Прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. нового Кримінального кодексу України (далі - КК 2001 р.) поставило перед наукою кримінального права завдання аналізу нового кримінального законодавства, зокрема, на предмет його застосування, з метою надання рекомендацій, які б усунули можливі помилки під час кваліфікації суспільно небезпечних посягань. Це широке коло правових досліджень потребує підвищеної уваги як з боку формально-догматичного аналізу сконструйованих у КК 2001 р. норм, так і з боку виявлення системних зв´язків між його кримінально-правовими нормами.

Однією з нетипових ситуацій застосування кримінального закону є кваліфікація суспільно небезпечних посягань при конкуренції кримінально-правових норм. Не зважаючи на те, що в літературі неодноразово висловлювались думки про необхідність її усунення, конкуренція норм як правове явище існує тепер і має всі підстави існувати після вступу КК 2001 р. у законну силу з 1 вересня 2001 р.

Конкуренцію кримінально-правових норм можна визначити як зумовлену наявністю в кримінальному законодавстві принаймні двох кримінально-правових норм, спрямованих на врегулювання одного питання, нетипову ситуацію в правозастосуванні, коли при кримінально-правовій оцінці одного суспільно небезпечного діяння на застосування претендують дві (або більше) функціонально пов´язані чинні кримінально-правові норми.

Конкуренція кримінально-правових норм про злочини у сфері господарської діяльності існує у трьох основних видах, які виділяються залежно від характеру співвідношення потенційно конкуруючих норм:

• конкуренція загальної та спеціальної норм;

• конкуренція частини і цілого;

• конкуренція кількох спеціальних норм.

Усі зазначені види конкуренції об´єктивно існували в КК 1960 p., вони існують і у новому кримінальному законодавстві та потребують свого науково обгрунтованого вирішення.

При конкуренції загальної та спеціальної норм одна з них (загальна) охоплює визначене коло діянь, а інша (спеціальна) - частину цього кола, тобто різновиди діянь, передбачених загальною нормою. Правило подолання цього виду конкуренції ґрунтується на характері співвідношення конкуруючих норм (в цьому випадку вони знаходяться у підпорядкуванні за об´ємом) і на спеціальній меті виділення (існування) спеціальних норм і полягає в тому, що у всіх випадках конкуренції загальної та спеціальної норм застосуванню підлягає лише норма спеціальна. Сукупність норм про злочини у сфері господарської діяльності при цьому буде відсутня. Тут до уваги не повинні братись ні місце норми в системі Особливої частини КК, ні суворість санкції.

Не зважаючи на простоту та очевидність такого правила, в практиці правозастосування трапляються помилки у кваліфікації при конкуренції загальної та спеціальної норм, які здебільшого зумовлені складністю визначення співвідношення саме як загальної та спеціальної конкретних кримінально-правових норм, що підлягають застосуванню у даній правозастосовчій ситуації.

У співвідношенні загальної та спеціальної норм знаходяться норма про шахрайство, що передбачена у ст. 190 КК України - загальна норма, та норма, передбачена ст. 225 «Обман покупців та замовників», який фактично є привілейованим видом шахрайства.

У співвідношенні загальної та спеціальної знаходяться норми, передбачені у ст. 202 КК 2001 р. «Порушення порядку заняття господарською та банківською діяльністю» (загальна норма) та ст. 213 «Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом» (спеціальна норма). Правда, конкуренція тут має неповний характер, тобто конкуренція загальної та спеціальної норм має місце лише при здійсненні операцій з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без спеціального дозволу, одержання якого передбачено законодавством й по відношенню до ч. 1 ст. 202 КК 2001 p., оскільки закріплена в ній загальна норма встановлює кримінальну відповідальність за здійснення без державної реєстрації як суб´єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов´язано з отриманням доходу у великих розмірах.

Зміна законодавчого формулювання складів деяких злочинів у сфері господарської діяльності дає підстави стверджувати появу можливості деяких випадків конкуренції. Так, у спеціальній літературі небезпідставно відзначалось, що норма, закріплена в ст. 148 «Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов´язкових платежів» КК I960 p., виступала як спеціальна по відношенню до норм, закріплених у ст. 87 «Спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довір´ям» та ст. 165 «Зловживання владою або посадовим становищем» КК 1960 р. Найбільш загальною з усіх передбачених Особливою частиною КК норм про ухилення від сплати обов´язкових внесків державі була норма, передбачена ст. 87, яка охоплювала ті з них, які не підпадають під дію спеціальних норм, - це ухилення від сплати податків, зборів (обов´язкових платежів) власниками приватних підприємств та особами, які займаються індивідуальним підприємництвом. Стаття ж 148 КК була сконструйована законодавцем шляхом виділення частини ознак, передбачених статтями 87 і 165. Отже, в КК 1960 р. конкуренція між наведеними нормами була неповна, оскільки розмежування дії таких норм відбувалося за суб´єктом вчинення злочину і конкуренція мала неповний характер.

