Застосування методу аналогій для кількісної оцінки ризику

Вступ

Ризик є невіддільною частиною існування людини. Його поява зумовлена невизначеністю, браком вичерпної інформації про подію чи явище, а також неможливістю передбачити перебіг подій. Ситуація ризику виникає тоді, коли рішення обирається з-поміж кількох альтернатив і відсутня впевненість у тому, що воно виявиться найкращим.

Питання ризику мають бути враховані як під час формування стратегії, так і при виконанні поточних завдань. У будь-якій ризиковій ситуації постає ключове запитання: що вважати виправданим ризиком і де пролягає межа між розумним ризиком та нерозсудливістю.

Виникнення фінансових ризиків зумовлене, з одного боку, розвитком товарно-грошових відносин, а з іншого — невизначеністю та непередбачуваністю багатьох економічних процесів, їхньою багатокритеріальністю та конфліктністю.

Фінансові ризики є невід’ємною складовою фінансових рішень, тому одне із завдань банківської системи полягає в мінімізації негативних інфляційних процесів і перерозподілі ризику між учасниками (останній залежить від коливань валютних курсів, відсоткових ставок, цін на товари та акції).

Загалом ризик — це категорія, яку складно осягнути, оскільки її коріння сягає глибинних філософських питань причинності, випадковості, пізнання світу та поведінки цілеспрямованих систем. Саме тому досить непросто сформулювати вичерпне й точне визначення ризику та запропонувати універсальний кількісний показник для його оцінки.

Виділяють щонайменше два підходи до трактування ризику — через категорії втрат і збитків та через категорію непевності.

1. Сутність методу аналогій в оцінюванні ризику

У сфері інвестиційного та фінансового менеджменту ризик зазвичай трактують як міру непевності щодо отримання очікуваних доходів від здійснених інвестицій.

Зрозуміло, що для формулювання загального визначення ризику необхідно з’ясувати умови його виникнення.

Система підпадає під вплив фактора ризику за таких трьох умов:

• система прагне досягти певної мети;
• система має можливість обирати шлях досягнення цієї мети;
• вибір відбувається в умовах непевності.

Виходячи з цього, можна дати загальне визначення: ризик — це міра непевності в досягненні системою поставленої мети при обраному способі її досягнення.

Якщо прийняти таке формулювання, то визначення ризику в термінах втрат є лише окремим випадком, коли мета системи полягає в уникненні втрат і збитків.

Якщо застосувати загальне визначення ризику до аналізу проекту, то метою системи буде отримання очікуваного рівня дохідності, а способом її досягнення — реалізація конкретного проекту. Отже, ризик проекту — це міра непевності в отриманні очікуваного рівня дохідності при впровадженні даного проекту.

Метод аналогій застосовують тоді, коли інші підходи до оцінки ризику виявляються неприйнятними. Зокрема, до нього часто вдаються у страховій справі при розробці правил страхування нових видів ризиків. Аналогами тут слугують дані про ризики подібних проектів або угод. Цей метод також можна використовувати для визначення ступеня ризику нових напрямів підприємницької діяльності. Коли бракує точної статистичної інформації, екстраполяція даних про минулі події допомагає зорієнтуватися у виборі рішень на майбутнє.

Суть методу аналогій полягає в аналізі всієї наявної інформації про реалізацію фірмою чи банком подібних проектів у минулому з метою розрахунку ймовірності виникнення втрат. Ключову роль тут відіграє накопичена база даних про всі раніше розпочаті проекти, сформована на основі їхньої оцінки після завершення. Найчастіше метод аналогій використовують для оцінювання ризику проектів, що часто повторюються, наприклад, у будівництві. Якщо будівельна компанія планує реалізувати проект, подібний до вже завершених, для розрахунку рівня ризику нового проекту можна побудувати так звану криву ризику на основі наявного статистичного матеріалу. Для цього встановлюються області ризику, обмежені нижньою та верхньою межами можливих загальних втрат [4, c. 63-64].

Метод аналогій ґрунтується на використанні даних про ризики подібних проектів (реалізованих у порівнянних умовах) для оцінки ризику конкретних проектів. Точність цього методу є невисокою, тому він переважно застосовується для попередніх оцінок. Головний його недолік полягає в тому, що кожен проект має власні відмінні риси та специфіку реалізації, що унеможливлює підготовку вичерпного набору сценаріїв розвитку подій у майбутньому, спираючись лише на минулий досвід.

