ЗЕД та її механізми

1. Теоретичні засади провадження зовнішньоекономічної діяльності.

2. Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі.

3. Стратегічні різновиди зовнішньоекономічної діяльності.

4. Процес планування в системі менеджменту ЗЕД.

5. Міжнародні господарські договори у сфері факторингу.

6. Діяльність агентів за дорученням та специфіка агентських угод.

7. Міжнародний туризм: фактори розвитку та класифікація.

Перелік використаних джерел.

1. Теоретичні засади провадження зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) визначається як взаємодія суб'єктів господарювання України (переважно підприємств) з іноземними суб'єктами господарювання, що базується на взаємних відносинах та реалізується як на території України, так і поза її межами.

У сучасних умовах ЗЕД реалізується через зовнішньоекономічні зв'язки суб'єктів господарювання за багатьма напрямами, зокрема: експортно-імпортні операції; спільне підприємництво в Україні та за кордоном; діяльність іноземних підприємств на території України; участь у міжнародних об'єднаннях, організаціях та консорціумах; підрядна співпраця; концесійні угоди; лізингові операції; співробітництво на компенсаційній основі; партнерство з розподілу продукції; переробка давальницької сировини; залучення іноземної робочої сили; виробнича кооперація; науково-технічне співробітництво; торгівля ліцензіями та технологіями; прибережна й прикордонна торгівля; надання будівельних та транспортних послуг; співпраця у банківській сфері; іноземний туризм; діяльність у вільних економічних зонах; інші форми міжнародного економічного співробітництва (біржі, торговельні будинки, асоціації).

ЗЕД підприємств найчастіше асоціюється з експортними та імпортними торговельними операціями, оскільки на них припадає близько 80% усіх операцій у цій сфері [4, c.35-37].

2. Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Державне регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою різноманітних інструментів, кількість яких постійно збільшується.

Традиційним інструментом регулювання зовнішньої торгівлі є митні тарифи, які за своїм впливом належать до економічних регуляторів.

Митно-тарифне регулювання виконує дві основні функції:

1. Протекціоністську (захист національних товаровиробників від іноземної конкуренції).

2. Фіскальну (наповнення державного бюджету).

Окрім цього, воно може впливати на приплив валюти та розвиток окремих регіонів країни, особливо коли йдеться про вільні економічні зони.

Митні тарифи поділяються на:

- прості (одноколонні), що передбачають єдину ставку для певного товару чи товарної групи незалежно від країни походження;

- складні (багатоколонні), що встановлюють дві або більше ставок для кожного товару залежно від країни походження.

Ставки мита бувають:

- максимальні — застосовуються до країн, з якими немає торговельних угод;

- мінімальні — встановлюються для країн, яким надано режим найбільшого сприяння;

- преференційні — застосовуються при ввезенні окремих товарів з певних країн, зокрема тих, що розвиваються.

Ключовим елементом митного тарифу є мито, яке за змістом і характером впливу також належить до економічних регуляторів.

Мито — це грошовий збір або податок, що стягується державою з товарів, майна та інших цінностей при перетині кордону. В Україні застосовуються експортні, імпортні та транзитні види мита, які класифікуються:

1. За методом нарахування:

- адвалорні (нараховуються у відсотках до митної вартості);

- специфічні (нараховуються у твердій сумі за одиницю виміру ваги, площі, об'єму тощо);

- змішані (поєднують адвалорні та специфічні).

2. За характером походження:

- автономні — запроваджуються державою в односторонньому порядку без узгодження з іншими країнами;

- конвенційні — встановлюються в результаті переговорів чи домовленостей з іншою стороною та фіксуються у відповідних документах.

