Зовнішні та внутрішні чинники розвитку особистості

Вступ.

1. Поняття особистості та процесу розвитку.

2. Внутрішні та зовнішні фактори розвитку особистості

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У цій роботі розглядається сутність поняття «особистість», аналізуються етапи її становлення, структурні компоненти та ключові чинники, що впливають на її формування.

Особистість являє собою комплекс різноманітних рис і особливостей характеру, які вирізняють людину серед інших, роблячи її неповторною. До її структури входять не лише духовні якості, а й фізичні, інтелектуальні, емоційні та соціальні характеристики, що відображають як вроджені властивості, так і ті, що сформувалися під впливом довкілля.

Фізичний розвиток має прямий вплив на самооцінку та світогляд дитини. Фізична сила та приваблива зовнішність часто стають запорукою успішної адаптації дитини у складному соціальному світі.

Інтелектуальний розвиток є визначальним для формування інтересів, переконань та розумових здібностей дитини.

Емоційна складова також є надзвичайно важливою, оскільки батьківська любов або її брак залишають глибокий слід у становленні особистості. Дитина, що росте, постійно зазнає впливу емоційного фону навколишнього середовища. Прояви гніву, болю, смутку, радості, сміху чи крику формують атмосферу, яка визначає її поведінкові реакції.

Не менш важливим є соціальний розвиток, особливо формування комунікативних навичок, які є критично необхідними як у дитячому, так і в дорослому віці.

1. Поняття особистості та процесу розвитку

Особистість виступає не лише результатом, а й рушійною силою соціально-етичних вчинків у конкретному соціальному середовищі. Економічні, політичні, ідеологічні та соціальні відносини певного історичного типу суспільства по-різному переломлюються, визначаючи соціальну сутність кожної людини, зміст і спрямованість її практичної діяльності. У процесі цієї діяльності людина, з одного боку, засвоює соціальні відносини середовища, а з іншого — формує власне, унікальне ставлення до світу. Говорячи про особистостей як представників соціальних груп, інститутів чи організацій, мають на увазі не індивідуальні риси, а соціальні типи особистостей. Кожна людина володіє власними ідеями, цілями, думками та почуттями, які становлять її індивідуальні якості, що визначають характер її поведінки.

Термін «індивід» зазвичай використовують для позначення людини як одиничного представника певної соціальної групи. Поняття «особистість» застосовують до кожної людини, оскільки вона індивідуально втілює значущі риси свого суспільства. Невід'ємними ознаками особистості є самосвідомість, ціннісні орієнтації, відносна автономність від суспільства та відповідальність за власні дії. Індивідуальність — це те унікальне, що відрізняє одну людину від іншої, охоплюючи як біологічні, так і соціальні, вроджені чи набуті властивості.

У психологічній науці поняття «особистість» розглядається у взаємозв'язку з такими категоріями, як «людина», «індивід», «індивідуальність».

І – людина

ІІ – індивід

ІІІ – особистість

ІV – індивідуальність

І. Людина – це представник біологічного виду «Homo sapiens».

ІІ. Індивід – це конкретний, окремий представник людського роду, неповторна самість.

ІІІ. Особистість – це соціальна істота, якій притаманні життєві погляди, переконання, сформований світогляд, і яка активно реалізує власні здібності.

ІV. Індивідуальність – це сукупність унікальних, неповторних рис конкретної людини.

Людина стає особистістю за таких умов:

1 – якщо вона народжується психічно здоровою (новонароджена дитина ще не є особистістю);

2 – якщо вона формується в суспільстві, серед інших людей.

Маючи від народження певні біологічні задатки, людина перетворюється на особистість у міру засвоєння соціального досвіду в усіх його проявах (способах виробництва, духовній культурі тощо).

Питання процесу формування особистості та його ролі в суспільному житті виноситься на самостійне опрацювання.

