Відродження сільського господарства має вирішальне значення для зростання економіки та поліпшення умов життя народу України. Саме розвиток приватного сектора відіграватиме значну роль у поновленні сільськогосподарського виробництва. Адже, як засвідчує світовий досвід, в основному приватна власність забезпечує високу ефективність роботи сільськогосподарських підприємств. Тому приватизація землі надає великі перспективи для України, де 5 млн. чоловік, або приблизно ¼ працездатного населення країни, зайняті у сільському та лісовому господарстві.

Загалом по Україні 65 % господарств уклали договори оренди із 3 млн. 800 тис. власників майнових паїв. Усього ж скористалися цим правом власності більш як 5 млн. 900 тис. чоловік. За результатами господарської діяльності у 2000 р. власникам майнових паїв виплачено 37 млн. грн. (53% від суми укладених договорів оренди майна), а передбачалося виплатити 73 млн. 731 тис. грн. Тому у 2001 р. селяни повинні доотримати 164,5 млн. грн.

Слід зазначити, що на місцях під час проведення земельної реформи виникає немало невирішених проблем і недоліків. Окремі керівники господарств до реформування підходять формально, а в деяких випадках ставлять перепони на шляху виходу селян із колективних сільськогосподарських підприємств (КСП). Викликає серйозне занепокоєння ухиляння окремих керівників господарств від укладання договорів на оренду землі (майна), належного їх оформлення, незабезпечення його цілісного масиву і збереження.

Порушення прав власників землі та майна зумовлює потребу у їх відновленні. Чинне законодавство України передбачає дві форми захисту прав і свобод громадян: несудову (наприклад, розгляд скарг на адміністративному чи громадському рівні) та судову (вирішення спорів національними або міжнародними судами). Практика свідчить, що для поновлення своїх прав громадяни активно використовують саме ці дві форми захисту.

Несудова форма активно використовувалась громадянами шляхом звернення до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Наприклад, у 2000 р. із 119,7 тис. скарг, звернень і запитів, які надійшли в Миколаївській області до місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, 28,5 % стосувалися проблем сільського господарства. Із 7,3 тис. питань, які за цей самий період було розглянуто власне обласною державною адміністрацією, 1171 питання (проти 266 в 1999 р.) стосувалося паювання земель (майна) господарств.

Аналіз цієї форми захисту свідчить про таке. По-перше, 85-90 % питань, порушених у скаргах, зверненнях та запитах громадян, належать саме до повноважень державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Більше того, посадові особи зазначених органів не брали на себе виконання функцій суду, оскільки діяли в межах Закону України «Про звернення громадян» від 12.10.96 р. По-друге, зростання кількості звернень громадян зумовлене, як правило, халатним ставленням посадових осіб до проведення земельної реформи. Позитивним є те, що всі скарги, звернення громадян вирішувались на високому професійному рівні, що спростовує помилкову тезу про падіння авторитету державної влади. По-третє, успішне та своєчасне вирішення проблеми паювання землі не потребує збільшення витрат бюджетних коштів, значних капіталовкладень тощо, а передбачає насамперед від органів державної влади, посадових осіб підвищення відповідальності, дисциплінованості та належного виконання своїх службових обов´язків.

Щодо судової форми вирішення земельних спорів, то вона дійсно для громадян є пріоритетною. По-перше, статтями 55 та 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів, якими захищаються права та свободи людини і громадянина, поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. По-друге, серед засобів захисту суб´єктивних прав та свобод людини і громадянина судовий захист є найбільш ефективним, оскільки лише правосуддя здійснюється при додержанні, наприклад, таких конституційних принципів, як законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, гласність судового процесу, забезпечення касаційного оскарження рішення суду, обов´язковість рішень суду тощо.

Зазначеним пояснюється зростання кількості цивільних справ. Так, у 1997 р. районні суди Миколаївської області розглянули 17258 цивільних справ з постановлениям рішень, в 1998 р. - 19024, в 1999 р. - 24348, а в 2000 р. - 25870. Серед них питому вагу займають справи, які пов´язані із проведенням земельної реформи. Центральним серед вказаних спорів є питання земельної власності і, як похідне від нього, формування земельного ринку.

Вирішення питання про порядок успадкування права на земельну частку (пай), як вбачається із судової практики, є найбільш поширеним. І це цілком закономірно, оскільки серед членів КСП є багато пенсіонерів. Крім того, у юридичній літературі висловлювалися різні думки з цього приводу. Так, одні автори вважають, що право на земельну частку (пай) померлого члена КСП переходить до його спадкоємців лише за наявності сертифіката. Причому вони аргументують це тим, що тільки сертифікат посвідчує право зобов´язального характеру (купівлі-продажу, дарування, обміну, успадкування, застави), а тому його не можна ототожнювати із державними актами.

Водночас з цього приводу деякі автори висловлювали обгрунтовані заперечення. Так, М. Ковальчук вважає, що право на земельну частку (пай) померлого члена КСП переходить до його спадкоємців і у тому разі, коли він був у списку співвласників, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Такий висновок, на нашу думку, випливає із п. 3 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10.11.94 p., оскільки в ньому зазначено тільки про право на земельну частку (пай), яке може бути об´єктом успадковування. Однак в ньому не йдеться про згаданий вище сертифікат.

Як свідчить практика, при вирішенні тих чи інших питань суди стикаються не тільки із формальним підходом керівників господарств до проведення земельної реформи, але і з наявністю розбіжностей у самих нормативно-правових актах, що регулюють ці відносини. Правова неузгодженість між собою Основного Закону, Земельного кодексу та нормативно-правових актів з тотожних питань неодноразово обговорювалась на сторінках юридичних видань. Зокрема, вона полягає у тому, що в них:

• не розкрито правову природу земельної частки (паю);

• існує невідповідність кола суб´єктів права власності на землю через звуження чи розширення переліку їх;

• трапляються суперечності правових підстав набуття права на земельну частку (пай);

• питання про право власності на землю вирішують різні уповноважені на те державні органи.

Підсумовуючи викладене, зазначимо: правове регулювання земельних відносин майнового характеру і земельних перетворень в цілому потребує вдосконалення; зазначені форми захисту однаковою мірою відновлюють порушені права приватних власників на землю; підвищення ефективності земельної реформи залежить як від учених-правників, які повинні вирішити чимало теоретичних проблем, так і від усіх гілок влади в Україні.