим було завдання перебудови аграрного сектора, домінуючого в економіці Західної України. Згідно з радянською практикою аграрної реформи до колективізації можна було приступати лише після ліквідації великого поміщицького землеволодіння. Тому передача біднішому і середньому селянству поміщицьких і церковних землеволодінь була поставлена в ряд першочергових. Так, селянські комітети Станіславського воєводства з кінця вересня до грудня 1939 р. конфіскували і поділили між селянами 143 920 га таких земель, 4733 коней, 7796 корів та іншої худоби. Дана політика нової влади спочатку привернула до неї значну частину сільського населення, яке роками потерпало від малоземелля.
Нова влада не могла дозволити існування офіційного безробіття — деструктивного чинника суспільно-економічного життя. За допомогою різних заходів, у тому числі мобілізаційних, безробіття швидко було ліквідовано. Для цього у містах створювалися спеціальні біржі, де ставилися на облік безробітні й куди надходили відомості про потребу в робочій силі. Почали працювати тимчасово зупинені під час воєнних дій підприємства, вводився дво-, тризмінний робочий день, організовувалися шляхові, лісозаготівельні та інші громадські роботи, від´їжджали люди для працевлаштування у східних областях УРСР. Вже на початку жовтня 1939 р. поновили роботу Львівський механічний та машинобудівний заводи, Ягольницька тютюнова фабрика на Тернопільщині, Коломийська паперова фабрика та інші підприємства. Введення в дію заводів і фабрик, що раніше простоювали, дало можливість забезпечити роботою кілька десятків тисяч чоловік. Одночасно відбувалося розширення деяких підприємств. Крім того, частину безробітних переселили і працевлаштували в промислових центрах Східної України. Тільки з Львівщини в Донбас виїхало 13, 4 тис. чол., в інші області — 2100 чол. .
Великі проблеми для тимчасових органів влади створили десятки тисяч біженців, переважно євреї і поляки. Більшість з них, втікаючи від небезпеки опинитися під німецькою окупацією, не встигли взяти із собою найнеобхіднішого. Вони не були забезпечені постійним житлом, часто мешкали в непристосованих до життя холодних приміщеннях. У Львові, де було понад 70 осередків компактного проживання біженців, для цього використовували приміщення гуртожитків, спортклубів, монастирів, навіть, вагони на залізничних станціях .
Одночасне використання радянського карбованця і польського злотого (у співвідношенні 1:1) створило труднощі у взаєморозрахунках між суб´єктами господарської діяльності й негативно позначилося на споживчому ринку, що зумовило зменшення кількості товарів. Приватні торговці почади закривати магазини, приховувати товари. Ціни різко зросли.
Намагаючись знайти вихід із становища, тимчасові управління вдалися до адміністративних заходів. Так, управління м.Бережан у жовтні 1939 р. видало постанову, яка зобов´язала усіх власників магазинів організувати безперебійну торгівлю з 8 до 21 год. і торгувати за цінами, що існували до початку вересня 1939 Д. Особи, які скуповують товари з метою створення надмірних запасів або спекуляції, — зазначалося в постанові, — будуть притягуватися до суворої відповідальності як дезорганізатори нормального життя". Зрозуміло, адміністративні заходи не могли ліквідувати «чорний ринок», який зростав. І лише завезення значної кількості товарів з великих міст СРСР дещо стабілізувало обстановку на споживчому ринку Західної України.
Важливою сферою діяльності тимчасових управлінь та їх відділів була освіта. У міжвоєнний період польська держава чинила безперервний наступ на українські школи. У Західній Україні не було жодного вузу, де студенти вчилися б рідною мовою. Нова влада почала негайно, де це було можливо, переводити школи на навчання рідною мовою, що з ентузіазмом сприйняли українські вчителі. Вже наприкінці вересня — на початку жовтня 1939 р. відновили роботу школи в містах, а протягом жовтня — і в селах. До кінця 1939 р. у краї відкрито 890 нових шкіл, де українською мовою навчалося 208 тис. дітей. Школи переведено на державне утримання, навчання стало безплатним.
У Західну Україну було перенесено радянську систему охорони здоров´я, що зробило лікарську допомогу загальнодоступною. Відділи охорони здоров´я при тимчасових управліннях займалися відкриттям нових лікарень і поліклінік, забезпеченням їх інвентарем та медикаментами, працевлаштуванням лікарів. 18 жовтня 1939 р. управління Львова, наприклад, виділило для організації нових поліклінік дев´ять будинків . До кінця 1939 р. на Волині відкрито 10 нових поліклінік, 6 акушерських пунктів, 16 санстанцій. В них працювало 260 лікарів і 425 чол. середнього медичного персоналу. Запровадження безкоштовного медичного обслуговування і значне розширення мережі лікувальних закладів порівняно з ситуацією в Польській державі було значним кроком вперед. Поряд з цим робота новостворених поліклінік і лікарень часто була недостатньо організована. Малопристосовані для цього приміщення істотно звужували можливості для надання кваліфікованої медичної допомоги. Бракувало ліків, інструменту, перев´язувального матеріалу.
Загалом налагодження соціально-економічного і культурно-освітнього життя продиктовано не лише політичними та ідеологічними завданнями, а й об´єктивними потребами розвитку регіону, і на цьому шляху були певні позитивні зрушення. Однак слід визнати, що здійснені тимчасовими органами влади заходи часто супроводжувалися гучною пропагандою і не завжди давали бажані результати.
Проіснувавши до кінця грудня 1939 р. тимчасові органи влади підготували грунт для запровадження адміністративної системи, що повністю відповідала радянському взірцю. У січні 1940 р. на зміну їм прийшли обласні, міські й районні виконкоми Рад.
Рекомендовано до друку кафедрою Львівського національного університету ім.І.Франка.
