Характерною рисою сучасного суспільного розвитку є стрімке зростання фінансового сектора економіки та його впливу на різні сторони суспільного буття.
Сукупність різних ланок фінансових відносин (фінансових інститутів), урегульованих фінансово-правовими нормами, за допомогою яких держава утворює, розподіляє і використовує централізовані й децентралізовані фонди коштів, являє собою фінансову систему України. Остання пронизує всю національну економічну систему.
Фінансову систему України можна схематично представити у вигляді трьох взаємопов´язаних підсистем: державні фінанси, фінанси первинних ланок економіки (підприємств) і фінанси населення. Відправним пунктом слід вважати фінанси підприємств, оскільки за їх допомогою створюється національний продукт, що є джерелом формування фінансових ресурсів й держави, й населення. Однак у здійсненні внутрішніх та зовнішніх функцій держави, наприклад, таких, як забезпечення законності, правопорядку, обороноздатності, сприяння розвитку науки та культури, виконання програм із соціального захисту населення тощо, центральне місце все ж таки займають державні фінанси, їх структуру в широкому розумінні складають такі взаємопов´язані структурні елементи, як бюджетна, податкова системи, банки та банківська система, кредитування та ринок цінних паперів.
Основними джерелами формування грошових доходів держави (державного сектора національної фінансової системи) є податки (від доходу, благ і послуг, капіталу, землі, майна чи іншої нерухомості); різного роду збори (збори за візи, за різноманітні дозволи та підписи, ліцензійні роботи тощо); так звані неподаткові джерела (субсидії, позички шляхом випуску і реалізації облігацій, доходів від лотереї і доходів від підприємницької діяльності тощо). Таким чином, доходи державного бюджету формуються переважно за рахунок надходжень грошей через податкову систему (від 70% до 98% у різних країнах) [1].
Отже, держава будує свою фінансову стратегію, використовуючи обмірковану і виважену податкову та фінансово-кредитну політику (встановлення розумних ставок податків і відсотків на державні кредити, цільових дотацій, валютних курсів, розмірів економічних санкцій тощо). Разом з тим, необхідно враховувати і бути готовими відповідним чином відреагувати на те, що економічна свобода, сприятливі умови у фінансовій та кредитній сферах будуть використовуватися ділками тіньової економіки, особами з кримінальною спрямованістю. Треба враховувати і ті реалії, що за певних умов правопорушення, в тому числі й злочин, можуть вчинити і добропорядний громадянин, підприємець, посадові особи підприємств, установ, організацій. Все це свідчить про певні тенденції в суспільстві, яке, розвиваючись в період становлення ринкової економіки, використовує як законні, так і не зовсім законні методи створення свого власного бізнесу. Бізнес за своєю природою потенційно схильний до правопорушень і безумовно містить широкий спектр «білоко-мірцевої» злочинності. Тому і в сучасних умовах слід зважити на відому характеристику капіталу, яку використав К. Маркс: «Капітал боїться відсутності прибутку або занадто маленького прибутку. Але якщо є наявним достатній прибуток, капітал робиться сміливим. Забезпечте 10 відсотків, і капітал згоден на
усяке застосування, при 20 відсотках він стає пожвавленим, при 50 відсотках позитивно готовий зламати собі голову, при 100 відсотках він нехтує людські закони, при 300 відсотках немає такого злочину, на якій він не ризикнув би, хоча б з остраху шибениці» [2].
На сучасну систему фінансових правовідносин в Україні посягає низка злочинних діянь. Сукупність цих діянь ми відносимо до фінансової злочинності. Перед тим як визначити поняття фінансової злочинності, критерії віднесення тих або інших злочинних проявів саме до цього різновиду злочинності, треба зазначити, що в теорії кримінологічної науки, а також в кримінальному праві, криміналістиці серед вчених немає одностайності щодо визначення фінансової злочинності. Немає її й серед практиків. Ще більш розбіжностей у визначенні підстав віднесення злочинів до зазначеного різновиду злочинності й співвідношення з такими поняттями як економічна, господарська злочинність, злочини економічної спрямованості тощо. Однак, відкинувши ці спори, як вірно зазначає А.Яковлєв, поняття економічної злочинності не тільки кримінально-правове, а й кримінологічне... Підставою для спільного розгляду зазначених злочинів є їх взаємозв´язок з конкретними особливостями економічного, господарського механізму [3]. Те ж саме можна стверджувати й стосовно фінансової злочинності, визначення якої буде викладене нижче. Зупинимося лише на аналізі тих понять, що мають будь-яке принципове значення для розуміння феномена фінансової злочинності.
