У зв´язку з розвитком ринкових відносин в Україні останнім часом в юридичній літературі з´являється все більше публікацій, присвячених дослідженню правового режиму такого об´єкта права, як цінні папери. Лише в журналі «Підприємництво, господарство і право» за останній час опубліковано десятки статей з цієї тематики. Особливо позитивним вважається те, що свій внесок у розвиток правової доктрини все частіше здійснюють молоді вчені, адже саме це дає можливість сподіватися на нові здобутки і досягнення в цьому напрямку. Через це викликала подив і зацікавленість стаття В. Бірюкова «Визначення поняття цінних паперів», опублікована в, № 6 за 2001 р.
Дивує те, що автор, аналізуючи погляди як українських, так і російських дослідників на правову природу цінних паперів, випущених у бездокументарній формі, зазначає, що підтримую погляди М. Крилової, яка визначає цінний папір як сукупність прав, фікцію, що не має ніякої матеріальної форми. При цьому В. Бірюков посилається на текст автореферату моєї дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Звичайно, дуже приємно, коли твої дослідження згадуються поряд з поглядами авторитетних учених, але було б ще приємніше, коли б точка зору при цьому відображалася правильно. Адже ні на зазначеній у посиланні В. Бірюкова сторінці автореферату, ні на інших сторінках автореферату нічого подібного не зазначено. Більше того, вже близько десяти років більш як у трьох десятках публікацій я обґрунтовую зовсім іншу точку зору, оскільки підтримую позицію про те, що цінні папери є речами - об´єктами речового права. Така позиція обґрунтовується наступним.
У класичній теорії права під терміном «цінний папір» розуміють спеціальний юридичний документ, який засвідчує певну сукупність прав, що можуть бути реалізовані пред´явником такого документа.
Одним із найзначніших результатів історичного розвитку комерційного права є те, що відчуження певних прав, які були засвідчені у відповідних документах, здійснювалось у такому ж правовому режимі, як і відчуження майнових об´єктів - речей. Об´єктивна необхідність спрощення і уніфікації комерційного обігу призвела до того, що при здійсненні передачі прав, зафіксованих у відповідних документах, об´єктом такої передачі визначалися саме ці документи, які набували абстрактного статусу, тобто ставали незалежними від конкретної підстави їх виникнення. Саме такі документи і дістали назву цінних паперів.
Оскільки існувала реальна потреба у спрощеній процедурі реалізації прав, зафіксованих у зазначених документах, практика комерційного обігу поступово призвела до того, що його учасники визначили чіткий перелік реквізитів таких документів, а також встановили такий режим передачі цих документів, який характеризувався лише набором чітко визначених формальних процедур. Здійснення таких процедур давало можливість пред´явнику відповідного документа реалізувати права, зазначені в документі (визначення належності цих прав певному суб´єкту шляхом здійснення таких процедур називається легітимацією).
Отже, цінні папери як документи набули специфічної ознаки публічної достовірності, яка полягає в тому, що зобов´язана за цінним папером особа (боржник) повинна здійснити виконання будь-якій особі, яка пред´явила цінний папір та відповідає певним формальним ознакам (такі ознаки закріплюються у змісті самого цінного паперу, а також у певних правових нормах), при цьому боржник не вправі ні перевіряти статус пред´явника цінного папера як кредитора, ні висувати будь-яких заперечень проти виконання, крім тих, які базуються на зазначених ознаках.
В результаті наведеного вище спеціальні документи, які засвідчували певні права, стали самостійним об´єктом комерційного обігу (і об´єктом права), при цьому до них застосовувалися принципи та конструкції речового права, що давало можливість відносити цінні папери до категорії рухомих речей.
На мою думку, віднесення цінних паперів до такого виду майнових об´єктів, як речі, найповніше відповідає їхній правовій природі.
Саме статус речі дозволяє здійснювати обіг цінних паперів у спрощеному, порівняно з відчуженням прав, порядку. Крім того, визнання цінних паперів об´єктом зобов´язального права приведе до необхідності здійснювати обіг цінних паперів у формах, притаманних відчуженню прав - шляхом уступки прав (цесії). Проте цесія надає боржнику право пред´являти новому кредитору заперечення, які базуються на його правовідносинах із колишнім боржником, що не тільки не забезпечує захист прав добросовісних набувачів, але і кардинально суперечить такій важливій ознаці цінних паперів, як публічна достовірність.