Кількісні та якісні зміни відбуваються на всіх етапах становлення особистості. Вони пов'язані з фізіологічним дозріванням, але визначаються не ним, а результатами взаємодії з навколишнім світом, яка регулюється нервовою системою та психічними функціями. У дитинстві ця взаємодія відбувається за допомогою дорослих у спільній діяльності та регулюється словом. Це забезпечує якісні зміни як окремих психічних процесів, так і психіки загалом.

Психіка дитини з віком формується та ускладнюється, стаючи структурно організованою динамічною системою. Нові психічні якості та складні структури виникають внаслідок диференціації наявних, виділення окремих функцій та їх нової інтеграції, тобто об'єднання в нове ціле. Психічний розвиток відбувається не від елементів до цілого, а від нижчих структур до вищих. Онтогенез психіки є незворотною послідовністю ускладнюваних структур, де генетично пізніші структури виникають із ранніших, включаючи їх у зміненому вигляді.

Онтогенез психіки розвивається не лінійно, а по спіралі. Кожна нова психічна структура базується на попередній. Ранні структури не зникають із появою пізніших, і індивід завжди може до них повернутися.

Ускладнення психічних структур при переході на вищі рівні психічного життя стосується всіх аспектів розвитку: мотиваційного плану (комплекси потреб, інтересів), змістового боку (системи уявлень, знань, понять), операційного плану (системи дій, операцій, навичок) та всієї психічної діяльності загалом.

У процесі психічного розвитку, за даними Г. С. Костюка, дифузні прояви активності дитини перетворюються на дії, що регулюються образами об'єктів. Ці дії збагачують чуттєве пізнання світу. Сприйняття спочатку включене в акти спілкування з дорослими та хапальні рухи, а згодом стає особливою перцептивною дією, спрямованою на спостереження та обстеження об'єктів. Паралельно формуються мнемічні дії, що характеризують розвиток пам'яті. Мислення еволюціонує від наочно-дійового до наочно-образного та поняттєвого. Розвиваються емоції та почуття.

З набуттям досвіду виникають різні види предметної діяльності, що стимулює подальший психічний розвиток. Взаємозв'язок психіки та діяльності є джерелом прогресивних змін. Кожному віковому етапу властива своя провідна діяльність, у якій, за О. М. Леонтьєвим, задовольняються актуальні потреби, формуються мотиваційні, пізнавальні, операційні та емоційні процеси. До таких видів належать пізнавальна діяльність, спілкування, гра, виконання доручень, навчання, праця, творчість.

У ході психічного розвитку та становлення різних видів діяльності формуються психічні властивості індивіда, які є потенційною формою існування процесів і дій. Це розумові, емоційні, вольові, моральні та трудові якості, характерні риси свідомості та самосвідомості.

Так створюється система психічних властивостей — особистість. Вона здатна усвідомлювати буття, виділяти себе із середовища, прогнозувати майбутнє, передбачати результати своїх дій, усвідомлювати та дотримуватися норм суспільної поведінки. Розвиток свідомості полягає у формуванні світорозуміння та переконань, що забезпечують моральну стійкість, здатність підпорядковувати нижчі спонукання вищим мотивам.

2. Внутрішні та зовнішні фактори розвитку особистості

Психічний розвиток індивіда та формування особистості є процесом, зумовленим як біологічно, так і соціально.

Людина розвивається і як біологічна істота, представник виду Homo sapiens, і як член суспільства. Історія попереднього розвитку людства (філогенез) впливає на індивідуальний розвиток (онтогенез) двома шляхами — біологічним та соціальним.

За Г. С. Костюком, онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, а онтогенез особистості — соціальною. Ці дві детермінанти тісно переплетені. Біологічна спадковість походить від генетичного апарату, що сформувався в еволюції та визначає розвиток організму. Соціальна спадковість представлена сукупністю культурних досягнень людства, накопичених у процесі історичного розвитку.

Наявність цих двох детермінант породила два протилежні погляди на чинники походження особистості. Одні вважали, що онтогенез психіки визначається лише біологічним фактором. Інші стверджували, що психічний розвиток залежить виключно від соціальних умов.

