7.3. Витоки та основні засади Просвітництва

Переломним моментом вісторії людства вважається XVIII ст., коли розгорнувся інтелектуальнийсоціально-політичний рух, який назвали Просвітництвом. Термін «просвітництво»використовують Вольтер, Гердер, остаточно ж він закріплюється після статті І.Канта «Що таке Просвітництво?» (1874). Просвітництво — явише досить складне ібагатогранне. У широкому значенні під цим терміном розуміють просвіту широкихверств населення, прилучення їх до культури, наук, мистецтва. У вужчому,історико-культурному значенні цей термін використовується для означенняідейного руху, що розгорнувся у країнах Європи під гаслом подолання закоснілихформ соціально-політичного, соціально-економічного і соціокультурного життя вім´я ідеї всебічного соціального прогресу. У XVII ст. на всій культурі Європипозначився просвітницький вплив, який виявився у прищепленні європейськійкультурі ідеології постійного соціального прогресу.

У XVIII ст. воно поступово охопило всі країниконтиненту, але проявилося в них із різною масштабністю й радикальністю, щозалежало, насамперед, від соціально-політичного становища тієї або іншоїкраїни. Хронологічно — це приблизно друга половина XVII—XVIII ст. Періодхарактеризується подальшим зростанням і зміцненням національних держав Європи,докорінними економічними зрушеннями, бурхливим розвитком промисловості танапруженими соціальними конфліктами1.

Батьківщиною Просвітництва вважається Англія,де в другій половині XVII ст. під впливом буржуазної революції зародилосьбагато ідей, характерних для всієї епохи Просвітництва. Свого розквітуПросвітництво досягає в середині XVIII ст., а завершенням Просвітництва сталаФранцузька буржуазна революція, на знаменах якої були написані його гасла:свобода, рівність і братерство. Французька революція провела межу між минулим імайбутнім, прискоривши хід історії. Ідеї, народжені європейською культуроюепохи Просвітництва, поширилися у світі, стали частиною його надбання. Середних — ідея нації як людської спільноти, що складається історично на основієдиної території, економічних зв´язків, мови, особливостей культури йхарактеру.

У Німеччині культура Просвітництварозгорталася на тлі феодальної роздробленості, збереження старих формжиттєдіяльності й організації суспільства. Просвітительство за таких умовзвернулося до проблем духу, критики, формування теорій і форм відносин людини зприродою, суспільством і пізнанням. Хоча епоха Просвітництва тут була у своємупрояві пасивнішою, Німеччина стала батьківщиною багатьох геніальних ідей,насамперед знаменитої класичної німецької філософії, біля джерел якої стоявІмануїл Кант.

Розвиток культури в окремих країнахамериканського континенту у XVIII ст. відбувається в умовах винятковихконтрастів. Далеко вже була «епоха відкриттів», підходив до кінця «колоніальнийперіод». У два останні десятиліття XVIII ст. Північна, Центральна і ПівденнаАмерика пережили серйозні політичні події. Першими в низці численнихнаціонально-визвольних рухів були революційні повстання в тринадцятианглійських колоніях (1776—1789) і у французькій колонії Гаїті (1790—1803).

Подальший процес визвольного руху, що вінчавці й інші подібні виступи, охопив Сполучені Штати, іспанські колонії, Бразилію.Під впливом ідей Великої французької революції американська революція повиннабула виконати два основні завдання: боротьба за незалежність і утвердженнякапіталізму в західній півкулі. Поширенню просвітительських ідей усілякосприяла діяльність таких американських політичних діячів, як Б. Франклін(1706—1790), Т. Пейн (1737—1809), Т. Джефферсон (1743—1826).

Англія, Франція, Німеччина — провідні країни,діючі у європейському культурному просторі, їм належать головні досягненняепохи Просвітництва, але їх внесок у культуру різний за значенням і глибиною.Вони пережили великі соціальні потрясіння і вийшли з цих потрясінь також ізрізними результатами. Але для всіх держав, мабуть, головним пафосом часу булопрагнення до знищення феодалізму.