Сьогодні класична теорія цінних паперів зазнає випробувань в результаті впливу двох чинників - зменшення кількості існуючих в обігу цінних паперів на пред´явника із відповідним збільшенням ролі іменних цінних паперів, а також застосування на фондових ринках досягнень технічної революції, зокрема здійснення випуску цінних паперів у формі електронних записів з відмовою від паперової форми документа.
Дані чинники визначають і тенденції розвитку українського ринку цінних паперів.
Реалізуючи концепцію бездокументарних цінних паперів, українська правова доктрина постала перед проблемою, відомою багатьом країнам системи континентального права, в тому числі і Росії. Мова йде про можливість застосування такого правового титулу, як право власності, до об´єктів, яких не існує як предметів матеріального світу і права по яких фіксуються у вигляді записів на електронних носіях.
В юридичній літературі існує кілька протилежних поглядів на цю проблему. Так, деякі дослідники, виходячи з визначення цінних паперів як майнових прав, правовий режим яких не залежить від форми фіксації таких прав, вважають, що надання пінним паперам статусу майнового об´єкта-речі - не відповідає їх правовій природі, яка за своєю суттю є зобов´язальною. На думку прихильників таких поглядів, зміна форми фіксації прав може бути здійснена без зміни принципів їх правового регулювання. Виходячи з тези, що цінні папери є об´єктом не речового, а зобов´язального права, такі дослідники вважають, що відсутність в обігу цінних паперів як документів, здійснення фіксації прав з цінних паперів на електронних носіях і можливість встановлення особи, яка є кредитором по цінних паперах, лише шляхом її фіксації в системі реєстру є підтвердженням їх поглядів на правову природу цінних паперів.
В українській спеціальній літературі найбільш послідовно і аргументовано, на нашу думку, відстоює концепцію бездокументарних цінних паперів (як і взагалі всіх цінних паперів) як об´єктів зобов´язального права В. Посполітак. Віддаючи належне систематичності і наполегливості, з якими автор аргументує свої погляди на зазначену проблему, вважаю все ж його висновки дещо категоричними і такими, що не зовсім відображають специфіку інституту цінних паперів. Так, на мою думку, висновок про первинність функцій цінних паперів щодо їх ознак має більш економічне, ніж правове забарвлення. Аж надто категоричним здається твердження автора про те, що цінного папера «як речі - предмета матеріального світу - не існує». Такий підхід не може не привести до висновку, що в умовах відсутності об´єкта права - цінного папера - об´єктом правовідносин є права, закріплені в цінному папері, при цьому документи або електронні (бездокументарні) записи є лише способом обліку носіїв таких прав. Цілком логічно, що автор вважає бездокументарні цінні папери «електронною формою обліку власників капіталу, яким належать наперед визначені права і відповідні обов´язки по відношенню до користувача цього капіталу».
Проте, як бачимо, відхід від класичного погляду на цінні папери як об´єкти речового права примушує створювати конструкції, які самі по собі породжують більше запитань, ніж відповідей. Досить тільки спробувати проаналізувати з правової точки зору такі категорії, як «власники капіталу, яким належать... права і обов´язки по відношенню до користувача капіталу», щоб побачити споруджувану громіздку конструкцію, яка, втім, приводить до висновку, що весь обіг цінних паперів є ні чим іншим, як фіксацією переходу від однієї особи до іншої певних прав, тобто цесії. Проте визнання цінних паперів як документів, що фіксують (або підтверджують?) цесію, призводить до потреби повного ігнорування деяких конститутивних ознак цінних паперів, таких, наприклад, як публічна достовірність, оскільки при цесії боржник має право висувати заперечення проти нового кредитора. Однак будь-яке превалювання функцій об´єкта права над його ознаками все ж повинно мати якісь межі, інакше навіщо тоді конструювати новий об´єкт права - цінні папери? Можна було б просто здійснювати цесію певних прав шляхом укладання відповідних угод. Звичайно, при такому підході зникає цілий об´єкт права - право на папір, який і був способом виконання основної мети започаткування обігу цінних паперів - уніфікації та спрощення обігу особливих прав із цінного папера.