Сучасна наука стверджує, що в онтогенезі психіки існує єдність біологічних і соціальних умов. Вирішальна роль належить соціальним умовам, але розвиток неможливий без біологічних передумов. Біологічні передумови полягають у тому, що з людського зародку розвивається людський організм із потенційними можливостями. Становлення організму відбувається за програмою, заданою в генотипі, який визначає анатомо-фізіологічну структуру, будову нервової системи, стать, характер дозрівання. Генотип також визначає динамічні властивості нервових процесів та безумовні рефлекси, що регулюють перші акти поведінки.

Хоча вихідний фонд спадково організованих потреб і актів поведінки в дитини невеликий, її нервова система має величезні спадково зумовлені можливості для утворення нових потреб та форм поведінки, яких немає у тварин.

Людські задатки — це природні потенції виникнення, розвитку та функціонування психічних властивостей. Вони реалізуються лише в суспільних умовах життя. Надбання суспільства не передаються через гени, а засвоюються через спілкування, виховання, навчання та працю. Тільки шляхом соціалізації індивід розвивається як особистість.

Одних задатків недостатньо для формування психічних властивостей. Дослідження однояйцевих близнюків (з ідентичними генетичними якостями) показують, що їхні психічні властивості можуть суттєво відрізнятися залежно від умов виховання. Схожість у розвитку збільшується при спільному вихованні та зменшується за різних умов. Відмінності зростають при переході від простих психічних функцій до складних.

Соціальні умови впливають на психічний розвиток через історично вироблені засоби, притаманні лише людству. Соціальне середовище дитини — це і природні об'єкти, і штучне предметне середовище, створене людством, а передусім люди, їхні взаємини, створені речі, знаряддя праці, мова, духовні цінності. За В. І. Вернадським, це ноосфера планетарного характеру.

Матеріальні та духовні цінності, зумовлені історичним розвитком, передаються новому поколінню не через хромосоми, а через спілкування дітей з дорослими, у процесі організованої пізнавальної та практичної діяльності. На психічний розвиток впливають не всі соціальні умови, а лише ті, з якими дитина безпосередньо контактує.

Вплив суспільного середовища змінюється залежно від дозрівання дитини, зростання її сил, становлення потреб, здатності сприймати та наслідувати. Життєві зв'язки дитини характеризуються вибірковістю та з віком розширюються. Спочатку головним середовищем є сім'я, пізніше з'являються вихователі, вчителі, товариші. Дитина входить у суспільне оточення, встановлюючи як безпосередні, так і опосередковані контакти (через ЗМІ, спільну діяльність). Впливи середовища опосередковуються рівнем власної активності дитини, характером відносин, рівнем культури та індивідуальними рисами.

Процес становлення особистості відбувається як «саморух», якому, за Г. С. Костюком, властива єдність зовнішніх і внутрішніх умов. Зовнішні умови визначаються природним і суспільним середовищем. За формулою С. Л. Рубінштейна, зовнішні умови впливають на розвиток через внутрішні умови, що містяться в самому індивіді.

Зовнішні та внутрішні умови є протилежностями, що взаємопов'язані. Зовнішнє, соціальне засвоюється індивідом і стає внутрішнім, психічним, що визначає нові відношення до світу. Механізмом такого засвоєння, згідно з Ж. П'яже, Л. С. Виготським, П. Я. Гальперіним, є інтеріоризація — перетворення зовнішніх практичних дій у внутрішні розумові. Завдяки цьому формується здатність оперувати об'єктами в образах і думках. Відбувається і зворотний процес — екстеріоризація, об'єктивація внутрішнього у зовнішній діяльності.

Співвідношення зовнішнього і внутрішнього, об'єктивного і суб'єктивного змінюється на різних етапах розвитку. Суперечність між ними стає джерелом «саморуху», психічного розвитку та становлення особистості.