Характерною рисою Просвітництва було прагненняйого представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму,справедливості, рівності. Просвітництво в різних країнах мало специфічнівідмінності, зумовлені особливостями їх історичного розвитку. Саме специфічніумови історичного розвитку західноєвропейських країн в добу Просвітництва,художні традиції, що склалися в цих країнах у попередні століття, були причиноютого, що культура і мистецтво кожної з них мали свої особливості тавідмінності. Разом з тим у культурі західноєвропейських країн можна виділити йспільні риси, які дають підставу говорити про добу Просвітництва як про певнийцілісний етап в історії європейської духовної культури.

Як ідеологічна течія Просвітництва було явищемусеосяжним, таким, що знайшло вираження в різних сферах духовного життя —політиці і соціології, філософії й естетиці, літературі і мистецтві, педагогіцітощо. У кожній з цих сфер проявилася характерна для багатьох просвітителівбагатогранність і енциклопедичність, яка продовжує традиції ренесансноїкультури. Поширені були такі випадки, коли провідні діячі епохи з успіхомвиступали як філософи, громадські діячі, учені в різних галузях знань,теоретики мистецтва й письменники. Прикладом може слугувати діяльністьВольтера, Монтеск´є, Гельвеція, Дідро, Руссо — у Франції; Локка, Шефтс-бері,Свіфта, Фільдінга— в Англії; Вінкельмана, Лессінга, Гердера, Міллера, Гете — уНімеччині.

Французьке Просвітництво, що визначилось,насамперед, своєю ідейно-організаційною завершеністю, послідовністю, висунулоідеї буржуазної демократії. Спираючись на теоретичні положення Джона Локка(1632—1704) — видатного англійського філософа-матеріаліста, просвітителя,засновника ідейно-політичної доктрини лібералізму, який розробив емпіричнутеорію пізнання, просвітники висунули ідею свободи, свободи слова, совісті,друку, рівності, вільної праці на благо суспільства, розумного егоїзму тавсебічного розвитку особистості, що знайшли втілення у «Декларації прав людиниі громадянина» (1789). Джон Локк був першим філософом, який написав Конституціюдля Північної Кароліни, схвалену 1669 р. народними зборами. Просвітники велиборотьбу з релігійним фанатизмом, офіційною догматикою католицької церкви,абсолютизмом, становими умовностями та іншими феодальними пережитками, активнопропагували вивчення природи, розвиток науки і техніки, поширення освіти танаукових знань. Просвітники ідеологічно підготували революційні події 1789 p.,здійснивши «філософську революцію» у свідомості людей не лише Франції, а йусієї Західної Європи та Америки.

Просвітництво охопило майже всю Європу, хочабільшість просвітителів залишалися при цьому яскравими особистостями звласними, часто відмінними від інших діячів культури ідеями. ПросвітникиФранції зробили внесок у розроблення теоретичних засад суспільного прогресу,який став гегемоном духовного життя Європи. «Володарем дум» усіх освіченихлюдей XVIII ст., найвидатнішим діячем французького просвітництва був ФрансуаМарі Аруе, відомий під псевдонімом Вольтер (1694—1778). Усе XVIII ст. називали«століттям Вольтера». Сучасники називали Вольтера «некоронованим королемЄвропи», «королем філософів».

Йому не було рівних у викритті недоліків, вадфеодального суспільства, абсолютистського режиму, в зруйнуванні та подоланнівсякого роду забобонів. Вольтер залишив після себе колосальну як за обсягом(понад 70 томів творів), так і за широтою жанрової палітри творчу спадщину. Вінписав у всіх жанрах — трагедії, вірші, історичні твори, філософські романи,сатиричні поеми, політичні трактати і статті.

Вольтер в основу теорії суспільного прогресупоклав ідею просвітління людського розуму, яке перебуває в постійномупротистоянні з невіглаством та забобонами. У своїх творах Вольтер критикувавклерикалізм, лицемірство офіційної церкви та її слуг, висміював позірнесвятенництво та релігійний фанатизм.

Як історик, автор ряду історичних праць,Вольтер вимагав опори на точні джерела, намагався вивчати культуру, взагаліісторію народу, а не тільки життя королів і полководців. Він вірив у історичнийпрогрес, але не зв´язував його з політичним розвитком мас. Звідси у ньоговиникла ідея так званого просвітницького абсолютизму, тобто свої надіїпросвітитель покладав на «освіченого монарха».

