У правовій науці існує ще чимало недостатньо вивчених явищ, поширених у законодавстві, в практиці державотворення та інколи невдало застосовуваних через відсутність глибокого аналізу їх складових і особливостей формування, проявів та розвитку. Законодавство України показує, що в цей період вона страждає від недостатньої виваженості поділу влади між різними її гілками, недосконалості важелів стримувань та противаг. Цілком очевидно, що такий стан речей став можливим з огляду на те, що Україна лише нещодавно звільнилася від тиску тоталітарної ідеології, не має достатнього досвіду державотворення, правлячі кола часто ігнорують наукові розробки вчених, інколи діють на власний розсуд, приймаючи ті чи інші нормативно-правові акти.
Саме з цих позицій домінуючими постають дослідження правових понять і категорій у науці теорії держави та права, її висновки можуть стати наразі корисними для законопроектування, правової роботи органів виконавчої влади, а також правильно орієнтуватимуть суб´єктів правовідносин у широкому полі правових актів. Цей період державотворення потребує усталеного та науково виваженого законодавства, де має бути використано чіткий понятійний апарат, який дасть змогу однозначно розуміти правові поняття і категорії для реформування правової системи та досконалого регулювання правових відносин. До таких важливих правових недостатньо вивчених понять належить «повноваження», яке до цього часу не було предметом комплексного дослідження сучасної правової науки.
Монографія Д. Голосніченка «Теорія повноважень: вітчизняний та зарубіжний досвід їх формування» присвячена глибокому та всебічному вивченню повноваження як правової категорії. Автор спочатку формулює мету дослідження, зазначаючи, що під нею розуміється розроблення методики дослідження повноважень, з´ясування його об´єкта та предмета, їх сутності, виділення відповідних ознак та класифікація за цими ознаками цього феномену, виявлення історичних витоків аналізованої правової категорії, розгляд виникнення повноважень за стародавніх часів та Середньовіччя, владних повноважень за Литовськими статутами, розподілу повноважень державних органів і посадових осіб за першою Конституцією України гетьмана П. Орлика, з´ясування впливу конституційної історії США на формування і розподіл владних повноважень, розкриття механізму правового регулювання повноважень, принципів їх встановлення, обґрунтування способів встановлення повноважень на основі всебічного аналізу нормативно-правового матеріалу та різноманітних прикладів у практиці державотворення, виділення способів встановлення конституційних повноважень, законодавчого та підзаконного їх визначення, з´ясування правової природи делегування як способу встановлення повноважень, значення державних повноважень у процесі міжнародної інтеграції та у державотворенні. Прогнозувалось також вивчити судові, правоохоронні та правозахисні повноваження, виокремити державні судові повноваження та класифікувати їх на повноваження конституційної юрисдикції, повноваження загальної юрисдикції та повноваження спеціалізованої юрисдикції. Виділити ознаки правоохоронних та правозахисних повноважень і на їх основі розмежувати органи, які здійснюють відповідний вид діяльності.
Здається, що в цій монографії автор досяг поставленої мети. В першому розділі розглянуто об´єкт, предмет і методи дослідження повноважень. Автор зазначає, що оптимальне, виважене співвідношення між різними гілками влади можливе лише у разі науково обґрунтованого розподілу повноважень, першим кроком щодо якого є з´ясування самого феномену «повноваження», що може бути здійснено із застосуванням відповідної йому методології дослідження. Науково обґрунтований підбір методів дослідження поняття «повноваження» зумовлюється предметом дослідження. Він визначає види методів, межі їх застосовування, придатності, прийнятності. При науковому дослідженні повноважень застосовується комплекс методів як загального, так і спеціального значення: діалектико-матеріалістичний, системний, історичний, герменевтичний, моделювання, формально-юридичний, порівняльно-правовий, конкретно-соціологічний тощо.
Застосовуючи відповідні методи, а також звертаючи увагу на зумовленість поняття «повноваження», такими ознаками, як легітимність, залежність від інтересів і потреб, пріоритетності прав і свобод людини та громадянина, автор дає таке, на нашу думку, доволі обґрунтоване визначення повноважень: «Повноваження — це загальне для теорії права та держави поняття, змістом якого є система прав та обов´язків, набутих у легітимний спосіб державою, місцевим самоврядуванням, державними органами і органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, іншими суб´єктами правовідносин з метою забезпечення можливостей, потреб та інтересів людини і громадянина, окремих соціальних груп та суспільства в цілому».