Внутрішні суперечності спонукають людину до активності, спрямованої на їх подолання. Натомість виникають нові суперечності, які знову стають стимулом до вдосконалення.

Складний характер «саморуху» розкрив Г. Костюк. Однією з основних суперечностей є розходження між новими потребами, цілями та досягнутим рівнем оволодіння засобами для їх задоволення. Ці суперечності виникають, оскільки мотиваційний бік розвитку випереджає змістовий та операційний. У дитинстві вони розв'язуються у сюжетній грі, через яку діти включаються у життя дорослих. Суперечності постають і при появі нових потреб та боротьбі зі старими мотивами.

Значні суперечності виявляються у становленні пізнавальної сфери. Вони детермінують перехід від безпосереднього сприйняття до опосередкованого мисленнєвого пізнання, від нижчих до вищих ступенів мислення, від аналізу до синтезу.

У навчальній діяльності школярів виникають суперечності між новими пізнавальними цілями та наявними способами дій, між новими ситуаціями та попереднім досвідом. Навчання систематично спричинює виникнення внутрішніх суперечностей, їх усвідомлення та активну діяльність, спрямовану на їх усунення. Подолання кожної суперечності вимагає розв'язання нових завдань, пошуку нових способів дій. Такі суперечності притаманні й трудовій діяльності школярів.

У житті особистості, що розробляє перспективні цілі, виникають суперечності між бажаним майбутнім і теперішнім. Ці розходження спонукають до дій у тривалому часі, що поєднує минуле, теперішнє і майбутнє.

Діалектичні суперечності виникають між досягнутим рівнем розвитку та способом життя, місцем у системі суспільних відносин. У підростаючої особистості виникає прагнення розширити взаємини з середовищем, включитися в нові види діяльності. У ході реалізації цього прагнення виникають нові стимули до розвитку.

Специфічні суперечності характеризують розвиток емоційної сфери. Вони пов'язані з полярністю, амбівалентністю емоцій (задоволення — незадоволення, радість — сум). Єдність і боротьба протилежних емоцій визначають перехід від ситуаційних станів до стійких почуттів. Стійкі почуття формуються через усвідомлення та подолання протилежних переживань (наприклад, сміливість формується через поборення страху).

З розвитком виникають розбіжності між свідомими та несвідомими тенденціями у поведінці. Несвідомі тенденції часто є результатом попередньої свідомої діяльності, установок. Останні складаються у свідомій діяльності, а далі діють без усвідомлення. Переносячись на інші види діяльності, вони можуть гальмувати її, викликати суперечності, які треба переборювати.

Діалектичні суперечності притаманні розвитку довільної регуляції поведінки, формуванню самостійності та волі. Малятам властиве прагнення до самостійності, яке може набувати форми заперечення вимог дорослих (впертість, негативізм у трирічному віці). У підлітків це прагнення виявляється у протестах проти надмірної регламентації. Воно часто випереджає розвиток самоконтролю, що породжує суперечності. Внаслідок правильного виховного коригування ці суперечності долаються, що веде до розвитку самостійності та волі.

Формування системи психічних властивостей, свідомості та самосвідомості є необхідною умовою становлення індивіда як суспільної істоти, суб'єкта спілкування. Індивід поступово стає таким суб'єктом, вступаючи у відносини та виконуючи функції й обов'язки в сім'ї, школі, виробничому колективі.

З розвитком особистості виявляються типологічні та індивідуальні відмінності. Вони полягають у функціональних особливостях нервової системи, темпераменті, потребах, інтересах, характерологічних рисах, моральних, вольових, емоційних, розумових якостях, рівні здібностей. При цьому складається неповторна специфічність особистості — її індивідуальність.

Висновки

Особистість формується в процесі активної взаємодії зі світом, опановуючи соціальний досвід та суспільні цінності. На основі відображення об'єктивних відносин формуються внутрішні позиції особистості, індивідуальні особливості психічного складу, характер, інтелект, ставлення до навколишніх і до себе. Ніхто не народжується з готовим характером, інтересами чи волею. Усі ці властивості виробляються поступово, протягом усього життя — від народження до зрілості.

