3.5. Культура Давнього Ізраїлю

Вузькою смугою на захід від Месопотамії, міжСередземним морем і Ліванським хребтом, між Синайським півостровом та рікоюЙорданом простягнулася територія Палестини. До XIII ст. до н. є. землі Ханаану(древня назва Палестини) населяли землеробські народи: хананеї, моавітяни,амореї та ін. У XIII ст. до н. є. їх починають витісняти скотарські племенасемітського походження — предки євреїв. Давньоєврейська держава у різних формахпроіснувала майже тисячу років, з X ст. до н. є. до 70 р. н. е., коли Палестинабула остаточно захоплена Римом і перетворена у провінцію Римської імперії.

Унікальним джерелом інформації продавньоєврейську культуру є Біблія. її поява сприяла розвитку літургійної йсвітської поезії, збагаченню жанрових поетичних форм. Літургійна поезія впоєднанні з хоровим співом була введена царем Давидом у богослужебну практику.Світська поезія увійшла у Біблію циклом любовної лірики — Піснею Пісень царяСоломона. Повчальна проза постає Книгою Иова, що містить елементи різнихлітературних жанрів: поеми, ліричної драми й філософського трактату, щоосмислює нерозв´язані проблеми буття.

У період так званого Другого храму (536 р. дон. є. — 70 р. н. е.) у давньоєврейській літературі формується новелістична йісторична проза, що несе у собі ознаки впливу греко-античної традиції — книгиИосифа Флавія «Іудейські старожитності» та «Іудейська війна».

Зародження іудейського образотворчогомистецтва пов´язане з появою синагог, що після знищення Єрусалимського храмустають не тільки релігійним, а й громадськими осередками євреїв. Археологічнірозкопки давніх синагог у Бег-Альфа (Ізраїль) і Дура-Європос (Сирія) показали,що мозаїчні й фрескові зображення тварини й людини складають звичайний елементне лише синагогального інтер´єру, а й зовнішнього декору.

Останні століття епохи Другого храму буловідзначено посиленим впливом еллінізму на культуру стародавніх євреїв, особливоу середземноморській діаспорі, а саме в Олександрії. Саме там з´являється новийжанр єврейської літератури — драма. Автором декількох п´єс був Ієхезакель напрізвисько Трагік. Одна з його п´єс, «Вихід з Єгипту», що була створена зазаконами давньогрецької трагедії, збереглася до наших днів.

Олександрійський історіограф Артапан намагавсясинтезувати елліністичні мотиви з традиційним світоглядом іудаїзму. У творі проісторію єврейського народу він міфологізує образ пророка Мойсея загреко-єгипетським зразком, наділяючи його рисами божества Гермеса-Тота.

Найвизначнішим представником єврейськогоеллінізму в діаспорі був теолог і філософ Фелон Олександрійський (І ст. н. е.).Використовуючи ідеї грецької філософії, він розробляє метод алегоричноготлумачення Біблії, створює вчення про Логос (Слово), що було посередником міжБогом та людьми.

Таким чином, елліністичні тенденції у розвиткуєврейської культури розкололи єврейство на елліністів та ортодоксів, а в епохуСередньовіччя елліністичні традиції були значною мірою винищені.