Жінка в сім’ї: традиції і сучасності

Вступ

Коли йдеться про жінку, у свідомості зазвичай виникає усталений культурний образ: хранителька вогнища, мати, берегиня роду. Ці ролі супроводжують жінку крізь віки і залишаються незмінними. Однак у сучасному світі суто домашнє призначення вже не задовольняє жінку. Вона цілком обґрунтовано претендує на значно активнішу позицію. Жінки демонструють, що здатні успішно працювати у бізнесі, економіці, на державній службі та у законотворчості.

Значна частина українських жінок залучена до вирішення повсякденних побутових питань громадян, тобто до рутинної, малотворчої праці. Схоже, в Україні діє принцип, приписуваний Маргарет Тетчер: «Хочеш представництва — обери чоловіка, хочеш реальної роботи — обери жінку».

Водночас українське суспільство стикається з безліччю гострих проблем, що торкаються найвразливіших верств населення — жінок, дітей, людей похилого віку. Це робить очевидною необхідність ширшої участі жінок у політиці, і говорити про це в інтелектуальному середовищі — означає ламати відчинені двері. Спостерігається стрімке зростання кількості малозабезпечених сімей, серед яких переважають родини, що складаються з матері та дитини. Не можна оминути й таку болючу проблему, як торгівля жінками та використання їх як сексуального товару за межами України.

1. Еволюція сім’ї та ролі жінки в ній

Прийнято виокремлювати три типи сімей, кожен з яких відповідає певному етапу суспільного розвитку:

• традиційна багатодітна родина (аграрне суспільство);
• нуклеарна малодітна родина (індустріальне суспільство);
• постіндустріальна родина.

Традиційна родина

У аграрному суспільстві традиційна родина була передусім економічним осередком. За умов натурального господарства та слабкого розвитку складних організаційних структур (наприклад, компаній) саме родини брали на себе основну функцію організації економічної діяльності, здебільшого селянського господарства. Від того, наскільки успішно родина виконувала цю функцію, буквально залежало життя чи смерть її членів. Голод у ті часи був звичним явищем, тому родина мала передусім забезпечити виживання, а почуття відходили на другий план.

Шлюб укладався з економічних міркувань, і цей процес жорстко контролювали батьки та родичі. Почуття молодих людей, як правило, не бралися до уваги. Особисте життя перебувало під пильним наглядом, а дошлюбні стосунки були під забороною.

Економічна ефективність традиційної родини трималася на таких засадах:

• єдиноначальності (дружина та діти беззаперечно підкорялися голові родини);
• чіткому розподілу ролей (економічна доцільність, заснована на традиціях, домінувала над почуттями та особистою свободою);
• об’єднанню великої кількості людей в одному «економічному осередку» (поширеною була патріархальна «велика родина», де під одним дахом жило три покоління, включно з дорослими братами й сестрами з дітьми);
• стійкості родини (почуття, наприклад, не могли бути підставою для розлучення).

Ці принципи дуже нагадують сучасні підходи до управління в компаніях (хоча від надто жорсткого стилю керівництва в бізнесі вже починають відходити).

Ставлення до дітей у традиційній родині було суто утилітарним, тобто споживчим. У селянських сім’ях діти починали працювати змалку. У періоди голоду, які траплялися часто, діти гинули першими. Л. М. Толстой у «Воскресінні» писав: «Незаміжня жінка... родила щороку, і, як це зазвичай робиться по селах, дитину хрестили, а потім мати не годувала небажане, непотрібне дитя, що заважало роботі, і воно незабаром умирало з голоду». На початку XX століття В. В. Вересаєв записав вражаючу народну приказку: «Дай, Господи, худобину із приплодцем, а дитинок із приморцем».

З книги відомого демографа й соціолога А. Вишневського «Серп і рубль. Консервативна модернізація в СРСР»:

У патріархальній родині жінку сприймали насамперед як сімейну робітницю, і здатність до праці нерідко була головним критерієм при виборі нареченої. «Жіноча праця в селянській родині й господарстві жахлива, воістину жахлива, — писав Гліб Успенський. — Глибокої поваги гідна всяка селянська жінка, бо епітет "мучениця", право, не перебільшення майже до всякої селянської жінки». Мученицею жінку робили не лише праця, а й безправ’я, залежність від чоловіка, батька, свекрухи, а також постійне протиріччя між роллю робітниці та ролями дружини й матері. «У великій родині ні сила, ні розум, ні характер — ніщо не врятує жінку від підпорядкування й пов’язаних із ним утисків...»

Нуклеарна родина в індустріальному суспільстві

В індустріальну епоху родина втратила свою економічну функцію. Доходи сім’ї тепер залежали від роботи її дорослих членів у зовнішніх організаціях. Що б не відбувалося вдома, це майже не впливало на заробітну плату.