Поруч із Вольтером «патріархом» ранньогофранцузького Просвітництва справедливо називають письменника, публіциста іфілософа Шарля Луї Монтеск´є (1689—1755). Ставлячи за взірець Англію, щопережила буржуазну революцію, він у своїй праці «Роздуми про причини величіримлян та їхнього занепаду» (1734) пропонував обмежити монархію конституційнимиустановами й законодавчими діями двопалатного парламенту, підносячи ідеалиримського республіканізму та стоїцизму, розвивав учення про залежністьюридичних норм держави від типів державного устрою — республіканського,монархічного чи деспотичного. У своїх творах він піддав критиці феодально-абсолютистськийлад Франції, сформулював ідеї політичної та громадянської свободи, поділудержавної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Далекий, як і іншіпредставники раннього просвітництва, від думки про революційну перебудовусуспільства, філософ пов´язував особисту свободу людини з вибором оптимальноготипу правління, який, на його думку, зумовлюється географічними й кліматичнимиумовами країн, звичаями, традиціями, релігійними поглядами народів.

Не меншу відомість отримав інший співвітчизникВольтера Жан-Жак Руссо (1712—1778), ідеолог революційної дрібної буржуазії. Вінстав автором особливої світоглядної системи поглядів, яку було на його честьназвано руссоїзмом. На думку Руссо, цивілізація не лише не дала людям щастя, а,навпаки, примножила їх вади. Філософ наголошував на необхідності повернення доприродного життя. Також він писав про витоки нерівності серед людей, головноюпричиною чого є приватна власність та засади виховання. Він виступав поборникомправа людини на свободу, рівність, щастя.. Руссо є одним із основоположниківідеї народного суверенітету, яка передбачає безпосередню участь кожногогромадянина у владних відносинах на відміну від принципу представництва, колигромадянин передає свою волю іншій особі.

Вчення Руссо зводилося до вимоги вивестисуспільство зі стану загальної зіпсованості моралі. Вихід він бачив управильному вихованні, матеріальній та політичній рівності, в прямій залежностіморалі та політики, моралі та суспільного ладу. Він протиставляв зіпсованості,моральній деградації «культурних» націй чистоту і простоту вдачі народів, якізнаходились на архаїчному ступені розвитку.

Мистецтво революційної пори, яскрава сторінкасвітової художньої культури, логічно вписалося в художній контекстПросвітництва, з яким генетично пов´язане основними своїми ідеями. В йогоестетичних вимогах і критеріях повно і різнобічно відображені антифеодальнийпафос Просвітництва, його філософські, соціальні й моральні засади, своєріднерозуміння «природної людини», природи розуму. На вірі в загальнолюдськуєдність, спільність кардинальних завдань, можливість бути «громадянином світу»ґрунтувалося мистецтво.

Разом з тим просвітницький рух неоднорідний.Усередині його кипіли пристрасті, точилася боротьба між різними течіями. І всеж була основа для консолідації — активна суспільна позиція всіх без виняткумитців Просвітництва. Зростає значення публіцистики, підкріплене збільшеннямгазетно-журнальної продукції. Утвердженням за національними мовами функціїосновних носіїв інформації (латина остаточно витісняється з науки), виникаєпопулярна пропагандистська література. Еволюціонує художня література,наповнюючись авторськими відступами, соціально-політичними узагальненнями, документальноточними характерами. Розвивається памфлетна література.

Із занепадом абсолютної монархії в мистецтвіпочинається пошук тієї естетичної сутності, яка б адекватно відображалапроцеси, що відбувалися в суспільстві. Лідером у цьому стає Франція, якавпродовж десятиліть зберігає високе звання культурного центру Західної Європи йзаконодавця художніх нововведень. Тому аналіз мистецтва епохи Просвітництва єперш за все розглядом французької художньої спадщини — яскравої, складної йсамобутньої. У ній дістали розвиток усі ті процеси, що характеризували вступєвропейських країн у нову епоху. У другій половині XVII — першій половині XVIIIст. європейська культура розвивалась під безпосереднім впливом двох революцій —Англійської та Французької. Революційні події наклали відбиток на творчістьфілософів, публіцистів, літераторів того часу. У роки Реставрації відроджуєтьсясвітський напрямок у літературі, музиці та образотворчому мистецтві, який впопередній період пригнічувався пануванням пуританської нетерпимості й сувороїрелігійної моралі.

Одним із наймогутніших засобів для цілейПросвітництва стала література, яка зайняла провідне місце в системі видівмистецтва. Для літератури того часу характерне поглиблене осмислення дійсності,вироблення та розповсюдження нових жанрових форм, головною з яких став роман.