Із розвитком інтеграційних підходів до кримінологічних досліджень економічної та фінансової злочинності як її частини поряд із визначенням їх понять закономірно постає питання про класифікацію цих злочинів.
Узагальнюючим поняттям усіх злочинів у сфері господарської діяльності суспільства, на думку О.Перепелиці, є поняття «господарські злочини», що об´єднані в один розділ Кримінального кодексу України, виходячи з єдності родового об´єкта злочинного посягання. При цьому в якості об´єкта він вказує на систему суспільних відносин, що виникають у сфері економічної Діяльності, але не розмежовує поняття «економічна діяльність» і «господарська діяльність», не пояснює їх співвідношення. В свою чергу, усі господарські злочини О.Перепелиця в межах видового об´єкта систематизує як злочини у сфері підприємницької діяльності; пов´язані з проявами недобросовісної конкуренції і монополізму; злочини у сфері фінансової діяльності держави та злочини у сфері торгівлі та обслуговування населення [4]. Шахрайство з фінансовими ресурсами відповідно до запропонованої класифікації віднесено до злочинів у сфері підприємницької діяльності, а ухилення від сплати податків, зборів, інших обов´язкових платежів — до злочинів у сфері фінансової діяльності держави [5]. Подібної градації злочинів в цілому дотримується й Г.Мату-совський у своїй праці «Экономические преступления: криминалистический анализ». Але одночасно в цій праці шахрайство з фінансовими ресурсами і ухилення від сплати податків, зборів, інших обов´язкових платежів він відносить до групи злочинів у сфері фінансових відносин [6]. Тим самим у своїх поглядах Г.Матусовський припускається певного логічного протиріччя.
П.Яні до злочинів у сфері економіки відносить усі посягання на власність, податкові, валютні, підприємницькі, митні злочини. Для цього він ототожнює словосполучення «злочини в сфері економіки» і «економічні злочини» [7].
Заслуговує на увагу й точка зору О.Каль-мана, який розрізнює економічну злочинність у широкому та вузькому розумінні. Економічна злочинність у широкому розумінні, на його думку, включає злочини, що вчиняються в сфері відносин власності, господарсько-економічної діяльності, порушення посадовою особою своїх обов´язків, що завдали істотної шкоди економічним інтересам державних і колективних підприємств, в сфері економічної безпеки. Економічна злочинність у вузькому розумінні стосується тільки господарських злочинів [8].
Для визначення поняття економічної, господарської і фінансової злочинності, для встановлення взаємозв´язку між цими явищами цікавою уявляється й думка А.Смирнова, який пропонує класифікувати всі злочини у сфері підприємницької діяльності за трьома групами: 1) злочини, пов´язані з порушеннями підприємницької діяльності; 2) злочини, пов´язані з порушенням фінансового механізму, і 3) злочини, пов´язані з комерційною таємницею [9].
Деякі автори дотримуються думки, що «межі поняття економічного злочину взагалі дуже важко чітко визначити в строго кримінально-правовому сенсі, оскільки за ним (поняттям) завжди буде розумітися відома умовність» [7, 33], і що дана проблема «ніколи не може вважатися вирішеною остаточно» [10].
Проаналізувавши наведене вище і погодившись із «певною умовністю», вважаю, що поняття «економічна злочинність» є родовим, оскільки включає широке коло злочинних діянь, що посягають на відносини власності як такі, й на відносини, які виникають у сфері господарювання. Таким чином, економічна злочинність охоплює ті злочини, що передбачаються розділами VI і VII Особливої частини КК України, відповідно «Злочини проти власності» і «Злочини у сфері господарської діяльності». Такий підхід уявляються цілком логічним, оскільки зазначені посягання пов´язані з відносинами, які складаються у суспільстві з приводу існування (розподілу, обміну, привласнення тощо) матеріальних благ. Тобто ці злочини в основі завжди мають певний «економічний інтерес», який відсутній в багатьох випадках вчинення інших злочинних діянь. На мою думку, все ж таки треба дотримуватися принципу термінологічної єдності, який полягає, зокрема, в тому, що теорія науки має, якщо не завжди, то багато в чому, відповідати термінології законодавця, і навпаки. Тому всю масу злочинів, які посягають на господарські відносини, про що йдеться у розділі VII КК України, слід визначити як «господарська злочинність». Ці господарські злочини прямо пов´язані саме з підприємницькою діяльністю, а господарська діяльність є синонімом підприємницької. В свою чергу, господарська злочинність, виходячи з відмінностей видового об´єкта посягання, може бути представлена декількома групами. Класифікаційний набір цих груп у різних авторів досить різноманітний.