3. Особливі види мита:

- спеціальне — застосовується для захисту вітчизняних виробників від імпортної конкуренції, запобігання недобросовісній конкуренції, а також як відповідь на дискримінаційні дії інших держав. Ставка встановлюється індивідуально в кожному випадку;

- антидемпінгове — застосовується при виявленні демпінгу, тобто імпорту товарів за цінами значно нижчими за конкурентні ціни в країні-експортері, що завдає шкоди вітчизняним виробникам. ГАТТ/ВТО дозволяє вводити таке мито для захисту національних виробників;

- компенсаційне — встановлюється при ввезенні товарів, у виробництві чи експорті яких використовувалися субсидії, а також при експорті таких товарів з України, якщо це суперечить інтересам держави. Ставка не може перевищувати розмір наданої субсидії.

Особливі види мита запроваджуються лише після спеціального розслідування відповідним департаментом Міністерства економіки України на замовлення зацікавлених українських чи іноземних державних органів.

У світовій практиці та в Україні також використовується сезонне мито, яке встановлюється на окремі товари на певний період (в Україні — не більше чотирьох місяців) [1, c.173-176].

3. Стратегічні різновиди зовнішньоекономічної діяльності

У сучасних ринкових умовах головною метою підприємства є досягнення довгострокових конкурентних переваг, що забезпечують високу норму прибутку та стабільне економічне зростання. Для підтримання конкурентоспроможності важливо зберігати наявні ринкові позиції та шукати нові можливості для розширення ринків збуту й підвищення економічної ефективності.

Вітчизняний ринок має обмежену місткість і не може поглинути всю вироблену продукцію, що змушує підприємства виходити на зовнішні ринки з вищою конкуренцією. Тому для ефективної ЗЕД підприємству потрібен єдиний стратегічний напрямок розвитку, який дозволить досягти довгострокових конкурентних переваг.

Водночас залишається відкритим питання формування моделі розробки стратегії ЗЕД на основі системи збалансованих показників та комплексної оцінки економічної ефективності для довгострокового розвитку в міжнародному бізнесі.

При розробці стратегії необхідно враховувати позицію фірми на ринку — чи є вона лідером, чи уникає конкурентного протистояння.

Лідер може застосовувати випереджальні дії: розширювати продажі, постійно оновлювати асортимент, "захоплювати" ринок; "захищати" ринок через рекламний вплив на споживачів, не даючи конкурентам закріпитися; або "блокувати" ринок, випереджаючи конкурентів у формах обслуговування.

Пасивна стратегія лідера полягає в реагуванні на інновації конкурентів та їх перехопленні. Якщо фірма не є лідером, вона може застосовувати випереджальні дії: пряме суперництво з лідером на основі власних переваг; завоювання позицій через слабкі місця в стратегії лідера; наступ на лідера з впровадженням нових елементів у власну стратегію.

Пасивна стратегія може обиратися, щоб не провокувати відповідних дій з боку лідера.

Якщо підприємство прагне отримувати прибуток, уникаючи прямої конкуренції, воно може обрати стратегію "ринкових ніш" — пошук малопривабливих для конкурентів сегментів. Кожна фірма в конкурентній боротьбі має дотримуватися таких правил:

· вміти концентрувати ресурси для ефективних дій;

· використовувати будь-яку можливість для перехоплення ініціативи;

· вміти маневрувати ресурсами для досягнення цілей;

· проводити гнучке планування з урахуванням змін зовнішнього середовища [3, c. 234-236].

Можливі три типи стратегії розвитку підприємства в галузі ЗЕД:

1. Насиченість ринку. Мета — забезпечення економічного зростання на освоєних ринках із традиційними товарами. Досягається через зниження витрат (і відповідно цін порівняно з конкурентами) та підвищення якості продукції.

2. Диференціація продукту. Можливі два варіанти:

а) імпорт товару, відомого за кордоном, але невідомого у власній країні, або організація його виробництва за ліцензією;

б) експорт товару, освоєного у своїй країні, але невідомого на іноземному ринку, або організація його виробництва за кордоном. Ефект досягається завдяки монопольному становищу підприємства.

3. Диверсифікація виробництва. Стратегія передбачає організацію за кордоном виробництва принципово нової продукції. Диверсифікація створює кращі умови для господарського маневрування, розширює можливості протидії несприятливій світовій кон'юнктурі та зменшує ризики, характерні для вузькоспеціалізованих фірм.

