Зовнішньоекономічна діяльність

1. Зовнішньоекономічні операції в туризмі

Туристичні послуги належать до секторів, що демонструють найдинамічніше зростання. Жоден інший ринок не розвивається так стрімко, як ринок послуг, пов’язаних із подорожами, зокрема:

• послуги з організації поїздок та бронювання квитків;
• розбудова інфраструктури (готелі, мотелі тощо);
• готельне обслуговування.

Надання таких послуг вимагає значних комерційних витрат, однак може приносити суттєві прибутки.

У туристичній сфері задіяна велика кількість працівників, а для деяких країн туризм є основою економіки. Попри це, прикладів гармонізації чи уніфікації туристичного законодавства майже немає. Варто згадати проєкт Конвенції про готельні контракти, розроблений Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА) у 1979 році.

Міжнародний туризм сьогодні робить найбільший внесок у світову торгівлю послугами (приблизно третина глобального експорту). У 1996 році кількість міжнародних туристичних поїздок досягла 592 мільйонів, що у 23 рази більше порівняно з 1950 роком. Ще помітніше зросли доходи від туризму — з 2,1 мільярда до 423 мільярдів доларів (без урахування надходжень від міжнародних перевезень). За обсягом доходів туризм поступається лише торгівлі нафтою та нафтопродуктами — світовому «товару №1».

Туристичний попит стимулював формування туристичної індустрії, у якій у світі зайнято близько 100 мільйонів осіб.

Приблизно 60% усіх міжнародних туристів і понад половину доходів від міжнародного туризму припадає на Європу (включно з Росією). Серед європейських природних регіонів найбільше приваблюють Альпи (понад 60 мільйонів туристів щорічно) та узбережжя Середземного моря (понад 100 мільйонів). Для багатьох західноєвропейських країн туризм є однією з ключових експортних галузей; в Іспанії та Австрії доходи від експорту туристичних послуг становлять майже третину вартості товарного експорту. США також є великим експортером туристичних послуг, посідаючи друге місце у світі за кількістю прийнятих туристів і перше — за кількістю туристів, які виїжджають за кордон.

У багатьох країнах туризм розвивається як система, що забезпечує можливості для знайомства з історією, культурою, традиціями, духовними та релігійними цінностями країни та її народу, а також приносить дохід до бюджету. Крім того, ця система забезпечує засобами існування багатьох фізичних та юридичних осіб, пов’язаних із наданням туристичних послуг. Окрім значної статті доходу, туризм є потужним чинником підвищення престижу країни та її ролі у світовому співтоваристві.

Роль туризму у світі постійно зростає, що пов’язано з його дедалі більшим впливом на економіку окремих держав. Міжнародний туризм виконує низку важливих функцій в економіці країни:

• є джерелом валютних надходжень і засобом забезпечення зайнятості;
• розширює внески до платіжного балансу та ВНП;
• сприяє диверсифікації економіки, створюючи галузі, що обслуговують туристичну сферу;
• зростання зайнятості в туризмі підвищує доходи населення та рівень добробуту нації;
• розвиток міжнародного туризму стимулює розвиток економічної інфраструктури та мирних процесів.

Таким чином, міжнародний туризм слід розглядати у взаємозв’язку з економічними відносинами окремих країн.

Міжнародний туризм входить до трійки найбільших галузей, поступаючись нафтовидобувній промисловості та автомобілебудуванню, частка яких у світовому експорті становить 11% та 8,6% відповідно. У 2004 році сукупний дохід країн світу від міжнародного туризму становив 7% загального обсягу світового експорту та 3% світового експорту послуг.

Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості та розширення міжособистісних контактів постійно зростає.

Міжнародний туризм у світі розподілений вкрай нерівномірно, що пояснюється насамперед різними рівнями соціально-економічного розвитку країн і регіонів.

Найбільшого розвитку міжнародний туризм досяг у західноєвропейських країнах. На цей регіон припадає понад 70% світового туристичного ринку та близько 60% валютних надходжень. Приблизно 20% припадає на Америку, менше 10% — на Азію, Африку та Австралію разом узяті.

Система взаємовідносин між основними суб’єктами міжнародних туристичних операцій юридично оформлюється різними договорами (контрактами).

Договір між туристичною фірмою та туристом зазвичай містить такі типові умови:

• предмет договору (придбання туристом прав на тур, оформлених як путівка);
• вартість послуг фірми та форма оплати (готівкою або переказом на розрахунковий рахунок);
• обов’язки туристичної фірми (надання туристичного продукту в повному обсязі та належної якості; медичне страхування туристів; оформлення посольських віз);
• відповідальність і звільнення від відповідальності сторін (у випадках форс-мажорних обставин, зміни якості послуг, термінів їх надання, відмови сторін від туру);
• обов’язки туриста (оплата, надання необхідних документів для оформлення віз тощо).

У договорі з клієнтом доцільно зазначати: дату договору, терміни надання послуг, вид транспорту до місця відпочинку та назад, клас готелю, його назву та місце розташування.

Договір між туроператором і турагентом може бути кількох видів залежно від характеру відносин між турфірмами.

