2.2. Права споживачів, що визнані Міжнародною організацією прав споживачів

У ході розвитку суспільства спочатку мали перевагу права виробників та продавців, а саме:

- право пропонувати будь-який товар, будь-якого типу, розміру та зовнішнього оформлення за умови, що він не несе загрози здоров´ю або безпеці, а якщо несе, то пропонувати його з відповідною пересторогою та засобами контролю;

- право призначати на товар ціну будь-якого рівня за умови недопущення дискримінації між схожими між собою категоріями покупців;

- право витрачати будь-яку суму коштів на просування товару за умови, що ці дії не стануть засобами недобросовісної конкуренції;

- право використовувати будь-яку рекламу про товар за умови, що вона не є оманливою або недоброякісною;

- право запроваджувати будь-які програми стимулювання та заохочення покупців.

Споживач мав мінімальну можливість впливати на ринок та якість товарів. Поступово виникло перевиробництво одних товарів та дефіцит інших, що призвело до затяжних криз перевиробництва, що різко порушували саморегуляцію ринкових процесів. Споживачі нерідко виступали за захист своїх прав, що викликало появу перших консюмерських законів і громадських організацій на захист прав споживачів.

Права споживачів вперше були сформульовані в Посланні Президента США Джона Ф.Кеннеді американському Конгресу 15 березня 1962 р. (день 15 березня проголошений ООН Всесвітнім днем захисту прав споживачів і відзначається щорічно у всьому світі, починаючи з 1983 р.). Зокрема, в Біллі Президента декларувалися права споживачів: на безпеку, на вибір, на інформацію, бути вислуханим. У подальшому до цього переліку додаються: право на освіту споживачів; право на сприяння економічним інтересам споживачів і захист цих інтересів; право на створення громадських консюмерських організацій; право на компенсацію збитків; право на здорове навколишнє середовище. Ці права споживачів доповнювалися й удосконалювалися в процесі розвитку та активізації консюмеризму. Свій внесок в цю справу внесла Хартія захисту споживачів, прийнята 25-ю сесією Консультативної Асамблеї Євросоюзу в 1973 р. (резолюція 543), а також Керівні принципи ООН на захист інтересів споживачів, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН 9 квітня 1985 р. (резолюція 248). Активну позицію у розробці та вдосконаленні прав споживачів займають Консюмерський Інтернаціонал (СІ, 1960 р., Лондон), Європейське бюро споживачів (ЄБС, 1962 р., Брюссель) та інші впливові міжнародні організації.

ПРАВА СПОЖИВАЧІВ, ЩО ВИЗНАНІ МІЖНАРОДНОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ

ПРАВО НА ЗАДОВОЛЕННЯ ОСНОВНИХ ПОТРЕБ визначає право на основні (базові) товари і послуги, які забезпечують виживання, на адекватне харчування, одяг, житло, санітарні умови, охорону здоров´я, освіту.

ПРАВО НА БЕЗПЕКУ визначає право бути захищеним від продуктів, виробничих процесів і послуг, шкідливих для здоров´я або життя. Воно передбачає піклування як про повсякденні, так і про довгострокові інтереси споживачів.

ПРАВО НА ІНФОРМОВАНІСТЬ визначає право отримувати відомості, необхідні для того, щоб робити обґрунтований вибір, або приймати потрібне рішення. Споживачі мають бути забезпечені інформацією, яка дозволятиме їм діяти розумно і відповідально. Вони також повинні бути захищені від неточних рекламних відомостей, розміщених в об´явах, на етикетках, упаковці або розповсюджених іншими методами, які вводять в оману.

ПРАВО ВИБОРУ визначає право мати доступ до різноманітності товарів і послуг, які продаються за конкурентними цінами, а у разі монопольної торгівлі мати, при справедливій ціні, гарантію задовільної якості.

ПРАВО БУТИ ВИСЛУХАНИМ визначає право споживача відстоювати свої інтереси і спонукати уряд й інші органи, що здійснюють державну політику приймати їх до повного і співчутливого розгляду при формулюванні і здійсненні економічних та інших аспектів політики. Це право передбачає представництво у вказаних органах, а також участь у розробці продуктів і послуг до того, як вони почнуть вироблятися або реалізовуватися.

ПРАВО НА ВІДШКОДУВАННЯ визначає право на задоволення обґрунтованих претензій, тобто право отримувати компенсацію у разі придбання неякісних товарів або отримання незадовільних послуг, а також користуватися прийнятими формами правової допомоги для задоволення як серйозних, так і дрібних претензій.

ПРАВО НА СПОЖИВЧУ ОСВІТУ визначає право на придбання знань і навичок, які дозволяють споживачеві постійно, протягом усього життя, підвищувати освіченість у сфері відстоювання своїх прав споживача, а також вплив на сфери виробництва і реалізацію товарів та послуг.

ПРАВО НА ЗДОРОВЕ НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ (екоконсюмеризм) визначає право на фізичне оточення, яке здатне підвищувати якість життя. Воно включає в себе захист від екологічних небезпек, над якими окрема особа не має контролю. Воно визнає необхідність захищати і поліпшувати навколишнє середовище для нинішнього і прийдешніх поколінь.