Злочинець та його особистість

I. ОСОБА ЗЛОЧИНЦЯ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЇЇ КРИМІНОЛОГІЧНОГО ВИВЧЕННЯ

ВСТУП

1.1. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВИВЧЕННЯ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ

1.2. ОСНОВНІ РИСИ ОСОБИСТОСТІ ЗЛОЧИНЦЯ

1.3. КЛАСИФІКАЦІЯ І ТИПОЛОГІЯ ЗЛОЧИНЦІВ

II. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

ВСТУП

2.1. ЕКОНОМІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ

2.2. ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА

2.3. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНЦІВ

2.3. МОТИВИ, ПРИЧИНИ ТА ОБСТАВИНИ ВЧИНЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗЛОЧИНІВ

ЗАКЛЮЧЕННЯ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

I. ОСОБА ЗЛОЧИНЦЯ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЇЇ КРИМІНОЛОГІЧНОГО ВИВЧЕННЯ

ВСТУП

Економічна та соціальна нестабільність призвели до помітного зростання рівня злочинності. Вона вже стала звичним тлом повсякдення, і суспільство майже не реагує на повідомлення про неповнолітніх убивць, наркозалежних чи осіб, що зловживають алкоголем.

На сьогодні кожен п'ятий учень п'ятого класу, кожен четвертий восьмикласник та кожен другий учень випускного класу мають схильність до вживання спиртних напоїв. Окремою проблемою стало поширення дитячої проституції.

Щороку в Україні близько 11 тисяч дітей вчиняють суспільно небезпечні діяння, не досягнувши віку кримінальної відповідальності.

Такі неповнолітні дедалі частіше опановують злочинні "професії", які раніше вважалися суто "дорослими", зокрема вимагання та шахрайство. Окремі їхні вчинки вражають особливою жорстокістю та цинізмом.

Побудова правової держави, економічні перетворення та оновлення національного законодавства України неможливі без урахування сучасних реалій. Якщо звернутися лише до статистики боротьби зі злочинністю, то в 1987 році в Україні було зафіксовано 237 821 злочин, у 1992-му — 480 478, а в 1997-му — вже майже 590 тисяч. Окрім того, значною залишається так звана латентна, або прихована, злочинність. Що ж це таке? Криміналізація суспільства чи спроба таким чином подолати те становище, в якому воно опинилося? Грубе порушення чинних законів чи їхня недієвість?

Саме тому кримінологічна наука спрямована на пізнання злочинності, дослідження особистості злочинця, розробку заходів запобігання злочинам та визначення підходів до поводження з тими, кого суспільство фактично перетворило на злочинців. Вона також окреслює засоби впливу на винних та їхнього перевиховання.

Під час розроблення нових законів вкрай важливо враховувати рекомендації науковців, фахівців-практиків, а також пропозиції громадян.

Той із засуджених, хто щиро прагне змінити своє життя на краще та переконливо це демонструє, має отримати таку можливість.

Держава через відповідні інституції, використовуючи закони та соціальні програми, зобов'язана цю можливість забезпечити.

1.1. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВИВЧЕННЯ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ

Оцінка особи, яка скоїла злочин, потрібна не лише для об'єктивного розслідування кримінальної справи та обрання найдоцільніших заходів впливу на винного. Вона необхідна також для виявлення й усунення причин та умов злочину, а також для правильного вибору методів перевиховання.

Ефективне запобігання злочинам можливе лише за умови зосередження уваги на особистості злочинця, адже саме вона є носієм причин їх учинення. Отже, ця особистість виступає ключовою ланкою всього механізму злочинної поведінки. Ті її властивості, що породжують таку поведінку, мають бути безпосереднім об'єктом профілактичного впливу. Тому проблема особистості злочинця є центральною і водночас найскладнішою проблемою кримінології.

Особистість злочинця завжди посідала одне з центральних місць у системі наук кримінального циклу, передусім у кримінології. Залежно від соціально-історичних умов, запитів соціальної практики та рівня розвитку науки по-різному ставилося й вирішувалося питання про те, що таке особистість злочинця, чи існує вона взагалі, у чому полягає її специфіка, яка її роль у вчиненні злочину та як на неї впливати, щоб запобігти подальшим протиправним діям.

Слід пам'ятати, що навіть у такій специфічній сфері, як злочин, людина діє як суспільна істота. Тому до неї варто підходити як до носія різноманітних форм суспільної психології, набутих моральних, правових, етнічних та інших поглядів і цінностей, а також індивідуально-психологічних особливостей. У сукупності це становить джерело злочинної поведінки, її суб'єктивну причину, що зумовлює необхідність дослідження всього комплексу соціологічних, психологічних, правових, медичних (насамперед психіатричних) та інших аспектів особистості злочинця.

Особистість злочинця — це сукупність соціально значущих негативних властивостей, які сформувалися в неї в процесі різноманітних і систематичних взаємодій з іншими людьми.

Соціальна природа особистості злочинця дає змогу розглядати його як члена суспільства, соціальних груп чи нових спільнот, як носія соціально типових рис. Залучення злочинця до активної та корисної групової взаємодії є важливою умовою його виправлення.

Для формулювання поняття особистості злочинця необхідно розв'язати низку спеціальних питань, зокрема: чи охоплює це поняття всіх осіб, які вчинили злочин, чи лише їх частину; які саме сторони та особливості злочинця підлягають вивченню.

І в наукових, і в практичних цілях це поняття має об'єднувати осіб, винних у злочинній поведінці. Подібно до того, як злочинність охоплює такі різні діяння, як зґвалтування та шахрайство, поняття особистості злочинця в практичному й науковому сенсі поєднує осіб, які ці злочини вчинили. Тому кримінологія досліджує причини та механізм учинення злочинів, зокрема необережних і ненавмисних. Особистість усіх, хто скоїв злочин, має бути предметом кримінологічного пізнання, що має величезне практичне значення, насамперед для профілактики злочинів. Якщо ж із орбіти кримінологічного вивчення виключити особистість тих, для кого вчинений злочин не став основною діяльністю, вони взагалі випадуть із поля зору кримінології, що завдасть істотної шкоди практиці.

Поняття особистості злочинця певною мірою є умовним і формальним, оскільки віднесення конкретних дій до категорії злочинних залежить від законодавця. А він, як відомо, може скасувати кримінальну відповідальність за діяння, які раніше вважалися злочинними. Не можн