Жоден із представлених напрямів (класицизм,реалізм, сентименталізм) не міг стати єдиним виразником свого часу,відображаючи його по-своєму. Та всіх їх поєднувало прагнення наблизитилітературу до життя, зробити її дійовим чинником формування суспільної моралі.Тому вона мала публіцистичний характер, несла високі громадянські ідеали, пафосутвердження позитивного героя.

Якщо у Франції Просвітництво послуговувалосьзасобами класицизму (О. Поп, Вольтер), то в деяких країнах виникає іншийстильовий напрям, що дістав назву просвітницького реалізму (Д. Дефо, Д. Дідро,А.-Ф. Прево, Г.-Е. Лессінг), якому притаманні інша проблематика, своєріднастилістика і поетика та течія сентименталізму (С. Річардсон, Л. Стерн, Ж.-ЖакРуссо). Суть реалізму полягає в зображенні характерів у їх взаємовідносинах зсуспільством, а також в аналізі структури самого суспільства, його рушійнихсил. У найдовершенішому вигляді просвітницький реалізм ми зустрічаємо ванглійській культурі XVIII ст. Англія вже з середини XVII ст. стала на шляхкапіталістичного розвитку. Тут сталися серйозні зрушення в суспільстві.Провідну роль починає відігравати — буржуазія. її представники хотіли бачити утворах літератури та мистецтва зображення реалій повсякденного життя.

На службу Просвітництву була поставлена великасила впливу, притаманна театрові. Філдінг, Гольдоні, Бомарше, Шіллер писали длядемократичного глядача, зі сцени виносили вирок феодальному світові. Та,вихваляючи енергію, цілеспрямованість, міць людини нової епохи, вони неідеалізували буржуа, використовуючи навіть злу пародію. Відкриттям XVIII ст.стала міщанська драма, великого розквіту досягла комедія. Важливим було XVIIIст. і для розвитку реалізму. Вимоги життєвої правди, глибокого пізнаннялюдської природи знаходили вирішення в різних жанрах, у різних авторів.

Панівні тенденції у культурному розвиткуЄвропи того часу звертають нашу увагу на Францію, батьківщину Вольтера, Дідро,Руссо, котрі уособили дух Просвітництва. Декілька поколінь мислителів іписьменників формувалися під впливом ідей Вольтера. Життя письменника,філософа-Вольтера, стиль його мислення, світосприймання, система поглядів,особливості таланту зробили його символом передової думки свого часу. Вінвважався першим поетом Франції XVIII ст.

Загальну увагу до себе Вольтер привернувпропагандою прогресивної соціальної системи й передової філософії в книгах«Філософські листи» та ´Основи філософії Ньютона´. Авторитет провідного майстраслова закріплюється за ним великим успіхом історичних праць, пронизаної ідеямипросвітницького абсолютизму історичної поеми «Генріада», знаменитої поеми«Орлеанська діва», що розвінчувала церковне трактування історичного прототипу.Минуле під пером письменника й філософа набуло чітко окреслених рис сучасності.

Офіційного визнання в літературі Вольтердосягає як драматург («Едіп», «Брут»,»3аїра», «Смерть Цезаря», «Фанатизм, абоПророк Магомета»), творець просвітительського класицизму, відмінного відкласицизму XVII ст.

Авторитет Вольтера як письменника, психолога,філософа культури й історії був величезним, вплив всеосяжним і довгочасним.Його ідеї визначили ідеологічну палітру Великої французької революції, якавшанувала його пам´ять величним постаментом, складеним із каміння зруйнованоїБастилії над могилою письменника в Пантеоні.

Віддали свої яскраві таланти відкриттю новихшляхів розвитку людства, культури, літератури — французькіфілософи-матеріалісти, письменники — Дені Дідро (1713—1784) й Жан-Жак Руссо(1712—1778). Продовжуючи діяльність Вольтера, Дідро у творах «Лист про сліпихна науку зрячим», «Розмова Д´Аламбера з Дідро» відкинув компромісну деїстичнуверсію про існування Бога як конструктора розумного устрою природи і став напозиції матеріалізму й атеїзму. Виголошені ним ідеї про незалежність матеріївід духу, єдності органічної й неорганічної природи, про еволюцію природнихформ дістали широкий суспільний резонанс.

