Зовнішньоекономічні операції

1. Зовнішньоекономічні операції – характеристика основних видів

Перш ніж давати розгорнуту характеристику будь-якій зовнішньоекономічній операції, необхідно оцінити її ефективність для вітчизняного підприємства, що її виконує. Інструментами, які дозволяють сформувати таку оцінку (позитивну чи негативну), виступають маркетингові методи та прийоми. Їх застосування для аналізу поточної кон'юнктури зовнішнього ринку уможливлює ухвалення дієвих управлінських рішень та розробку комплексу заходів, здатних відіграти вирішальну роль у створенні позитивного іміджу підприємства як на внутрішньому (національному), так і на зовнішньому ринках. Отже, саме за такого підходу до аналізу зовнішньоекономічної діяльності, маючи на руках аргументи на користь операцій, що здійснюються на підприємстві, та усвідомлюючи недоліки, з якими потрібно працювати, можна звертатися саме до тих регуляторних органів та інструментів, які забезпечать швидке й ефективне вирішення будь-якої проблеми у зовнішньоекономічній сфері.

Зовнішньоекономічна діяльність вітчизняних підприємств асоціюється насамперед із виконанням експортно-імпортних операцій, які можуть мати різні форми та тенденції розвитку. У цьому контексті важливо чітко розмежовувати поняття виду та форми зовнішньоекономічних зв'язків, які реалізує підприємство.

Вид зовнішньоекономічних зв'язків — це група зв'язків, об'єднаних спільною ознакою, зокрема напрямком товарного потоку або структурною характеристикою. Класифікаційна ознака, що визначається напрямком товарного потоку, описує переміщення товару (послуги, роботи) між країнами. За цією ознакою зовнішньоекономічні зв'язки поділяються на:

• експортні;
• імпортні.

Зовнішньоекономічна діяльність є багатономенклатурною: вона охоплює, на перший погляд, різнопланові операції, які можуть виконуватися й на локальному рівні, не виходячи за межі національних відносин суб'єктів господарювання. Наприклад, консалтингові, туристичні, інжинірингові, реінжинірингові та транспортні послуги цілком реально надавати в межах окремого підприємства (фірми). Однак поширення їх на зовнішньоекономічну сферу сприяє підвищенню загальної ефективності функціонування вітчизняних підприємств в умовах переходу економіки України до ринкових відносин завдяки специфічним особливостям такої діяльності.

Кожна зі згаданих форм і видів зовнішньоекономічних операцій потребує детального розгляду для виявлення їхніх характерних рис, що забезпечить результативне застосування на практиці. Ці питання будуть розкриті в наступних розділах.

2. Види та форми спілкування з іноземним партнером

Комунікативний (спілкувальний) етикет — це сукупність правил використання мовних і немовних засобів комунікації, обов'язкових для членів певного суспільства у конкретних ситуаціях. Він охоплює лінгвоетикет (мовний, мовленнєвий) та невербальний комунікативний етикет. Мовний етикет — це система національно-специфічних усталених словесних формул, прийнятих у певному соціумі для встановлення контакту та підтримання спілкування у відповідній тональності. Він регулює правила вітання, знайомства, прощання, привітання, побажання, подяки, вибачення, прохання, запрошення, поради, пропозиції, співчуття, компліменту, схвалення тощо. Мовленнєвий етикет передбачає застосування мовного етикету в конкретних комунікативних актах. Використання етикетних формул ґрунтується не лише на універсальному принципі ввічливості, а й на правилі відповідності комунікативній ситуації. Особливо обережним у цьому аспекті слід бути під час спілкування з іноземним партнером його мовою без залучення кваліфікованого перекладача.

Комунікативний етикет вирізняється національною своєрідністю, ідіоетнічністю (від грецьких слів ідіос — свій, особливий, самобутній та етнікос — народний). Наприклад, у багатьох країнах (Франція, Росія, Бельгія, Нідерланди тощо) звертання на "Ви" є показником поваги до партнера. Для вітчизняної практики офіційного спілкування, де бракує загальноприйнятих титулів, що символізують шанобливість, це правило є принциповим. Німці, виявляючи пошану до співрозмовника, звертаються до нього на "вони". У Польщі, попри кілька спроб офіційно запровадити пошанний займенник Ви, досі віддають перевагу словам "пан", "пані", тобто звертаються до другої особи як до третьої, відсутньої.

Офіційний мовленнєвий етикет вимагає піднесеного стилю мовлення порівняно з нейтральним, загальновживаним. Офіційне спілкування передбачає використання стилістично піднесених, синтаксично повних мовних конструкцій, що свідчать про дотримання протокольних норм та підвищену ввічливість: "Радий Вас вітати!", "Дозвольте подякувати Вам!".