По-перше, зникла економічна потреба в жорсткому регулюванні сімейних відносин. Багато традицій і звичаїв, що підтримували міцну сімейну структуру й мали моральне та релігійне обґрунтування, перестали бути економічно виправданими. Ці звичаї виникли внаслідок природного добору: виживали ті моральні принципи, які найкраще відповідали примітивному рівню розвитку суспільства. З переходом на новий щабель цей добір припинив діяти.

Як наслідок, почуття людей вийшли з-під контролю родичів і суспільства, а любов стала особистою справою. Шлюби почали укладатися не лише з прагматичних міркувань, а насамперед через взаємне кохання.

По-друге, зникла економічна необхідність жити великими «традиційними» родинами. Поширення набула нуклеарна сім’я, тобто така, що складається лише з чоловіка, жінки та їхніх дітей (нуклеарні родини існували й раніше, але не були домінуючим типом). Варто зазначити, що перехід до нуклеарної родини багато хто сприймав як катастрофу, відхід від традицій і занепад моралі (хоча насправді сімейні вдачі покращилися: фізичні покарання дружин і дітей, які вважалися нормою в традиційній родині, почали зникати). Авторитетні соціологи XIX століття Фредерік ле Плей і Вільгельм Генріх Риль були стурбовані поширенням нуклеарної родини, вважаючи це ознакою «духовної кризи», пов’язаної з «пороками індустріалізації, мобільності й урбанізації». Сьогодні це викликає лише посмішку, так само як нинішні дискусії про «втрату сімейних цінностей», імовірно, будуть смішити наших нащадків.

По-третє, відпала потреба мати багато дітей. У традиційному суспільстві діти були потрібні як робоча сила в господарстві та як гарантія продовження роду за умов високої дитячої смертності. В індустріальному суспільстві діти, навпаки, не лише не приносили доходу, а й вимагали значних витрат на тривале навчання. За умов різкого зниження дитячої смертності народжуваність неминуче впала (ця закономірність мало залежить від «духовних цінностей» — народжуваність швидко знижується навіть у високорелігійних країнах, як-от Іран).

Отже, в індустріальному суспільстві економічна функція родини значно ослабла, але збереглися сексуальна функція (монополія шлюбу на «законний» секс) і функція виховання дітей (хоча їх кількість зменшилася). Розподіл ролей також залишився: чоловік уважався головним «годувальником», а жінка відповідала за дітей і «домівку».

2. Сучасне становище жінки в сім’ї

З переходом до постіндустріального суспільства родина зазнає нових змін.

По-перше, різко зростає економічна незалежність жінки. Кількість суто «чоловічих» робочих місць скорочується, натомість зростає кількість «універсальних». Це пов’язано з розвитком сфери послуг, а також із машинізацією та автоматизацією виробництва: чоловіча фізична сила більше не є критично важливою. У СРСР вихід жінок на роботу був значною мірою штучним; у США та Західній Європі різке зростання жіночої зайнятості відбулося в 1960-ті роки — саме в момент першого постіндустріального зрушення (до кінця 1960-х більшість американських дружин залишалися домогосподарками).

По-друге, зростання економічної незалежності жінок призвело до зменшення їхньої залежності від чоловіків і, відповідно, до розкріпачення жінки, зокрема в сексуальній сфері. Багато дослідників саме в цьому вбачають причини «сексуальної революції».

Таким чином, у постіндустріальному суспільстві інститут шлюбу поступово втрачає функцію регулювання сексуальних відносин, тобто монополію на секс. Спочатку був легітимізований дошлюбний секс; нині відбувається легітимізація позашлюбного сексу через інститут свингерства (коли партнери за взаємною згодою вступають у контрольовані сексуальні стосунки з іншими людьми). Іншими словами, якщо індустріальна родина розкріпачила почуття (зробивши їх «особистою справою», непідконтрольною родині та суспільству), то постіндустріальна робить те саме з чисто сексуальною сферою.

По-третє, втрата чоловіком і жінкою колишніх жорстко окреслених ролей підриває класичну концепцію шлюбу як союзу чоловіка й жінки. Економічна незалежність жінки дозволила масово з’явитися неповним родинам, а також «динамічним родинам» (коли партнери легко розстаються й шукають нових; дехто вже сприймає зміну чоловіка як належне — за аналогією з тим, що не можна все життя працювати на одному місці). Поширюються й у багатьох країнах стають законними гомосексуальні шлюби.

Усі ці зміни, звісно, відбуваються повільно — протягом кількох поколінь — але тенденція очевидна.

