Значення інтелектуальної діяльності в соціально-економічному розвитку суспільства

Вступ.

1. Сутність інтелектуальної діяльності.

2. Роль інтелектуальної діяльності у соціально-економічному поступі суспільства.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Від найдавніших часів людина виступає у ролі творця: задля забезпечення власного існування вона вирощувала їжу, споруджувала оселі, виготовляла інструменти, одяг, оздоби та мистецькі витвори. Саме в трудовій діяльності та безперервній взаємодії з довкіллям відбувалося формування людини — і як біологічного виду, і як істоти розумної, здатної пізнавати світ і себе. Паралельно з фізичним розвитком удосконалювався й інтелект. Згодом людина усвідомила, що виснажливу фізичну працю можна полегшити, посиливши власні зусилля за допомогою винайдених знарядь та ефективніших методів використання природних і сировинних ресурсів.

Усі багатства суспільства створюються творчою працею людини. Це було, є і залишається незмінним. Людство ніколи не досягне такого рівня розвитку, коли наявні засоби забезпечення життєдіяльності будуть повністю задовольняти його потреби. Людина перебуває у постійному творчому пошуку, що є невід'ємною рисою, дарованою нам природою.

Творчість проявляється у будь-якій сфері людської діяльності — від промислового чи аграрного виробництва до військової справи, медицини, ветеринарії, організації відпочинку та дозвілля.

Ці очевидні істини наведені для того, щоб підкреслити: забезпечення життєдіяльності дедалі більше залежить від досягнень розумової праці. Відомо, яке колосальне значення в історії людства мають, наприклад, транспортні засоби. Для їх створення самих лише фізичних зусиль недостатньо — потрібні зусилля інтелектуальні. Саме завдяки розумовій діяльності людство переходить від одного етапу забезпечення себе необхідними засобами та знаряддями до іншого, досконалішого.

1. Поняття інтелектуальної діяльності

Тенденції розвитку науки, культури, техніки та виробництва, особливо у другій половині XX століття, засвідчують: людство наблизилося до межі, за якою подальший прогрес визначатиметься саме розумовою діяльністю суспільства. Іншими словами, результати інтелектуальної діяльності, за сучасною термінологією, визначатимуть стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Уже сьогодні очевидно, що високий рівень інтелектуальної активності в державі забезпечує високий рівень добробуту її народу.

Там, де шанують науку, культуру та мистецтво, люди живуть заможніше, адже досягнення інтелектуальної діяльності визначають рівень виробництва, освіти, культури. Ці здобутки, безсумнівно, формуватимуть рівень виробництва, яке стане лише інструментом реалізації наукових, культурних і технічних надбань. Пріоритетне значення науки не викликає сумнівів, оскільки її результати можуть застосовуватися у будь-якій сфері людської діяльності. Науково-технічні досягнення визначають рівень і характер виробництва. Своєю чергою, інтелектуальні здобутки у галузі літератури, мистецтва та культури формують моральні засади суспільства, його світогляд, ставлення до довкілля — тобто ті цінності, що визначають духовний світ людини і суспільства загалом. На думку авторів, саме ці засади є найважливішими у формуванні світогляду як суспільства, так і кожного індивіда. Духовний характер суспільства формують діячі літератури, культури та мистецтва, особливо найвидатніші з них. Від характеру духовного світосприйняття залежать напрями науково-технічного прогресу. Якби у дискусії 50-х років XX століття між «фізиками» та «ліриками» перемогли останні, Чорнобильської трагедії, можливо, вдалося б уникнути.

Важливою складовою рівня інтелектуальної діяльності є освіта, зміст якої також визначається рівнем науки, культури та мистецтва.

У недалекому минулому розвиток науки, техніки та виробництва називали науково-технічним прогресом. У цій назві відбилися наслідки тієї ж дискусії між «ліриками» та «фізиками». Культуру та мистецтво, які зверхньо називали «лірикою», до уваги не брали. На думку тодішнього керівництва, «лірика» не могла впливати на соціально-економічний розвиток, тому її просто зневажали. Це позначилося на акцентах розвитку складових науково-технічного прогресу.