Як уже зазначалося вище, на мою думку, найбільш точно виражає сутність бездокументарних цінних паперів саме визнання їх об´єктами речового права, що дає можливість здійснення обігу цінних паперів як речей (відчуження яких в цілому здійснюється за простішими і більш уніфікованими правилами, ніж відчуження прав). Не можемо погодитися з висновками про те, що цінні папери і бездокументарні цінні папери - це інститути, які мають різну правову природу і, відповідно, повинні мати різні правові режими, оскільки їх логічним завершенням є визнання того, що залежно від форми фіксації об´єкта права змінюється його правова природа - при випуску в документарній формі цінні папери є об´єктом речового права, а при випуску в бездокументарній формі - зобов´язального права.
На мою думку, недоречно встановлювати різні правові режими для двох об´єктів, однакових за правовою сутністю, які втілюють ідентичний обсяг прав, але різняться лише за формою вираження, тим більше, що випуск і обіг бездокументарних цінних паперів у будь-якому випадку супроводжується оформленням спеціальних документів - глобальних сертифікатів, виписок з реєстру власників іменних цінних паперів (звичайно, останні не можуть бути визнані як цінні папери, але йдеться саме про неможливість повної відмови від існування документарних об´єктів навіть при бездокументарній формі цінних паперів).
Вважаю, що при подальшому вивченні правового режиму бездокументарних цінних паперів слід більш уважно звертатися до зарубіжного досвіду, а також глибше осмислювати такі інститути римського цивільного права, як «безтілесні речі» («res incorporaies»). При цьому, на мою думку, слід послідовно зосередитися саме на їх речовій природі, а не на зобов´язальних аспектах. Найбільш комплексно до цього питання підійшов Д. Мурзін, робота якого так і називається - «Цінні папери - безтілесні речі». Хоча вся спрямованість зазначеної роботи свідчить про те, що автор є прихильником зобов´язально-правової природи цінних паперів, не можна не відзначити, що вона є одним із найбільш аргументованих і повних досліджень статусу цінних паперів у російській літературі. Зазначаючи, що римське право знало поділ речей на тілесні і безтілесні, автор визнає, що більше майже нічого не відомо. Говорячи про «Інституції» Гая як про чи не єдине джерело щодо правової природи безтілесних речей, автор відверто визнає, що висновок про те, що Гай мав на увазі «зовсім не речі, а права», зроблений уже пізніше пандекістами і більш пізніми дослідниками римського права. Таким чином, без подальшого дослідження цього інституту римського права (позбавленого зобов´язально-правової упередженості) говорити про те, що безтілесні речі можна ототожнити з правами, не зовсім коректно. Погоджуючись з автором у тому, що не зроблена свого часу рецепція інституту безтілесних речей привела до того, що континентальна юриспруденція вимушена в муках народжувати концепцію безтілесних речей, все ж маю сказати, що наведене в роботі визначення цінного папера як безтілесної речі («зобов´язального договірного права, що регулюється нормами речового права») не відповідає, на мою думку, правовій природі інституту цінних паперів. Римське право, яке, безумовно, використовувало класифікацію правовідносин як речових і зобов´язальних, недарма виділило окрему категорію саме речей. Та і сам Д. Мурзін, досліджуючи такий об´єкт, як електроенергія (який, па мою думку, також слід віднести до безтілесних речей), не може визнати за останнім статус об´єкта зобов´язального права та визнає, що в континентальній системі права безтілесні речі «вписалися все ж у рамки речових прав». Відокремлення автором лише бездокументарних цінних паперів від інших видів безтілесних речей можливе було лише за такого підходу, коли визнання цінних паперів об´єктом зобов´язального права є аксіоматичним, що тут же відобразилося на загальній логічності і елегантності зазначеної роботи.
Та обставина, що протягом досить тривалого часу в різних країнах правове регулювання обігу цінних паперів здійснюється виходячи саме з речової природи останніх (і правозастосувальна практика виправдовує такий підхід), свідчить все ж про те, що речові аспекти режиму цінних паперів є центром ваги цього явища.
