Зовнішня політика Японії в 90-х роках

Вступ.

1. Японія: державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

2. Аспекти формування зовнішньої політики.

3. Зовнішня політика Японії та міжнародне співтовариство.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Японія на сьогодні є одним із ключових гравців у міжнародних економічних відносинах, потужною зовнішньоекономічною державою та впливовим членом більшості провідних світових і регіональних організацій. Маючи лише 2,4% населення Землі та 0,3% її території, країна посідає третє місце у світовій торгівлі (6,4% світового імпорту та 9,1% експорту) і лідирує за обсягом золотовалютних резервів. На неї припадає 40% світових банківських активів, а обсяг прямих інвестицій перевищує 12% від загальносвітового.

Втім, головні здобутки Японії у зовнішньоекономічній сфері полягають не лише у вражаючих статистичних показниках. Ключовим досягненням стало перетворення зовнішньоекономічного комплексу на невід'ємну складову відтворювального процесу, забезпечення стабільної економічної безпеки в умовах обмежених ресурсів та створення високоефективної системи участі в міжнародному поділі праці.

Актуальність теми зумовлена тим, що в післявоєнний період Японія досягла визначних успіхів у різних напрямах зовнішньоекономічної діяльності — від торгівлі до валютно-фінансової сфери, — і значною мірою цьому сприяла виважена зовнішньоекономічна політика держави.

1. Японія: державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Відмінною рисою розвитку зовнішньоекономічних зв'язків Японії є активна участь держави в організації та регулюванні цієї сфери. Державне регулювання охоплює всі етапи — від аналізу економічної ситуації та вироблення стратегії до застосування розгалуженої системи контрольно-регулюючих і фінансово-стимулюючих заходів.

Саме продумана державна політика значною мірою сприяла перетворенню зовнішньоторговельних зв'язків Японії на дієвий чинник економічного зростання, забезпеченню інтеграції країни у світову господарську систему з урахуванням національних інтересів та перетворенню її на впливового учасника світогосподарських відносин.

Ефективність державного регулювання в післявоєнний період забезпечувалася насамперед завдяки обґрунтованій зовнішньоекономічній стратегії, що враховувала інтереси та можливості країни на різних етапах розвитку. Головними цілями японської зовнішньоекономічної політики на 90-ті роки проголошено: формування нового міжнародного економічного порядку (розробка правил, що сприяють глобалізації бізнесу та стиранню економічних кордонів; нові норми для інвестицій, технологій, інтелектуальної власності); посилення координації макроекономічної та валютно-фінансової політики розвинених країн; врегулювання торговельних дисбалансів; підтримка країн, що розвиваються, та східноєвропейських держав; консультативно-технічна допомога реформам у Росії.[1]

У практиці регулювання використовується широкий спектр взаємодоповнюючих методів — законодавчих, адміністративно-правових, економічних та неформальних. Такий арсенал засобів впливу дозволяє досягати поставлених цілей із високою ефективністю.

Особливістю японської практики є розгалужена нормативно-правова база. Система законодавчого регулювання має вигляд ієрархічної піраміди, на вершині якої — Закон про валютний обмін і зовнішню торгівлю, що визначає загальну концепцію державного регулювання. Основні характеристики закону:

— Він є своєрідними законодавчими рамками для всієї системи зовнішньоекономічного регулювання.

— За своєю суттю він ліберальний, оскільки дотримується принципу вільної та багатосторонньої торгівлі, закріпленого в міжнародних угодах і кодексах МВФ, ОЕСР, ГАТТ/ВТО.

— Виходячи з принципу свободи зовнішньоекономічних операцій, закон передбачає мінімальний державний контроль у звичайних умовах; лише за надзвичайних обставин (наприклад, різке погіршення платіжного балансу) допускається запровадження ліцензування.

— Маючи рамковий характер, закон делегує детальне регулювання окремих галузей урядовим і міністерським ордонансам. Такий «розподіл обов'язків» дозволяє гнучко реагувати на зміни в міжнародній економічній ситуації та внутрішні потреби.

