4.3. Елліністична культура

(323—30 pp. до н. є.) проходить під знакомкризи традиційних античних цінностей і широкої експансії культурних здобутківдалеко за межі країни. Утворення величезної імперії Александра Македонського таїї наступників — елліністичних монархій уперше створило умови для всебічноїінтеграції протилежних культур Сходу й Заходу. Афіни перетворюються насвоєрідний «музей» цінностей античного світу, а першість переходить до східнихкультурних центрів — Александрії Єгипетської з її уславленою бібліотекою приМусейоні — «храмі Муз», Антіохії, Селе-вкії, Пергаму — збудованих за регулярнимпланом велетенських міст із сотнями тисяч різноплемінних жителів.

Значення соціальних процесів, що призвели доутворення елліністичного світу, полягає у створенні єдиного економічногопростору для різноманітних національних культур. Замкненість держави-полісазмінилася відкритістю міста, що належав великій імперії. Виник тип особи,національної за походженням, але вихованої грецькою мовою на досягненняхгрецької культури, що стала називатися еллін.

Відмітними рисами елліністичної культури булисинкретизм, космополітизм, індивідуалізм та перевага природно-математичних татехнічних наук над гуманітарними.

Змінилися і релігійні уявлення греків.Традиційні релігійні форми, поєднавшись зі східними релігійними традиціями,породили нові форми. Поширилося ототожнення богів грецького пантеону зістародавніми східними божествами. Деякі культи, як, наприклад, культи Ісіди іКібели, греки засвоїли майже незмінними, тільки перейменували Ісіду на Деметру,а Кібелу на Афродіту чи Артеміду. Новий культ Серапіса в еллінізованому Єгипті— поєднання мемфіського Осіріса-Апіса з грецькими богами Зевсом, Гадесом таАсклепієм. Поряд з місцевими культами з´являються й деякі універсальнібожества, що поєднують у собі подібні функції найшановніших богів різнихнародів. Чільне місце в культурі еллінізму посідає культ Зевса Гіпсіста{Найвищого), що ототожнювався з фінікійським Ваалмі, єгипетським Амоно,вавилонським Белом, іудейським Ягве та багатьма іншими. Не меншого поширеннянабуває відроджений культ Діоніса. Тенденція до універсалізації релігійнихвірувань стає прологом майбутнього монотеїзму.

Елліністична духовна атмосфера соціальної тапсихологічної нестабільності породжує потребу в різноманітних містичнихобрядах, віру в магію, астрологію, поширення містерій. Східні релігійнітрадиції привносять з собою глибокий містицизм, підвищену роль екстазу вобрядовості й культі царської особи.

Елліністичний період позначився небаченим досірозквітом науки, яка виділилася з філософії. її центрами стали заснованіАлександром Македонським міста, насамперед столиці елліністичного ЄгиптуАлександрії, названої а його честь. Александрійський Мусейон став справжнімнауковим центром з анатомічними театрами, обсерваторіями, зоопарками,ботанічними садами, найбільшою на ті часи бібліотекою. Учені, що працювали тут,були на утриманні держави. Матеріальна база наукових досліджень зросталазавдяки меценатству.

До наукових надбань елліністичної епохиналежить видатна праця Евкліда «Початки» — синтез математичних знаньстародавнього світу, роботи Архімеда Сира-кузького з проблем математики йфізики та засновника тригонометрії Аполлонія з Перги та ін. Походи АлександраМакедонського, зі свого боку, стимулювали розвиток астрономії та географії.Знайомство з вавилонськими астрономічними центрами зумовило цілу низку науковихвідкриттів. Так, Аристарх Самоський висунув гіпотезу геліоцентризму, що сталапершою в астрономії здогадкою про будову сонячної системи, Ератосфен дійшов довисновку про кулястість Землі і досить точно виміряв довжину її кола, Дікеархсклав карту світу й вирахував висоту багатьох гір Греції. Розширилося пізнанняприроди та людини. Аристофан з Візантії створив систематизований викладзоологічних знань, Феофраст — ботанічних, Каллімах уклав каталог птахів.Завдяки анатомічним дослідженням відбувалося накопичення медичних знань.

Подальшого розвитку набуває історична наука.Формуються два типи історичних досліджень — це, насамперед, мемуаристика, щобільше скидалася на художню прозу. Розрахована на емоційну реакцію читача, воназдебільшого вихваляла особисті заслуги можновладців. Це праці Каллісфена проАлександра Македонського, Клітарха Александрійського, Фелаха. В той же часмають місце об´єктивні й точні дослідження історичних подій: роботи Птоломея І,Ієроніма з Кардії, а також автора «Загальної історії» Полібія. Історичналітература епохи еллінізму доповнюється також грекомовними історіями іншихнародів. Це історія Єгипту, написана грецьким істориком Манефоном, історіяВавилону жерця Бероса (Berossos), грецький переклад єврейського П´ятикнижжя(лат. Септуагінта, тобто переклад сімдесяти двох тлумачів, зроблений для царівз династії Птоломеїв). Усе це свідчить про провідну роль грецької мови йкультури тих часів.

