Зміст адаптивно розвиваючої концепції самоменеджменту

Вступ

Огляд наукових публікацій показує, що більшість описаних у літературі концепцій ґрунтуються на ключовій ідеї, довкола якої вибудовується комплекс методів та інструментів для роботи особистості над собою з метою втілення цієї ідеї.

Так, у підході Л.Зейварта такою центральною ідеєю виступає раціональне використання часу; В.А.Андрєєв наголошує на розвитку творчого потенціалу особистості; М.Вудкок і Д.Френсіс акцентують увагу на подоланні власних обмежень; А.Т.Хроленко пов'язує самоменеджмент із підвищенням особистої культури ділового життя; а Б. і X. Швальбе вбачають суть концепції в досягненні особистого ділового успіху.

На наше переконання, кожен із цих концептуальних підходів разом із відповідними методиками може бути застосований для оцінки власних ділових якостей, саморозвитку лідера та нарощування творчого потенціалу, що, своєю чергою, розширює можливості успішного кар'єрного зростання.

Запропонована нами адаптивно-розвиваюча концепція самоменеджменту кар'єри спирається на такі засади:

• розуміння успіху як мети та рушійного мотиву кар'єри;
• трактування людини як відкритої, багаторівневої біопсихосоціальної системи, орієнтованої на власне життєзабезпечення;
• застосування теорії типів особистості К.Юнга разом із методикою їх діагностики (ТАРТ);
• принципи соціального моделювання;
• механізм адаптивно-розвиваючої "кар'єрної" поведінки працівника.

1. Самоменеджмент як сучасний напрямок розвитку науки управління

Самоменеджмент означає організацію керівником власної діяльності. Цей процес передбачає ретельне планування як робочого, так і вільного часу.

Перебуваючи на робочому місці, менеджер має чітко спланувати свій день відповідно до поставлених завдань. Для цього рекомендується:

• визначити пріоритетність завдань за ступенем важливості та терміновості;
• розподілити час на їх виконання, передбачивши резерв для вирішення непередбачуваних питань.

Спочатку слід зосередитися на важливих і термінових справах, а решту завдань (термінові, але менш важливі; важливі, але не термінові; нетермінові та нескладні) делегувати підлеглим. Таким чином, керівник залишає за собою лише ті питання, з якими його співробітники не в змозі впоратися.

Ведення щоденного графіка, де фіксуються всі виконані та відкладені справи, допомагає керівникові економити час. Такий графік слугує інструментом для виконання службових обов'язків. Для цього можна використовувати дві теки: в одній увечері розміщуються документи, які ще не розглянуті, а в іншій — уже опрацьовані. У кожній теці має бути пронумерований перелік документів, який регулярно оновлюється. Також зазначаються особи чи посади, яким передано документи. У теці для вирішених справ додатково вказується дата підпису керівника.

Робота менеджера передусім полягає у вмінні спілкуватися, керувати людьми та вести їх за собою. Для ефективної діяльності підприємства йому необхідно постійно підтримувати авторитет серед підлеглих. Цього можна досягти через удосконалення особистих і професійних якостей, адже працівники охоче підкоряються керівникові, рівень якого вочевидь вищий. Менеджер має бути терпимим і справедливим, але водночас твердим і впевненим. Розвиток цих рис і постійний самоконтроль є запорукою успішної діяльності керівника. Важливо пам'ятати, що він має бути прикладом для наслідування.

Керівник також повинен уміти відпочивати, щоб здатність швидко розслабитися й зібратися з думками допомагала уникати накопичення втоми, яка часто призводить до дратівливості, зниження уваги та продуктивності як самого менеджера, так і всього підприємства. У цьому напрямку існує чимало методів релаксації: прослуховування заспокійливої музики, облаштування в офісі акваріума, медитація, аутотренінг, що базується на самонавіюванні та набув популярності останнім часом.

Самоменеджмент, тобто здатність менеджера організувати власну роботу, є не менш важливим чинником успішної діяльності підприємства, ніж інші елементи зовнішнього та внутрішнього середовища.

Ядро сучасного менеджменту полягає, з одного боку, у його походженні від людини, її потреб і цілей, а також у перетворенні знань, досвіду та науково-технічних досягнень на продуктивну силу. З іншого боку, рушійною силою менеджменту, як очевидною, так і прихованою, є творче застосування інформаційних технологій [8, c. 209-211].

Самоменеджмент, а точніше самоврядування, означає самостійність та особисте керування власними діями. Ефективне самоврядування пов'язане як із природою людини, так і з організацією та соціальним управлінням.