«Другий поверх» законодавчих актів складають закони, що регулюють основні блоки зовнішньоекономічної діяльності:

— експортно-імпортні операції (закони про експортно-імпортні операції, про стабілізацію попиту та пропозиції);

— митно-тарифне регулювання (закони про митницю, митний тариф, тимчасові тарифні заходи);

— сприяння торгівлі (закони про експортну інспекцію, страхування зовнішньої торгівлі, надзвичайні заходи з розвитку імпорту та прямих іноземних інвестицій, про банки, страховий бізнес, цінні папери);

— стандарти та технічні вимоги (закони про промислову стандартизацію, фармацевтику, продовольчу санітарію, карантин, охорону рослин, електроприлади, безпеку споживчих товарів);

— права інтелектуальної власності (закони про патенти, дизайн, промисловий знак, товарну марку, авторські права).

В основі піраміди — численні нормативні акти, прийняті на виконання законів: постанови уряду, накази та розпорядження міністерств.[2]

Поєднання комплексного закону з деталізованою системою нормативних актів і неформальних методів регулювання виключає «прогалини» в адміністративно-правовому забезпеченні зовнішньоекономічної діяльності.

Серед основних форм експортного контролю в Японії виділяють: контроль за експортом товарів і технологій подвійного призначення; за експортом озброєнь та обладнання для їх виробництва; за ракетами та ракетними технологіями; за сировиною для хімічної зброї; за ядерними матеріалами; контроль відповідно до санкцій ООН; контроль для забезпечення внутрішньої пропозиції.

У всіх цих випадках потрібен експортний дозвіл МЗТП. Іноді також необхідний дозвіл інших відомств (наприклад, міністерства охорони здоров'я для медичних препаратів). На практиці дозвіл на експорт потрібен нечасто — більшість товарів вивозиться без обмежень.

Міністерство фінансів здійснює фінансовий контроль за експортними угодами, встановлюючи порядок оформлення фінансових процедур, за яким експортер має отримати банківський дозвіл.

Після завершення угоди МЗТП оцінює експортну операцію на предмет дотримання формальностей. Така оцінка може проводитися навіть якщо МЗТП не брало участі в оформленні процедури.

Високий рівень якості японських товарів, що забезпечує їх конкурентоспроможність, досягається завдяки організаційно-правовим заходам. Закон про експортну інспекцію має на меті «підтримку репутації експортера». Перелік товарів, що підлягають обов'язковому контролю, встановлюється урядовою постановою. Застосовується диференційована система перевірок: інспекція якості, упаковки, матеріалів, а також виробнича інспекція. Контроль здійснюють уповноважені інспекційні організації.

Сьогодні в Японії діють три урядові органи (Інститут перевірки текстильної продукції МВТП, Інститут перевірки сільськогосподарської та лісової продукції, Бюро судноплавства міністерства транспорту) та 36 уповноважених агентств із контролю якості експортної продукції. Для дотримання прав у виробництві експортної продукції передбачено контроль у сфері дизайну. Великі компанії здійснюють його самостійно, а для дрібних і середніх фірм та складної технічної продукції контроль виконують державні органи — Японський центр сприяння торгівлі та Японський центр промислового дизайну. Відповідні підрозділи є й у структурі МВТП.

Митне регулювання в Японії тісно пов'язане із завданнями структурної перебудови економіки. Митний тариф слугує інструментом захисту національних виробників, особливо в аграрному секторі. Широка диференціація ставок і тарифна ескалація сприяють вирішенню поставлених завдань.

Погоджуючись на міжнародні домовленості ГАТТ/ВТО про «взаємне тарифне роззброєння», Японія зберігає активне нетарифне регулювання імпорту. Широко застосовуються суворі технічні вимоги — стандарти, сертифікація, інспекції якості, вимоги безпеки — що є ефективними обмежувачами ввезення.[3]

Важливу роль відіграють економічні важелі регулювання. Ефективним інструментом кредитування експортно-імпортних операцій та закордонного інвестування є Ексимбанк Японії. У країні діють системи податкових пільг (зокрема, унікальні), спрямовані на стимулювання як експорту, так і імпорту.

Одним із найважливіших засобів сприяння зовнішньоекономічній діяльності є найбільша у світі система державного страхування торгівлі та інвестицій, що надійно захищає національних операторів від різноманітних ризиків.

Сьогодні в Японії діють такі основні види страхування: 1) загальне страхування торгівлі; 2) страхування валютних ризиків; 3) страхування експортних векселів; 4) страхування експортних облігацій; 5) страхування авансових платежів за імпорт; 6) страхування закордонних інвестицій; 7) страхування кредитування закордонних підприємств.