Отже, поняття інтелектуальної діяльності та науково-технічного прогресу не збігаються. Науково-технічний прогрес стосувався лише розвитку науки, техніки та, на цій основі, виробництва. Поза його межами залишалися література, культура та мистецтво. Поняття інтелектуальної діяльності охоплює весь комплекс складових, що становлять основу соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства [4, c. 18-19].

Науково-технічний прогрес — це складний механізм, зокрема й з правової точки зору. Саме в цьому аспекті він нас цікавить. Це поступальний рух у розвитку науки і техніки, що складається з певних стадій, які у сукупності утворюють діалектичний виток по спіралі. Перша стадія — виявлення, формування та формулювання суспільних потреб у тих чи інших засобах і знаряддях праці, матеріалах, технологіях, новій продукції.

Науково-технічний прогрес визначався і досі визначається виробництвом, доцільною діяльністю людини. Саме практична, передусім виробнича, діяльність є першоджерелом і кінцевою метою науково-технічного прогресу. Виробнича діяльність суспільства, під якою слід розуміти будь-яку доцільну діяльність людини, разом із науково-технічною діяльністю утворюють єдиний діалектичний цикл, де виробництво посідає визначальне місце. Своєю чергою, виробництво зумовлюється потребами суспільства.

У процесі виробничої діяльності людина стикається з нерозв'язаними проблемами, для вирішення яких потрібні нові методи, способи, шляхи. Починаються пошуки цих засобів, передусім у навколишньому середовищі, у природі, шляхом вивчення її закономірностей, властивостей і явищ. Наука має дати відповіді на запитання, поставлені суспільною практикою. Формування та формулювання цих завдань дістає правове закріплення в науково-технічних прогнозах, програмах, планах. На цій стадії визначаються основні напрями розвитку науки і техніки, вибір яких має істотне значення — він може або прискорити, або загальмувати науково-технічний прогрес.

Наступна стадія — фундаментальні дослідження, результатом яких є встановлення закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, тобто наукові відкриття. Зрозуміло, далеко не всі фундаментальні дослідження завершуються відкриттями.

У міру накопичення наукових знань наука дедалі більше стає необхідним елементом виробничого процесу — здійснюється широкий процес вдосконалення виробництва. Виробництво вже не може успішно розвиватися без належного наукового забезпечення. Виробничий процес і науково-технічний прогрес на цьому етапі перетворюються в єдиний науково-виробничий процес.

Результати науково-дослідної діяльності, тобто відкриття, стають основою нового винаходу, нового вдосконалення методів виробництва. Проте винахід — це лише ідеальне розв'язання практичного завдання, яке ще не може бути безпосередньо використане у виробництві. Винахід потрібно матеріалізувати, втілити у певну конструкцію, технологію, речовину — перетворити ідеальне розв'язання в оречевлений предмет, техніку, оречевлену силу знання. Створення та впровадження у виробництво нової техніки становлять сутність наступної стадії технічного прогресу.

Отже, науково-технічний прогрес складається з певних стадій, що перебувають у постійному розвитку, взаємно обумовлені та послідовно змінюють одна одну. Підсумком цих стадій є наукові відкриття, винаходи, нова техніка, сутність яких полягає в безперервному пізнанні матеріального світу та послідовному перетворенні (оречевленні) пізнаних закономірностей, властивостей і явищ в інтересах доцільної діяльності людини [6, c. 46-48].

Спираючись на викладене, сутність науково-технічного прогресу можна визначити як безперервний і поступальний, постійно вдосконалюваний, взаємозумовлений процес пізнання закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, їх перетворення (оречевлення) та використання в доцільній діяльності людини.

Сутність технічного прогресу полягає в поступальному процесі перетворення (оречевлення) та використанні пізнаних закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу в доцільній діяльності людини, що взаємозумовлений і постійно вдосконалюється.

