Закон України «Про міліцію» у своїй першій статті визначає, що «міліція в Україні — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян... від протиправних посягань». Основним завданням міліції, наголошує Закон у ст. 2, є «забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення».
Що ж ми маємо насправді у структурних підрозділах, які покликані захищати життя, здоров’я, права і свободи, а також законні інтереси простих людей, так званих пересічних громадян? Як відомо, у прийнятому Верховною Радою Державному бюджеті на 2011 р. передбачається збільшення фінансування міліції на один мільярд гривень. Чи сприятиме збільшення витрат з бюджету, який, до речі, наповнюється з податків пересічних громадян, ефективності роботи відомства, чи треба, окрім додаткових нарахувань, передбачити зміни державної політики МВС?
Це питання є актуальним для суспільства, про що свідчать проведені в Комітеті Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності слухання «Про дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ», в яких взяли участь народні депутати, правозахисники, керівництво МВС, ГПУ, представники Ради національної безпеки і оборони України, омбудсман, громадські діячі, журналісти, а також жертви порушень прав людини. У фойє було розміщено стенди — виставка документів та брошури й окремі статті про дотримання прав людини в МВС у 2009-2010 рр.
Слухання розпочав голова Комітету В. Швець, який згадав про велику кількість випадків порушень законодавства з боку міліції, зокрема, що відбувається відчуження громадськості від діяльності правоохоронних органів. «Часто простий громадянин не може зайти у відділок міліції, який для цього і існує, а також утримується на його податки», — сказав В. Швець. Також він зазначив, що Комітет направив звернення до прем’єр-міністра з проханням зобов’язати міністра МВСА. Могильова бути присутнім на слуханнях у Комітеті.
На жаль, міністр не взяв участі у цьому заході, а його заступник В. Фарин- ник розпочав свою доповідь наведенням статистики: «Виявлено 246 фактів торгівлі людьми, ліквідовано 12 ОЗГ, проведено 4 107 відомчих перевірок, за результатами яких прокуратурою порушено 478 кримінальних справ, 26 осіб було виправдано; у 2010 р. 16 випадків смертей у відділах міліції» та ін. Проте високопосадовець і не заперечував існування проблем у відомстві, але недоліки переважно були, на його думку, наслідком недостатнього
фінансування МВС: воно фінансується всього на 40 % від необхідного. Заступник міністра, втім, зазначив: «Найважливіша оцінка діяльності міліції — позитивне ставлення до неї громадян, тому працюємо над цим. Що для цього треба зробити? — виключити гонитву за валовими показниками, реформувати кримінальне судочинство, доопрацювати проект КПК, поданий до Верховної Ради ще
2007 р. Ми подали до Верховної Ради свої напрацювання. Вважаємо, зокрема, що дослідча робота має бути спрощена. Ведеться робота щодо запобігання хабарництву та іншим протиправним діям — для цього створені спеціальні мобільні групи. Проводяться навчання працівників МВС, намагаємося співпрацювати з громадськістю».
Естафету звіту перед громадськістю перехопив заступник Генерального прокурора Є. Блажівський, який навів статистику з розкриття злочинів: «Прокуратура — єдиний компенсатор обмеженої судової системи у вирішенні конфліктів між громадянами і працівниками правоохоронних органів. Часто вирішує конфлікти без судового втручання. Прокуратурою за 2010 р. було виявлено понад 20 тисяч правопорушень, у тому числі незаконні затримання, опротестовано понад 11 тисяч постанов про накладення адміністративних стягнень. Понад4 тисяч працівників міліції притягнуто до відповідальності.» Призупинили діяльність деяких установ ІТТ, де не було належних умов, розглянуто 3 тисячі заяв про порушення прав громадян працівниками міліції, 641 кримінальна справа вже порушена за результатами цих заяв, понад 430 справ уже передано до суду».
Проте на фоні звітів про позитивні досягнення в роботі МВС і прокуратури учасники слухань щодо їхньої діяльності висловлювалися досить критично і безапеляційно. Ось фрагменти деяких виступів.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Н. Карпачова заявила про смерть студента І. Індила, що це «явне вбивство», згадала про брутальне затримання 30 лікарів, смерть Федаса, побиття в Тернополі працівниками міліції помічника народного депутата І. Стойка, побиття В. Сиротюка; у Сумській області на смерть покалічили при затриманні Г. Бондаренка. «У 2001 році вперше з’явилася стаття за катування. Але її зміст спотворили у Верховній Раді, виключивши з неї спеціального суб’єкта — працівника правоохоронних органів. Якщо раніше за катування давали від 10 років до довічного ув’язнення, то тепер від 2 до 5 років, це стаття 127 КК України. Але практика застосування покарань до міліції за катування не змінилася, їх судять зазвичай за перевищення повноважень». Н. Карпачова зазначила, що порушення прав людини в міліції — «це спільний біль, і подолати його можна лише спільно».
