Питання ініціативи експерта у викладенні висновків тісно пов’язана з так званими ймовірними висновками. Думки вчених-юристів щодо таких висновків розділилися.

Так В.І. Шиканов вважає, що ймовірні висновки експертів базуються на здогадках та припущеннях [17, с. 64 -65].

М.О. Селіванов відмічає, що усякий здогадний висновок повинен базуватись на фактичних даних. Цих даних може бути недостатньо для категоричного судження, але їх повинно бути достатньо для судження припустимого [18, с. 112-114].

На думку вчених-юристів ймовірний висновок є таким, що може мати доказове значення, тобто служити непрямим доказом [19, с.17, 21-22; 18, с.117-119, 20, с.35-36].

Між ймовірним висновком і обставинами, що підлягають доказуванню у кримінальній справі, можуть лежати інші доказові факти. Отже, такий висновок служить непрямим доказом у справі. Тому законодавець (ст.65, 75 КПК) не вимагає, щоб висновок експерта був лише категоричним.

Пленум Верховного Суду України у Постанові «- Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від ЗО травня 1997 р. №8 звертає увагу лише на те, щоб не переоцінювати доказове значення, як їх називають, ймовірних висновків [21, с.2-4].

Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством тільки слідчий має право оцінювати доказову силу висновку експерта, в тому числі і ймовірного.

Саме він і визначає, чи сприймати йому ймовірний висновок непрямим доказом у справі. Навіть категоричний висновок експерта не є обов’язковим для слідчого як доказ.

Оцінка висновку та перевірка дій експерта широко описані в науковій літературі Т.В. Авер’яновою, В.П. Бахіним, Р.С. Бєлкіним, А.А. Вайнштейном, М.Б. Вандером, О.І. Вінбергом, Г.І. Грамовичем, П.П. Іщенком, Н.І. Клименко, О.А. Кравченком, В.К. Лисиченком, В.М. Маховим, Е.Б. Мельниковою, Б.В. Романюком, О.Р. Россинською, М.В. Салтевським, М.Я. Сегаєм, М.О. Селівановим, В.Л. Колмаковим, Н.О. Комісаровою, І.М. Лиховидом та ін.

На думку В.Л. Колмакова і Л.Ю. Ароцкера, особливість оцінки висновку експерта полягає у визначенні наукової достовірності і доказового значення його висновків . Оцінка складається з аналізу процесуальної, фактичної, логічної і науково-методичної сторін висновку, у встановленні придатності його як джерела доказу [22, с.31].

Такої ж точки зору дотримується й І.Л. Петрухін. На його думку, висновок експерта оцінюється з позиції його обґрунтованості, повноти, доказовості, тобто в науково-фактичному відношенні, а також з точки зору законності, відповідності процесуальним нормам при призначенні експертизи, тобто в юридичному відношенні [23].

Оцінка слідчим висновку судово-медичного експерта потребує від нього спеціальних медичних знань. На наш погляд, слідчому важко оцінити наукову обґрунтованість результатів судово-медичної експертизи без спеціальної медичної підготовки. Серед науковців існують різні думки щодо вирішення цієї проблеми.

Так Г.І. Садихов вважає, що слідчий взмозі лише оцінити повноту відповідей на поставлені питання, але ніяк не правильність вибору експертом методу дослідження, його застосування, отриманих результатів [24, с.21,23].

В.В. Комарова звертає увагу на те, що при виникненні труднощів в оцінці висновку експерта необхідно звертатись за консультаційною допомогою до відповідного спеціаліста, незацікавленого в результаті справи, або більш детальному допиту безпосередньо експерта, який проводив судову експертизу [25, с.24].

А.В. Кудрявцева вважає, що оцінити наукове обґрунтування, правильність наукових положень, на яких базується висновок експерта, правильність методів і методик в повній мірі можна тільки володіючи знаннями в галузі судової медицини і медицини [26, с.131].

Щодо вирішення проблеми оцінки наукового обґрунтування судово-медичного заключения ми підтримуємо автора, який пропонує створити при державному експертному комітеті комісії із найбільш досвідчених експертів [25, с.133].

