Звернення до аналізу та всебічного вивчення сучасного конституційного права України може бути одночасно віднесено і до групи фундаментальних вітчизняних юридичних досліджень, і до групи тих праць, в яких висвітлюється вкрай актуальна і важлива для сьогодення України тема. Подібне поєднання загального наукового характеру дослідження з актуальним характером теми робить появу монографії В. Скрипнюк помітним явищем у сучасній юридичній думці України. Дійсно, досить часто доводиться визнавати, що юридичні дослідження останніх часів були схильні приносити в жертву чи фундаментально-науковий характер викладу матеріалу, чи актуальність розглядуваних проблем, які завжди пов’язані з сьогоденними змінами в тих чи інших галузях права, або ж у сфері державотворчої діяльності. І лише у небагатьох монографіях було поєднано два зазначені вище моменти. Очевидно, що представлену В. Скрипнюк монографію можна віднести саме до цієї групи робіт, адже попри чітку орієнтацію на аналіз об’єктивних процесів у частині конституційно-правового формування і розвитку системи державної влади, що відбувались в Україні з моменту прийняття незалежності й до сьогодні, авторка порушує фундаментальні науково-юридичні питання щодо тих понять, категорій, концепцій і теорій, які лежать в основі сучасних правових досліджень як окремих інститутів конституційного права, так і системи державної влади загалом.
Разом з тим слід наголосити, що в цій монографії представлений не лише виклад загальних проблем конституційно-правового розвитку системи державної влади в Україні, а й надаються змістовні авторські оцінки конституційного процесу в Україні, починаючи від політреформи 2004 р. і закінчуючи останніми рішеннями Конституційного Суду України щодо її відміни. При цьому В. Скрипнюк часто вдається до широких аналогій національного конституційного права з конституційною практикою інших сучасних держав (особливо — це країни — учасниці СНД, а також провідні європейські держави), що дає змогу говорити про те, що автор виходить за вузькі межі теорії національного конституційного права і намагається представити конституційний розвиток системи органів державної влади в Україні як частину більш загальних процесів утвердження конституціоналізму у сучасному глобалізованому світі. Такий підхід містить наукову новизну і становить інтерес для юридичної науки, в якій компаративні елементи набувають дедалі більшої теоретичної та методологічної ваги.
У формальному плані монографія В. Скрипнюк написана гарною українською мовою і є стилістично вивіреною. Характер подачі матеріалу є логічно послідовним, що дає змогу легко стежити за думкою автора, порівнювати різні теоретичні аргументи щодо конкретних питань розвитку системи державної влади в Україні, досліджувати існуючі в науці конституційного права моделі дослідження органів державної влади та їх функціонування. При цьому певною новелою у представленій монографії є намагання В. Скрипнюк розширити поле сучасних конституційних досліджень системи державної влади в Україні за рахунок матеріалу сучасної конституційної компаративістики. У цьому аспекті В. Скрипнюк всебічно обґрунтовує власну позицію. При цьому її аргументи постають доволі переконливими, що дозволяє припустити, що у своїх подальших дослідженнях з конституційного права України вона і надалі продовжуватиме цей розпочатий нею напрям досліджень.
Позитивне враження справляє і широта застосованої В. Скрипнюк методології дослідження, адже крім загальнонаукових методів і принципів, вона залучає цілий ряд сучасних спеціальних методів, які активно використовуються у зарубіжній науці конституційного права. Паралельно з цим всебічно окреслюється джерельна база, яка містить не тільки найважливіші акти конституційного права України сучасності й минулого та чинне законодавство України, а й цілий ряд визначальних для європейської конституційно-правової традиції праць з теорії конституційного права. Таке поєднання в монографії фактологічної та нормативно-правової різноманітності із глибоким теоретичним обґрунтуванням авторської позиції позитивно вирізняє видання на фоні подібних праць у галузі конституційного права України.