Агентські договори передбачають передачу виробником послуг туристичному агенту прав на продаж окремих послуг та інклюзив-турів від імені та за рахунок туроператора. У договорі зазвичай містяться чіткі інструкції щодо виконання завдань, територіальні обмеження, права та обов’язки сторін, а також порядок виплати комісійних. Обсяг і характер вимог до агента залежить від конкретних умов національних ринків.

До угоди може бути включено додаток, що зобов’язує агента не співпрацювати з іншими фірмами, а також додаток про монопольне право продажу окремих туристичних послуг. Така форма діяльності, з одного боку, дозволяє працювати без значних витрат на рекламу, маркетинг та організацію турів, отримуючи комісійні, але з іншого — обмежує можливості розширення та отримання великих прибутків. Крім того, агент часто надто залежить від туроператора і фактично позбавлений самостійності.

Саме тому туристичні фірми часто купують путівки як готовий продукт, сформований іншою компанією, і перепродають їх дорожче. Продавець зобов’язаний бронювати місця в готелях, оформлювати необхідні документи, забезпечувати групу гідом-перекладачем та інформувати покупця про можливі зміни. Покупець, своєю чергою, здійснює набір, комплектацію та відправлення туристів, надає їх списки у трьох екземплярах для оформлення документів і бронювання місць на транспорті та в готелях, інформує туристів про вартість і порядок розрахунків.

У разі невиконання зобов’язань або недотримання термінів переказу коштів за обслуговування чи ненадання анкет і списків громадян продавець має право анулювати поїздку, а покупець відшкодовує збитки.

2. Міжнародні ліцензійні угоди

В умовах швидкого розширення міжнародного ринку послуг, пов’язаних з інтелектуальною власністю, зростає значення таких форм міжнародного бізнесу, як ліцензування та франчайзинг.

Під час підписання ліцензійної угоди (licensing agreement) фірма-ліцензіар надає права на нематеріальну власність іншій фірмі (ліцензіату) на визначений період, а ліцензіат зазвичай сплачує роялті. Виділяють п’ять категорій нематеріальних активів:

1. патенти, винаходи, формули, процеси, конструкції, схеми;
2. авторські права, літературні, музичні або художні твори;
3. торгові марки, фірмові назви, фабричні знаки;
4. франшизи, ліцензії, контракти;
5. методи, програми, процедури, системи тощо.

Ліцензіар зазвичай зобов’язаний надавати технічну інформацію та допомогу, а ліцензіат — ефективно використовувати отримані права та сплачувати визначену суму.

Визначення умов і розмірів виплат за ліцензійними угодами є досить складним завданням. При цьому враховуються дві групи чинників.

1. Чинники, специфічні для угод:

• ринкові обмеження (включно з експортними);
• ексклюзивність ліцензії;
• обмеження за обсягом виробництва;
• вимоги до якості продукції;
• умови повернення субсидій;
• термін дії угоди;
• новизна технології;
• термін дії патенту;
• інші обмеження на використання технології.

Ці чинники визначають ціну, яку встановлює ліцензіар.

2. Чинники, специфічні для ринку:

• державні правила ліцензування (стосуються обох сторін);
• рівень конкуренції на ринку ліцензіата;
• рівень конкуренції серед постачальників подібних технологій;
• політичний і діловий ризик у країні ліцензіата;
• нормативи, що застосовуються до готової продукції та галузі;
• готовність країни-ліцензіата до використання технологій.

Ці чинники визначають ціну, яку пропонує ліцензіат.

Важливою проблемою ліцензування є конфіденційність. Цінність багатьох технологій знижується, якщо вони стають широко відомими. Традиційно умова про збереження конфіденційності включається до ліцензійної угоди. Деякі ліцензіари також залишають за собою право виробництва окремих компонентів, щоб ліцензіат не отримав повного уявлення про технологію чи можливість випускати точну копію виробу.

Практика укладання ліцензійних угод передбачає додаткові зобов’язання щодо маркетингової активності. Прикладами таких умов є обмін інформацією з питань збуту, консультації, навчання персоналу. Ліцензійне виробництво може також мати на меті освоєння зарубіжного ринку, що передбачається контрактом. У такому разі ліцензіар потребує вичерпної інформації про діяльність ліцензіата з виробництва та збуту.

Серед переваг ліцензійного виробництва в економічній науці виділяють:

• розширення кола покупців, присутність на ринку та встановлення контактів через партнера;
• позитивне ставлення зарубіжних урядів (порівняно з участю в капіталі), що допомагає подолати комплекс іноземного засилля;
• скорочення транспортних витрат, подолання тарифних і нетарифних бар’єрів;
• полегшення просування товару на нові ринки;
• зменшення або уникнення ризику експропріації та націоналізації;
• можливість виходу на ринки країн з несприятливими політичними відносинами та на сегменти, контрольовані державою;
• забезпечення відносно гарантованих доходів при малих ризиках;
• створення передумов для економічного освоєння невеликих ринкових сегментів;
• використання знань ліцензіата про ринок;
• підвищення окупності витрат на науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи (НДПКР).