За час існування система страхування стала важливим елементом державного регулювання. За період з 1950 до середини 1990-х років видано понад 20,3 млн полісів на загальну суму близько 317 трлн ієн — обидва показники є найвищими у світі. Для Японії традиційно характерний високий рівень охоплення зовнішньої торгівлі державним страхуванням. Найвищі показники (65-66%) припадали на початок 70-х років. У 80-ті вони дещо знизилися, але на початку 90-х із введенням нових видів страхування знову зросли до 45% — також найвищий показник у світі. Розгалужена система обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків охоплює збір і аналіз маркетингової інформації, консультаційні послуги, рекламно-виставкову роботу, що сприяє підвищенню ефективності діяльності та залученню нових учасників. Організатором виступає держава, яка фінансує цю діяльність із бюджету.

Важливим напрямком є інформаційне забезпечення комерційної роботи. До збору та аналізу закордонної інформації залучаються численні державні організації: МЗС, МЗТП, Управління науки й техніки, Управління економічного планування. МЗС комплектує економічні відділи посольств на міжвідомчій основі, залучаючи експертів профільних міністерств. Управління економічного планування має закордонні відділення для вивчення економічної кон'юнктури та проведення довгострокових досліджень.

Особливе місце займає Японська організація сприяння розвитку зовнішньої торгівлі (ДЖЕТРО).[4]

Ефективність зовнішньоекономічного комплексу значною мірою залежить від міцності інституційно-правових основ. У системі органів державного управління виділяють адміністративні, координаційні та консультативні органи.

Серед адміністративних органів особливе місце посідає Міністерство зовнішньої торгівлі й промисловості (МЗТП) — провідний орган, що розробляє та координує промислову й зовнішньоторговельну політику. МЗТП забезпечує розвиток торговельних відносин, вирішує валютні питання, сприяє виробництву експортних товарів, встановлює квоти на імпорт, видає дозволи та визначає правила торгівлі.

МЗТП відіграє ключову роль у плануванні структурної перебудови економіки в бік пріоритетного розвитку внутрішнього ринку, високотехнологічних галузей, збільшення імпорту та закордонних інвестицій, створення конкурентоспроможної економіки, скорочення торговельного дисбалансу та зменшення імпорту сировини й енергоресурсів.

Послідовність реалізації торгово-економічної політики забезпечується тісною міжвідомчою координацією. Серед координаційних органів виділяють: Торговельну раду, що вивчає найважливіші питання зовнішньої торгівлі; Нараду міністрів з економічних питань; Спільний штаб уряду та правлячої партії з проведення структурних реформ.

Примітною особливістю є наявність понад 200 консультативних органів, що функціонують на різних рівнях, аж до уряду та прем'єр-міністра. До їх складу входять не лише бюрократи, а й представники громадських, ділових та академічних кіл, що сприяє досягненню консенсусу в зовнішньоекономічній політиці.

Характерною рисою японської системи є особлива парадигма взаємодії держави й бізнесу, що ґрунтується на взаєморозумінні та співробітництві, на «державному менталітеті» приватного сектора. Така модель регулювання, що поєднує жорсткі адміністративні методи з «м'якими» формами, дозволяє підвищувати ефективність державної політики, органічно поєднуючи її із законами ринку.

В японському досвіді державного регулювання є чимало раціональних елементів, які за відповідного врахування національних особливостей могли б бути використані й в українській практиці.[5]

2. Аспекти формування зовнішньої політики

Зовнішньополітичне мислення та внутрішні фактори «динамізму» суспільства є важливою основою для вибору альтернатив поведінки держави на міжнародній арені. Однак результативність цього вибору значною мірою залежить від характеру процесу формування зовнішньої політики, якості політичних лідерів і дипломатії.

Формування політики — це насамперед проблема політичної влади, основною функцією якої є прийняття державних рішень. У Японії існує кілька концепцій щодо того, ким і як приймаються ці рішення.

Протягом тривалого часу більшість політологів дотримувалися думки, що в Японії існує «потужна еліта», яка й вирішує всі питання. Професор Токійського університету Е. Сінкіті стверджував, що «жодна зовнішньополітична проблема не може бути вирішена, доки яка-небудь із елітарних груп — ділові кола, консервативні політики чи бюрократи — виступатиме проти неї».