Роль, місце в структурі, масштаби участі, ресурсоємність відносин кожної сутності визначаються самоменеджментом, який також забезпечує їх тимчасову підтримку та контроль.

Метою самоменеджменту можна вважати тимчасове забезпечення відносин, або "взаємодопомогу в умовах взаємозалежності", або "допомогу без залежності".

Світовий досвід упровадження принципів самоменеджменту свідчить про таке:

1. Існує потреба у взаємних рішеннях, підготовлених кваліфікованими та лояльними кадрами, оскільки багато хто нині займається лише "критиканством".
2. Необхідна гнучкість у рішеннях, щоб компенсувати втрати в одному напрямку здобутками в іншому.
3. Важливо дотримуватися темпів повної реалізації програми.
4. Не варто рухатися в надто швидкому темпі.
5. Послідовність і довіра мас забезпечують економічну впевненість.
6. Слід інформувати громадськість про виникнення проблем, їхню шкоду, зміни, витрати тощо.
7. Необхідна зібраність.
8. Потрібно створювати структури, які розширюють вибір і стимули, сприяючи створенню загального блага.

Загальносистемні аспекти самоменеджменту полягають, по-перше, в обґрунтуванні феномена самоорганізації як нової якості за децентралізованого управління, особливо в умовах самоврядування. По-друге, така ситуація є розмитим і безперервним процесом некерованості, який І. Пригожин назвав "великим безладдям" (хаосом), що слабо піддається контролю. Це свідчить про те, що класичні концепції значною мірою вичерпали себе. У такому контексті самоменеджмент стає неоднозначним і тому найкраще відповідає своєму первісному призначенню — організовувати будь-які процеси, передаючи їх реалізацію функціонерам.

Сучасний менеджер у світовій практиці сприймається як ефективний, інноваційний керівник, що поєднує лідерство, владу, стиль роботи та кар'єру. Він має володіти широким кругозором і системним нестандартним мисленням щодо внутрішніх взаємозв'язків, факторів корпорації та їх взаємодії із зовнішнім середовищем. Менеджер повинен мати високі загальнолюдські якості та психологічні здібності, уміти йти на розумний і виважений ризик, здійснювати бізнес-проектування, розробляти, коригувати та реалізовувати бізнес-плани. Також важливо вміти проводити маркетингові дослідження, прогнозувати розвиток організації з урахуванням потреб і займати нові інноваційні ніші [8, c. 153-155].

Особисті якості менеджера. Менеджеру необхідно мати:

• прагнення до знань, професіоналізм, новаторство та творчий підхід;
• наполегливість, упевненість у собі та відданість справі;
• нестандартне мислення, винахідливість, ініціативність і здатність генерувати ідеї;
• психологічні здібності впливати на людей;
• комунікабельність і орієнтацію на успіх;
• емоційну врівноваженість і стресостійкість;
• відкритість, гнучкість і здатність швидко адаптуватися до змін;
• уміння спрямовувати енергію особистості в корпоративних структурах;
• внутрішню потребу в саморозвитку та самоорганізації;
• енергійність і життєстійкість;
• схильність до успішного захисту та ефективного нападу;
• відповідальність за діяльність і прийняті рішення;
• потребу працювати в колективі та з колективом.

Етичні норми менеджера. У взаєминах із колегами та партнерами менеджер керується загальноприйнятими моральними правилами: дотримуватися методів чесної конкуренції; не використовувати "брудні гроші"; "грати у відкриту", якщо партнер робить так само; виконувати обіцянки за будь-яких умов; застосовувати лише чесні методи впливу на підлеглих; бути вимогливим, але не принижувати гідність; бути уважним і попереджувальним.

Особисті ресурси менеджера. Основними ресурсами менеджера є інформація та інформаційний потенціал, час і люди. Уміло використовуючи їх, керівник досягає високих результатів, постійно підвищуючи конкурентоспроможність своєї організації.

Навички та здібності менеджера до ефективного управління. На ефективність управління впливають:

• здатність управляти собою;
• розумні особисті цінності;
• чіткі особисті цілі;
• постійний особистий ріст;
• навички та наполегливість у вирішенні проблем;
• винахідливість і здатність до інновацій;
• висока здатність впливати на оточення;
• знання сучасних управлінських підходів;
• здатність формувати та розвивати ефективні робочі групи;
• уміння навчати та розвивати підлеглих.