Із прийняттям КК 2001 р., в якому наведена норма закріплена у ст. 212, законодавець упорядкував нормативне визначення суб´єкта цього злочину, відзначивши, що таке ухилення може вчинятися службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, чи будь-якою іншою особою, яка зобов´язана їх сплачувати. Тим самим можливість конкуренції цієї норми як спеціальної по відношенню до норм, передбачених ст.192 «Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою» та ст. 364 «Зловживання владою або службовим становищем» КК 2001 p., підтверджується і вирішуватись така (в даному випадку вже повна) конкуренція повинна на користь норми про ухилення від сплати податків, тобто норми, закріпленої у ст. 212 КК 2001 р.

Норма, передбачена ст. 212 КК 2001 p., конкурує з іншими кримінально-правовими нормами. Наприклад, із нормами, передбаченими ст. 216 «Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок», ст. 222 «Шахрайство з фінансовими ресурсами», ст. 366 «Службове підроблення» тощо. Проте характер такої конкуренції є більш складним, тому ці питання потребують самостійного розгляду та виходять за межі цієї статті.

У разі кваліфікації господарських злочинів працівники правозастосовчих органів можуть зустрітися і з конкуренцією частини і цілого. При цьому вчинений злочин підпадає під дію двох або більше кримінально-правових норм, одна з яких - норма-ціле охоплює вчинене в цілому та разом, а інша (інші) - норми-частини визнають самостійними злочинами лише частини вчиненого суспільно небезпечного посягання. Правило подолання цього виду конкуренції ґрунтується на підпорядкуванні конкуруючих норм за змістом і полягає в тому, що при кваліфікації повинна застосовуватись норма про ціле, яка охоплює вчинене посягання в цілому. Таке ж підпорядкування дає змогу говорити й про можливість кваліфікації злочинів за сукупністю, коли конкуренції кримінально-правових норм не відбувається, тобто норма про частину виходить з підпорядкування. Це спостерігається, наприклад, у випадках, коли спосіб вчинення певного суспільно небезпечного посягання становить самостійний злочин (передбачений окремою статтею КК), який є більш небезпечним, ніж «основний» злочин.

Так, норма про злочин, передбачена ч. 2 ст. 228 «Змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх змін чи фіксування» КК 2001 p., містить як ознаку складу злочину застосування насильства, заподіяння шкоди чи погрозу ними із спеціальною метою. Разом з тим наведені дії самі по собі становлять злочини проти особи або проти власності. Аналіз відповідних складів злочинів дає можливість дійти висновку про те, що у складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 228 КК України, наведені дії охоплюють умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження (ч. 1 та ч. 2 ст. 125 КК), заподіяння побоїв та мордування без кваліфікуючих ознак (ч. 1 ст. 126 КК), погроза вбивством поза організованою групою (ч. 1 ст. 129 КК), погроза знищення майна (ст. 195 КК). Отже, при кваліфікації вчиненого злочину у таких випадках інкримінувати ще й норми про ці злочини проти особи та власності не потрібно. Заподіяння більш тяжкої шкоди складом вказаного злочину не охоплюється, конкуренції не виникає та, відповідно, вимагається кваліфікація за сукупністю.

У конкуренції може перебувати норма, що закріплена у ст. 206 КК 2001 p., яка встановлює кримінальну відповідальність за протидію законній господарській діяльності. Ця стаття передбачає три види такого злочину. Причому як деякі кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки передбачено вчинення діянь, які самі по собі становлять відповідні злочини (погроза вбивства, застосування насильства, знищення чи пошкодження майна). Кваліфікувати вказане посягання слід також, використовуючи правила подолання конкуренції частини і цілого. Аналіз відповідних кримінально-правових норм, а також спеціальної літератури дає змогу стверджувати, що ч. 1 ст. 206 КК України охоплює вчинення злочину, передбаченого ст. 195 КК України; ч. 2 ст. 206 охоплює вчинення винною особою й інших злочинів, передбачених, зокрема, ч. 1 ст. 122; ст. 125; ст. 126; ч. 1 ст. 129; ч. 1 ст. 146; ч. 1 ст. 194 КК 2001 р. Злочин, передбачений ч. 3 ст. 206, не вимагає додаткової кваліфікації за нормами, що закріплені у ч. 1 ст. 121; ч. 2 ст. 122; ст. 127; ч. 2 ст. 146 КК 2001 р. тощо.