Естетичні погляди Дідро мали надзвичайнезначення для розвитку європейського мистецтва, зокрема літератури. Дідростверджує об´єктивну основу краси, розглядає мистецтво як діяльність, що непоступається науці в пізнанні, розвиває філософські основи реалізму, приділяєувагу питанням типізації у створенні художнього образу. Вагомий внесок Дідрозробив у європейський роман. Його «Черниця» виступила проти всілякогоприниження людської гідності, стала утвердженням суспільної природи людини.

Руссо був представником радикального крилафранцузького Просвітництва. Над усе автором ставиться моральна позиція героя,що гартується в зіткненні з дійсністю, з носіями протилежних поглядів, уконфлікті нового й старого. Це новаторське зображення людського характеру якарени боротьби суперечностей, добра і зла, стали епохальним досягненнямєвропейського сентименталізму. Людина у Руссо — істота складна, суперечлива,здатна вступати у внутрішню боротьбу сама з собою.

Його творчий вплив виявився вирішальним длямайбутнього письменства, особливо для романтиків кінця XVIII ст.

Діяльність Руссо, як і інших представниківпросвітительського руху, сприяла тому, аби Просвітництво увійшло до скарбницісвітової культури своєрідною й необхідною частиною.

Література Просвітництва створила такі жанрияк роман, філософська повість, казка, сімейна і філософська драма, піднеслаестетичні цінності, демократизувала літературу, наблизивши мистецтво слова дошироких верств суспільства.

У соціальних питаннях просвітники булиідеалістами. Вони вважали, що досягнення ідеального суспільства можливе лишечерез звільнення людини від релігійних та станових забобонів, черезрозповсюдження освіти й науки. Просвітники не могли передбачити того, щовисунуті ними гасла свободи, рівності, братства, під якими пройшла Французькареволюція 1789 р., не будуть використані сповна. Просвітителі походили з різнихсоціальних прошарків, класів і станів: аристократії, дворян, духовенства,службовців, які часто сперечалися між собою. У них було багато непослідовного,помилкового. Об´єднувала їх віра в людину, її розум, вони вважали її творцемісторії.

Просвітницький реалізм вивів на перший плангероїв з демократичного середовища, показав їхню боротьбу за існування, завизнання в суспільстві, за утвердження почуття гідності.

З ідеологією та практикою Просвітництва тіснобув пов´язаний енциклопедизм — духовно-інтелектуальний та освітній феноменєвропейської культури другої половини XVIII ст. Енциклопедистами називали осіб,які входили до складу колективу авторів французької «Енциклопедії, абоТлумачного словника наук, мистецтв та ремесл» (1751—1780), опублікованої в35-ти томах тексту з ілюстраціями. Дідро був головним редактором і натхненником«Енциклопедії». Попри усі непорозуміння між багатьма видатними ученими,філософами, публіцистами, він зумів їх об´єднати й залучити до співпраці:Вольтера, Монтеск´є, Руссо, Тюрго, Гельвеція, Гольбаха, Ж. Д´Аламбера, Дюкло,Бюффона, Доббантона і багатьох інших.

Енциклопедисти вивели суспільну думку зглухого кута релігійно-догматичних суперечок, протистояли невігластву тафанатизму, сприяли піднесенню рівня освіченості, розвитку та популяризаціїнаукових знань, трансформації світогляду особистості на демократичних засадах,утвердженню в суспільстві ідей рівності й свободи особи, свободи слова, думки,совісті та друку, що вплинуло на прискорення соціального та науково-технічногопрогресу. Стверджувалося, що освіта робить людей практично рівними передзаконом і забезпечує реальну політичну рівність. Саме вона дає людині справжнюсвободу, звільняючи її від забобонів, невігластва, дикості й озброюючи знаннямиу галузі природничих, соціальних та технічних дисциплін.

Підсумовуючи, можна сказати, що духовнакультура Просвітництва була складною і водночас важливим етапом в розвиткусвітової культури. Епоха Просвітництва може бути названа революційною не лише врозумінні соціально-економічних та політичних перетворень, а й перетворень усфері духовної культури. Внаслідок творчості вчених, філософів-просвітителів,літераторів, композиторів, художників, архітекторів людство отримало принциповонові підходи до розуміння філософських, етичних і естетичних проблем, які невтратили своєї актуальності і сьогодні.