Наукове пізнання теоретичних основ кримінально-виконав­чого процесу є необхідною умовою його організаційно-правового впорядкування та послідовного ре­формування з метою забезпечення збалансованого задоволення законних прав та інтересів громадян, суспіль­ства і держави. Це дозволить також у повному обсязі визначити форми та функції кримінально-виконавчого пра­ва, його активну й багатогранну роль в громадянському суспільстві з позиції впливу на суспільні відносини між людьми, позбавленими волі.

У цьому зв´язку монографічне дослідження М. Яцишина «Історико-правові засади кримінально-виконав­чої політики України» можна вважа­ти цілком своєчасним і затребуваним як з точки зору наукового обґрунту­вання і вирішення назрілих у цій галузі права проблем, так і в руслі ре­формування кримінально-виконавчої системи України.

У рецензованій праці розглядаєть­ся весь спектр організаційно-правово­го регулювання найважливіших скла­дових кримінально-виконавчого про­цесу, а визначена у такій логічній по­слідовності структура монографії є цілком прийнятною з точки зору сучасних вимог до таких видань.

Системний аналіз численної науко­вої літератури дозволив автору підтвердити концептуальний висно­вок, що сучасна кримінально-виконав­ча система України - це результат три­валого процесу державотворення, під час якого поступово формувалась і розвивалась правова система, в якій виокремлювалась кримінально-вико­навча функція держави.

У праці робиться спроба по-новому підійти до оцінки наукового обґрунту­вання історико-правових засад сучас­ної кримінально-виконавчої політики. Заслуговує на увагу авторський підхід до характеристики сутності понять «організаційне забезпечення» і «пра­вове забезпечення» кримінально-ви­конавчої політики та види і засоби їх вираження у процесі виконання/відбування кримінальних покарань, ре-соціалізації, здійснення періодизації кримінально-виконавчої політики в історичному контексті державотво­рення, аналіз сучасних вітчизняних теоретичних підходів щодо виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення волі з моменту прийнят­тя нового КВК України.

Важливо і те, що у кожній зі скла­дових праці автор дає власне тракту­вання тих чи інших доктринальних підходів," що склалися в сучасній кримінально-виконавчій науці з при­воду виконання покарань, висловлю­ючи нерідко критичні зауваження і пропозиції щодо поліпшення правово­го регулювання цим процесом. Зокре­ма, ним внесено ряд пропозицій щодо удосконалення формулювання окре­мих статей КВК України.

Відзначаючи загалом позитивну динаміку нормотворення на рівні Державного департаменту України з питань виконання покарань, автор вказує й на те, що зміст ряду таких нормативних актів не завжди відпо­відає передбаченій для них формі. Крім того, у значній частині актів, що регламентують важливі й відпові­дальні сфери кримінально-виконав­чої діяльності, чітко не визначені пра­ва та обов´язки суб´єктів такої діяль­ності.

Вивчення ситуації, що склалася нині у правовому забезпеченні стату­су засуджених до кримінальних пока­рань, дозволило М. Яцишину сформу­лювати висновок про те, що з точки зору реалізації кримінально-виконав­чих норм, способи впливу, які закріп­люються в цих нормах, є активною стороною правового регулювання, а способи реалізації — результативною стороною. Цей висновок, з яким та­кож варто підтримати дослідника, має стати основою для подальшого по­глибленого вивчення як загальних, так і суто специфічних питань право­вого статусу засуджених до криміна­льних покарань.

Вигідно вирізняється своєю новиз­ною і незаангажованістю погляди ав­тора на ситуацію, що склалася нині у правовідносинах органів і установ ви­конання покарань з державними орга­нами та недержавними інституціями. Дійсно, сьогодні це питання є надзви­чайно актуальним як для юридичної науки, так і для практики. Однак чин­не законодавство України поки що не дає вичерпного переліку юридично за­кріплених форм і напрямів такої співпраці у процесі виправлення й ре-соціалізації засуджених, хоч правова система держави вже накопичила пев­ний обсяг нормативно-правових актів, предметом регулювання яких тією чи іншою мірою є вказана галузь діяль­ності.

Важливою частиною монографії є її п´ятий розділ і, зокрема, визначення перспективних напрямів розвитку кримінально-виконавчої системи Ук­раїни (підрозділ 5.3), досягнення яких, на думку автора, можливе на ос­нові вирішення триєдиного завдання: по-перше, на основі отриманої спад­щини створити нову, цілісну націо­нальну правову систему; по-друге, здійснити раціональну адаптацію пра­ва до нових соціально-економічних і політичних відносин; по-третє, досяг­ти оптимальної інтеграції права Украї­ни в європейський і світовий гума­нітарно-правовий простір.

Разом із тим праця значно виграла, якби в ній знайшли відображення рішення Державного департаменту України з питань виконання покарань в контексті реалізації політики у відповідній ієрархічній підпорядкова­ності і виконання вимог Конституції України, Указам Президента України та рішенням Уряду. Загалом монографія М. Яцишина відзначається оригінальністю постановки і вирішення актуальних питань сучасної кримінально-виконавчої політики. Вона спонукає до роздумів, дискусії і, безумовно, принесе користь усім, хто цікавиться цією тематикою.