Між нормами про злочини у сфері господарської діяльності зустрічається й конкуренція кількох спеціальних норм. Її можна визначити як вид конкуренції кримінально-правових норм, при якому вчинене діяння підпадає під ознаки двох (виділених з однієї загальної норми) спеціальних норм, які не знаходяться у підпорядкуванні ні за об´ємом, ні за змістом, але мають спільні ознаки, які можуть одночасно міститися у вчиненому. Визнавши підставою вибору спеціальної норми при конкуренції кількох спеціальних норм між собою систему принципів кримінально-правової кваліфікації, слід відзначити, що випадки конкуренції спеціальних норм повинні вирішуватись так: при конкуренції норм про кваліфікований та особливо кваліфікований склад злочину слід застосовувати норму про особливо кваліфікований склад злочину; при конкуренції норм про привілейований та особливо привілейований склад злочину - норму про особливо привілейований склад злочину; при конкуренції норм про кваліфікований та привілейований склад злочину - норму про привілейований склад злочину.

Питання конкуренції спеціальних норм про злочини у сфері господарської діяльності розглядалось у літературі. Так, М. Короткевич зазначив, що у випадках заняття видами підприємницької діяльності, права здійснювати які особа позбавлена за вироком суду і внаслідок чого настають наслідки, передбачені ч. 2 ст. 148 КК 1960 p., виникає конкуренція спеціальних складів злочинів, що, за загальним правилом, повинно вирішуватись на користь норми, яка передбачає більш сувору відповідальність. Тому, на його думку, дії такої особи повинні кваліфікуватися не за ст. 183, а за ч. 2 ст. 148 КК 1960 р. Разом з тим видається, що між вказаними нормами конкуренція взагалі відсутня. Незважаючи на подібне (близьке за характером) коло суспільних відносин, які регулюються статтями 148 та 183 КК 1960 р., при встановленні співвідношення між ними, для конкретизації змісту диспозиції, зокрема, ст. 148 цього КК, до уваги необхідно взяти санкцію цієї норми, але не розміру можливого покарання за такі діяння, а вид можливого покарання. Так, як обов´язкове додаткове покарання і ч. 1, і ч. 2 ст. 148 КК 1960 р. передбачали позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю строком відповідно до 3 та 5 років. Невиконання цього виду покарання тягнуло відповідальність за ст. 183 КК 1960 р. Не можна уявити собі ситуацію, щоб суд призначав як покарання ту саму дію, за невиконання якої призначається дане покарання. В цій ситуації, видається, законодавець вказав на розмежувальні ознаки між наведеними кримінально-правовими нормами саме в їх санкції, що по суті не міняє суті розглядуваної проблеми: між нормами, передбаченими ст. 148 та ст. 183 КК 1960 p., конкуренції не існувало. Така ситуація правозастосування повинна вирішуватись за правилами про розмежування суміжних злочинів. Те саме спостерігається і у КК 2001 р., в якому подібні суспільні відносини врегульовані нормами, передбаченими ст. 203 «Зайняття забороненими видами господарської діяльності» та ч. 1 ст. 389 «Ухилення від покарання, не пов´язаного з позбавленням волі». Тому пропозиція кваліфікувати зайняття видами підприємницької діяльності, права здійснювати які особа позбавлена за вироком суду при умові завдання істотної шкоди інтересам держави чи інших юридичних або фізичних осіб, використовуючи правила подолання конкуренції кримінально-правових норм, видається принаймні сумнівною.

При докладному аналізі системи чинних кримінально-правових норм про господарські злочини можна виявити й інші зв´язки їх потенційної конкуренції.

Отже, як випливає з аналізу КК 2001 p., конкуренція існуватиме й у новому кримінальному законодавстві. Це явище в кримінальному праві об´єктивне і, враховуючи принципи кримінально-правової кваліфікації, при правозастосуванні такі нетипові ситуації слід вирішувати на користь лише однієї з конкуруючих норм. Єдине, що доцільно відзначити з цього приводу, у будь-якому випадку при встановленні зв´язків конкуренції між кримінально-правовими нормами та за наявності потреби її вирішити необхідно застосовувати вироблені в теорії кримінального права правила подолання конкуренції норм. Вони (ці правила) не є «новизною» у правовій системі України, існують на належним чином розробленому теоретичному рівні та використовуються на практиці. Найбільш болісною проблемою при цьому, видається, є потреба чіткого встановлення можливих, потенційних конкурентних зв´язків кримінально-правових норм та, відповідно, видів конкуренції із притаманними їм правилами подолання. Відомо, що виходячи як з КК 1960 р., так і з КК 2001 р. часто важко визначити місце конкуренції загальної та спеціальної норм або частини та цілого; встановити всі спеціальні норми, які відносяться до певної загальної, та загальну норму, що відноситься до спеціальної. Разом із тим не можна не погодитись, що точне вирішення відповідних питань має вирішальне значення для правильної кваліфікації. Саме на це й слід спрямовувати зусилля дослідників, які хочуть допомогти правоохоронцям у вирішенні їх завдань.