У змістовному аспекті слід зазначити, що у монографії В. Скрипнюк викладаються основи конституційного забезпечення розвитку системи державної влади в Україні. У цьому сенсі праця складається з двох основних тематичних блоків. Перший — це загальнотеоретичне конституційно- правове дослідження системи державної влади, а також тих теоретико-мето- дологічних підходів, які сформовано у сучасній юридичній науці до її вивчення. На відміну від цього, другий тематичний блок — це дослідження безпосередніх конституційно-правових основ організації, функціонування, розвитку і взаємодії основних гілок державної влади. Причому досліджуючи три класичні гілки державної влади, В. Скрипнюк прагне обґрунтувати доцільність більш широкого застосування у науці конституційного права функціонального критерію класифікації органів державної влади, що дає змогу говорити також про ті органи державної влади, для яких домінуючою є контрольно-наглядова функція. Зважаючи на загальну настанову щодо аналізу саме тих аспектів розвитку системи державної влади в Україні, які дають змогу встановити механізми взаємодії різних гілок державної влади, В. Скрипнюк насамперед розглядає ті проблеми, які наразі не дають змогу забезпечити ефективне співіснування різних органів державної влади з метою спільного вирішення суспільно значущих проблем і гарантування подальшого розвитку України як демократичної, правової і соціальної держави. Водночас авторка цілком слушно висвітлює конституційно-правові основи утвердження в Україні парламентаризму, забезпечення політичної участі громадян, а також питання правового регулювання впливу політичних партій та інших об’єднань громадян на функціонування системи державної влади. На жаль, останнім часом саме поняття «парламентаризм» дедалі більше втрачає свою роль та значення як одного з вирішальних факторів демократичного розвитку Української держави.
В. Скрипнюк правильно наголошує на тому, що роль парламенту для будь-якої демократичної держави не можна нівелювати, оскільки у такому разі йдеться не просто про звуження повноважень одного з органів у загальній системі державної влади, а про девальвацію класичних ідей народовладдя, представництва, парламентської законотворчості, які традиційно асоціюються з демократичною формою управління державою. Ґрунтуючись на існуючих дослідженнях вітчизняних конституціоналістів, а також на аналізі поточної ситуації, у монографії обґрунтовуються конкретні шляхи в частині правового забезпечення подальшого реформування системи органів виконавчої влади, а також запровадження реальної судової реформи (а не лише перерозподілу функцій між окремими органами, які мають відношення до процесу правосуддя) як невід’ємного елементу подальшої демократизації системи державної влади, забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Серед завдань, які автор успішно вирішує в монографії, насамперед слід назвати: дослідження теоретико-методологічних проблем аналізу державної влади, характеристику специфіки тлумачення поняття системи державної влади у світлі конституційно-правового інституціонального аналізу, виявлення фундаментальних властивостей демократичної системи організації та функціонування системи державної влади, а також обґрунтування ролі конституційно-правового забезпечення політичної участі як умови розвитку демократичної системи державної влади, аналіз специфіки правового закріплення демократичних основ системи державної влади у конституційному праві України, виявлення місця та властивостей державної влади в конституційній моделі взаємодії політики та управління, визначення способів вирішення проблеми конституційно-правового забезпечення реалізації принципу поділу державної влади у контексті вимоги щодо збереження цілісності та єдності системи державної влади в Україні, дослідження конституційно-правових проблем організації та функціонування законодавчої, виконавчої і судової гілок державної влади, а також правоохоронних і контрольних органів державної влади.
Все це дає змогу стверджувати, що монографія В. Скрипнюк становитиме інтерес для широкого кола читачів, не лише науковців, а й державних службовців, викладачів юридичних факультетів та відділень університетів, аспірантів, студентів вищих навчальних закладів. При цьому зазначене дослідження може стати однією з теоретичних основ подальшого науково- правового осмислення процесів сучасного державотворення в Україні, їх подальших перспектив розвитку, а такожтих кроків, які повинні бути зроблені реального прагнення перетворити Україну на сучасну європейську у разі - демократичну і правову державу.