Особливим досягненням елліністичної культурибула поява грецької філології. Зберігання в Александрійській бібліотецівеличезної кількості текстів потребувало не лише класифікації та каталогізації,а й бібліографічних описів, критики, встановлення авторської редакції,граматичних коментарів, з´ясування авторства та часу написання текстів. Основигрецької філології заклали Зенодот Ефеський, Аристарх Візантійський та ін.Учень Аристарха Діонісій Фракійський уклав першу граматику грецької мови. ВАлександрійській бібліотеці також були зроблені коментарі до творів Гомера,Гесіода й загалом до грецької поезії. У II ст. до н. є. склалася філологічнашкола при Пергамській бібліотеці, яка вивчала грецьку ораторську та філософськупрозу.

Характерними рисами елліністичного мистецтвабули світськість, патетика та інтерес до побутових тем. Докорінних змін зазналалітература. Традиційні жанри класичної літератури відступили, майже зниклитрагедія та ораторська література. Поезія перетворюється на мистецтво дляобраних, задовольняючи нахили високоінтелектуальної еліти. Авторами поетичнихтворів стають переважно учні-філологи, які вносять у поезію тенденціюнаслідування класичних зразків грецького епосу, панегіричної поезії. Це твориАполонія Родоського, Каллімаха та ліричного поета Феокріта Сіракузького —засновника буколічної (сільської) ідилії. В той же час смаки широких верствнаселення яскраво відбивали мім і комедія. Видатним представником «новоїаттичної» комедії був Менандр, який всупереч ідеалістичним поглядам елітноїлітератури зосередився на відображенні реального життя, характерних персонажів,створюючи справжню комедію характерів. Загалом елліністичній літературіпритаманні аполітизм, педантизм, еротика, в основу сюжетів покладена заплутанаінтрига. Відійшовши від великих соціальних проблем, вона заглиблюється увнутрішній світ та інтимні переживання людини.

В елліністичну епоху триває розвитокархітектури, скульптури та живопису. Видатними пам´ятниками будівельногомистецтва були насамперед культові споруди — храм Артеміди в Ефесі, збудованийна місці спаленого у 356 р. до н. є. Геростратом, храм Аполлона в Дідімахпоблизу Мілета, храм-гробниця царя Карії Мавсола в Галікарнасі, монументальнівівтарі — Зевса та Афіни в Пергамі, Гієрона в Сіракузах. Подальшого розвиткунабуває містобудування, прикладом чого стали новозбудовані міста Александрія,Антіохія, Пергам та інші столиці й великі центри елліністичного світу. Саме уцей час зодчим вдалося впровадити в життя планову систему міської забудови,розроблену ще у V ст. до н. є. архітектором з Мілету Гіпподамом. Створюєтьсяміське середовище, яке однаково задовольняє як вимоги зручності, так і закониестетики. Багато уваги надається житловому та цивільному будівництву. Керуючисьгрецькими архітектурними нормами, зодчі елліністичної епохи перейнялипритаманну Сходові монументальність та розкіш, що виявилося як у розмірах,грандіозності будівель, так і в пишності скульптурного декору.

В елліністичній скульптурі переважаєпатетичний стиль, що відповідає новим рисам архітектури, але у порівнянні зкласичною скульптурою мистецький рівень її дещо нижчий. Виникають нові осередкирозвитку скульптури. Античних майстрів доповнювали скульптори Пергама,Александрії, Родосу та Антіохії. Елліністичне мистецтво вдається до іншихоб´ємів та засобів виразності. Поряд з класичними зразками з´являютьсягігантоманія та скульптурна мініатюра. Класичні персонажі доповнюютьсяскульптурними картинами «гігантомахїі» — боротьби богів, скульптурними групами,жанровими та еротичними сюжетами. З´являється скульптурний портрет.

Серед тогочасних митців уславилися учнівидатного скульптора Лісіппа: Євтехід Сікіонський, що створив скульптурну групу«Тихе» (богиня долі та щастя), Харес із Лінда — автор гігантської бронзовоїскульптури бога Геліоса на острові Родос — знаменитий Колос Родоський, що ставодним із семи чудес світу.

Найвідоміші пам´ятники патетичногомонументалізму — це скульптурні групи на фронтоні храму Самофракії тамонументальний фриз велетенського Пергамського вівтаря — наочне втіленняродоської скульптурної школи. До цього напряму можна також зарахувати йскульптурну групу «Лаокоон» (Агесандр, Полідор та Афінадор) і «Бик Фарнезе»(Апполоній й Тавріск із Тралл). Традиції Праксителя продовжено елліністичнимистатуями Афродіти Кіренської та Афродіти Мілоської («Венера Мілоська»).Мистецтво скульптурного портрета елліністичної епохи представлене також статуєюДемосфена, портретом Менандра, різьбленням на камені в мініатюрній «КамеїГонзага».

Живопис епохи еллінізму розробляв ті ж самітеми: реалістичний портрет, побутові та еротичні сюжети. Розвивається пейзаж.Зростання живописної техніки та сюжетної різноманітності демонструють фрескибагатих домів Делона, Геркуланума, Помпеїв, стели з музею у Волосі.

Загалом елліністична пора грецької культурибула досить плідною в усіх сферах матеріального та художнього життя. У той жечас культурне процвітання елліністичного світу постійно супроводжували ознакикризи й занепаду. Традиційні засади грецького соціуму поступово вичерпувалися.На історичну арену виходила нова культуротворча сила — Рим, який наприкінці Іст. до н. є. утвердив своє панування в елліністичному світі. Однак підкоренняЕллади не знищило її культуру, навпаки, засвоївши культуру еллінів, Рим самеллінізувався. Вплив Еллади тривав і в часи наступного періоду античноїкультури — римської античності.