Нове зовнішньополітичне мислення передбачає вивчення моделей розвитку різних країн, насамперед факторів їхнього динамізму. Післявоєнний досвід Японії дає значну інформацію для роздумів. Він свідчить, що японський феномен неможливо пояснити без урахування історичного досвіду, традиційної політичної культури, специфіки політичної системи та характеру відносин із зовнішнім світом. Такі стереотипи, як «ізоляція» країни, гомогенність нації, поділ світу на «японців» і «не японців», продовжують впливати на зовнішньополітичне мислення сучасного японського суспільства.[6]

У 90-х роках триває становлення нової системи міжнародних відносин, що базується не на конфронтації чи балансі сил військових союзів, а на координації дій великих держав, спрямованій на стабільне функціонування світової економіки, допомогу бідним країнам, запобігання кризових ситуацій, боротьбу з тероризмом та іншими глобальними проблемами. У новій системі зростає роль ООН, міжнародних економічних організацій та регіональних структур. Водночас роль військових блоків, імовірно, зводиться насамперед до заходів із роззброєння та реконверсії воєнної промисловості.

Активна участь Японії в ООН та міжнародних організаціях забезпечує їй важливу роль у новому міжнародному порядку та можливість впливати на світові процеси. Деякі напрямки японської зовнішньої політики — допомога країнам, що розвиваються, участь у посередницькій діяльності в кризових ситуаціях — цілком вписуються в нову структуру міжнародних відносин.

Потрясіння 90-х років показали, що Японія складно адаптується до різких змін міжнародної обстановки, що вимагають важливих стратегічних рішень. Причини пов'язують із синдромом поразки у війні, концентрацією зусиль на внутрішніх проблемах, специфікою політичної системи, орієнтованої на консенсус. Ці фактори хоч і стримували дії Японії, приносили їй певні політичні дивіденди. Однак відсутність власної стратегії в період світових катаклізмів може мати непередбачувані наслідки для соціального й економічного розвитку країни, що нерозривно пов'язаний зі стабільністю на Далекому Сході.

Прокладати курс зовнішньої політики напередодні XXI століття — нелегке завдання. Представляється, що ця політика керуватиметься наступними засадами.

Міць країни проявляється повною мірою лише тоді, коли зовнішня політика ґрунтується на твердому національному фундаменті. Уряд має бути лідером у висуванні ідей, отриманні суспільної підтримки та вибудовуванні механізму обліку думок.

Будучи країною Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Японія орієнтує зовнішню політику насамперед на відносини з іншими країнами регіону. Особливу зацікавленість і відповідальність за підтримку регіональної стабільності не слід забувати. Першим пріоритетом є розвиток відносин із сусідами та сприяння регіональному співробітництву.

Наріжним каменем японської зовнішньої політики залишається підтримка відносин співробітництва зі Сполученими Штатами — найважливішим партнером, з яким поєднують спільні цінності. Щоб ця політика ґрунтувалася на міцній основі, потрібно бачити перспективу та мати стратегію, що враховує зв'язок між Азією та іншими регіонами світу. Про це свідчить недавня історія євразійської дипломатії.

Японія як світова держава має відігравати провідну роль у досягненні «миру, в якому люди можуть розраховувати на краще майбутнє». Тому важливо обміркувати виклики, що стоять перед Японією, та виробити конкретну політику на майбутнє.[7]

3. Зовнішня політика Японії та міжнародне співтовариство

Японія сформувалася як член міжнародного співтовариства після Реставрації Мейдзі, у другій половині XIX століття, коли на світовій арені переважали силові методи. Борючись за виживання, Японія прагнула наздогнати західні країни й на початку XX століття, у війні з Росією, стала однією з основних держав світу. Країна розширювала дипломатичну активність, зокрема вступила в Лігу Націй. Історія, однак, показала, що Японія зробила великі політичні помилки — вступила на шлях експансії в сусідні регіони та стала вирішувати проблеми за допомогою збройної сили.

Відновлення Японії після Тихоокеанської війни ґрунтувалося на глибокому переосмисленні попередньої політики. Країна відмовилася від силового вирішення міжнародних конфліктів і вирішила домагатися миру та стабільності дипломатичними зусиллями, насамперед через ООН. Було укладено договір безпеки зі США, що став основою оборонної політики. Гарантувавши собі безпеку та стабільне міжнародне оточення, Японія обрала головним пріоритетом розвиток економіки на ринкових засадах. У політичній сфері країна прийняла демократію як фундаментальний принцип.

У результаті Японія досягла видатних успіхів і стала другою економічною державою світу. Завдяки економічній і технічній могутності вона відіграє активну роль у різних сферах, зокрема в наданні допомоги іншим державам. Це забезпечило їй високу репутацію та довіру міжнародного співтовариства. Політичний вплив Японії визнаний в ООН та серед учасників самітів «великої вісімки».