Технічний прогрес — це процес перетворення досягнень науки в безпосередню продуктивну силу.

Отже, сутність науково-технічного прогресу полягає у виявленні, встановленні та пізнанні нових закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, в їх перетворенні (оречевленні) для використання в доцільній діяльності людини. Це процес добування та застосування нових наукових і технічних знань в інтересах задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства. Основна функція науково-технічного прогресу — забезпечити виробництво та іншу доцільну діяльність людини найбільш оптимальними засобами, способами, матеріалами, методами для досягнення практичних цілей.

Цей екскурс наведено для того, щоб розкрити сутність науково-технічного прогресу та виявити його відмінності від поняття інтелектуальної діяльності.

Отже, поняття науково-технічного прогресу не охоплює цілу сферу інтелектуальної діяльності, а саме літературу, культуру та мистецтво. Такі поняття, як інтелектуальна діяльність, творча діяльність або просто творчість та науково-технічний прогрес, перехрещуються, переплітаються між собою, хоча й істотно відрізняються одне від одного. Що таке науково-технічний прогрес — певною мірою ми з'ясували. Постає запитання: що таке інтелектуальна діяльність і чим вона відрізняється від творчості?

Досить часто ці поняття вживають як синоніми — інтелектуальна діяльність і є творчою. Безперечно, це так. Інтелектуальна діяльність не може бути нетворчою. Проте і творчість, і інтелектуальна діяльність мають свої особливості або відмінності [3, c. 64-69].

2. Значення інтелектуальної діяльності в соціально-економічному розвитку суспільства

Стаття 41 Конституції України проголошує: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності». Отже, Основний Закон розрізняє інтелектуальну діяльність і творчу діяльність. У будь-якому разі ці поняття не тотожні і не означають одне й те саме.

Творча діяльність або просто творчість — це діяльність, унаслідок якої народжується щось якісно нове, що вирізняється неповторністю, оригінальністю та суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива лише людині — творити може тільки людина. Суб'єктом творчої діяльності може бути лише людина. Природа інколи також створює унікальні шедеври, але в природі здійснюється процес розвитку, а не творчості. Творчість — процес усвідомлений, цілеспрямований і, як правило, передбачуваний.

Отже, результатом творчої діяльності є щось таке, чого ще не було — це суспільно-історична унікальність. Цей результат має бути новим, оригінальним, він не може бути повторенням уже відомого. Такі результати можуть з'явитися саме внаслідок творчої діяльності. У цьому аспекті специфічною рисою творчості є те, що творча діяльність не може бути повторенням відомого, її результату завжди властива новизна.

Творчість властива людині у будь-якій сфері її доцільної діяльності. Конституція України проголошує свободу творчості у статті 54. Це означає, що людина може творити у будь-якій галузі діяльності все, що їй забажається. Проте обмеження творчості встановлюються законом — творчість не може бути антисуспільною, аморальною, спрямованою проти людства.

Творча діяльність — поняття ширше, ніж інтелектуальна діяльність. До поняття «результати творчої діяльності» чи просто «результати творчості» або «творчі результати» належать будь-які результати творчості. Результати інтелектуальної діяльності — це результати творчої діяльності. Але результати інтелектуальної діяльності обов'язково мають відповідати встановленим вимогам закону. Лише за цієї умови вони можуть стати об'єктами інтелектуальної власності. У разі їх невідповідності вимогам закону вони не можуть стати об'єктами правової охорони.

Інтелектуальна діяльність і творча діяльність — це розумова діяльність. У цьому аспекті ці два види діяльності збігаються. Але не всяка розумова діяльність є інтелектуальною чи творчою. Людина може розумово працювати, але творчого результату не досягти. Слід мати на увазі й те, що розумовою діяльністю займаються багато людей, і з розвитком суспільства їх стає дедалі більше — це вчені, інженери, вчителі, лікарі та інші. Творчість, унаслідок якої з'являється щось нове, властива далеко не всім.

