Соціальна захищеність громадян, гарантована страхуванням, — один із пріоритетних напрямів державної політики щодо збереження економічної рівноваги та подолання політичної напруженості.
Пошук адекватних новим умовам методів господарювання спрямований на розвиток суспільства, а отже, на якомога максимальне соціальне і економічне забезпечення його громадян, адже людина з її духовними і матеріальними потребами - це основа держави і тому її функціонування має бути спрямоване на захист прав і свобод своїх громадян, забезпечення їм гідних умов життя.
Наша держава, будуючи правове, демократичне суспільство, Конституцією України (ст. 46) гарантує право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов´язковим державним соціальним страхуванням.
З´ясування суті страхування, його основної ідеї є особливо важливим питанням сьогодення: в період реформування економіки, зміни стереотипів мислення, розбудови в Україні нової правової держави. Бажання досягнути якомога більшого економічного благополуччя притаманне людині від народження і до самої смерті, воно ж робить її чутливою до навколишнього світу і оточуючих нас матеріальних благ. Проте з часом втрачаються дорогі нам речі, здоров´я, та чи можливо компенсувати цю втрату грошовим еквівалентом? Вирішення цього питання можливе, зокрема, за допомогою страхування. Ще в 1925 р. В. Крюков правильно зазначав, що всі економічні блага, які знаходяться в розпорядженні людини, є головним винуватцем появи інтересу до страхування.
Необхідність страхового захисту перевірена часом. Передумовою виникнення страхування було прагнення людей мати запасний вихід на випадок настання несприятливих обставин, які передчуваються, але уникнути їх неможливо. З розвитком виробництва, суспільних відносин, прямо пропорційно зростає бажання збереження матеріального благополуччя, що, в свою чергу, пояснює доцільність страхового захисту, «якщо людина так рабськи залежить від соціальних благ, то принцип страхування виявився в її руках могутньою зброєю в боротьбі із сторонніми руйнівними силами».
Однак не лише на збереження фінансового добробуту спрямовані інтереси громадян нашої країни; їх хвилює і правова захищеність. Так, І. Шинкаренко розглядає можливість страхування морально-етичної відповідальності, наводячи приклади звинувачень підлеглих на адресу свого керівника про перевищення ним службових повноважень. При вирішенні в судовому порядку питань обидві сторони несуть немалі витрати на доказ своєї правоти. Тому доцільно було б скористатися світовим досвідом і розглянути можливість введення страхування таких випадків. Імплементація норм міжнародного права, що регулюють страхові відносини, в національне законодавство, уніфікація способів страхування спрямована на захист інтересів громадян України, забезпечення їм достатніх гарантій у взаємовідносинах з іншими державами.
У сучасній науці фінансового права існує безліч поглядів на розуміння самого поняття страхування. Кожний етап розвитку нашої держави знайшов своє безпосереднє втілення в постулатах страхування, він також вилинув на особливості в розумінні самого визначення страхування. Тому, розглядаючи хронологію, з дня проголошення страхування монополією держави в 1918 p., розуміння категорії страхування, можна знайти безпосередню відповідність його трактування правовим та економічним пріоритетам у суспільстві кожного періоду.
За часів непу, коли виявилась неможливість заміни страхування безоплатною допомогою, визначення поняття страхування зводиться до переліку наслідків, проти яких воно дає захист у вигляді компенсації. А. Котляревський ще в 1926 р. зазначав, що «страхування є, по суті, дійсно фінансовою операцією, відмінною від торгової та промислової, і в той же час воно в загальній народній економіці займає досить важливе місце, що відповідає спустошливим наслідкам тих стихійних лих, проти яких воно дає захист».
Ідеологія довоєнного періоду, коли СРСР залишався протягом довгого часу єдиною соціалістичною державою, побудована на прихильностях постулатам соціалізму. Тому в юридичній літературі того часу, а отже, і у визначеннях страхування робився акцент на словах «радянський», «соціалістичний», що здебільшого призводило до розширення його об´єму і втрати основного змісту самого поняття.
Державне страхування при соціалізмі, за Л. Мотильовим, - це сукупність фінансових економічних відносин, за допомогою яких перерозподіляється частина національного доходу в інтересах зміцнення економіки суспільного виробництва і матеріального благополуччя трудящих шляхом особливого методу утворення частини страхового фонду грошових внесків підприємств і організацій, а також населення для суворо цільового їх використання - відшкодування учасникам створеного фонду збитків у зв´язку із стихійним лихом, нещасним випадком тощо та надання додаткової допомоги громадянам (або членам їхніх сімей) в разі настання певних подій, пов´язаних з їхнім життям і здоров´ям.