Для розробки та вибору стратегічних рішень у сфері ЗЕД важливе значення має аналіз і планування господарського портфеля підприємства, який являє собою набір видів продукції, що випускається або планується. Портфель поділяється на стратегічні господарські підрозділи (СГП) [3, c.188-190].

4. Процес планування в системі менеджменту ЗЕД

Планування є важливою складовою менеджменту ЗЕД та однією з його основних функцій. Підприємство, яке не планує свою діяльність, навряд чи досягне серйозних успіхів. Планування не є панацеєю, проте ретельний підхід до цього етапу створює основу для успішної роботи як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Суть планування полягає у вмінні передбачати цілі підприємства, результати діяльності та ресурси, необхідні для їх досягнення.

У сфері ЗЕД планування означає визначення цілей ЗЕД як складової загальної системи внутрішнього планування. Основна мета ЗЕД має узгоджуватися із загальною метою підприємства та спрямовуватися на її досягнення через зовнішні фактори економічного зростання. Планування допомагає відповісти на ключові питання:

1. Яке поточне становище підприємства та його економічні позиції, зокрема у зовнішній сфері?

2. Яким чином і за допомогою яких ресурсів можна досягти цілей підприємства, включаючи ЗЕД, і як використати зовнішньоекономічну діяльність для успішного соціально-економічного розвитку?

Планування ЗЕД є об'єктивно необхідним для будь-якого підприємства-суб'єкта ЗЕД, що зумовлено:

- прагненням отримати додатковий прибуток завдяки використанню переваг міжнародного поділу праці та економічної інтеграції, а також передбачити несприятливі дії зовнішніх факторів;

- необхідністю прогнозування майбутнього: визначення перспектив ринку, очікувань споживачів, можливостей збільшення експортного потенціалу та обсягів продажу.

Визначаючи бажані орієнтири майбутньої діяльності на світовому ринку, підприємства зменшують ризик непередбачених дій зовнішніх факторів.

Багато підприємств працюють без офіційно прийнятих планів, вважаючи, що ринкова ситуація змінюється надто швидко. Справді, зовнішнє середовище бізнесу, особливо міжнародного, характеризується динамічними змінами. У західних країнах це пов'язано з високою насиченістю споживчого попиту, його індивідуалізацією та різноманітністю, що зумовлює зміни в технологіях, засобах зв'язку тощо.

В економіці України рухливість середовища пояснюється перехідним характером господарства, інтеграцією у світові процеси, лібералізацією ЗЕД та нестабільністю соціально-економічної сфери.

Проте світовий досвід і приклади вітчизняних підприємств (НКМЗ, ВАТ Концерн "Стірол", ДМЗ та ін.) свідчать про переваги формального планування:

- планування спонукає керівників до перспективного мислення;

- забезпечує чіткішу координацію діяльності підприємства;

- стимулює менеджерів до реалізації рішень;

- сприяє чіткому визначенню цілей і завдань;

- покращує інформаційне забезпечення;

- сприяє раціональному розподілу ресурсів;

- активізує вивчення світового ринку та пошук партнерів;

- підвищує готовність до несподіваних змін;

- полегшує контроль за діяльністю підприємства. В умовах жорсткої конкуренції потреба в плануванні ЗЕД значно зростає [8, c.69-71].

Залежно від ступеня невизначеності, часових орієнтацій та меж планування у світовій практиці використовуються різні типи планування ЗЕД. За часовим горизонтом плани поділяються на довгострокові, середньострокові та короткострокові.

Довгострокове планування охоплює період 10-25 років. Раніше його ототожнювали зі стратегічним, але ці поняття розрізняють: стратегічне планування значно складніше за змістом. Середньострокове планування конкретизує орієнтири довгострокових планів і розраховане на коротший період.

Раніше середньострокове планування охоплювало 5 років, але через швидкі зміни зовнішнього середовища цей термін скоротився до 2-3 років. У сфері ЗЕД середньострокові плани вирішують завдання перебудови виробничих потужностей, оновлення асортименту, розширення чи звуження експорту (імпорту), пошуку нових ринків збуту.