Для підкреслення особливої поваги до партнера (особливо під час звертання до високих офіційних осіб) в різних етикетних ситуаціях (прохання, запрошення, пропозиція) мовні формули можуть набувати форми питань або дозвільних фраз: "Чи не погодились би Ви...?", "Можу я Вас попрохати...?", "Дозвольте запропонувати Вам...", "Дозвольте привітати Вас...". Протокол деяких країн передбачає, що в розмові з главою держави чи монархом ініціаторами бесід можуть бути лише вони самі. Їхні співрозмовники ніколи не ставлять їм запитань.

Успішність вербального спілкування значною мірою залежить від правильно обраної тональності. Вміння модулювати голос, тобто змінювати тональність, є важливою якістю мовця. У бесіді з партнером неприпустимі надмірна напористість і безапеляційність. У строго офіційній обстановці доречний лише спокійний, рівний, стриманий тон; у менш формальних офіційних відносинах — спокійний, доброзичливий, привітний.

Вищезазначене не виключає полеміки чи гострої суперечки. Однак вона має вестися в чітко визначених рамках, не виходячи за межі коректності. Ділова, особливо дипломатична бесіда, має власний етикет, який не допускає грубощів та образ. Не слід також переривати співрозмовника — важливо вислухати його до кінця. Водночас припинення бесіди не буде порушенням етикету, якщо партнер сам не дотримується його норм.

Правило дипломатичної бесіди — розпочинати з того, що об'єднує партнерів, і домагатися, щоб партнер говорив "так". Якщо метою бесіди є отримання інформації, слід пам'ятати, що бесіда — це обмін інформацією. Тому заздалегідь варто обдумати, на основі якої інформації розгортатиметься обмін думками.

Великим мистецтвом вважається вміння ставити запитання, яке, за словами В. Попова, має в дипломатії таке ж значення, як і в роботі слідчого. Наприклад, під час бесіди не рекомендують задавати "закриті" запитання, тобто такі, на які можна дати однослівну відповідь "так" або "ні". Зразки "відкритих" запитань — посилання на чиєсь висловлювання, прохання прокоментувати статтю в газеті тощо.

Існують прийоми для перевірки правильності почутого:

• "перефразування" — повторення сказаного співрозмовником, але не дослівно, а з іншим відтінком. Фразу можна розпочати мовними формулами: "як я Вас зрозумів..."; "таким чином, на Вашу думку..."; "іншими словами, Ви вважаєте...";
• "підведення підсумків", резюмування, яке має точно відповідати сказаному співрозмовником.

Окрім отримання інформації, дипломатичний працівник повинен уміти передавати й власну, вигідну для своєї країни інформацію. Робити це слід тактовно, щоб вона сприймалася не як нав'язування власних поглядів, оцінок чи переконань, а як доречне доповнення під час обговорення тієї чи іншої теми.

Дипломат не повинен говорити неправду: якщо він не може дати відповіді або не володіє інформацією, краще ухилитися від відповіді або послатися на свою непоінформованість.

Якщо дипломату потрібно зробити велику заяву, яку важко запам'ятати, або невелике за обсягом, але дуже важливе повідомлення, де кожне слово має визначене значення, то в дипломатичній практиці таку заяву прийнято зачитувати.

У бесідах часто вживаються формулювання "в неофіційному плані", "моя особиста думка" тощо. Ці вирази сприймаються співрозмовником, як правило, умовно і трактуються скоріше як натяк на довірливість, бо дипломат будь-якого рангу — особа офіційна, і все сказане нею сприймається як офіційна точка зору. Коли ж дипломат заявляє, що йому доручено зробити офіційну заяву, то цим лише підкреслюється важливість інформації, яка має бути передана співрозмовникові.

Правило дипломатичної бесіди — без потреби не дискутувати. Дипломат віддасть перевагу спокійному впевненому доведенню власної правоти, а не неправоти співрозмовника. Краще ухилитися від дискусії, наприклад, використавши мовні трафарети: "Ваша точка зору цікава, але я, на жаль, не можу із нею погодитись"; "мій уряд дотримується іншої точки зору"; "є й інша точка зору, і вона має право на існування".

Особливої вагомості слова набувають при виникненні конфліктних ситуацій. Необмірковане, випадково висловлене слово може ускладнити міждержавні відносини, скомпрометувати людину, яка це висловила.

Нерідко дипломатична бесіда починається в умовах, коли співрозмовники перебувають на протилежних позиціях. Спокійний тон, переконлива аргументація, вдумливий підхід до позиції співрозмовника, розважлива манера ведення бесіди сприяють зближенню не лише співрозмовників, але і їхніх позицій. У бесідах з приводу конфліктних ситуацій важливо виявити основне, відкинути дрібниці та неістотне, дати відповідь на головне питання. Відповідь повинна бути ясною, чіткою, без натяків. Щоб зробити свою позицію переконливою, її треба підкріпити посиланнями на факти, але з офіційних джерел.

