2.4. Соціально-поселенська структура суспільства

Вирішальний, часом визначальний вплив на соціальні процеси справляє поселенська структура сучасного суспільства. Вона включає різноманітні види поселенських — міських та сільських утворень.

Урбанізація як тенденція розвитку поселенської структури

Основною тенденцією розвитку поселенської структури є зростання ролі та питомої ваги міст (урбанізація). Якщо на початку століття міста складали 10% всіх поселенських утворень, то до його кінця вже більше 50%. Для багатьох країн міський спосіб життя є переважаючим. Уже зараз в Японії у містах мешкає 4/5 населення, у Німеччині — більше 90%, в Ізраїлі — 89%, Великобританії — 76%, у США— 75%. Заданими перепису 1989 р., у містах Радянського Союзу мешкало 66% населення.

Існує багато видів міських утворень. За кількістю жителів прийнято розрізняти чотири види міст: 1) малі (50 — 100 тис.); 2) середні (100 — 500 тис.); 3) великі (понад 500 тис.); 4) дуже великі (понад 1 млн.).

За функціями розрізняються передмістя жилі та промислові, міста-супутники (що мають самостійну виробничу базу, де працює основна маса жителів), міста поліфункціональні та монофункціо-нальні ( у яких переважає одна функція, пов´язана з певним матеріальним чи духовним виробництвом). Це такі міста, як Пушино, Зеленоград у Підмосков´ї, Дубна, Академмістечко під Новосибірськом, Набережні Челни, Нєфтєюганськ та ін. За рівцем містоутво-рюючих процесів виділяють міста старі та нові.

Звертає на себе увагу нерівномірність розвитку міст різного виду. Особливо швидкими темпами зростають великі та дуже великі міста. Очікується, що до 2000 року у надвеликих містах житиме 1/5 усіх мешканців Землі. Можна сказати, що для сучасного етапу урбанізації характерна концентрація населення у надвеликих містах і різке зниження темпів розвитку малих та середніх міст. Найбільш населеними містами світу є Токіо (18,8 млн.), Москва (8,8 млн.), Мехіко (8,6 мли.), Нью-Йорк (7,6 млн.), Шанхай (6,4 млн.).

Якщо у 1959 р. в країні були лише три міста з населенням понад 1 млн. (Москва, Київ, Ленінград), то у 1987 р. таких міст вже нараховувалося 23.

Запільною тенденцією розвитку поселенської структури є її ускладнення. Модель "місто — село" вже не вичерпує всієї різноманітності зв´язків. Активний процес урбанізації призводить до виникнення зв´язків місто — місто, місто — передмістя, місто і тимчасові поселення у сільській місцевості в літній період для відпочинку та поновлення сил, в останні роки — для забезпечення сім´ї продуктами харчування.

У великих та дуже великих містах пронеси соціального переміщення, соціальної мобільності проходять інтенсивніше. Більше людей одержує можливості для розвитку своїх здібностей, просування, вибору професії. Міста є центрами соціокультурних процесів. Велике місто створює умови для залучення більшого числа людей до техніки, науки, мистецтва. Разом з тим розвиток великого міста має і вади, бо поглиблює розрив з природою, загострює екологічні проблеми.

Які ж у зв´язку з цим перспективи розвитку поселенських утворень ?

На це є різні точки зору. Дехто говорить про поглинання міськими формами усіх інших форм, при витіснення сільських утворень, дехто вірить у їхнє довготривале співіснування, треті обстоюють їхнє злиття, четверті вважають, що на базі існуючих міських та сільських поселенських утворень виникнуть нові.

Поселенські утворення, зокрема, місто, вивчаються різними науками: історичними, економічними, географією, містобудуванням, архітектурою, демографією та ін. Соціологія, на відміну від цих наук, вивчає місто як єдиний цілісний соціальний організм. Перші праці з соціології міста з´явилися на початку XX століття. Це праці М. Вебера, Г. Зіммеля, К. Бюхерата ін. М. Вебер звернув увагу на зв´язок міських поселенських утворень з індустріалізацією. Соціологи показали відмінність сучасного їм індустріального суспільства від традиційного. Якщо основного формою поселенських утворень традиційного суспільства були невеликі сільські спільноти у кілька сот чоловік, більшість з яких були у родинному зв´язку, то в індустріальному суспільстві найбільш характерною формою стають міські утворення, що охоплюють великі маси людей. Безпосередні контакти, коли всі знали один одного, змінилися складними опосередкованими зв´язками. М. Вебер визначав місто як таке велике поселення, де взаємне особисте знайомство один з одним, що полегшує сусідські зв´язки, відсутнє.