Не зупиняючись докладно на переліку і аналізі цих класифікацій, їх підстав, сконцентруємо увагу на визначенні місця злочинів, що розглядаються, в запропонованих класифікаціях та уявленнях про злочини, які складають фінансову злочинність. З цього приводу в теорії та практиці розбіжностей ще більше. Так, згідно з точкою зору О.Перепе-лиці, до злочинів у сфері фінансової діяльності держави за чинним Кримінальним кодексом відносяться: ухилення від сплати податків, зборів, інших обов´язкових платежів (ст. 212); порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ст. 223); підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків (ст. 215); незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок (ст. 216). Як бачимо, шахрайства з фінансовими ресурсами в цій категорії злочинів немає, і пояснень з цього приводу автор не дає.
Є.Стрельцов до злочинів у фінансово-кредитній сфері згідно з Кримінальним кодексом України 1960 р. відносить: виготовлення або збут підробних грошей чи цінних паперів (ст. 79); підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків (ст. 153); порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ст. 148-8); ухилення від сплати податків, зборів, інших обов´язкових платежів (ст. 148-2); приховування валютної виручки (ст. 80-1); незаконне виготовлення, підробка, використання або збут незаконно виготовлених і одержаних чи підроблених марок акцизного збору (ст. 153-1) [5].
На мою думку, більш виваженою щодо фінансової злочинності уявляється позиція П.Андрушка, який відносить до цього різновиду злочинних діянь ухилення від сплати податків, зборів, інших обов´язкових платежів і шахрайство з фінансовими ресурсами [11]. Із урахуванням того, що до структури фінансів, а отже, і до фінансової системи держави загалом відносяться такі структурні елементи, як бюджетна система, податкова система, банки та банківська система, кредитування та ринок цінних паперів і конкретні форми обігу матеріальних коштів, то фінансову злочинність й складають ті із злочинних діянь, які посягають на дані ланки та форми зазначеної системи.
Це — порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 210 КК України); видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку (ст. 211); ухилення від сплати податків, зборів, інших обов´язкових платежів (ст. 212); шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222); порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ст. 223); ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207) та ін. При цьому критеріями віднесення злочинних діянь саме до фінансової злочинності є: 1) наявність певного предмета посягання — матеріальних коштів (грошові кошти, валютні кошти, цінні папери, інші матеріальні кошти); 2) порушення процесу їх нормального, тобто законного руху, або ж створення умов порушення вказаного процесу і 3) в цілому єдність видового об´єкта посягання — правовідносин у сфері фінансової діяльності господарюючих суб´єктів. Таким чином, в основі виділення окремо фінансової злочинності є інтегративний критерій, що дозволяє виділити (відокремити) ознаки юридичних характеристик цих злочинів, які збігаються і є загальними для них.