Серед негативних аспектів ліцензійного виробництва:

• створення потенційного конкурента у довгостроковій перспективі;
• можливе ускладнення подальшої діяльності ліцензіара через умови договору, нав’язані ліцензіатом;
• поява нових контрольних проблем у виробництві та збуті;
• координаційні проблеми при включенні ліцензіата у власну міжнародну стратегію;
• проблеми комерційної таємниці, особливо ризик технологічної дифузії.

Найпоширенішими стали ліцензійні угоди, що передбачають комплексний міжнародний технологічний обмін із наданням «ноу-хау» та інших послуг. У ліцензійній угоді чітко визначаються вид ліцензії (патентна чи безпатентна), обсяг прав (повна, проста чи виняткова), форма розрахунків («роялті» або паушальні платежі), сфера та межі застосування технології, термін дії договору. Важливо, що протягом дії угоди ліцензіат зобов’язаний інформувати ліцензіара про всі зміни в технології.

Ліцензійна угода — це договір, за яким ліцензіар (продавець) надає ліцензіату (покупцеві) дозвіл або право на використання об’єкта ліцензії за винагороду. Право власності на предмет угоди залишається за ліцензіаром, а ліцензіат отримує право використання на певних умовах протягом визначеного терміну.

Міжнародні ліцензійні операції відрізняються від операцій купівлі-продажу товарів:

1. об’єкти ліцензійних операцій (винаходи, виробничий досвід) створюються без прямої орієнтації на ринок;
2. зацікавленість ліцензіара часто зумовлена не лише комерційними мотивами, а й прагненням зміцнити позиції на іноземному ринку через довгострокові зв’язки;
3. на відміну від купівлі-продажу, у ліцензійних операціях не відбувається повного відчуження об’єкта від власника;
4. фактично передається право на спосіб господарювання.

Міжнародний обмін ліцензіями активно розвивається і сьогодні є головною формою науково-технічного обміну між країнами.

Швидке зростання міжнародної торгівлі ліцензіями зумовлене розвитком науки в умовах НТР, прагненням швидко вийти на ринок з новою продукцією, загостренням конкуренції на світових ринках. Через зростання протекціонізму міжнародне ліцензування стало перспективним способом проникнення на важкодоступні ринки. Воно також використовується для розширення прямого товарного експорту: покупець ліцензії часто погоджується придбати у ліцензіара обладнання, деталі, вузли чи сировину для виробництва ліцензованої продукції.

Переваги торгівлі ліцензіями для ліцензіара:

• швидка окупність витрат на науково-дослідні роботи;
• додатковий прибуток за рахунок швидкого освоєння винаходу;
• використання дешевшої місцевої робочої сили;
• близькість до джерел сировини;
• подолання валютних і митних обмежень.

Переваги для ліцензіата:

• економія на науково-дослідних роботах;
• доступ до передових науково-технічних досягнень;
• доповнення та розширення власних досліджень;
• можливість диверсифікації;
• економія часу, що важливо через скорочення періоду морального старіння товару.

Водночас міжнародна торгівля ліцензіями має негативні наслідки: посилення залежності ліцензіата від іноземної техніки та технологій, припинення деяких власних наукових досліджень, що гальмує розвиток національної науки. Однак така торгівля вигідна обом сторонам. Кожен долар, витрачений на покупку іноземної ліцензії, за ефектом еквівалентний (без урахування фактору часу) у США приблизно 6,2 дол., у Великобританії — 3,1, у Франції — 5,4 дол., інвестованих у НДДКР. Ефективність закупівлі ліцензій досягається також тому, що ліцензія значно дешевша за власні НДДКР для отримання подібного результату.

Переговори щодо укладення ліцензійних угод можуть відбуватися за двома сценаріями:

• пошук покупців виключних чи невиключних ліцензій на торгові марки та патенти, проведення переговорів про придбання прав;
• виявлення недобросовісних користувачів об’єктами інтелектуальної власності на основі моніторингу порушень або інформації клієнтів, спонукання їх до укладення ліцензійних угод.

Список використаної літератури

1. Гребельник О. Основи зовнішньоекономічної діяльності : Підручник / М-во освіти і науки України, Київський нац. торговельно-економічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 382 с.

2. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність : Термінологічний словник / Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк. — К.: Кондор, 2007. — 166 с.

3. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності : Навч. посібник / Олександр Кириченко. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2002. — 382 с.

4. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность : Учебно-практическое пособие / Е. Прокушев. — М.: ИВЦ «Маркетинг», 1998. — 207 с.

5. Решетов В. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності : Навч.-метод. пос. для студ. ВНЗ спец. 7050106 «Облік і аудит» / Валерій Решетов. — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2002. — 139 с.

6. Рум’янцев А.П. Зовнішньоекономічна діяльність : Навчальний посібник / А.П. Рум’янцев, Н.С. Рум’янцева; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 375 с.

7. Управління зовнішньоекономічною діяльністю : Навч. посібник для студ. вузів / Під заг. ред. А.І. Кредісова; Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим. — К.: ВІРА-Р, 1998. — 447 с.