Короткострокове планування — це розробка планів на 1-2 роки, зазвичай річних, які містять конкретні завдання щодо експортно-імпортних операцій: строки, обсяги, асортимент, черговість поставок.

Процес планування ЗЕД, як і внутрішньофірмового, умовно поділяється на дві стадії:

1. Розробка стратегії ЗЕД (стратегічне планування).

2. Визначення тактики реалізації стратегії (оперативне або тактичне планування).

Стратегія виробничого підприємства — це сукупність головної мети та основних способів її досягнення. Розробка стратегії ЗЕД означає визначення основних напрямків діяльності фірми на світовому ринку. Стратегічні плани розвитку ЗЕД мають бути інтегровані в загальну стратегію підприємства.

Стратегічне планування зазвичай розраховане на довгий період, хоча на багатьох підприємствах стратегія базується на середньостроковому плануванні (що більш прийнятно для українських підприємств в умовах невизначеності). У сфері ЗЕД стратегічне планування може охоплювати період від 4 до 7 років.

Стратегічне планування — це не функція часу, а функція спрямованості. Воно зосереджене не просто на певному періоді, а включає сукупність глобальних ідей розвитку підприємства, зокрема у сфері ЗЕД.

Тактичне планування зазвичай охоплює період від 0,5 до 2 років (найчастіше рік) і визначає, як розподілити ресурси підприємства для досягнення стратегічної мети.

Процес планування складається з таких етапів:

1-й. Визначення місії та комплексу завдань, складання "дерева завдань".

2-й. Аналіз і оцінка внутрішнього та зовнішнього середовища (іноді передує визначенню завдань).

3-й. Стратегічний аналіз: порівняння завдань із результатами дослідження середовища, визначення розриву між ними, формування варіантів стратегій.

4-й. Порівняння та вибір однієї з альтернативних стратегій, її розробка.

5-й. Підготовка остаточного стратегічного плану діяльності фірми у сфері ЗЕД.

6-й. Середньострокове планування: розробка середньострокових планів і програм.

7-й. Розробка річних оперативних планів і проектів на основі стратегічного та середньострокового планування.

8-й. Контроль за виконанням планових рішень. Цей етап не є стадією безпосереднього планування, але має важливе значення, оскільки дозволяє вчасно виявити розрив між плановими показниками та фактичним виконанням і внести корективи. Процес планування є замкнутим циклом із прямим і зворотним зв'язком.

Результатом процесу планування є система планів, що включає:

1. Стратегічний (генеральний) план, зазвичай на 5 років.

2. Загальнофірмовий план, основу якого складає "план розвитку", що включає розвиток ЗЕД.

3. Оперативні плани підприємства, що містять загальнофірмові плани поточної діяльності та поточні плани підрозділів.

Крім планів, на підприємстві можуть розроблятися програми та проекти [2, c.54-56].

5. Міжнародні господарські договори у сфері факторингу

Факторинг передбачає фінансування під уступку грошової вимоги (дебіторську заборгованість), що виникає при постачанні товарів і послуг між підприємствами. Факторингова компанія або банк (Фактор) зазвичай надає постачальнику 60-90% суми дебіторської заборгованості одразу після відвантаження товару (до настання терміну платежу). Фактор компенсує своє фінансування з наступних надходжень від покупців. Решта заборгованості (10-40%) за вирахуванням комісій виплачується постачальнику після оплати покупцем.

За останні чотири десятиліття використання факторингу в розвинених країнах Західної Європи, Америки та Азії зростає значними темпами. За даними міжнародної факторингової асоціації International Factors Group S.C., у 1999 р. світовий оборот факторингових операцій зріс порівняно з 1998 р. більш ніж на 40%. У структурі світового факторингу близько 92% припадало на внутрішній факторинг і 8% — на міжнародний.

У міжнародному факторингу важлива роль належить експортному факторингу — продажу експортером факторові короткострокових дебіторських заборгованостей (зазвичай до 60-90 днів) за експортними операціями.