На зміну незначній соціальній мобільності прийшли інтенсивні соціальні переміщення. На зміну суворому соціальному контролю спільноти за поведінкою її членів, який здійснювався за допомогою звичаїв і традицій, в індустріальному суспільстві прийшли численні строго формалізовані правові норми.

Сучасне суспільство суттєво відрізняється від традиційного соціально-психологічними процесами, психологічною атмосферою. Для нього характерні соціальна напруга, суперечливість, анонімність в особистому житті.

Соціолог вивчає протиріччя у функціонуванні, розвитку міста. Найбільше його цікавить проблема збалансованого розвитку міста, зокрема, господарської сфери та інфраструктури, матеріальних умов та духовних процесів і т. д. Подружжя Лунд у 30-ті роки показало це на прикладі середнього міста. Г. Зіммель, К. Бюхер — на прикладі великих міст.

Місто — складне соціальне явище. З одного боку, це середовище, де проходить життя людини. З іншого — складний соціальний інститут, який організує та регулює життєдіяльність людей.

Місто як об´єкт соціального аналізу

Соціологія розглядає місто як єдиний організм, як цілісну, відносно самостійну соціально-економічну та культурну систему. Виділяються та вивчаються такі елементи міста:

І) господарська сфера;

2) соціально-побутова інфраструктура (житлово-комунальне господарство, торгівля та громадське харчування, побутове обслуговування, охорона здоров´я, дошкільне виховання, транспорт, освіта, матеріальна база культури);

3) природне середовище;

4) керування містом.

Місто виконує різноманітні функції. Економічні — забезпечує ефективне використання індустріального та науково-технічного потенціалу, трудових та природних ресурсів. Екологічна — забезпечує доцільне використання природних ресурсів та охорону природного середовища. Демографічна — забезпечує формування його населення, трудових ресурсів, регулювання міграційних процесів, охорону здоров´я. Соціально-побутова функція пов´язана з організацією побуту, задоволенням побутових потреб населення. Суспільно-політична — пов´язана з організацією політичного життя. Культурно-виховна — з організацією системи освіти, виховання та культурно-просвітницької діяльності.

Реалізація функцій має своєрідні, специфічні риси у містах різного виду. Так, у нових містах особливо активно реалізуються суспільно-політична та соціально-побутова функції. Саме нові міста дали життя такому яскравому соціальному явищу, як Союз міст Сибіру, який багато зробив для оптимального соціального розвитку в регіоні. Цікаво, що в нових містах, як свідчать дослідники [З], середня народжуваність вища у перші 10 — 15 років, що не може не впливати на реалізацію соціально-побутової функції.

У монофункціональних містах усі функції підкорені виконанню головної, пов´язаної з організацією певного виробництва.

У найбільших містах особливого значення набуває проблема збалансованого розвитку міста, забезпечення відповідності розвитку матеріального виробництва та соціальної інфраструктури.

Предметом уваги соціологів є також просторова організація міста.

Найбільші міста відрізняються складною просторовою структурою, яка проходить ряд ступенів розвитку. Спочатку найзручнішим та престижним є центр. У подальшому з´являються мікрорайони, виникає проблема оновлення центру. Існують кілька теорій розвитку міста як феномена. Американський урбаніст Ернест Бургесс говорив у 20-ті роки про 5 концентричних зон: перша, центральна зона — центр ділового, комерційного, соціального життя;

друга зона — жилі райони, у яких переважає невпорядковане житло, трущоби й етнічні квартали; третя зона — жилі райони для найманих працівників, робітників; четверта зона — для представників середнього класу, тут переважають впорядковані жилі будинки, в тому числі на одну сім´ю; п´ята зона — за межею міста, для представників вищої верстви середнього класу та вищого класу.

Американський урбаніст Хойот (1939) розвиває концепцію секторів, у яких комфортні райони зміщуються від центру до периферії.