Обмеження саморозвитку менеджера. До таких недоліків належать:

• невміння управляти собою;
• розмиті особисті цінності;
• неясні особисті цілі;
• зупинений саморозвиток;
• недостатні навички вирішення проблем;
• недолік творчого підходу;
• невміння впливати на людей і консультувати їх;
• нерозуміння особливостей управлінських процесів;
• слабкі навички управління людьми та ресурсами;
• невміння навчати та стимулювати саморозвиток;
• низька здатність формувати колектив [11, c. 189-192].

2. Основні концепції самоменеджменту. Адаптивно-розвиваюча концепція самоменеджменту

Самоменеджмент — це самоуправління людини своєю життєдіяльністю та діяльністю задля досягнення поставлених цілей. Під самоуправлінням розуміють системну діяльність із самоорганізації життєвих функцій, що забезпечує реалізацію внутрішніх потенцій для досягнення певного результату за оптимального використання внутрішніх ресурсів з урахуванням зовнішніх чинників.

Сьогодні самоменеджмент можна розглядати як засіб, шанс і чинник успішної життєдіяльності кожної людини.

У розвитку самоменеджменту виокремлюють три етапи:

Перший етап пов'язаний із досвідом окремих людей, які методом проб і помилок перевіряли ефективність різних прийомів особистої роботи. Розпочавшись у давнину, він триває й сьогодні в житті кожної людини. Данило Гранін у повісті "Це дивне життя" залишив яскравий приклад "нагромадження особистого досвіду" героєм книги — біологом А.Любищевим.

Другий етап зумовлений поділом праці в цій галузі. Спеціалізація привела до розвитку таких навичок, як тренування пам'яті, раціональне читання тощо. Сьогодні поділ праці в самоменеджменті продовжує поглиблюватися. Поряд із традиційними розділами (ділова телефонна розмова тощо) з'являються нові розробки: управління емоціями, мистецтво слухати співрозмовника та інші. Безсумнівний вплив на цей етап справив прогрес у технічних і гуманітарних науках.

Третій етап обумовлений систематизацією знань у техніку особистої роботи. Він полягає у визначенні необхідних розділів цієї науки та побудові з них взаємозалежного цілого. Однією з перших робіт такого роду є книга визнаного класика менеджменту Пітера Друкера "Ефективний керуючий" [4, c. 156-158].

Самоменеджмент має певне коло правил і функцій:

Постановка цілей. Постановка цілей — це вираження наших інтересів, потреб чи завдань у формі чітких намірів і точних формулювань, що допомагає спрямувати дії на їх досягнення. Ціль має описувати кінцевий результат, а не дії, які потрібно виконати. Навіть найкращий спосіб роботи безнадійний, якщо керівник заздалегідь чітко не визначив, до чого він прагне. Постановка цілі — безумовна передумова планування та успіху — полягає в точному знанні того, що, коли та в яких масштабах треба досягти. Усвідомлення своїх цілей часто означає значну самомотивацію для роботи, оскільки ціль дає ясне уявлення про напрямок руху.

Постановка цілей — це тимчасовий процес, оскільки протягом діяльності підприємства можуть змінитися певні параметри, що потребує перегляду цілей. Для самоменеджменту фундаментальне значення має усвідомлення того, куди менеджер хоче прийти і куди не хоче потрапити. Якщо в керівника є усвідомлена ціль, то всі неусвідомлені сили спрямовуються туди ж, тобто цілі слугують концентрації зусиль на важливих напрямках. "Випадкові успіхи гарні, але рідкі. Заплановані успіхи краще, оскільки вони керовані й трапляються частіше".

Знаходження цілей. Щоб досягти успіху, необхідно правильно обрати цілі. У кожної фірми та кожного менеджера є одна основна, найважливіша ціль, яка розбивається на безліч проміжних цілей нижчого рівня. Досягнення останніх забезпечує реалізацію цілей вищого рівня та, зрештою, найвищої цілі. Потрібно встановлювати ясні, узгоджені між собою цілі, які можна перетворити на безпосередні дії та планувати. Чітко визначені та зафіксовані на папері цілі автоматично набувають обов'язкового характеру, спонукають до постійного аналізу та перегляду.

Ситуаційний аналіз. Це своєрідний реєстр особистих ресурсів (засобів для досягнення цілей), який дозволяє з'ясувати, що варто заохочувати (сильні сторони) і над чим ще треба працювати (слабкі сторони). Аналізуючи свої здібності, менеджер визначає, яким особистим потенціалом він володіє. З іншого боку, він має ясно уявляти свої слабкості, щоб уникати дій, які можуть сприяти їх прояву, або вжити заходів для їх подолання. Допомогти може складання балансу своїх найбільших невдач і визначення, відсутністю яких якостей вони були зумовлені. "Знати свої слабкості — значить зміцнювати свої сильні сторони".