Таким чином, зовнішня політика Японії створила основу для безпеки та процвітання народу. Закінчення холодної війни різко зменшило ризик глобального військового конфлікту. Демократія та права людини стають універсальними цінностями. У цих сприятливих умовах країна вступає в XXI століття. Основи зовнішньої політики, включаючи японо-американський договір безпеки, мають бути збережені. Однак у світлі нових тенденцій японська дипломатія повинна шукати нові перспективи.[8]

Японія з її економічною міццю має певний вплив у міжнародному співтоваристві. Очевидно, однак, що економічне зростання триватиме лише до певної межі, якщо не розпочати реформи. Тривога щодо можливості втратити знайдене місце у світі має тим більше підстав, що інші країни, які перебувають на гребені глобалізації, зуміли досягти подальшого прогресу. Подібна негативна перспектива особливо ймовірна через те, що Японія як зріла нація має зіткнутися з такими труднощами, як зниження народжуваності та старіння населення.

Оскільки Японія, як і раніше, не погоджується на військову силу як спосіб забезпечення національних інтересів, важливо осмислити відносну зміну її місця у світі, визначити джерела національної могутності, на які спирається зовнішня політика, і почати необхідні дії.

В умовах, коли міжнародне співтовариство перебуває в пошуках нового світоустрою, а Японія проходить перевірку на здатність змінювати світ, значення зовнішньої політики в житті людей зростає.

Нижче йтиметься про три виклики, з якими стикається Японія: необхідність «загального посилення зовнішньої політики», «збільшення національної могутності» та зміцнення «дипломатичних структур».

Виклик перший. Загальне посилення зовнішньої політики

Оскільки внутрішні та зовнішні справи стають дедалі тісніше пов'язаними, питання, які раніше вважалися суверенною справою окремої держави, тепер стають предметом зацікавленості міжнародного співтовариства. У таких умовах зовнішня політика має бути сильнішою, ніж будь-коли. Виклик полягає в необхідності підвищити зацікавленість людей у зовнішній політиці, консолідувати суспільну думку та проводити політику за підтримки суспільства. Для цього варто посилити фінансовані з приватних фондів інститути політичних досліджень, сприяти дослідницькій роботі в університетах, створити більше можливостей для публічних дискусій із зовнішньополітичних проблем і домогтися, щоб рекомендації враховувалися в процесі вироблення політики.

Так, у Сполучених Штатах Рада з іноземних справ має мережу з майже 80 організацій, що дозволяють громадянам брати участь в обговоренні зовнішньополітичних проблем. Заходи, які вживає Японія в цьому напрямку, далеко не достатні. Потрібно створити структуру, яка б забезпечувала умови для дискусій про зовнішню політику та сприяла кращому її розумінню.

Крім того, відносини партнерства між урядом і неурядовими організаціями мають бути встановлені не лише в галузі сприяння економічному розвитку, де такі зв'язки традиційно сильні, а й в інших сферах — щоб вислуховувати якомога більше різних людей, зокрема представників профспілок, споживчих організацій і ділових кіл. При цьому варто вирішити питання про ступінь відповідальності неурядових організацій.

З іншого боку, уряд має показати всю свою силу. Тісно координуючись із партнерами, він повинен проводити зовнішню політику в інтересах Японії в цілому.

Виклик другий. Збільшення національної могутності як основи зовнішньої політики

Не виникає сумнівів у необхідності зусиль, спрямованих на досягнення впевненого розвитку японської економіки та подолання поточних труднощів. У разі їх зростання важко очікувати, що зовнішня політика, яка залежить від економічної могутності, залишиться незмінною.

Насамперед варто сказати про технології. Будучи опорою економіки, технологія вважається одним із головних джерел національної могутності. Слід зазначити правильність японської політики, що полягала в розвитку економіки насамперед завдяки перспективним технологіям. Для забезпечення сталого зростання світової економіки необхідні безперервний науково-технічний прогрес і поширення передових технологій у глобальному масштабі. Як одна з небагатьох країн, здатних упоратися із цим завданням, Японія має розробити національну стратегію розвитку науки й техніки.