Перший заступник голови Комітету Ю. Кармазін зазначив, що «всі ці парламентські слухання виконавча влада не слухає, на пропозиції і подання не реагує», «почати треба з того, щоб забезпечити нормальне реагування».
Заступник міністра юстиції Ю. Притика згадав про порушення Україною Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод, зокрема статей, що стосуються заборони катувань, права на юридичний захист, права на свободу й особисту недоторканність, права на життя, на ефективне розслідування, на розумні строки кримінального судочинства та ін.
Є. Захаров, співголова Харківської правозахисної групи, зазначив: «Цього року міліція використовується як інструмент політичної боротьби проти громадян — зупинення автобусів, які їдуть до Києва, в тому числі не лише на політичні заходи, але й на релігійні, влітку людей не пропускали до Києва на святкування хрещення Русі». «Мали місце масові та систематичні порушення свободи мирних зібрань з боку міліції та інших органів; за перші5 місяців нової влади кількість публікацій на цю тему — близько 350, а кількість самих порушень більша, ніж за три попередні роки». «Збільшення незаконних обшуків без санкцій, перевірка документів у іноземців тощо. Причини цього — органи МВС працюють на виконання показників. Орієнтація на показник і призводить до катувань, раптових смертей і самогубств. У 2009 р. їх було 21, у 2010 р. — на середину жовтня вже більше 40». «Необхідно зазначити також масові порушення прав самих працівників міліції, які повністю залежні від керівництва, часто змушені працювати по 10-14 годин без відшкодування, отримуючи зовсім невелику зарплатню. У МВС часті випадки порушення трудових прав працівників, коли їм незаконно зменшують заробітну плату, скорочують без врахування норм Кодексу про працю, іноді просто незаконно звільнюють».
Народний депутат І. Геращенко, яка займається проблемами перешкоджання професійній діяльності журналістів, наголосила: «Силові структури брутально тиснуть на журналістів, а інші силові структури, зокрема прокуратура, ніяк на це не реагують». Вона навела ряд прикладів побиття працівників ЗМІ.
Конкретні факти брутального порушення прав людини навели у своїх виступах: К. Левченко, народний депутат 5-го скликання; О. Гудима, народний депутат 1-го скликання; виконавчий директор «Міжнародної амністії» в Україні Т. Мазур; керівник департаменту з питань діяльності правоохоронних органів апарату РНБО, член-кореспондент НАПрН України, професор О. Ярмиш; народний депутат В. Олійник, перший заступник голови Комітету; вінницький правозахисник Д. Гройсман; А. Онищук — голова профспілки атестованих працівників МВС.
А. Діденко (координатор програм Харківської правозахисної групи) зазначив: «Людина в нашій державі не може почуватися вільною і захищеною від злочинних зазіхань із боку представників влади. Влада декларує загальні пріоритети про дотримання прав людини і наближення на цьому напрямі до світових стандартів, а насправді все відбувається зовсім інакше». «Жертвою катувань може стати кожен. А безвідповідальність влади за це перетворилася у державну небезпеку». За підсумками соціологічних досліджень, які були проведені в 2009 р. та 2010 р. Харківським інститутом соціальних досліджень спільно з Харківською правозахисною групою, катувань та інших видів незаконного насильства в міліції за 2009 р. зазнали близько 604 тисяч громадян. За 11 місяців 2010 р. ця цифра значно зросла і сягає 780-790 тисяч жертв.
Підсумовуючи виступи на комітетському слуханні, В. Швець зазначив: «Вся правова система, а не тільки міліція, побудована так, що порушує наші права».
Порівняно з 2009 р. значно збільшилася смертність у міліції від дій правоохоронців, пов’язаних з незаконним насильством. За 2010 р. до публічної сфери потрапила інформація про більш ніж 50 смертних випадків у місцях позбавлення волі, підпорядкованих МВС (у 2009 р. до публічної сфери потрапила інформація про 21 випадок).
Водночас у МВС протягом 2010 р. зареєстровано приблизно 2,6-2,7 млн заяв та повідомлень про злочини, з яких рішення про порушення кримінальної справи органами внутрішніх справ прийнято не більше ніж у 14 % справ, що становить приблизно 370-380 тисяч справ.
Враховуючи оціночну кількість по- страждалих від незаконного насильства в міліції в Україні, тобто близько 790 тисяч осіб, якщо б кожен факт незаконного насильства в міліції був зареєстрований як звичайне повідомлення про злочин, кількість зареєстрованих злочинів у країні зросла б майже на третину.
З огляду на стрімку динаміку зафіксованих фактів застосування незаконного насильства у МВС, безконтрольність відомства з боку громадянського суспільства, а головне, майже повну безвідповідальність правоохоронців, є всі підстави стверджувати, що громадяни України почуваються в небезпеці бути підданими незаконному насильству з боку органів внутрішніх справ, і ця загострена тенденція перетворилася на реальну суспільну проблему, яка становить загрозу національній безпеці України.