Отже, фінансову злочинність складає низка злочинів, що посягають на суспільні відносини (відповідні структурні елементи, форми функціонування фінансової системи, що склалася), у сфері фінансового господарювання держави, різних суб´єктів підприємницької діяльності, громадян шляхом незаконного «запуску» фінансового механізму і здійснення переміщення фінансових засобів або створення відповідних умов для їх переміщення чи, навпаки, умов для «неспрацьовування» даного механізму. Власне, метою вказаних злочинів є порушення нормального руху фінансових і матеріальних коштів, що призводить до переміщення їх до «зацікавлених» осіб або до утримання у цих осіб. Це, так би мовити, провідна відмінна риса фінансової злочинності, що розглядається, котра міститься в характері суспільних відносин, на які посягають зазначені злочини, характері злочинних дій і предметі злочинного посягання. Але у спеціальній літературі стосовно економічної злочинності, частиною якої є й фінансова злочинність, виділяється ще низка Істотних ознак, які в комплексі відрізняють її від інших різновидів. Наприклад, в якості таких називають: вчинення даних злочинів у сфері економічних відносин шляхом ненасильницьких дій або дій насильницького характеру, але пов´язаних із задоволенням злочинного економічного інтересу; суспільне небезпечні наслідки у вигляді матеріального, морального збитків, підриву ділової репутації господарюючих суб´єктів (підприємців) і законних інтересів споживачів; вказівка на певних осіб як суб´єктів цих злочинів і потерпілих від даних злочинних діянь; мотив, що характеризується корисною спрямованістю, яка знаходить свій прояв прямо або ні; ціль, що зводиться до досягнення злочинного результату, який дестабілізує економічні відносини у конкретних ситуаціях, тощо [12, 24—25]. Однак цілісну картину фінансової злочинності не можливо уявити без кримінологічного аналізу перелічених компонентів.
Таким чином, урахування вказаних параметрів, комплексний підхід до їх вивчення з позиції кримінології, кримінального права, інших наук, безперечно, сприяє виробленню ефективної системи протидії правопорушенням вже сьогодні не лише у фінансовій сфері економіки, айв інших її галузях. Проте різні фінансові злочини мають неоднакову вагу в структурі фінансової злочинності, що в свою чергу спричиняє об´єктивні труднощі при здобутті емпіричного матеріалу для кримінологічних досліджень. Так, за офіційними статистичними даними і даними авторських досліджень, в структурі фінансової злочинності переважне місце посідають саме злочини податкового та кредитно-фінансового спрямування — ухилення від сплати податків, зборів, інших обов´язкових платежів та шахрайства з фінансовими ресурсами. Тому, використовуючи напрацьовані інтегративні критерії виділення фінансових злочинів, можна здійснювати кримінологічне вивчення фінансової злочинності за вказаними злочинами.
Враховуючи важливість фінансової системи в економіці держави, констатуючи, що фінансова злочинність залишається явищем неви-падковим і в цілому типовим для періоду переходу і становлення ринкової економіки, а також поширеність злочинів в цій сфері, подальші несприятливі тенденції їх зростання, кримінальний закон бере її під свою охорону.
Вищезазначене, на думку автора, зумовлює також необхідність комплексного кримінологічного вивчення фінансової злочинності в цілому і найбільш значущих окремих її складових, зокрема, податкової та кредитно-фінансової злочинності на прикладі ухилень від сплати податків, зборів, інших обов´язкових платежів та шахрайств з фінансовими ресурсами.
Використана література:
1. Основи економічної теорії / Під ред. проф. Мочерного С.В. — Тернопіль, 1993. — С. 431.
2. М а р к с К. Капитал. - Т. 1. - М., 1983. - С. 770.
3. Яковлев A.M. Социология экономической преступности. — М., 1988. — С. 50.
4. Перепелица А. И. Уголовная ответственность за хозяйственные преступления в сфере предпринимательской деятельности и связанные с проявлениями недобросовестной конкуренции и монополизма. — Харьков, С. 5-6.
5. Такої ж точки зору дотримується й Є.Л. Стрельцов. Див.: Стрельцов Е.Л. Экономическая преступность в Украине: Курс лекций. — Одесса, 1997. — С. 247-249, 495-498.
6. Матусовский Г.А. Экономические преступления: криминалистический анализ. — Харьков, 1999. - С. 42-44.
7. Я н и П.С. Экономические и служебные преступления. — М., 1997. — С. 33-34.
8. Кримінологія: Особлива частина / За ред. І.М. Даньшина. — Харків, 1999. — С. 69.
9. Смирнов А.А. Злочинність у сфері підприємницької діяльності та її попередження: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. — Київ, 2002. — С. 8.
10. Жалинский А.Є. Уголовный закон и экономика в условиях социальных перемен // Укрепление законности борьбы с преступностью в условиях формирования правового государства. - М., 1990. - С. 96.
11. Кримінальне право України. Особлива частина: Підруч. / За ред. проф. П.С. Матишев-ського, С.С. Яценка, доц. П.П. Андрушка. — К., 1999. — С. 404.