Одна з головних перешкод на цьому шляху лежить у біологічній площині. Народжувати дітей можуть лише жінки, що унеможливлює повну відмову від поділу ролей за статевою ознакою. Однак, імовірно, прогрес біотехнологій у доступному для огляду майбутньому дозволить розв’язати цю проблему. Сучасна медицина щороку відсуває термін, коли недоношену дитину можна виходжувати (зараз виходжують уже 23-тижневий плід). Ведуться інтенсивні дослідження щодо виходжування недоношених дітей без залучення їхніх незрілих легень. Коли технологію «дихання та харчування через кров» буде створено, залишиться лише поєднати її з уже наявною технологією «зародок у пробірці» — і інкубатор для вирощування плода буде готовий. Немає сумнівів, що після цього жінки швидко відмовляться від вагітності та природних пологів: це незручно, боляче, псує фігуру й негативно впливає на здоров’я. Заодно буде вирішено проблему бездітності гомосексуальних шлюбів: будь-яка родина, незалежно від статі її членів, зможе отримати дитину через «інкубатор» (у тому числі з використанням донорської яйцеклітини).

Які наслідки таких змін для еволюції родини? Поки що ми можемо лише будувати припущення. Наявна тенденція свідчить про те, що родина поступово втрачає функції, не пов’язані з вихованням дітей. Спочатку була втрачена функція «економічного осередку», тепер втрачається сексуальна функція. Можна припустити, що родина майбутнього складатиметься з кількох однодумців (будь-якої статі), об’єднаних спільними інтересами та спільним вихованням дітей (можливо, із залученням професійного вихователя: родина з 4–5 дорослих цілком зможе собі це дозволити). Але це вже зі сфери фантастичних гіпотез (хоча свингерство 30 років тому теж виглядало фантастикою, а нині воно широко поширене).

Навряд чи еволюція родини буде безболісною. Як і будь-який перехід від старого до нового, спочатку він викличе негативні ефекти (так само, як при переході від традиційної до нуклеарної родини). З’являться дезорієнтовані маргінали, які знімають із себе відповідальність за родину й дітей. Але поступово, з виробленням нових раціональних правил, ситуація стабілізується. Не виключено, що сім’ї нового типу будуть міцнішими й відповідальнішими, ніж нинішні родини перехідного періоду.

Висновки

У процесі пізнання людиною самої себе жінка посідає чільне місце. Від розв’язання цього завдання значною мірою залежить досягнення кінцевого результату. І це не перебільшення. Слушно зауважив Жюль Мішле: «Виховувати дівчинку — це виховувати саме суспільство, бо воно виходить із родини, де душею є жінка». Однак слід визнати, що помітних успіхів на цьому полі не досягнуто. Жіночий образ переважно зберігається як міфопоетичний. Вона — Єва, що прилучила людство до гріхопадіння, амазонка — жінка-войовниця, і навіть відьма — володарка магічних знань. Щоправда, література й мистецтво докладають чимало зусиль, аби зруйнувати цей образ, надавши йому еротичного змісту. І досягли в цьому значних «успіхів». На цьому тлі тенденція бачити в жінці політика чи підприємця, що з’явилася останнім часом, не має належного успіху.

Більше того, я глибоко переконана, що жінки відіграватимуть дедалі більшу роль на цих аренах, що є природним і логічним виявом цивілізованості суспільства. Можливо, не всі ми зараз це чітко усвідомлюємо, не всі морально готові до цього, але ми мусимо сприйняти це як даність. Часи суто чоловічого керівництва давно минули, і з результатами цього ми маємо справу сьогодні. Наше завдання — підвищення статусу жінок, усвідомлення всіма, зокрема й самими жінками, цієї зміни як справи, яку підказує здоровий глузд.

Список використаної літератури

1. Борисов В. А. Демография – М.: Издат. дом NOTA BENE, 1999. – 272 с.
2. Боярский А. Я. Основы демографии: Учебное пособие. – М.: Статистика, 1980. – 295с.
3. Демографічна криза в Україні – К.: Інститут економіки НАН України, 2001. – 560с.
4. Кислий О. Є. Демографічний вимір історії. – К.: Арістей, 2005.– 328с.
5. Мальтус Т. Опыт о законе народонаселения // Антология экономической классики // М.: ЭКОНОВ, 1993. – 458с.
6. Медков В. М. Основы демографии: Учебное пособие. Серия «Учебники и учебные пособия». – Ростов-на-Дону: «Феникс», 2003. – 448с.
7. Прибиткова І. М. Основи демографії: посібник для студентів гуманітарних та суспільних факультетів вищих навчальних закладах – К.: «Артек», 1995. – 256с.