Отже, інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої тим, що її результати неодмінно стають об'єктами правової охорони. Далеко не всі результати творчої діяльності стають об'єктами інтелектуальної власності і, отже, об'єктами правової охорони [1, c. 131-133].

Кількість результатів творчої діяльності значно переважає кількість об'єктів інтелектуальної власності. До результатів творчої діяльності належать і ті, що з тих чи інших причин не можуть стати об'єктами правової охорони, наприклад, винаходи, що втратили патентоздатність, незапатентовані об'єкти промислової власності.

Зазначена істотна відмінність між інтелектуальною власністю та іншим результатом творчої діяльності виявила таку саму істотну неузгодженість у правовому режимі цих двох результатів. Знову звернемося до статті 41 Конституції України, згідно з якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. На думку авторів, наведену конституційну норму слід розуміти так: результати інтелектуальної і творчої діяльності наділені однаковим правовим режимом. Насправді це не так — наукові відкриття поки що не підлягають правовій охороні як об'єкти інтелектуальної діяльності. Але ж ні в кого не викликає сумніву, що відкриття — це результат важкої, напруженої, тривалої творчої праці.

Наведемо інший приклад. Створено цінний винахід. Проте його автори тим чи іншим способом розголосили його сутність задовго до подання заявки на патентування (більше року). У такому разі цей винахід не підлягає патентуванню. Але ж він не перестав бути тим самим цінним винаходом. Проте за формальними вимогами чинного законодавства такий «розголошений» винахід випадає із кола об'єктів правової охорони, він не може бути визнаний об'єктом інтелектуальної власності. Постає далеко не риторичне запитання: а чия ж це власність? Чинне законодавство України про інтелектуальну власність відповіді на це запитання не має.

Аналогічна ситуація складається й у разі, коли на об'єкт промислової власності закінчився строк правової охорони. Здебільшого винахід та інші об'єкти промислової власності з часом морально старіють і вже не становлять економічного інтересу. Але серед винаходів інколи є такі, що морально не застаріли і продовжують використовуватися, проте правова охорона на них уже не поширюється. У такому разі знову постає запитання: чия це власність? Держава від об'єкта промислової власності відмовляється, а патентовласник позбавлений правової охорони.

У наведених прикладах власність і правова охорона припиняються чи просто не виникають. У таких випадках об'єкт промислової власності може бути використаний будь-ким без будь-якого дозволу і без виплати винагороди будь-кому (державі чи патентовласнику).

Нарешті, об'єкт промислової власності з тих чи інших причин може бути незапатентованим, бо винахідник не надав належного значення патентуванню.

Отже, певна кількість результатів творчої діяльності не підлягає правовій охороні, і на ці результати не виникає право інтелектуальної власності. Складається парадоксальна ситуація — є творчий результат, що може стати або вже став об'єктом інтелектуальної власності, або перестав ним бути, і права на нього немає. Але ж така правова ситуація суперечить раніше зазначеній нормі Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм результатом творчої діяльності. Тобто Конституція України визнає право власності на такий результат, а чинне законодавство України про інтелектуальну власність не визнає.

Безперечно, зазначену проблему треба розв'язувати. Ті результати творчої діяльності, що з тих чи інших причин не дістали спеціальної правової охорони відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність, слід визнати об'єктами права власності (не інтелектуальної) відповідно до Конституції України. Така власність має охоронятися загальними цивільно-правовими нормами [2, c. 85-87].

Отже, творчі результати — це результати творчої діяльності, що можуть бути об'єктами правової охорони, а можуть і не бути. Ті результати творчої діяльності, що наділяються правовою охороною і визнаються об'єктами інтелектуальної власності, і є результатами інтелектуальної діяльності.

Отже, інтелектуальна власність (результати інтелектуальної діяльності) є результатом інтелектуальної, творчої діяльності, що відповідає вимогам чинного законодавства. Лише в такому разі їй надається правова охорона. У наш час роль і значення інтелектуальної власності інтенсивно зростають, вона давно вже стала найбільш цінним капіталом людства. В усьому світі інтелектуальна власність є об'єктом цивільного обороту. З огляду на істотне значення інтелектуальної діяльності, особливо її результатів для соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства, попит на неї також інтенсивно зростає. Вона часто стає об'єктом неправомірних дій, зловживань, недозволеного використання, тому потребує надійної й ефективної правової охорони.