Розвиток особистості відбувається під впливом багатьох факторів: родини, школи, середовища однолітків, засобів масової інформації. Учні шкіл уже мають уявлення про загальнолюдські цінності, народну мораль та етичні категорії.

Внутрішнє джерело рольового розвитку ґрунтовно проаналізовано в теорії особистості Я. Морено, який зводив різноманітність людської активності до функціонування ролей (чотирьох первинних категорій): соматичних (визначаються фізіологічними потребами), психічних (виникають у соціальній матриці), соціальних (задаються структурою суспільних стосунків) та трансцендентних (у яких людина приходить до загального погляду на світ).

Морено розглядав розвиток особистості у двох аспектах: соціоемоційному (формування здатності до міжлюдських стосунків) та рольовому (набуття досвіду через рольове навчання). Рольовий розвиток він вважав основою розвитку особистості, стверджуючи, що поява ролі первинна по відношенню до «Я».

Список використаної літератури

1. Бех І. Виховання особистості: У 2 книгах: Навчально-методичний посібник/ Іван Дмитрович Бех. -К.: Либідь, 2003 - Кн. 1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. -2003. -277 с.
2. Бех І. Виховання особистості: У 2 книгах: Навчально-методичний посібник/ Іван Дмитрович Бех. -К.: Либідь, 2003. - Кн. 2: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади. -2003. -341 с.
3. Костюк Г. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості/ Григорій Костюк; Упоряд. і авт. комент. В. В. Андрієвська та ін., Авт. передм. Л. М. Проколієнко, Г. О. Балл, За ред. Л. М. Проколієнко. -К.: Рад. шк., 1989. -608 с.
4. Крайніков Е. Психологія розвитку : Словник-довідник/ Едуард Крайніков; М-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т ім.Т.Г.Шевченка. -Київ: Арістей, 2004. -257 с.
5. Левченко Т. Розвиток освіти та особистості в різних педагогічних системах/ Тетяна Левченко. -Вінниця: Нова книга, 2002. -510 с.
6. Ліфарєва Н. Психологія особистості : Навчальний посібник/ Наталія Ліфарєва; Дніпропетровський ун-т економіки і права. -К.: Центр навчальної літератури, 2003. -237 с.
7. Лозниця В. Психологія і педагогіка : Навч. посіб./ Віктор Стефанович Лозниця. -К.: ЕксОб, 2000 1999. -302 с.
8. Людина: становлення та розвиток: [Збірник наукових статей]/ Всеукр. Асоціація філософ. Спілок, Львів. філософська Спілка; Ін-т філософії, логіки і соціології; Редкол.: М.Верников (відпов. ред.) та ін. -Львів: ЛФС "Cogito"; Одеса: Центр Європи, 1997. -386 с.
9. Лушин П.В. Психология личностного изменения. -Кировоград: Имэкс ЛТД, 2002.-358 с.
10. Оллпорт, Гордон В. Личность в психологии/ Гордон В. Оллпорт; Пер. с англ. И.Ю.Авидона; Ред. Л.М.Шлионский. -М.: КСП+; СПб.: Ювента, 1998. -349 с.
11. Первин Лоуренс А. Психология личности : Теория и исследования/ Лоуренс А.Первин, Оливер П.Джон; Пер. с англ. М.С.Жамкочьян; Ред. В.С.Магун. -М.: Аспект Пресс, 2000. -606 с.
12. Психологія і педагогіка життєтворчості : Навч.-метод. посіб. Ред. рада: В.М.Доній (гол.),Г.М.Несен, Л.В.Сохань та ін. -К.: Б.в., 1996. -791 с.
13. Психологія розвитку : Навч.-метод. посібник/ Укл.: Л.В. Калашникова, О.М. Гурова та ін. -Кіровоград, 2000. -322 с.