Обслуговуючи експортерів, факторингові компанії (експорт-фактори) часто співпрацюють з іноземними факторинговими компаніями в країнах імпорту (імпорт-факторами). Імпорт-фактори допомагають отримувати інформацію про дебіторів, забезпечують страхування ризику неплатежу, стягують заборгованість тощо.

Для взаємодії факторингові компанії з різних країн укладають міжфакторні угоди або вступають у міжнародні факторингові асоціації. Наприкінці 50-х — початку 60-х років були створені три найбільші міжнародні факторингові групи: Heller International Group, International Factors Group S.C., Factors Chain International.

Наприкінці червня 2000 р. у Парижі відбулися річні збори IFG за участю представників факторингових компаній із 35 країн світу.

Важливою відмінністю факторингового фінансування від звичайного банківського кредиту є його необмежений характер: величина коштів не обмежена абсолютною межею (як при овердрафті чи револьверному кредиті), а зростає зі збільшенням торговельних оборотів постачальника, оскільки визначається як відсоток від величини поставок.

Інші переваги експортного факторингу випливають з його процедури: іноземні борги стають внутрішніми, що дозволяє вирішувати значні проблеми [5, c. 127-129].

6. Діяльність агентів за дорученням та специфіка агентських угод

Згідно з п.1 ст.295 Господарського кодексу України, комерційне посередництво (агентська діяльність) — це підприємницька діяльність, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.

Аналіз ст. 296 ГКУ показує, що агентські відносини виникають:

1. На основі агентського договору. Хоча п.1 ст. 296 ГКУ прямо не вказує на це, п.2 ст. 295 ГКУ встановлює, що комерційний агент діє за повноваженнями, заснованими на агентському договорі;

2. У результаті схвалення суб'єктом господарювання угоди, укладеної в його інтересах агентом, що можливо у двох випадках:

а) агент не мав повноважень на укладення угоди;

б) агент діяв із перевищенням наданих повноважень.

Відповідно до п.2 ст. 298 ГКУ, угода, укладена агентом без повноваження або з перевищенням повноваження, вважається схваленою суб'єктом, якщо він не відхилить її перед третьою особою. Наступне схвалення робить угоду дійсною з дня її укладення.

Аналіз законодавства свідчить, що однією з підстав виникнення комерційного посередництва є схвалення агентських угод. Ця новела потребує наукового осмислення. Схвалення дій агента поширене в країнах англо-американської правової системи, де використовуються доктрини прямо виявлених, передбачуваних та презюмованих повноважень. У США та Великобританії судова практика щодо схвалення агентських відносин формувалася понад 100 років. На думку автора, такий крок законодавця є передчасним, оскільки на початковому етапі впровадження моделі агентського договору в Україні єдиною підставою виникнення агентських відносин має бути агентський договір.

Ключовим питанням при дослідженні будь-якого договору є його предмет. Відповідно до п.1 ст. 297 ГКУ, за агентським договором комерційний агент зобов'язується надати послуги суб'єкту, якого представляє, в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. Отже, предметом агентського договору є послуги з укладення угод або сприяння їх укладенню.

Агентський договір безперечно має існувати в праві України як самостійний цивільно-правовий договір. Цей крок законодавця є перспективним, але запропонована ГКУ модель потребує вдосконалення.

Сторони агентського договору мають ретельно підходити до укладення таких угод, щоб уникнути суперечок. Законодавець, розуміючи недосконалість глави 31 ГКУ, спробував усунути прогалини. Згідно з п.1 ст. 305 ГКУ, відносини комерційного посередництва регулюються Кодексом та іншими нормативно-правовими актами, що визначають особливості посередництва в окремих галузях. П.2 ст. 305 ГКУ вказує, що до агентських відносин можуть застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України про доручення. Такий підхід має право на існування, особливо з огляду на новизну агентського договору в господарському праві. Проте це рішення має бути тимчасовим, доки юридична наука не виробить оптимальної моделі застосування агентських відносин в Україні [6, c.213-216].