Японії необхідно стимулювати здатність створювати розробки, які можуть бути використані як світові стандарти. Країна виступає за всеосяжний підхід до вирішення конфліктів і проблеми бідності. Ця ідея була узгоджена на скликаній з ініціативи Японії Міжнародній конференції з розвитку Африки та вже отримує визнання. Японія також прагне реалізувати концепцію «безпеки для людини», щоб життя та гідність людей були захищені від різних загроз, зокрема бідності та екологічних проблем. Необхідно обміркувати, які структури займатимуться проблемами глобалізації (зокрема, валютними). Крім того, Японії варто збільшити інтелектуальний внесок у вирішення продовольчих та енергетичних проблем, які в довгостроковій перспективі загострюватимуться.

Виклик третій. Зміцнення дипломатичних структур

Щоб знайти відповіді на численні нові виклики, перед якими стоїть світове співтовариство, необхідно прагнути зміцнити структури міжнародного співробітництва.

Ці зусилля не повинні зводитися лише до поліпшення існуючих структур — необхідне також створення нових. З урахуванням основних тенденцій світового розвитку тут істотно наступне.

Одним з найважливіших способів протидії диверсифікованим загрозам має бути всеосяжний підхід, що охоплює всі стадії розвитку конфлікту — від запобігання до вирішення.[9]

Насамперед необхідно різко збільшити зусилля в галузі контролю та обмеження всіх видів озброєнь — від зброї масового ураження та засобів її доставки до звичайної зброї, — обравши заходи, що забезпечують контроль як за самою зброєю, так і за передачею пов'язаних товарів і технологій. Треба за допомогою методів превентивної дипломатії боротися з бідністю та іншими соціальними проблемами, що лежать в основі конфліктів, а також реагувати на поточні конфлікти та займатися постконфліктним відновленням.

Звичайний підхід, зосереджений на самообороні та заходах із підтримки миру, нині виявляється недостатнім у боротьбі з міжетнічними конфліктами, які відрізняються за своєю природою від традиційних міжнародних конфліктів. Для вибудовування нової ефективної структури необхідне серйозне обґрунтування. Підготовка до створення міжнародного суду для справедливого розгляду серйозних актів насильства проти світового правопорядку є позитивним кроком у цьому напрямку.

Щоб забезпечити суворе дотримання міжнародного права та підвищити довіру до відповідних структур, важливо зміцнити міжнародну судову систему в цілому.

Японія має також виступити з ініціативою розробки та створення відповідних структур для міжнародного співробітництва в галузі протидії різним загрозам. Залежно від завдань необхідно працювати на різних рівнях, зокрема вибудовувати структури для діалогу між Японією, США, Китаєм і Росією, між цими чотирма країнами, Республікою Корея та Північною Кореєю, а також між близькими за орієнтацією країнами, маючи на увазі укладення базових угод, які потім мають отримати широке поширення у світовому співтоваристві.

Далі варто зупинитися на викликах, пов'язаних із глобалізацією. Бреттон-Вудська система, створена на основі уроків Другої світової війни, принесла післявоєнному світу небачене процвітання, забезпечивши стабільність валютного ринку, лібералізацію торгівлі та інвестицій, сприяння економічному зростанню. Однак ця система потребує перегляду з огляду на ризики та серйозні соціальні наслідки, які спричиняє глобалізація — символ її успіху. Щоб вибудувати систему, яка б найкраще використала можливості ринкової економіки та давала відповідь на нові виклики, необхідно вирішити безліч питань, зокрема визначити методи підтримки стабільності валютних ринків, можливості контролю за короткостроковими приватними вкладеннями, способи надання та шляхи збільшення міжнародної допомоги (зокрема на умовах МВФ) країнам, що переживають кризу, а також шляхи перебудови міжнародних фінансових організацій.[10]

Японія має більш ефективно проводити свою лінію в цих організаціях, для чого варто збільшити фінансову участь у них і вжити деяких інших заходів. Також має бути розглянута можливість створення регіонального валютного фонду, який би дозволив гнучко реагувати на валютні та фінансові проблеми азіатських країн. Інше важливе завдання Японії — зіграти провідну роль у розробці нових міжнародних економічних правил, зокрема в рамках Всесвітньої торговельної організації, і домагатися прийняття запропонованих правил як світових стандартів.

Водночас не можна випустити з уваги соціальні проблеми, породжувані загостренням конкуренції. Потрібно допомагати країнам, що розвиваються, у коригуванні темпів і галузевої структури економічної лібералізації, сприяти їм у розгортанні систем підтримки соціально незахищених верств населення.