3. Документація у зовнішньоторговельній діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність передбачає активний пошук партнерів за кордоном. Проте навіть успішний пошук закордонного партнера, готового налагодити перспективні взаємовигідні відносини, залишиться безрезультатним, якщо не буде укладений відповідний контракт.

У міжнародній комерційній практиці контрактом називають договір закупівлі-продажу товарів у матеріально-речовинній формі. Це документ, що оформляє зовнішньоторговельну операцію, містить письмову домовленість сторін про постачання товару: зобов'язання продавця передати певне майно у власність покупця і зобов'язання покупця прийняти це майно і сплатити за нього необхідну грошову суму або зобов'язання сторін виконати умови товарообмінної операції.

При укладенні зовнішньоторговельного контракту сторони повинні обумовити, право якої держави застосовуватиметься для регулювання форми угоди та прав і обов'язків сторін. За українським законодавством права й обов'язки сторін за зовнішньоторговельним контрактом визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні контракту або в результаті подальшого узгодження. За відсутності такої угоди до контракту застосовується право країни, де засновано, розташовано штаб-квартиру чи основне місце діяльності сторони, котра є: продавцем у контракті купівлі-продажу; комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації); довірителем — у договорі доручення; перевізником — у договорі перевезення.

У міжнародній торговельній практиці існують найрізноманітніші контракти, їх зміст залежить від угоди, яку мають намір здійснити контрагенти. Але, незважаючи на всю розмаїтість видів контрактів, в основі кожного з них лежать положення класичного контракту купівлі-продажу, основні умови якого розглядаються в цьому розділі.

Зміст контракту становлять його умови, про які сторони домовилися в процесі укладення контракту та попередніх переговорів. Ці умови відбивають специфіку взаємовідносин сторін та їхні особливі вимоги до предмета і порядку виконання контракту. З огляду на це умови контракту можуть бути класифіковані за їх обов'язковістю для продавця і покупця та за їх універсальністю.

Щодо обов'язковості умови контракту поділяються на обов'язкові і додаткові.

До обов'язкових умов належать:

• найменування сторін-учасників угоди;
• предмет контракту;
• якість і кількість;
• базисні умови поставки;
• ціна;
• умови платежу;
• санкції та рекламації (штрафи і претензії);
• юридичні адреси та підписи сторін.

Додаткові умови:

• здавання-приймання товару;
• страхування;
• відвантажувальні документи;
• гарантії;
• упаковування і маркування;
• форсмажорні обставини;
• арбітраж;
• інші умови.

Обов'язковими ці умови (conditions) називаються тому, що якщо одна зі сторін не виконує їх, то інша сторона вправі розірвати контракт і вимагати відшкодування збитків. Додаткові, або несуттєві, умови ("warranty") передбачають, що при порушенні їх однією зі сторін інша сторона не вправі розірвати угоду, а може вимагати виконання контрактних зобов'язань і застосувати штрафні санкції, якщо це передбачено контрактом. Учасники угоди вирішують самі в кожному конкретному випадку, які з умов будуть суттєвими, а які несуттєвими.

З погляду універсальності умови контракту можна поділити на універсальні й індивідуальні. До універсальних (типових) умов належать:

• формулювання преамбули;
• здавання-прийняття товару;
• базисні умови поставки;
• умови платежу;
• упаковування і маркування;
• гарантії;
• санкції та рекламації;
• форсмажорні обставини;
• арбітраж.

Індивідуальні умови:

• найменування сторін;
• предмет контракту;
• якість товару;
• кількість товару;
• ціна;
• строки поставки;
• юридичні адреси й підписи сторін.

Список використаної літератури

1. Дідківський М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Микола Дідківський. - К.: Знання, 2006. - 462 с.

2. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк. - К.: Кондор, 2007. - 166 с.

3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів/ Інна Багрова, Наталя Редіна, Валерій Власюк, Оксана Гетьман; За ред. Інни Багрової; М-во освіти і науки України, М-во фінансів України, Дніпропетровський держ. фінансово-економічний ін-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 579 с.

4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник/ Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченко та ін.; Мін-во освіти і науки України, Одеський державний економічний ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 791 с.

5. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник/ Олександр Кириченко. - 3-тє вид. перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002. - 382 с.

6. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Юрій Макогон, В'ячеслав Рижиков, Сергій Касьянюк; Ред. Ю. В. Макогон; М-о освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 423 с.

7. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность: Учебно-практическое пособие/ Е. Прокушев. - М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. - 207с.

8. Рум'янцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник/ А. П. Рум'янцев, Н. С. Рум'янцева; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 375 с.

9. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник для студ. вуз./ Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим; Під заг. ред. А.І. Кредісова. - К.: ВІРА-Р, 1998. - 447 с.