Захист прав і законних інтересів громадян — це одне з основних завдань нашої держави. У зв´язку з цим однією з проблем, які виникають під час провадження дізнання та досудово-го слідства, є правильне встановлення особи, якій злочином завдано збитків, з метою забезпечення їх відшкодування, тобто цивільного позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 28 КПК України особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред´явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за його дії, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою. А відповідно до ч. З цієї статті даний позов може бути пред´явлений як під час дізнання і досудового слідства, так і в ході судового розгляду справи, але до початку судового слідства.
На практиці у тому разі, якщо при попередньому розгляді справи суддею буде встановлено, що цивільним позивачем визнано не ту особу, якій завдано збитків, а іншу (неналежний цивільний позивач) або що не було визначено їх справжнього розміру, справа повертається на додаткове розслідування згідно зі ст. 46 КПК з посиланням на те, що під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі порушення вимог цього Кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.
Недодержання вимог закону призводить до надмірного витрачання органами дізнання і досудового слідства сил і часу. Крім того, повернення кримінальної справи на додаткове розслідування вважається браком в їх роботі.
Значення цивільного позову у кримінальній справі визначається тим, що він є одним з найважливіших судових засобів захисту власності, однією з умов усунення наслідків злочину. Цивільний позов може бути пред´явлений лише за наявності трьох умов: 1) матеріальної шкоди, якої зазнав потерпілий; 2) ознак складу злочину в діях обвинуваченого; 3) причинного зв´язку між діями обвинуваченого і матеріальною шкодою.
Предметом зазначеного позову є відшкодування матеріальної, тобто такої, яку можна виразити в грошах і відшкодувати грошима, і справжньої (реальної) шкоди, тобто такої, яка заподіяна особі і ще не відшкодована.
Шкода — це об´єктивна категорія, яка дістає вияв у негативних змінах стану особи, суспільства або навколишнього середовища, спричинених протиправними діями. Кожний злочин породжує чимало неприємностей для окремих фізичних або юридичних осіб, держави чи суспільства, шкідливих наслідків, що бувають як безпосередніми (заподіяння тілесних ушкоджень, крадіжка або пошкодження майна тощо), так і віддаленими у часі (втрата можливості продовжувати звичний для певної особи спосіб життя, негативний вплив на оточуючих тощо).
Як наслідок соціальне небезпечного протиправного діяння шкода у більшості випадків входить до складу об´єктивної сторони злочину і її визначення впливає на його кваліфікацію. Водночас вона має і суто кримінально-процесуальне значення, оскільки фізичні, а у деяких випадках і юридичні особи, що зазнали від злочину шкоди, та їх представники вважаються одними з основних учасників кримінального судочинства. Наявність матеріальної шкоди, якої зазнав потерпілий, є обов´язковою умовою права на пред´явлення цивільного позову.
Відповідно до ст. 50 КПК цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред´явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до ст. 28 цього Кодексу. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.
Під час провадження досудового слідства слідчий поряд з іншими обставинами зобов´язаний з´ясувати, чи заподіяно злочином матеріальну шкоду і якщо так, то яким є її розмір. Встановивши ці обставини, слідчий на підставі статтей 28 і 50 КПК повинен роз´яснити особі, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, або її представнику право пред´явити цивільний позов. Про це складається протокол, який підписують потерпілий і слідчий.
Коли шкоду заподіяно фізичній особі, в протоколі допиту потерпілого перераховується усе викрадене або пошкоджене майно з наведенням вартості та стану кожного предмета, а також його індивідуальних ознак і дефектів. Про те, що викрадене або пошкоджене майно через непридатність або малозначущість не становить для потерпілого матеріальної цінності, також зазначається у протоколі його допиту. Наприкінці протоколу наводиться загальна вартість викраденого або пошкодженого майна, значення для потерпілого матеріальної шкоди, а також прохання потерпілого (або його представника) визнати його цивільним позивачем.