Широкий спектр бачення поняття страхування спостерігався в юридичній літературі доперебудовного періоду, хоча воно здебільшого розглядалося з економічної точки зору. Так, як зазначалось вище, Л. Мотильов дає визначення страхування як сукупності фінансових економічних відносин. Таку саму точку зору підтримують і автори останніх видань. «Страхування - категорія економічна...» - безапеляційно заявляють російські автори Ю. Журавльов та І. Секерж.
Спробу закріплення в правовій формі економічних відносин здійснила М. Шимінова, яка зазначає, що страхування являє собою сукупність врегульованих нормами права фінансово-економічних відносин з формування і використання грошового фонду, утвореного зацікавленими особами, що знаходиться в оперативному управлінні спеціалізованої організації з метою компенсації збитку, спричиненого стихією і нещасним випадком, а також для виплати грошових сум при настанні певних подій у житті громадян. Проте для узагальнюючої дефініції, на нашу думку, дане визначення досить ґрунтовне.
Українські фахівці в своїх публікаціях здебільшого зовсім не дають визначення поняття страхування або наводять його по частинах, роз´яснюючи кожну. Так, автори підручника «Фінансове право» 1999 р. зазначають: «страхування є системою особливих грошових відносин, що займають проміжну ланку між фінансовими і кредитними відносинами», і далі доповнюють: це форма «організації централізованого в певному масштабі фонду за рахунок децентралізованих джерел (страхових внесків страхувальників)».
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про страхування» від 07.03.96 p.:
«Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом оплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)».
Спираючись на чинне законодавство, що регулює страхові відносини, та розглянутий вище досвід у трактуванні визначення страхування, зробимо спробу сформулювати власне бачення цього поняття.
На нашу думку, страхування - це врегульовані нормами фінансового права відносини з приводу формування шляхом сплати платежів зацікавленими особами та використання грошового фонду з метою відшкодування збитків в особливо обумовлених випадках.
Страхування - це категорія фінансів, адже завдяки йому, що здійснюється в грошовій формі, відбувається перерозподіл фінансових засобів між суб´єктами, які утворюють страховий фонд. А до фінансових відносин належать грошові відносини з приводу утворення, розподілу і використання цільових грошових фондів загального призначення.
Створення спеціального фонду цільового призначення - страхового фонду - пояснюється необхідністю відшкодування можливого збитку від страхового лиха і нещасних випадків. З цією метою здійснюється мобілізація коштів шляхом страхування.
Дійсно, передбачити наперед настання несприятливих наслідків для життєдіяльності людини неможливо. Не відчувається наближення таких природних катаклізмів, як засуха, землетруси, урагани, та й про ускладнення, які вони спричиняють, можна лише здогадуватися - це і пожежі, і аварії різного роду, і загибель урожаю, і навіть людські жертви. Та не лише природні явища, а й недбала людська діяльність може стати причиною великих матеріальних втрат, порушити нормальне життя в суспільстві. Тому, щоб відмежувати себе від зазначених неприємностей, необхідні спеціальні засоби, створені завчасно.
«У складі сукупного суспільного продукту будь-якого суспільства передбачається певна частина, яка резервується для відшкодування можливого збитку від стихійного лиха і нещасних випадків. Такий спеціальний резервний фонд називається страховим фондом». Страховий фонд виступає як метод відновлення виробничих сил, які знищені стихійними силами природи або нещасним випадком.
Відомі різні форми організації страхових фондів, але всі вони зводяться до трьох основних. Визначимо їх як самостійну, централізовану і спеціалізовану форми організації страхових фондів та зупинимося докладніше на кожній з них.
Самостійна форма страхового фонду - найдавніша і найпростіша, адже в утворенні страхового фонду бере участь лише одне підприємство, тобто здійснюється самострахування.
Самостійна форма, на думку Ю. Журавльова та І. Секержа, передбачає, що кожне окремо взяте господарство в чеканні лиха накопичуватиме необхідні матеріальні та фінансові засоби, які могли б перекрити можливий збиток, не перериваючи надовго нормального функціонування.