Поширеною нині є концепція багатоядерної структури з кількома центрами І. Гарріса та Е. Ульмана. Всі ці моделі не виключають одна одну. В реальних містах можна виявити ознаки всіх типів внутрішньої структури.

Розселення мешканців у певних частинах міста та приміської зони пов´язане перш за все з соціальним та економічним становищем жителів міста і, в свою чергу, закріплює це нерівне положення. Можна виділити три основних фактори, то визначають соціально-просторову диференціацію населення.

Перший — це соціально-економічний статус. Безпосередніми показниками соціально-економічного статусу є доход, рівень освіченості, характер зайнятості, опосередкованими — якість житла, розмір платні за нього.

Другий — це сімейний статус (включає кількість членів сім´ї, вік кожного з них, кількість дітей — прямі показники; тип житла, його вік — непрямі). До передмістя тяжіють багатодітні та сім´ї, що складаються з представників кількох поколінь.

Третій— расово-етнічний статус (раса, національність, мова). У різних країнах соціально-просторова структура міста має свої особливості. Так, у містах Радянського Союзу не було, як правило, етнічних поселень, не було різкого контрасту за соціальним складом комфортних та некомфортних районів. Хоча й тут соціально-економічне становище позначалося на просторовому розселенні і особливо на типі житла. Особливе значення мав такий фактор, як професійний зв´язок з певними підприємствами, установами, їхня значущість, матеріальні можливості. Робітничі передмістя також виявилися зв´язаними з певними підприємствами, районами їхнього розташування.

У 80-ті роки у зв´язку з необхідністю реконструкції центру у ряді найбільших міст Радянського Союзу було проведене спеціальне вивчення проблем центру. Аналізувалася думка населення щодо концентрації в центрі торговельних, побутових, культурно-просвітницьких закладів, кінотеатрів. Було зроблено висновок про необхідність збереження у процесі реконструкції подвір´я як замкненого простору, характерного для старого міста, що дуже цінили його мешканці. Виявилося, що будівництво в центрі величезних кінотеатрів себе не виправдовує, оскільки жителі вважають за краще відвідувати кінотеатри у своєму мікрорайоні. Разом з тим їх приваблюють у центрі підприємства торгівлі, тому й необхідне розширення їхніх приміщень.

Міста відрізняються за своїм архітектурним обличчям, географічними умовами. Неповторності, самобутності надають місту його історія, культура, духовна атмосфера. Своєрідні міста, своєрідні й городяни. В художній літературі неодноразово змальовувалися ця самобутність, неповторність. Досить згадати "Київські типи" О. 1. Купріна, "Москва і москвичі" О. Гіляровського.

Місця різняться за своїм соціальним складом. Обличчя Харкова, приміром, завжди визначалося кваліфікованим робітничим класом, студентством. Київ, наприклад, — це не лише Дніпро та дніпрові схили, а й величезний столичний чиновницький апарат.

Соціологічні дослідження соціальних переміщень, способу життя

Постійним предметом досліджень соціологів соціальний склад та соціальні переміщення у місті. В Києві у 70-ті і 80-ті роки проводилося масштабне дослідження соціальних переміщень [4, 7]. Було виявлено, що ті, хто тут народився, складають лише 37% жителів, 27% переїхали до Києва з інших міст, 36% — вихідці з села. Тобто 2/3 мешканців є маргіналами. Всі ці групи відрізняються одна від одної за ціннісними орієнтаціями, соціальною активністю, освіченістю, культурою та іншими характеристиками.

Дослідники вивчали не лише реальну, але й потенційну міграцію й змалювали соціальний портрет мігранта. Серед мігрантів 3/5 склали особи до 29 років.

Поряд з міграцією у 80-ті й 90-ті роки виникли і процеси реміграції. Дослідження у Саратові показали, що кожний третій сільський мігрант має намір повернутися. Як правило, ремігран-ти — люди старшого віку.

В останні роки активно досліджується соціальна напруга між певними соціальними групами. Наприклад, дослідженнями в РостовінаДону було виявлено таку напругу між працівниками різних сфер зайнятості, зокрема, між управлінцями, трудящими, працівниками торгівлі та сфери обслуговування.

Активно вивчається соціологами міський спосіб життя, його протиріччя, екологічні проблеми [8, 9].

