Нестабільність політичної обста­новки, економічні та соціальні кризи в суспільстві, зростання злочинності, правовий нігілізм та інші негативні процеси, що виникають у су­часній Україні, прямо або опосередко­вано провокують виникнення різних надзвичайних ситуацій. Тероризм і стихійні лиха, державні перевороти і міжнародні конфлікти, епідемії та епі­зоотії є небезпечними для будь-якої держави, незалежно від форми дер­жавного правління, державного уст­рою, політичного режиму або релігій­ної спрямованості.

Широкомасштабні надзвичайні си­туації природного, техногенного та соціального характеру періодично ви­никали в нашому суспільстві з почат­ку незалежності України. Останнім часом щороку реєструється до 600 надзвичайних ситуацій різного харак­теру, внаслідок яких гинуть сотні лю­дей. Сума завданих при цьому збитків величезна — наприклад, за період 2006-2009 рр. вона становила близько 205 млн грн.-Це ініціювало створення у правовій системі України інституту надзвичайних адміністративно-право­вих режимів. Конституція України підтвердила легітимність та правову природу існування цих режимів і ок­ремих обмежень прав і свобод, які можуть бути застосовані для забезпе­чення безпеки громадян і захисту кон­ституційного ладу в умовах дії надзви­чайних адміністративно-правових режимів.

Проблеми правового регулювання надзвичайних адміністративно-право­вих режимів і практичного застосу­вання обмежувальних заходів по­стійно перебувають у полі зору вітчиз­няних адміністративістів. Разом із тим спеціальної навчальної та наукової літератури, в якій у систематизовано­му вигляді було б проаналізовано ці важливі адміністративно-правові ін­ститути, постійно не вистачає. Певною мірою зазначену прогалину заповнить монографія «Надзвичайні адміністра­тивно-правові режими: зарубіжний досвід та українська модель», що підготовлена заступником начальника Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ з наукової роботи, кандидатом юридичних наук, доцен­том С. Кузніченком.

Підготовлена монографія може бу­ти оцінена з позитивного боку. Вона присвячена аналізу методологічних засад надзвичайних адміністративно-правових режимів. Дослідження вико­нане на підставі міжнародно-правових актів, національного законодавства, існуючої спеціальної літератури з урахуванням реалій сьогодення.

У монографії досліджується понят­тя, мета введення надзвичайних адміністративно-правових режимів, право­ва підстава введення адміністративно-правових режимів, процедури введен­ня та скасування адміністративно-пра­вових режимів, наведено організаційну структуру системи забезпечення над­звичайних адміністративно-правових режимів тощо.

Досить цікавим є розгляд явищ, що зумовлюють введення надзвичайного режиму. На думку авторів, крім понят­тя «надзвичайна ситуація», було б доцільно використовувати поняття «фактор небезпеки», під яким розу­міється комплекс наявних і потенцій­но можливих явищ і чинників, що при­звели або можуть призвести до людсь­ких і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров´ю громадян і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров´ю громадян і небезпеку життєво важливим національним інте­ресам України (с. 118).

Заслуговує на увагу позиція ав­торів щодо тлумачення умов та поряд­ку введення надзвичайних адміністра­тивно-правових режимів, визначення юридичної природи Указу Президента України «Про введення надзвичайних адміністративно-правових режимів» (с. 126-145).

Особливо слід зупинитися на розділі, присвяченому адміністративно-обмежувальним заходам, в умовах дії надзвичайних адміністративно-правових режимів (с. 165-191).

Заслуговує на підтримку позиція автора щодо тлумачення таких за­ходів: встановлення для юридичних осіб квартирної повинності (с. 176); запровадження комендантської годи­ни (с. 182-183); регулювання роботи цивільних теле- та радіоцентрів (с. 186-188); особливі правила корис­тування зв´язком та передачі інфор­мації через комп´ютерні мережі (с. 188-189) тощо.

Хотілося б підкреслити, що видан­ня запропонованої монографії є своєчасним, оскільки відіграє важли­ву роль в удосконаленні підготовки персоналу органів державної влади.

Безперечно, розглянута моногра­фія не позбавлена й окремих недолі­ків, які, однак, не впливають на її за­гальну оцінку. Зважаючи на викладе­не, зазначимо, що монографія «Над­звичайні адміністративно-правові режими: зарубіжний досвід та україн­ська модель» цікава не тільки для кур­сантів, слухачів і студентів, а й для викладачів і науковців, працівників органів державної влади, а також всіх, хто цікавиться проблемами правового забезпечення державного управління в надзвичайних ситуаціях.