Автори підручника «Фінансове право» 1999 р. таку форму організації страхового фонду називають децентралізованою. Вони пишуть: «Такий фонд утворюється господарюючим суб´єктом лише за рахунок власних ресурсів і тільки для особистих потреб. При цьому завдана непередбачена шкода не компенсується, а тільки рівномірно розподіляється на весь період часу утворення страхового фонду». Така форма страхування не в змозі повністю компенсувати наслідки від настання нещасного випадку або стихійного лиха.
Максимальний розмір збитків на підприємстві може в кілька разів перевищувати його основні та оборотні фонди, тому досить нелегко буде вивільняти кошти з обороту на утримання відповідного страхового фонду. Та й неможливо через вірогідність тієї чи іншої події визначитись, коли ці кошти будуть необхідні.
Централізована форма страхового фонду є більш досконалою, вона з´явилась дещо пізніше. Такий фонд є одним для певного кола суб´єктів господарювання. Він утворюється в централізованому порядку із централізованих ресурсів (загальнодержавних, регіональних та місцевих), а не на основі страхових внесків відповідних господарств», тобто при складанні державних бюджетів кожного року створюються грошові резерви. В галузях народного господарства вони утворюються у вигляді фондів для надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям певної галузі.
Спеціалізована форма страхового фонду є найбільш ефективною. Тут страховий фонд утворюється за рахунок внесків певного кола осіб, які виявили бажання застрахувати себе на випадок настання певних небажаних подій. Автори підручника «Фінансове право» (1999) називають таку форму організації страхових фондів централізованим страхуванням за рахунок децентралізованих джерел. Суть цієї форми, на їх думку, полягає в тому, що в ній страховий фонд централізується в спеціальному порядку шляхом збирання спеціальних внесків у цей фонд від суб´єктів господарювання - юридичних та фізичних осіб. Отже, витрати коштів із цього фонду чітко визначені - це відшкодування, які передбачені договором страхування.
В Україні існують всі три форми страхування, але найпоширенішою є спеціалізована. Вона представляє страхування в сучасному вигляді. Страховий фонд нерозривно пов´язаний із життєдіяльністю в суспільстві, тому він є дієвим засобом відновлення після стихійного лиха або внаслідок нещасного випадку.
Розвиток суспільних відносин, удосконалення засобів виробництва призводить до збільшення кількості ризиків та величини збитків від їх настання. Страхові угоди укладаються на великі страхові суми з широким обсягом відповідальності, в тому числі завдяки перестрахуванню. «Перестрахування - це система економічних відносин, при яких страховик частину відповідальності по взятих на себе ризиках передає іншим страховикам з метою утворення збалансованого страхового портфеля (фактичного числа укладених угод), забезпечення фінансової стабільності і рентабельності страхових операцій». Завдяки перестрахуванню зменшується ризиковість страхування, через систему договірних відносин з перестрахування прийнятих ризиків між багатьма страховими організаціями. Єдиний страховий фонд утворюється злиттям страхових фондів усіх учасників. Тому не дивно, що при розподілі прийнятих ризиків між страховими організаціями різних країн нерідко виявляється, що вони пов´язані взаємними договірними зобов´язаннями.
Існує також практика розподілу відповідальності між страховиками через договір співстрахування. Ця форма, використовується при страхуванні дорогих та ризикових проектів і дає змогу розділити ризики, вирівнявши їх між учасниками співстрахування.
Страховий ринок в Україні ще досить молодий і знаходиться на початковому етапі формування, тому він вимагає не лише вирішення організаційних питань, а й підвищення його матеріального рівня. Відповідно до Закону України «Про страхування» з метою додаткового забезпечення страхових зобов´язань страховики можуть на підставі договору створити фонд страхових гарантій.
Джерелом утворення фонду страхових гарантій є добровільні відрахування від страхових резервів, сформованих страховиками.
Отже, сутність страхових фондів полягає в тому, що в силу вірогідного характеру настання несприятливих обставин, коли напевно не відомі ні час їх настання, ні об´єкт, суб´єкти, які піддаються впливу, об´єднуються разом з метою зменшення наслідків збитку.
Страхування в Україні має всі умови для подальшого розвитку, а отже, виникає необхідність доопрацювання теоретичних питань інституту страхування. Переосмислення розуміння самого поняття страхування, на наш погляд, допоможе не лише упорядкувати всі необхідні законодавчі та соціальні заходи в галузях, які мають першочергове значення, а й отримати для держави добре налагоджену, прибуткову страхову справу. В той же час подальшого вдосконалення потребують нові для нашої країни форми організації страхування, такі, як перестрахування та співстрахування, що надасть можливість зробити ще один крок до надійного страхового захисту.