Формулювання цілей. Це встановлення термінів утілення цілей і формулювання бажаних результатів. Це останній етап постановки цілей, коли формулюються конкретні практичні цілі для наступної стадії планування. Не варто брати на себе занадто багато, щоб не загрузнути в невиконаних справах. Слід встановлювати короткострокові цілі, узгоджені з досягненням довгострокових глобальних цілей [10, c. 109-111].

Концепція самоменеджменту тісно пов'язана з концепцією особистісно-творчого утворення. Під самоменеджментом розуміють поведінковий ресурс підвищення ефективності управління. Менеджмент проявляється як самоменеджмент одночасно у вигляді особистої тектології (саморозвитку менеджера як індивіда та професіонала) та у вигляді роботи менеджера в специфічних умовах переваги самоорганізації. Самоменеджмент утворення — це спосіб вирішення головного завдання освіти: створення умов для того, щоб освітній процес став творчістю особистості, яка сама здійснює своє утворення. Він ґрунтується на розумінні того, що майбутнє людини та суспільства залежить не від кількості знань, а від рівня культури, здатності до орієнтації та ефективної діяльності в невідомих і нестандартних ситуаціях [9, c. 24].

Висновки

Самоменеджмент — це послідовне та цілеспрямоване використання перевірених методів роботи в повсякденній практиці для оптимального та осмисленого використання свого часу.

Основна мета самоменеджменту полягає в максимальному використанні власних можливостей, свідомому керуванні перебігом свого життя та подоланні зовнішніх обставин. Самоменеджмент допомагає виконувати роботу з меншими витратами, краще організувати працю (отже, отримати кращі результати), зменшити завантаженість і, відповідно, знизити поспіх і стреси.

Перевагами адаптивно-розвиваючої концепції є:

• інтеграція ідей;
• системність;
• можливість використання тестових методів для самооцінки;
• органічний зв'язок із центральною функцією людини — власним життєзабезпеченням.

Значення самоменеджменту велике як у професійній, так і в дозвілевій діяльності людей.

Що дає самоменеджмент:

• виконання роботи з меншими витратами;
• кращу організацію праці;
• кращі результати праці;
• менше поспіху та стресу;
• більше задоволення від роботи;
• більшу мотивацію праці;
• ріст кваліфікації;
• меншу завантаженість роботою;
• менше помилок при виконанні своїх функцій;
• досягнення професійних і життєвих цілей найкоротшим шляхом.

Список використаної літератури

1. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн.: Навч.-метод. Видання. - К.: Либідь, 2003.

2. Грищенко В. О., Архипов О. Г., Журомська Л. М. Самоменеджмент: Навч. посіб. / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля; Холдинг МЖК "Мрія". — Луганськ : Видавництво СНУ ім. В.Даля, 2006. — 192с.

3. Комар Ю. М. Самоменеджмент навчання: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Донецький ін-т ринку та соціальної політики. — Донецьк : ДІРСП, 2005. — 132с.

4. Лукашевич Н. Самоменеджмент. Теория и практика: Учебник. — К. : Ника-Центр, 2007. — 344с.

5. Лукашевич Н. Самоменеджмент: как достигнуть успеха в деловой карьере / Харьковский гуманитарный ин-т "Народная украинская академия". — Х. : ОКО, 1998. Кн. 1 : Деловая карьера: путь к успеху. — 126с.

6. Лукашевич Н. Самоменеджмент: как достигнуть успеха в деловой карьере / Харьковский гуманитарный ин-т "Народная украинская академия". — Х. : ОКО, 1998. Кн. 2 : Практикум деловой карьеры. — 327с.

7. Русинов Ф. Менеджмент и самоменеджмент в системе рыночных отношений: Учеб. пособие / Федор Михайлович Русинов (ред.). — М. : ИНФРА-М, 1996. — 351с.

8. Сухова И. М. Самоменеджмент студента: Практ. пособие для студ. и преподавателей — М. : АНМИ, 2001. — 92с.

9. Хроленко Александр Тимофеевич. Самоменеджмент: Для тех, кому от 16 до 20. — М. : Экономика, 1996. — 139с.

10. Шипунов В.Г., Кишкель Е.Н. Основы управленческой деятельности. М.: Смысл, 2000. – 359 с.