7. Міжнародний туризм: фактори розвитку та класифікація

Операції з міжнародного туризму — це діяльність, спрямована на надання туристичних послуг і товарів туристичного попиту для задоволення культурних і духовних потреб іноземного туриста.

Міжнародний туризм охоплює осіб, які виїжджають за кордон і не займаються там оплачуваною діяльністю.

Спочатку туризм розглядався як подорож. Термін "туризм" у перекладі з французької означає прогулянку, поїздку. З розвитком економіки та зростанням потреби в подорожах з'явилися виробники послуг, і туризм стає товаром, що реалізується у формі матеріальних і нематеріальних послуг.

Виникнення туризму як товару потребувало розвитку матеріально-технічної бази, підготовки кваліфікованих кадрів, цілеспрямованого управління туристичними суб'єктами.

За економічними ознаками, залежно від впливу на бюджет країни та її регіонів, туризм поділяється на активний і пасивний.

Приїзд іноземних туристів у країну чи регіон є активним туризмом, оскільки служить фактором ввезення валюти.

Виїзд громадян країни чи регіону в інші держави є пасивним туризмом, пов'язаним із вивезенням валюти.

Ці форми туризму відображаються в поділі туристичних зовнішньоторговельних операцій на імпортні та експортні.

Туристичний імпорт — це ввезення в країну вражень, що супроводжується вивезенням туристом грошей із країни. Це пасивний туризм.

Туристичний експорт — це вивезення з країни туристичних вражень, що супроводжується ввезенням грошей у країну. Це активний туризм. Коли платежі за туристичні послуги надходять в Україну, це означає експорт туризму. Іноземний турист витрачає гроші на туристичні потреби, які надає українська сторона, і ці кошти залишаються на її території. Одночасно це імпорт туризму для країни, з якої турист вивозить гроші.

В Україні, на жаль, переважає імпорт туризму над експортом. У зв'язку з цим країна втрачає можливості отримання валюти та розвитку туризму як однієї з найприбутковіших галузей економіки.

Види міжнародного туризму класифікуються за метою поїздки, термінами, засобами пересування та розміщення, вартістю, віковим складом, сезоном та іншими ознаками.

За метою поїздки туризм поділяється на рекреаційний, пізнавальний, науковий, діловий.

Рекреаційний туризм — це туризм з метою відпочинку, оздоровлення та лікування.

Пізнавальний (культурний) туризм — це подорож з метою ознайомлення з історико-культурними цінностями та унікальними природними об'єктами.

Науковий туризм — це ознайомлення з досягненнями науки й техніки, промисловості, сільського господарства, участь у конгресах, симпозіумах, наукових семінарах.

Діловий туризм — це поїздки з метою встановлення ділових контактів і проведення переговорів.

За методом проведення туризм поділяється на організований і неорганізований [9, c.193-195].

Список використаної літератури

1. Дідківський М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Микола Дідківський. - К.: Знання, 2006. - 462 с.

2. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк. - К.: Кондор, 2007. - 166 с.

3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів/ Інна Багрова, Наталя Редіна, Валерій Власюк, Оксана Гетьман; За ред. Інни Багрової; М-во освіти і науки України, М-во фінансів України, Дніпропетровський держ. фінансово-економічний ін-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 579 с.

4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник/ Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченко та ін.; Мін-во освіти і науки України, Одеський державний економічний ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 791 с.

5. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник/ Олександр Кириченко. - 3-тє вид. перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002. - 382 с.

6. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Юрій Макогон, В'ячеслав Рижиков, Сергій Касьянюк; Ред. Ю. В. Макогон; М-о освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 423 с.

7. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность: Учебно-практическое пособие/ Е. Прокушев. - М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. - 207с.

8. Рум'янцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник/ А. П. Рум'янцев, Н. С. Рум'янцева; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 375 с.

9. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник для студ. вуз./ Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим; Під заг. ред. А.І. Кредісова. - К.: ВІРА-Р, 1998. - 447 с.