РОЗДІЛ 5. ЕЛЕМЕНТИ ПОДАТКУ ЯК ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ

Вияснення суті податків нерозривно пов´язане з характеристикою понять, які є елементами податкової системи і відносяться до податкової термінології: суб´єкти та об´єкти оподаткування, ставки, одиниці обкладання, строки сплати та пільги з окремого податку.

У податковій системі визначаються три основні фінансові терміни:

Плата (або платіж). Цей термін відповідає на запитання «за що?» і передбачає відносну еквівалентність відносин між платниками податку та державними органами. Наприклад, плата за воду, яка використовується на виробничі потреби; плата за спеціальне використання природних ресурсів. Плата може відноситись як на собівартість, так і сплачуватись з прибутку підприємства, відповідно до чинного законодавства.

Відрахування. Термін відповідає на питання «на що?» та «від чого?» і передбачає цільове призначення. Як правило, відрахування здійснюється в спеціально визначені фонди і може витрачатися лише згідно з напрямами цих фондів. Наприклад, відрахування на обов´язкове пенсійне страхування, відносяться до собівартості.

Податки. Відповідають на запитання «для чого?». Вони встановлюються для утримання державних структур і для забезпечення виконання ними відповідних функцій — управління, оборонної, соціальної, економічної тощо. Вони не мають ні елементів конкретного цільового обміну, ні конкретного призначення. Ці кошти акумулюються в державному бюджеті, а з наступним розподілом їх Верховною Радою України при його затвердженні. Потім він виконується органами влади. Тому податок — це не лише юридична, а й економічна категорія. При справлянні податків відбувається перерозподіл частини засобів власності всього суспільства. Тобто, податки виступають як форма перерозподілу національного доходу. Інші обов´язкові платежі та відрахування, внески до державного бюджету є в визначеному змісті податками лише за формою, а не за їх сутністю. Податок встановлюється лише державою і є її атрибутом, оскільки мають примусовий характер і базуються на юридичних та законодавчих актах держави.

У цілому податковий закон визначає всі головні елементи, які утворюють систему елементів податкових правовідносин:

Суб´єкт оподаткування — це особа, на яку покладено податкове зобов´язання перед державою і яка несе на собі тягар зі сплати податку. До суб´єктів оподаткування відносять платників і носіїв. Платник — особа, яка перераховує суму податкових зобов´язань до бюджету держави. Носій — це особа, на яку покладається тягар зі сплати податку в результаті процесу перекладання податків. Залежно від участі в загальній системі утворення та сплати податку всі носії податку поділяються на три типи:

• особи, які безпосередньо утворюють базу оподаткування. Головним чином це виробники та споживачі;
• посередники, тобто ті особи, які здійснюють посередницькі дії між виробниками та споживачами;
• кінцеві споживачі, або особи, які сплачують податок вже після кінцевого споживання.

Об´єкт податку — це процес, наявність якого зобов´язує сплачувати обов´язкові платежі до централізованого фонду грошових коштів держави. В основу розрахунку належної до сплати суми податку покладено величину об´єкту оподаткування або його розмір.

Масштаб обкладання податком — це своєрідне вимірювання податкової бази, яке закладається в основу розрахунку належної до сплати суми податку. Так, для підприємства це може бути обіг виробленої та реалізованої продукції (ПДВ); розмір отриманого прибутку (податок на прибуток); розмір капіталу; кількість працюючих (комунальний податок) тощо.

Джерелом сплати податків є фонд чи дохід, з якого сплачується податок і проводяться розрахунки з бюджетом.

Ставка податку — офіційно встановлений розмір податку, що забезпечує обчислення належної до сплати суми податку. Існує три методи побудови податкових ставок:

а) — інтуїтивний — органи державної влади, які запроваджують податок, встановлюють ставку на власний розсуд (інтуїтивно);

б) — емпірично-аналітичний — законодавець запроваджує ставки на основі аналізу за попередній період і певних емпіричних висновків;

в) економіко-математичного моделювання — забезпечує встановлення ставок на основі побудови моделей і врахування впливу основних факторів (інтереси держави, платників, суспільства).

Всі ставки податків поділяються в залежно від:

1.

виду діяльності:

а) базова ставка;

б) підвищена ставка;

в) знижена ставка.

2.

способу їх побудови:

а) тверді;

б) відносні;

в) прогресивні.

3.

техніки розрахунку:

а) середньорозрахункові;

б) середньозважені;

в) усереднені.

База оподаткування — розмір предмета оподаткування, на який встановлюється ставка.

Термін сплати податку — це конкретна календарна дата або період часу, протягом якого платник податку повинен розрахуватися з державою. Терміни сплати податків в Україні можуть бути: місячні, квартальні та річні. Вони мають велике значення для повноти та своєчасності наповнення доходної частини бюджетів усіх рівнів, а також його витрат на соціальні потреби.

Податковий період — це час, протягом якого визначаються податкові зобов´язання платників податків перед бюджетами всіх рівнів, тобто рік або інший період, який відноситься до податків і по закінченню якого визначається база щодо оподаткування, розраховується розмір податку, який підлягає сплаті.

Податкова пільга — це надання часткового або повного звільнення від сплати податку відповідно чинному законодавству. Вона є одним з головних елементів податкової політики та сферою діяльності податкового менеджменту.

Неоподатковуваний мінімум доходів громадян — це найменша частина бази оподаткування, яка повністю звільнена від сплати податку.