Література:

  1. Комісарова И.О. Висновок експерта - джерело доказів у справі // Вісник Львівського унту внутр. справ. - Львів, 2003. - №1. - С. 149-156
  2. Стахівський С.М. Теорія і практика кримінально-процесуального доказування. Монографія. - К., 2005. - 272 с.
  3. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов ОРД. - М., 1996. - 111 с.
  4. Уголовный процесс России. - Воронеж, 2003. - 453 с.
  5. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: Парламентське вид-во, 2006. - 207 с.

  1. Романюк Б.В. Сучасні теоретичні та правові проблеми використання спеціальних знань у досу- довому слідстві: Монографія,- К., 2002. - 196 с.
  2. Гринчишин Д.Г., Гумецька Л.Л., Карпова В.Л. та ін. Акт / Короткий тлумачний словник української мови / Відп. ред. Л.Л. Гумецька. - К.: Рад. школа, 1978. - 296 с.
  3. Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року №4038-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №28 (12.07.94). - Ст. 232.
  4. Новий тлумачний словник укр. мови. - К.: Вид-во «Аконіт», Т. 2. - 942 с.
  5. Новий тлумачний словник української мови: У 3-х т. - К., 2001. - Т. 2. - 959 с.
  6. Репешко П.І. Щодо регламентації вимог до висновку судового екперта у законодавстві України // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. - X.: Право, 2004. - Вип. 4.- С. 36 - 39.
  7. Герасименко О.І. Судово-медична експертиза. Заг. частина. - Донецьк: Норд-Прес, 2007. - 508 с.
  8. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. - М.: Изд-во «Бек», 1997. - 342 с.
  9. Тертышник В.М., Слинько С.В. Тайное становится явным: взаимодействие следователя, оперативного работника и эксперта-криминалиста при раскрытии и расследовании преступлений: Учеб. пособие. - Харьков: ИКФ «Гриф», 1997. - 68 с.
  10. Волобуева О.О. Особливості діяльності спеціалістів і судових експертів під час досудово- го слідства // Криміналістичний вісник. - X., 2006.- №1. - С. 44 - 48.
  11. Щербаковський М.Г., Кравченко О.А. Напрямки удосконалення процесуального положення і функцій спеціаліста та експерта в проекті кримінально-процесуального кодексу України //Вісник Запорізького юрид. ін-ту. - Запоріжжя, 2003. - №3. - С. 223-230.
  12. Шиканов В.И. Использование специальных познаний при расследовании убийств: Учеб. Пособие. - Иркутск, гос. ун-та, 1976. - 248 с.
  1. Селиванов Н.А. Основания и формы применения научно-технических средств и специальных знаний при расследовании преступлений // Вопросы борьбы с преступностью: Сб. науч. тр. - М.: Юрид. лит., 1968. - Вып. 7. - С. 111 - 120.
  2. Лупинская П.А. Доказывание в советском уголовном процессе. - М.: Изд-во ВЮЗИ, 1966. - 102 с.
  3. Колдин В.Я. Оценка заключения криминалистической экспертизы по вопросу о тождестве как судебного доказательства. - М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1957. - 130 с.
  4. Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах (абзац третій описової частини, п. 12, 14): Постанова Пленуму Верховного Суду України, ЗО трав. 1997 р. №8 // Вісник Верховного Суду України. - 1997. - №3(5). - С. 2 - 4.
  5. Колмаков В.П., Ароцкер Л.Ю. Правильно использовать заключение экспертизы на предварительном судебном следствии // Соц. законность. - 1965. - №. - С. 31.
  6. Петрухин И.Л. Экспертиза как средство доказывания в советском уголовном процессе. - М., 1964. - 254 с.
  7. Садыхов Г.И. Смысловой анализ терминов и понятий судебной экспертизы (Метод, реком.). - Баку: Чашыоглы, 1999. - С. 21 - 23.
  8. Комарова В.В. Обеспечение прав человека при назначении и производстве экспертных исследований: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.- М., 2001. - 26 с.
  9. Кудрявцева А.В. Использование судебно- медицинских познаний в расследовании преступлений. - С. Пб., 2001. - 181 с.