Якщо особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, відмовляється від пред´явлення цивільного позову, про це робиться відмітка у протоколі. Однак треба зазначити, що така відмова не перешкоджає цій особі пред´явити цивільний позов у кримінальній справі в майбутньому або заявити його в порядку цивільного судочинства.
Пред´являти цивільний позов мають право як громадяни України, так й іноземні громадяни та особи без громадянства, а також юридичні особи, котрі є власниками майна або розпоряджаються закріпленим за ними державним чи колективним майном, якщо вони зазнали від злочину матеріальної шкоди.
На практиці право пред´явити цивільний позов у кримінальній справі іноді помилково визнається за юридичними особами, які не зазнали від злочину матеріальної шкоди, а отже, не є потерпілими. Наприклад, один з суддів задовольнив позов установи, стягнувши з засудженого 350 грн. на відшкодування вартості викрадених з її складу речей. З матеріалів справи, однак, видно, що останні знаходились у власності гр-на Б. і на збереження установі не передавалися. Від´їжджаючи у відпустку, Б. самовільно залишив ці речі на складі установи. Тому остання не несла матеріальної відповідальності за збереження цих речей і внаслідок їх викрадення не зазнала матеріальної шкоди. Пред´явити цивільний позов у даному разі міг лише Б.
Якщо злочином заподіяно майнову шкоду державним або громадським організаціям, пред´явлення цивільного позову є не тільки правом, а й обов´язком їх керівників. Так, відповідно до ч. 2 ст. 29 КПК прокурор пред´являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, завданих злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров´я та з інших поважних причин не можуть захисти свої права.
Щоб пред´явити цивільний позов, треба подати письмову заяву до органу досудового слідства чи суду, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа, з додержанням вимог ст. 137 ЦПК України. Однак у багатьох випадках неминуче відхилення від цих вимог. Адже потерпілий може не знати, хто вчинив злочин і заподіяв йому матеріальну шкоду, а також те, хто має нести відповідальність за неї. У такому разі особа, до якої має бути пред´явлений позов, повинна бути встановлена в ході провадження досудового слідства. Саме на неї вироком суду має бути покладено обов´язок відшкодувати шкоду. Якщо позовна
заява підписана представником позивача, повноваження якого підтверджені довіреністю, вона приєднується до заяви. Юридичні особи пред´являють цивільний позов лише через своїх представників.
Правом пред´явлення у своїх інтересах позову про відшкодування шкоди наділена будь-яка фізична особа. Що стосується організацій (підприємств, установ), то цим правом володіють лише ті з них, які мають цивільну правоздатність. А наявність останньої залежить від того, є дана організація (установа, підприємство) юридичною особою (користується правами юридичної особи) чи ні.
Не може бути, зокрема, пред´явлений позов про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями працівників однієї організації іншій організації. Наприклад, водій К., керуючи автомобілем, який належить державній організації, порушив правила дорожнього руху і зіткнувся з іншим автомобілем, який також належить організації, тобто вчинив злочин, передбачений ст. 286 КК України. У такому разі питання про відшкодування матеріальної шкоди має вирішувати господарський суд, оскільки обидві сторони цивільно-правового спору є юридичними особами.
При вчиненні злочинів, пов´язаних з ушкодженням здоров´я або із замахом на честь, гідність громадянина, позивачем є потерпілий. Якщо шкода заподіяна здоров´ю неповнолітнього віком до 15 років, який не має заробітку, позивачем може бути як неповнолітній, так і його батьки. Усе залежить від характеру заявлених вимог.
Коли йдеться про визнання за потерпілим права на відшкодування шкоди по досягненні ним 15-річного віку (в зв´язку з втратою працездатності), цивільнім позивачем має бути визнаний неповнолітній. Але оскільки він не володіє належною процесуальною дієздатністю і не може брати участі в справі, від його імені цивільний позов повинні пред´являти його законні представники (батьки, опікуни). Таким же чином має вирішуватись це питання щодо особи, яка досягла 15-річного віку, але не має заробітку. При відшкодуванні витрат батьків неповнолітнього, пов´язаних з ушкодженням його здоров´я (додаткове харчування, сторонній догляд, протезування тощо), позивачами повинні бути визнані вони. Таким чином, батьки можуть брати участь у справі і як цивільні позивачі, вимагаючи відшкодування заподіяної їм шкоди, і як законні представники позивача, яким є їх дитина. Як позивачі вони можуть мати свого представника — адвоката.