Глобалізація прискорила процеси європейської інтеграції та виникнення євро — головного суперника нинішньої єдиної міжнародної валюти, долара. У цих умовах Японія має визначити свою стратегію поведінки, зокрема розглянути можливість надання більш міжнародного характеру своїй валюті.

У процесі пошуку відповідей на виклики XXI століття Японія має вдосконалити свій зовнішньополітичний інструментарій і домогтися для себе істотних вигод.

Насамперед необхідно забезпечити свій голос у міжнародних структурах. Японія має брати участь у міжнародному процесі прийняття рішень, щоб впливати на них. У цьому зв'язку очевидна важливість реформи Ради Безпеки ООН та отримання Японією статусу постійного члена.

Взявши на себе ініціативу вибудовування нових міжнародних структур на додаток до активнішої участі в уже існуючих, потрібно бути готовим відігравати активну роль у світі.

Істотним завданням є розвиток людських ресурсів — у політичних, адміністративних і ділових колах, — здатних висловлювати думки та діяти на міжнародній арені, а також виконувати дослідження в цій сфері. Варто заохочувати такі методи вдосконалення людських ресурсів, як сприяння приватним дослідницьким інститутам або парламентському обміну. Розвиток людських ресурсів усередині країни дозволить посилати більше японських співробітників у міжнародні організації, включаючи ООН.

Оскільки в міжнародній політиці зростає роль переконання на противагу примусу, варто розвивати агресивну стратегію. Дедалі важливішим стає вміння виділити важливі відомості із загального потоку, надіслати потрібне повідомлення в потрібний момент через потрібний засіб масової інформації та за потрібною адресою. Необхідно також залучати фахівців із масових комунікацій до процесу прийняття рішень.

Поширення японської культури за межами країни та сприяння розумінню Японії в широких колах закордонної громадськості приведе до стабільних відносин з іншими державами в довгостроковому плані. У цій галузі також необхідне стратегічне планування.

Необхідно, нарешті, зміцнити дипломатичні структури та установи, домагаючись їхньої ефективної роботи. У порівнянні з іншими країнами та в контексті завдань дипломатії на XXI століття тут має бути зроблено дуже багато. Війна в Перській затоці та захоплення резиденції японського посла в Перу показали, наскільки необхідно розвивати та зміцнювати систему кризового управління. Японія має також посилити структуру, призначену для підтримки таких функцій дипломатії, як збір та аналіз інформації, і використання її з метою загального політичного планування.

Висновки

Японський досвід свідчить на користь підвищення ролі держави в організації та здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, особливо в кризові, перехідні та стабілізаційні періоди. Стосовно українських умов це має означати не повернення до колишньої системи державної монополії на зовнішньоекономічну діяльність, а посилення в ній організуючого та контролюючого начала. Виправданим видається посилення державної участі у визначенні галузевих пріоритетів, розробці та реалізації цілей, завдань, основних напрямків структурної політики, її тісному ув'язуванню із зовнішньоекономічним регулюванням.

Необхідним бачиться зміцнення законодавчої та нормативно-правової основи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Бажана розробка та прийняття комплексного закону про зовнішньоекономічну діяльність; підведення законодавчої основи під ті форми зовнішньоекономічних зв'язків, які ще не мають законодавчої регламентації (експорт капіталу, торгівля ліцензіями та ін.); внесення змін і доповнень у ряд важливих чинних законів («Про державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності» та ін.); прискорення вироблення міністерствами та відомствами нормативних актів, що конкретизують положення законів, указів президента, постанов уряду.

Доцільним видається зміцнення інституціональних основ державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. На жаль, перші кроки в цьому напрямку (створення з урахуванням японської моделі міністерства промисловості й торгівлі) були перервані. Варто було б уважніше придивитися й до японського досвіду функціонування координаційних органів. Так, було б виправданим створення замість існуючих сьогодні численних і нерідко дублюючих один одного урядових і міжвідомчих комісій з різних питань, пов'язаних зі здійсненням зовнішньоекономічної діяльності, однієї урядової комісії або ради з зовнішньоекономічних зв'язків на чолі з прем'єром або першим віце-прем'єром, що координувала б діяльність усіх міністерств і відомств, які займаються окремими областями зовнішньоекономічної діяльності.