Спосіб життя звичайно визначається як сукупність стійких, типових, реальних форм житттєдіяльності, взятих у єдності з її умовами. На відміну від сільського, для міського способу життя характерне багатство форм трудової діяльності. Великий вибір соціальцих позицій, постійне інтенсивне соціальне переміщення, а значить більші можливості для розвитку здібностей людини, самоосвіти, споживання культурних цінностей. Цьому сприяє розвиток сфери обслуговування, але, з іншого боку, посилюється залежність городянина від підприємств торгівлі та побутового обслуговування, зростає соціальна суперечливість життя. Якщо в сільській місцевості переважає спілкування за територіальним принципом, то у міському середовищі — за виробничим.

У міському способі життя проявляються і негативні наслідки урбаністичного процесу. Демографічні негативні наслідки виражаються у несталості сім´ї, у зниженні природного приросту населення, погіршенні здоров´я. Економічні виражаються у збільшенні затрат на соціальну інфраструктуру, охорону навколишнього середовища, у транспортних витратах. До соціальних наслідків відносяться великі витрати на пересування до місця роботи, до місць відпочинку, послаблення соціального контролю, зростання девіантної поведінки, соціальної напруги. Соціально-психологічні втрати — це послаблення родинних зв´язків, анонімність спілкування та пов´язана з ним самотність, ріст емоційних психологічних навантажень. Екологічні — руйнування довкілля, забруднення води, повітря і т. ін.

Соціологічний аналіз соціально-демографічної структури населення

Найважливішим завданням соціології є вивчення соціально-демографічної структури міського населення. Останнє включає статевовікову, сімейну та генетичну структури. Об´єктом аналізу при цьому виступає кількість та якість населення, яке виражається через чисельність і темпи росту, чисельність і склад сімей, структуру населення за статтю, віком, здоров´ям.

Для нашої країни нині є характерним тип відтворення населення на основі низької народжуваності й утвердження малодітної сім´ї. Дорожнеча, інфляція, злидарський стан багатьох сімей призвели до спаду народжуваності та зростання смертності. У великому місті народжуваність нижча, ніж у середньому місті, а тим більш на селі. Останні кілька років у країні спостерігається перевищення смертності над народжуваністю.

Негативно впливає на демографічні процеси несталість сім´ї, котра пропорційна величині міських утворень. Найбільша частка розлучень припадає на вік 25 — 29 років: у жінок — 43,9%, у чоловіків ~ 25,1%; і 30 - 34 роки - 18,2%.

Одним з негативних наслідків низької народжуваності є старіння населення. У 80-ті роки число пенсіонерів зросло на 21%, в той час, як усе населення — лише на 9%. Старіння населення супроводжується старінням працюючого населення, скороченням частки 20 — 39-річних і зростанням частки 40 —- 59-річних, що не сприяє прогресові суспільства. Люди похилого віку, добре виконуючи звичну роботу, швидко стомлюються, коли перед ними ставлять нові завдання. Демографічне старше покоління має і нижчий потенціал здоров´я, потребує більшої допомоги і т. п.

Тип вікової структури населення визначається за співвідношенням трьох груп: 1) дітей до 14 років; 2) молодих та осіб віком від 14 до 49 років; 3) 50 років і старші. Під прогресивною структурою розуміють таку, де частка дітей переважає частку третьої групи.

Оптимальна структура за статтю передбачає розподіл чоловіків і жінок порівну. Друга світова війна призвела до суттєвої диспропорції. За переписом 1959 року, чоловіків в СРСР було на 20 млн. менше, ніж жінок. Нині розрий у чисельності майже подоланий. Чоловіки складають 47,1% населення, жінки — 52,9%. Жінок стає більше, починаючи з 30-рІчного віку. Суттєвий розрив зберігся лише в групі пенсійного віку.

Демографічна структура впливає на всі соціальні процеси, в тому числі на соціально-класову, професійно-кваліфікаційну, статусну, поселенську структури. Вона відбивається на таких якісних показниках населення міста, як трудова активність, система потреб, рівень культури, соціальна зрілість особи.

Дослідники соціальної структури, маючи на увазі взаємодію всіх її елементів, ведуть мову про відтворення населення не лише за статтю і віком, але й про відтворення соціальних якостей населення та про типи такого відтворення, розвитку.