У праці також подано класифікацію повноважень за суб´єктами правовідносин (державні, муніципальні, об´єднань громадян, юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, спеціальних фізичних осіб), юридичною характеристикою (владні, державні владні, муніципальні владні та такі, що не мають ознак влади), видами інтересів (публічні й приватні), правовим функціональним призначенням (регулятивні та правоохоронні), правовими актами встановлення (конституційні, законодавчі, інструкційні, розпорядно-наказні, місцевосамоврядні, договірні та статутні).
У другому розділі досліджено генезис повноважень, зазначено, що процес їх виникнення і подальшого розвитку залежить від розвитку цивілізації, виникнення держави і права в різних частинах світу та в різні історичні періоди. Владні повноваження зароджувались з появою племінної організації суспільства та з´являлися з появою держави і права. З´являються органи влади і відповідно їх повноваження. Підтвердженням цього, зосереджує увагу автор, є джерела римського права, які дійшли до наших днів, договори Київської Русі, Руська Правда, Литовські статути, декларації та Конституція США, Конституція П. Орлика. Сприяла розвиткові теорії повноважень також Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР), яка стала взірцем Основного Закону парламентської республіки. Аналізуються на предмет формування і розподілу повноважень конституції України ХХ ст. Автор ґрунтовно аналізує ці правові акти і доходить висновку, що вони суттєво вплинули на становлення сучасних повноважень держави, державних органів та інших суб´єктів права.
Третій розділ автор монографії присвячує правовому регулюванню повноважень, досліджує його механізм та принципи як елемент механізму правового регулювання. Повноваження в механізмі правового регулювання, зазначає автор, посідають чільне місце, вони є частиною правовідносин, в органах влади це, як правило, владні повноваження. У приватноправових відносинах носіями повноважень є юридичні та фізичні особи.
У четвертому розділі вивчаються способи встановлення повноважень. Увага зосереджується на тому, що встановлення повноважень органів влади через прийняття конституції відповідатиме визначенню «встановлені народом» лише в тому разі, коли розподіл повноважень здійснено через конституцію, яка прийнята в легітимний спосіб. Автором слушно зазначається на тому, що суттєво впливають на законодавче встановлення повноважень державних органів форми державного правління та політичний режим, який перебуває в центрі державної політики, вона виробляє відповідну стратегію держави та її політичних інститутів, і формулює модель державного управління, повноваження, обумовлені цією моделлю. Автор обґрунтовує висновок, що в демократичних державах світу президенту не надається повноважень гаранта конституційних прав і свобод людини та громадянина. Права і свободи гарантуються наявністю демократичної судової системи, насамперед конституційних та адміністративних судів. Автор приділив увагу таким способам встановлення повноважень, як делегування, укладання адміністративних договорів тощо.
У п´ятому розділі аналізуються державні повноваження та повноваження держави, дається визначення цих різновидів повноважень. Автор зазначає, що державні повноваження — явище ширше повноважень держави, які розглядаються як її права і обов´язки в зовнішніх, міждержавних і внутрішньодержавних відносинах. їх різне визначення необхідне для розмежування компетенції системи державних органів як механізму держави та інших інституцій громадянського суспільства, особливо політичних партій, інших всеукраїнських об´єднань тощо. Крім того, в період глобалізації, що проникає у міжнародні сфери функціонування світової спільноти, коли зміцнюються зв´язки між суб´єктами міжнародних відносин, гостро постають проблеми визначення правосуб´єктності держав і міжнародних організацій. Важливим також є визначення повноважень при розмежуванні компетенції федерації та її суб´єктів як державних утворень. Розглядається розподіл повноважень між органами Євросоюзу.
Шостий розділ праці присвячено вирішенню проблем правового регулювання судових та правоохоронних повноважень, де автор обґрунтовує поняття судових повноважень та подає їх класифікацію, виділяє серед правоохоронних правозахисні повноваження, розглядає повноваження окремих правоохоронних органів.
У цілому рецензована монографія порушує важливі питання щодо визначення повноважень, їх розподілу, залучення світового досвіду в практику формування і розподілу. Вона є надзвичайно корисною насамперед для створення оптимальної моделі розподілу повноважень у нашій державі, а також вивчення науковцями, викладачами, фахівцями, які цікавляться проблематикою державотворення, різноманітних положень теорії держави та права в межах визначеної монографією проблематики.