Непрацюючі утриманці померлого мають право на відшкодування шкоди і відповідно можуть бути цивільними позивачами незалежно від того, чи є вони членами його сім´ї. Громадяни також наділені правом пред´являти цивільний позов через представника. Згідно з ч. 1 ст. 52 КПК представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники, а також інші особи за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або за ухвалою суду. Подача позовної заяви не означає автоматичного визнання особи, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, цивільним позивачем у кримінальному процесі.
Відповідно до ст. 123 КПК у разі заявления цивільного позову слідчий зобов´язаний скласти мотивовану постанову про визнання потерпілого цивільним позивачем або про відмову в цьому. У випадках подачі заяви особою, яка не володіє процесуальною правосуб´єкт-ністю цивільного позивача у кримінальному процесі, їй повинно бути відмовлено у визнанні цивільним позивачем, а при помилковому визнанні цивільним позивачем — винесена постанова (ухвала) підлягає скасуванню.
Треба зазначити, що під час складання постанови про визнання особи, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, цивільним позивачем слідчі іноді припускаються різних помилок. Найбільш характерними з них є такі:
1. Визнання при заподіянні матеріальної шкоди державним або громадським організаціям цивільними позивачами не цих організацій, а їх керівників. У таких випадках треба, щоб на підставі доручення, виданого організацією (підприємством, установою), певна особа (як правило, юрисконсульт чи заступник директора по господарській частині) представляла у кримінальному судочинстві інтереси цієї організації. Така особа має бути ознайомлена під розписку з постановою про визнання організації цивільним позивачем та зі своїми правами й обов´язками;
2. Вихід слідчим або особою, яка провадить дізнання, за межі своїх повноважень, що дістає вияв у закріпленні ними в постанові не усієї суми позову, а лише її частини;
3. Складання постанови про визнання цивільним позивачем за відсутності позовної заяви особи, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину.
Мають місце випадки, коли слідчі не виносять постанову про визнання особи, що зазнала матеріальної шкоди від злочину, цивільним позивачем, якщо позов пред´явлено прокурором, хоч згідно з законодавством вони зобов´язані робити це. Деякі слідчі не складають постанову про визнання особи цивільним позивачем або про відмову в цьому, незважаючи на те, що позовна заява подана потерпілим і приєднана до справи. Зазначені помилки свідчать про недооцінку значення цього важливого процесуального документа.
Сума завданих збитків при пред´явленні цивільного позову зазвичай визначається в національній валюті. Однак у разі викрадення іноземної валюти вона вказується в гривнях, але за курсом даної валюти, встановленим Національним банком України на момент вчинення злочину. Відповідна довідка банківської установи повинна бути приєднана до кримінальної справи.
Треба підкреслити, що постанова слідчого, особи, яка провадить дізнання, судді або ухвала суду про визнання особи, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину, цивільним позивачем має важливе процесуальне значення. Адже з моменту її винесення зазначена особа стає цивільним позивачем у кримінальному процесі та набуває передбачених законом прав і обов´язків.
У визнанні особи цивільним позивачем може бути відмовлено, якщо: 1) злочинними діями обвинуваченого (підсудного) не заподіяно матеріальної шкоди; 2) ця шкода заподіяна не заявнику, а іншій особі; 3) вимога заявника не може бути предметом цивільного позову; 4) між матеріальною шкодою, якої зазнав заявник, і злочинними діями обвинуваченого немає безпосереднього причинного зв´язку; 5) позовна заява подана організацією, що не має прав юридичної особи; 6) вимога заявника про відшкодування шкоди суду непідвідомча.