Проте повернемось до дослідження В. Бірюкова. Досить повно дослідивши основні наукові погляди на правову природу бездокументарних цінних паперів, автор пропонує всі цінні папери визначати як об´єкт речового права, але не речі. При цьому, враховуючи особливості правового статусу різних видів цінних паперів, в тому числі і бездокументарних, у спеціальних нормах слід відображати особливості обігу різних цінних паперів.
Спробуємо проаналізувати запропоновану конструкцію. Звичайно, не можна не погодитися з тим, що окремі особливості того чи іншого виду цінних паперів слід визначати в спеціальних нормах. Однак мова йде про доктринальний підхід до цілого класу об´єктів права. З одного боку, слід підкреслити оригінальність позиції «об´єкти речового права, але не речі». При цьому необхідно розібратися, що ж саме дає такий підхід, особливо у правозастосувальній практиці. Реалізація такої конструкції примусить законодавця видавати правові норми, які б регламентували ту чи іншу особливість обігу цінних паперів. Деякі з таких особливостей називає і сам В. Бірюков. Перш за все це неможливість використання власниками цінних паперів, випущених у бездокументарній формі, такого способу захисту права власності, як віндикаційний позов, - в цьому випадку віндикаційний позов слід замінити на новий вид позову - «позов, що зобов´язує спеціалізовану організацію здійснити визначені дії». Отже, власники цінних паперів, випущених у документарній формі, будуть використовувати віндикаційний позов, а власники цінних паперів в бездокументарній формі - інший позов. Можна, звичайно, запровадити і новий вид позову, але ж чому такий позов треба пред´являти до спеціалізованої організації (впевнений, що автор мав на увазі депозитарну установу або реєстроутримувача)? Адже зазначені організації лише фіксують перехід права власності на цінні папери при наявності належним чином оформлених документів, ініціаторами трансакції є інші особи. А позов все ж таки треба пред´являти до недобросовісного володільця. Це лише один з аспектів обігу цінних паперів, і вже необхідно вводити в практику новий вид позову. Однак таких аспектів безліч - це і позика цінних паперів (з урахуванням класичних поглядів на перехід права власності при наданні в позику речей, що об´єднані родовими ознаками), і втрата (пошкодження) цінних паперів - навряд чи хтось дасть вичерпний перелік таких особливостей. І кожного разу впроваджувати нові правила, нові інститути? Звичайно, обіг цінних паперів повинен мати якісь особливості, але ж не можна настільки його ускладнити, застосовуючи якісь особливі, відмінні від інших об´єктів права, правила та процедури. І тут надійшла черга дуже простого і наївного питання: а навіщо все це робити? Навіщо так ускладнювати обіг окремих об´єктів порівняно з іншими? Свого часу «вождю народів» приписували вислів «Практика без теорії сліпа, теорія без практики мертва». Навіщо конструювати теорію, яка тільки ускладнює обіг цінних паперів, потребує додаткових зусиль з боку законодавця, і при цьому ніхто не може бути впевнений, що останній одночасно прийме всі необхідні нормативні акти, які б дозволяли реалізувати теорію на практиці (а якщо не зробити цього одночасно, то як же тоді буде здійснюватися обіг цінних паперів?).
Ми розглядаємо лише один з видів специфічних об´єктів - цінні папери. Але поступ науково-технічного прогресу призводить до того, що з´являється все більше об´єктів права, які примушують нас по-новому сприймати ті чи інші класичні погляди. І, наприклад, якщо не визначитися з речовою природою такого об´єкта, як електроенергія, то застосування понять «поставки електроенергії» та «крадіжка електроенергії» буде досить проблематичним.
Мої пропозиції щодо застосування інституту «безтілесних речей» до цінних паперів, випущених у бездокументарній формі, викликані не тим, що трапилася нагода черговий раз засвідчити свого повагу до давньоримської цивілістики. На мою думку, доцільність такого підходу саме і полягає в тому, що визначення цінних паперів, випущених у бездокументарній формі (а також електроенергії, деяких інших об´єктів), безтілесними речами дозволить застосовувати до їх обігу весь спектр інструментарію речового права без необхідності створення численних вибагливих конструкцій, що значно спростить процедури обігу таких речей, а це, в свою чергу, буде сприяти розвитку ринків відповідних товарів.