На японському тлі особливо видно назрілу в Україні потребу в створенні загальнодержавної системи інформаційного забезпечення зовнішньоторговельної діяльності, фінансованої за рахунок коштів державного бюджету (можливо, із залученням коштів підприємницьких структур) і керованої спеціальним уповноваженим органом (аналогічним ДЖЕТРО). Очевидно, що необхідною умовою ефективного функціонування такої системи є створення широкої мережі інформаційно-консультативних служб.

Звісно, повною мірою необхідно використати досвід Японії із захисту внутрішнього ринку, що свідчить, зокрема, що ефективне здійснення регулюючих і контрольних функцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності можливе лише за умови залучення всього спектра існуючих у міжнародній практиці інструментів. Очевидно, що в інтересах України, де державними органами застосовується порівняно вузький набір засобів і методів регулювання, було б освоїти та взяти на озброєння весь арсенал форм і методів регулювання, зокрема нетарифних, адміністративних, що дають, як це видно й з японської практики, значний ефект.

Нарешті, досвід Японії переконливо свідчить про те, що економічні заходи, зокрема фінансове сприяння, податкові пільги та ін., є дієвими засобами мобілізації експортного потенціалу країни. Українським інтересам відповідало б і якнайшвидше вироблення та практичне використання механізмів кредитування експорту, надання державних гарантійних зобов'язань, страхування торгівлі та інвестицій від комерційних і політичних ризиків для забезпечення інтересів національних експортерів.

Список використаних джерел

1. Берндт Ю. Лики Японии : [Пер. с нем.]/ Юрген Берндт,АН СССР, Ин-т востоковедения. -М.: Наука, 1998. -291 с.
2. Боровик В. Японія після свого "дива // Політика і час. - 2004. - № 4. - C. 71-79
3. Вербицкий С. Япония в поисках новой роли в мировой политике.-РАН, Ин-т востоковедения. -М.: Наука, 1992. -271 с.
4. Добринская О. Отношения Японии с крупными державами АТР // Мировая экономика и международные отношения. - 2003. - № 3. - C. 95-116
5. Еремин В. Политическая система современного японского общества.Рос. акад. наук, Ин-т востоковедения. -М.: Наука: Изд. фирма "Вост. лит.", 1992. -215 с.
6. Ефимов М. Японские вертикали. -М.: Изд-во Агентства печати "Новости", 1997. -238 с.
7. Иванов О. Япония: государственное регулирование внешнеэкономической деятельности // Маркетинг. - 1999. - № 3. - C. 83-92
8. Иванов П. Вызов 2001 года : Внешняя политика Японии в канун XXI века // Независимая газета. - 1999. - 14 апреля. - C. 14
9. Исибаси Масаси Невооруженный нейтралитет. -М.: Прогресс, 1994. -293 с.
10. Іванов О.В. Інформаційне забезпечення підприємницької діяльності (Японський досвід). // Маркетинг. 1999. № 1.
11. Карпенко В. Японія в глянці і без нього. -К.: Молодь, 1998. -117 с.
12. Кимура Х. Японское направление внешней политики России : Взгляд из Японии // Мировая экономика и международные отношения. - 2003. - № 3. - C. 84-94
13. Крупянко М. Новые задачи старого союза // Азия и Африка сегодня. - 2000. - № 5 . - C. 26-29
14. Крупянко М. Япония в системе Восток - Запад : Политика, экономика; АН СССР, Ин-т востоковедения. -М.: Наука, 1991. -246 с.
15. Миасака Т. Промышленная политика,правовая и функционирование органов управле-ния в Японии // Вестник Московского университета. - 1997. - № 2: Сер. 11. Право. - C. 63-70
16. Михайленко О. На межі нових перспектив: Японія у XXI столітті // Нова політика. - 2001. - № 1. - C. 24-25
17. Михайленко О. Про деякі аспекти сучасної внутрішньополітичної ситуації в Японії // Нова політика. - 1997. - № 4. - C. 11-13
18. Накасонэ Я. Государственная стратегия Японии в XXI веке. -М.: Nota bene, 2001. -310 с.
19. Николаева А. Японская политика сегодня: и снова коалиция // Мировая экономика и международные отношения. - 1999. - № 9. - C. 91-97
20. Тимонина И.Л. Использование экономических инструментов в экологическом регулировании: опыт Японии // Проблемы теории и практики управления. - 2001. - № 6. - C. 54-58
21. Чугров С. Япония: вновь в поисках идентичности? // Мировая экономика и международные отношения. - 2003. - № 12. - C. 72-80