В умовах розвитку державності України ключове місце нале­жить комплексному системно­му реформуванню всіх сфер суспіль­ного життя, пошуку оптимальних шляхів удосконалення діяльності ор­ганів виконавчої влади, що зумовлює виникнення якісно нових підходів і до дослідження організаційно-правових проблем підзвітності. Реформування діяльності органів виконавчої влади в Україні, що здійснюється відповідно до Концепції адміністративної рефор­ми в Україні, передбачає необхідність вдосконалення підзвітності в органах виконавчої влади, упровадження сис­теми оцінки ефективності та результа­тивності їх діяльності.

Проте, незважаючи на зростаючу важливість проблеми організаційно-правового забезпечення підзвітності в системі органів виконавчої влади, до виходу у світ монографії О. Синкової у вітчизняній теорії адміністративного права не було фундаментальних моно­графічних праць, присвячених її ком­плексному дослідженню.

Аналіз монографії дає підстави для висновку, що автором здійснена спро­ба ґрунтовного теоретичного аналізу проблематики підзвітності в органах виконавчої влади, що, на нашу думку, дає змогу певною мірою подолати певні прогалини в теорії адміністра­тивного права.

Автор монографії ставить за мету дати цілісне висвітлення концепції підзвітності, її сутності, найважли­віших напрямів функціонування, а також тих підходів, які мають місце щодо аналізу цієї концепції у світовій юридичній науці.

Монографія досить вдало структурована, усі її розділи, розміщені у логічній послідовності, висвітлюють питання формування та функціону­вання поняття підзвітності у сучасній правовій науці, а також практичні ас­пекти його застосування.

Монографія розпочинається розді­лом, в якому розглядаються основні методологічні підходи до визначення поняття підзвітності та на підставі історико-правового аналізу цього по­няття обґрунтовується необхідність виокремлення різних типів підзвіт­ності. При обґрунтуванні поняття підзвітності автор вдало спирається на положення і теоретичні висновки, що містяться у наукових працях україн­ських і зарубіжних науковців та акцентує увагу на особливостях його застосування в сучасних умовах со­ціально-правового розвитку. Автором аналізується ціла низка наукових тео­рій, які розглядаються як підґрунтя  для наукової розробки проблеми під­звітності, зокрема, агентська теорія, теорія інтересів, теорія раціональних очікувань, теорія асиметричної інфор­мації та ін. (с. 9-44).

Під час аналізу сучасного зарубіж­ного та вітчизняного досвіду автор звертає увагу на зміну форм та методів управлінської діяльності в органах виконавчої влади, зумовлений перехо­дом від контролю процесів до контро­лю за досягненням очікуваних резуль­татів діяльності, який все більше розглядається як можливий лише за умови, коли кожен може бути відпові­дальним та підзвітним за результати своєї діяльності. Важливим є те, що дослідження законодавчої практики зарубіжних країн дало змогу автору визначити, що питання правового за­безпечення підзвітності повинні за­кріплюватися в цілій низці норматив­них актів різного рівня, які регулюють діяльність органів виконавчої влади.

Особливу увагу привертає розгляд автором органів виконавчої влади як цілісної системи, тобто сукупності, в якій усі складові частини (окремі ор­гани та їх структурні підрозділи) взаємозв´язані та разом із тим станов­лять самостійні підсистеми зі своїми особливостями структури, функцій, компетенції. З цієї позиції уявляється доцільним і проведений аналіз спе­цифіки підзвітності та дослідження організаційно-правових засобів, за до­помогою яких підзвітність забезпе­чується в субординаційних, координа­ційних та реординаційних відносинах у системі органів виконавчої влади (с. 80-114).

Заслуговує на увагу вдала спроба автора провести детальний аналіз форм і методів забезпечення підзвіт­ності у системі органів виконавчої влади, а також цікаві висновки автора про необхідність конкретизації методів та форм підзвітності відповідно до пев­них сфер діяльності органу виконавчої влади з метою створення відповідного організаційно-правового забезпечення (с. 136-187). Серед процедур, які вико­ристовуються для забезпечення під­звітності, автор слушно розглядає про­цедури моніторингу та оцінювання, впровадження стандартів та типових регламентів, а також аудит ефектив­ності управлінської діяльності.

