У Київському регіональному центрі Національної академії правових наук України наприкінці минулого року відбулися чергові академічні читання з питання «Конституційна реформа в Україні: поняття, етапи та головні напрями» (8 грудня 2010 р.). У читаннях взяли участь академіки та члени-кореспонденти НАПрН України, відповідальні працівники органів державного управління і правоохоронних органів наукових та навчальних закладів.
Доповідь доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента НАПрН України А. Колодія «Конституційна реформа в Україні: поняття, етапи та головні напрями» була вислухана присутніми на читанні з великим інтересом. У вступній частині своєї доповіді професор А. Колодій зауважив, що основним джерелом і головним завданням здійснюваної конституційної реформи в Україні є реформування конституційного ладу держави.
У сучасній історії Українського народу проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності та прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України стали визначальними віхами на шляху розбудови України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
Доповідь була побудована за такою системою: 1. Поняття конституційної реформи в Україні. 2. Етапи конституційної реформи в Україні. 3. Головні напрями конституційної реформи в Україні.
У першому розділі «Поняття конституційної реформи в Україні» доповідач дав таке визначення: «Сучасна конституційна реформа в Україні — це особлива управлінська програма дій, що їх приймає народ, верховна державна влада, які змушені в умовах побудови громадянського суспільства та правової держави, що постійно і об’єктивно змінюються, відновлювати їх єдність і тим самим забезпечувати нову якість, разом з тим утверджуючи новий режим законності, який і виступає як ціль перетворень, що здійснюються народом чи владою. А до традиційних парламентської, адміністративної, судово-правової та муніципальної реформ, які є окремими напрямами конституційної, необхідно додати реформування (або започаткування) громадянського суспільства і, напевно, визнати цей напрям пріоритетним».
У розділі другому «Етапи конституційної реформи в Україні» А. Колодій виділив три основні етапи: формування нормативно-правової моделі конституційного ладу України (1989-1995 рр.); підготовка і прийняття Конституції України — нормативної основи конституційної реформи в Україні (1995-1996 рр.); новелізація конституційного поля України, підготовка змін до Конституції України, формування політико-правової системи українського конституціоналізму (сучасний етап) (1996-2010 рр.).
Перший етап ознаменувався змінами в Конституції УРСР — відбувалося прийняття Декларації про державний суверенітет України. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України приймає Акт проголошення незалежності України, що оголосив про створення «самостійної Української держави України». 1 липня 1992 р. Верховна Рада України приймає Постанову «Про проект нової Конституції України». Всенародне обговорення проекту тривало протягом майже півроку, 15 листопада 1995 р. проект було передано до Конституційної комісії. Так розпочався другий етап конституційної реформи.
17 квітня відбулося його перше читання. У зв’язку з цим 19 квітня приймається рішення про необхідність утворення Тимчасової спеціальної комісії з доробки проекту Конституції, що була утворена 5 травня, а 4 червня проект Конституції був прийнятий у першому читанні. 19 червня відбулося друге читання. 27 червня і в ніч з 27 на 28 червня йшло останнє обговорення.
О 9-й годині 20 хвилин ранку 28 червня Конституція України кваліфікованою більшістю голосів (315 депутатів) була прийнята.
Першою реальною акцією новелізації конституційного поля України став Всеукраїнський референдум за народною ініціативою, проголошений Президентом України 15 січня 2000 р. Доповідач досить докладно зупинився на реалізації результатів референдуму. Продовженню конституційної реформи завадили, на його думку, політична криза, протистояння між гілками влади, наростання конфронтації в суспільстві.
Наприкінці доповіді професор А. Колодій зупинився на головних напрямах конституційної реформи в Україні. Насамперед було названо парламентську реформу. На жаль, зауважив він, концепції парламентської реформи, тобто нормативно-правового акта, який би передбачав осмислену та послідовну систему дій і заходів у цьому напрямі, прийнято не було.
Повноцінний статус Верховної Ради як єдиного органу законодавчої влади має ґрунтуватися виключно на конституційних засадах. Необхідним і невідкладним у цьому плані вбачається, зокрема, приведення законодавства України до вимог їх Основного Закону, а також гармонізацію українського законодавства із законодавством Європейського Союзу. Оскільки Конституція України уповноважує парламент здійснювати контроль за виконанням Державного бюджету через Рахункову палату, назріла необхідність розробити і прийняти закон «Про парламентський контроль та контрольну діяльність Верховної Ради України».
До назрілих реформ в Україні, наголосив А. Колодій, належить адміністративна. Під адміністративною реформою розуміється система політико-правових заходів, сутність яких у структурних, функціональних, організаційних та інших удосконаленнях, насамперед у сфері виконавчої влади, з метою перетворення її з владно-репресивного механізму на організацію, що слугує суспільству, і створення на цій основі ефективної системи державного управління. Професор висловив ряд пропозицій щодо продовження адміністративної реформи.
Доповідач зупинився на судово- правовій реформі, визначивши її головні напрями. Він наголосив, що реформування суду як найважливішого елемента побудови демократичного громадянського суспільства нерозривно поєднано з реформою пов’язаних з ним правових секторів держави: прокуратури, досудового слідства, органів юстиції, адвокатури, нотаріату тощо.
Не обійшов своєю увагою вчений і муніципальну реформу в Україні. Але оскільки відсутня Концепція муніципальної реформи, яка б передбачала послідовність її здійснення, вести мову про неї як про факт дійсності є дещо передчасним.
Торкнувшись проблеми реформування громадянського суспільства в Україні, професор А. Колодій зауважив, що Концепції реформування громадянського суспільства також не розроблено. Та оскільки на сучасному етапі його функціонування вкрай важливо хоча б забезпечити його правове регулювання на найвищому, конституційному рівні, що сприятиме його становленню, необхідно внести зміни і доповнення до розділу 1 та 2 Конституції України та розділу 11 «Місцеве самоврядування». Було наведено конкретні пропозиції.
Фундаментальна проблема, винесена на академічне читання, викликала жваву дискусію, в якій взяли участь багато присутніх, серед них академіки В. Сіренко, М. Селівон, член-корес пондент НАПрН України С. Шевчук та інші, що висловили свої позиції з обговорюваної теми.
Такий обмін думками був надзвичайно плідним, цікавим і корисним. Висловлені зауваження та пропозиції, безумовно, доцільно довести до відома відповідних органів і установ — це був одностайний висновок.