Посилення правової охорони інтелектуальної власності необхідне ще й тому, що інтелектуальна діяльність, як показує досвід країн з розвиненою економікою, здебільшого визначатиме стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни. Визначальне, пріоритетне місце посідатиме не виробництво, а саме наука, культура і техніка. Поняття «культура» слід розуміти в її широкому значенні — це освіта, культура поведінки, науково-технічний рівень виробництва, література, мистецтво та багато інших складових, що визначають рівень цивілізації того чи іншого суспільства [7, c. 5-7].

Висновки

Важко переоцінити значення інтелектуальної, творчої діяльності і для розвитку технологій, нової техніки та виробництва. Уже безспірною стала теза: успішний розвиток виробництва в сучасних умовах можливий лише за належного його науково-технічного забезпечення. Своєю чергою, належне науково-технічне забезпечення можливе лише за умови ефективного, точного і своєчасного науково-технічного прогнозування розвитку техніки, технологій і виробництва.

Досвід країн світу з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що високий технічний рівень виробництва в сучасних умовах можливий за умови інтеграції наукової, технологічної та промислової політики країни. Усі ланки розвитку техніки і виробництва мають здійснюватися за єдиною технологічною схемою — від зародження ідеї до її втілення у продукцію та реалізації на ринку.

Нова техніка, що зумовлює технічний рівень виробництва, має створюватися на науково-технічних розробках на рівні винаходів. Винахідництво — це один із найпотужніших двигунів науково-технічного прогресу, тому воно є одним із найважливіших напрямів інтелектуальної діяльності, що опирається передусім на досягнення науки.

У виступі Голови Верховної Ради України В. Литвина на інтелектуальному форумі України підкреслювалося, що на творчу діяльність покладається забезпечення не лише реальних проривів на основних напрямах науково-технологічного прогресу, а й інтелектуалізації та гуманізації виробництва, управління політики, міжлюдських відносин, піднесення їх культурного рівня.

Список використаної літератури

1. Інтелектуальна власність в Україні: Проблеми теорії і практики/ Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, Міжнародний центр правових проблем інтелектуальної власності при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького, НАН України, Ужгородський державний ін-т інформатики, економіки і права; Ред.: Ю.С. Шемшученко, Ю.Л. Бошицький. - К., 2002. - 422 с.

2. Інтелектуальна власність в Україні: Нормативна база/ Укл. О. М. Роїна. - 2-ге вид.. - К.: КНТ, 2005. - 396 с.

3. Інтелектуальна власність: теорія і практика інноваційної діяльності: Підручник/ М. В. Вачевський, В. Г. Кремень, В. М. Мадзігон та ін.; Мін-во освіти і науки України, Дрогобицький державний педагог. ін-т ім. Івана Франка. - К.: Професіонал, 2006. - 447 с.

4. Інтелектуальна власність : Словник-довідник : У 2 т./ Ред. О.Д. Святоцький; Державне патентне відомство України. - К.: Ін Юре. - 2000. - (Б-ка словників "Ін Юре") Т.1: Авторське право. - 2000. - 354 с.

5. Інтелектуальна власність : Словник-довідник : У 2 т./ Ред. О.Д. Святоцький; Державне патентне відомство України. - К.: Ін Юре. – 2000. - Т.2: Промислова власність. - 2000. - 354 с.

6. Підопригора О. Законодавство України про інтелектуальну власність: монографія/ Оксана Підопригора,. - Харків: Консум, 1997. – 190 с.

7. Хрустальова В. Інтелектуальна власність в системі економічних відносин перехідної економіки України: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. кандид. економ. наук: Спец. 08.01.01 - Економічна теорія/ Вікторія Хрустальова,; Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. - К., 1999. - 19 с.