Актуальною є пропозиція автора про необхідність прийняття окремого закону про загальні засади організації діяльності органів виконавчої влади, в якому будуть висвітлені питання рег­ламентації форм та методів забезпе­чення підзвітності.

Не менш значущим досягненням є підрозділ, присвячений проблемі визначення і систематизації основних теоретико-методологічних та концеп­туальних підходів до аналізу співвід­ношення понять відповідальності та підзвітності.

Достатньо аргументованим є поло­ження про необхідність вдосконален­ня порядку притягнення державних службовців до відповідальності за неналежне виконання обов´язків з урахуванням результатів оцінювання якості їх роботи. З цією метою аргу­ментованим уявляються також пропо­зиції автора щодо впровадження кри­теріїв оцінки якості роботи та вико­навської дисципліни керівників, за­ступників керівників структурних підрозділів з метою забезпечення ди­ференційованого підходу до визначен­ня рівня якості та результативності їх роботи щодо забезпечення реалізації повноважень виконавчої влади, а та­кож визначення підстав для притяг­нення їх до дисциплінарної відпові­дальності.

Цілком слушним є зроблений авто­ром акцент на необхідність запровадження комплексу типових доку­ментів, спрямованих на вдосконален­ня організації діяльності органів вико­навчої влади, в яких повинні бути рег­ламентовані питання підзвітності органів виконавчої влади, зокрема: Типового регламенту внутрішньої організації органів виконавчої влади, Типового положення про структурний підрозділ органу виконавчої влади, Типового регламенту взаємодії орга­нів виконавчої влади. Автор обґрунто­вує, що розробка системи типових внутрішніх стандартів сприятиме оптимізації та формалізації процедур організації, а також взаємодії в орга­нах виконавчої влади, залученню інститутів громадянського суспіль­ства до участі у діяльності органів ви­конавчої влади, створенню ефектив­них юридичних рамок для гарантуван­ня підзвітності державних службовців (с. 263-265).

Безумовно, деякі положення мо­нографії мають дискусійний характер, деякі висновки потребують більш детального розкриття та аргументації. Але загальне враження є досить пози­тивним: відчувається щире ставлення автора до матеріалу та обізнаність ав­тора в організаційних та правових ас­пектах підзвітності, що виникають у системі органів виконавчої влади.

Усі висновки, яких дійшов автор, достатньо аргументовані й обґрунто­вані і, безумовно, потребують враху­вання при удосконаленні законодавст­ва України у досліджуваній сфері.

Наукова цінність монографії поля­гає, зокрема, в розширенні уявлень щодо суспільних характеристик під­звітності та засобів її забезпечення в органах виконавчої влади.

На нашу думку, представлена моно­графія є сучасним, змістовним видан­ням, яке може бути використане на­уковцями, викладачами відповідних дисциплін, практичними працівника­ми, а також буде корисною для широ­кої аудиторії, яка цікавиться пробле­мами адміністративного права. Безумовно, деякі положення мо­нографії мають дискусійний характер, деякі висновки потребують більш детального розкриття та аргументації. Але загальне враження є досить пози­тивним: відчувається щире ставлення автора до матеріалу та обізнаність ав­тора в організаційних та правових ас­пектах підзвітності, що виникають у системі органів виконавчої влади.

Усі висновки, яких дійшов автор, достатньо аргументовані й обґрунто­вані і, безумовно, потребують враху­вання при удосконаленні законодавст­ва України у досліджуваній сфері.

Наукова цінність монографії поля­гає, зокрема, в розширенні уявлень щодо суспільних характеристик під­звітності та засобів її забезпечення в органах виконавчої влади.

На нашу думку, представлена моно­графія є сучасним, змістовним видан­ням, яке може бути використане на­уковцями, викладачами відповідних дисциплін, практичними працівника­ми, а також буде корисною для широ­кої аудиторії, яка цікавиться пробле­мами адміністративного права.

Опрацювання значної кількості різноманітних джерел дало змогу ав­тору монографії окремо виокремити складні науково-теоретичні проблеми підзвітності, які пов´язані з перспекти­вами впровадження систем ризик-менеджменту в органах виконавчої вла­ди сучасної України (с. 266-281).