Приклад

Підприємство розглядає можливість виходу зі своєю продукцією на новий ринок (Туркменістан). Оцінку політичного ризику отримано на основі аналізу індексу розвитку людського потенціалу та рівня реформ відповідно до доповіді Представництва ООН про розвиток людини (дані наведено в табл. 1).

Необхідно надати рекомендації щодо рівня ризику та перспектив роботи на новому ринку (підприємство вже освоїло ринки інших середньоазійських країн — Казахстану, Таджикистану, Киргизстану).

Розв’язування:

Для досліджуваної країни відсутні дані за 1990 та 1995 роки, наявні лише за 2005 р., що не дозволяє виявити тенденцію зміни показника. Однак на основі інформації, наведеної в таблиці, можна провести такі аналогії:

• до 1991 р. Туркменістан був союзною республікою у складі СРСР і в перші роки незалежності зберігав тісні зв’язки з іншими новоствореними незалежними державами (за винятком республік Прибалтики);
• Туркменістан є однією із середньоазійських країн колишнього СРСР, тісно пов’язаною з ними економічно та політично;
• найближчим сусідом (серед ближніх республік) є Казахстан, хоча країни й розділяють 9 пунктів у рейтингу.

Висновок: рекомендувати підприємству оцінити результати роботи на ринках середньоазійських країн (Казахстан, Таджикистан, Киргизстан), рівень ризику роботи в Туркменістані оцінити як середній між ризиком у Казахстані та Киргизстані й нижчий, ніж у Таджикистані [2, c. 11-13].

Проте розглянуті вище приклади демонструють лише загальні принципи кількісного аналізу ризику в діяльності підприємств, оскільки в багатьох випадках досить складно визначити як імовірності можливих результатів, так і кількісно оцінити самі результати. Крім того, для розробки заходів, спрямованих на запобігання, зниження чи компенсацію ризику, необхідно розуміти ступінь впливу окремих факторів ризику на загальну величину ризику конкретного виду діяльності (проекту).

Отже, для більшості ймовірних збитків та зумовлених ними ризиків характерні такі особливості:

• їхні причини з часом нашаровуються одна на одну, спостерігається тривалий інкубаційний період їхнього визрівання;
• вони якісно відрізняються між собою;
• їхній ефект проявляється як результат складної суперпозиції низки непрогнозованих причин.

При застосуванні методу аналогій завжди слід вносити поправку в отримані результати оцінки ризику на ступінь подібності явищ або процесів.

Для перевірки адекватності побудованої структури реальним умовам може бути використана інформація про несприятливі результати при реалізації аналогічних проектів у минулому. У такому разі застосовують зворотний ланцюжок міркувань. За його допомогою на підставі наслідків встановлюють причини — які фактори ризику та в яких комбінаціях призвели до негативних результатів. Це дає змогу уточнити прогнози на майбутнє та скоригувати схему і процедури аналізу ризику.

До основних переваг розглянутого підходу слід віднести принципову можливість розрахунку ризику в умовах різноспрямованої дії факторів, що його спричиняють, з нечіткою оцінкою ступеня впливу кожного з них. При цьому можна визначити вплив кожного з прийнятих у розрахунок факторів ризику та оцінити його частку в загальній сумі втрат.

На завершення слід зазначити, що аналіз ризику не є самоціллю, він слугує основою для прийняття обґрунтованих та ефективних рішень щодо вибору оптимальних варіантів чи видів діяльності, а також основою для розробки заходів, спрямованих на запобігання або зниження компенсації ризику (можливих утрат) [3, c. 125-127].

2. Використання методу аналогій

Ризик — це потенційна можливість недоотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх чи внутрішніх факторів.

Для аналізу ризику, яким може бути обтяжений, скажімо, новий проект, доцільно зібрати дані про наслідки впливу несприятливих чинників ризику проектів, близьких за сутністю до раніше виконаних. У цій сфері найбільшу активність виявляють страхові компанії. На Заході вони регулярно публікують коментарі щодо тенденцій у найбільш суттєвих сферах ризику, наприклад, стосовно природничо-кліматичних збурень і пов’язаних із цим значних збитків. На основі таких даних можна зробити певні висновки загального характеру.

Під час використання аналогів застосовують бази даних та знань щодо чинників ризику. Ці бази формуються на основі літературних джерел, пошукових робіт, моніторингу, опитувань фахівців тощо.

Отримані дані обробляються з використанням відповідного математичного апарату та обчислювальної техніки для виявлення залежностей і з метою врахування потенційного ризику.

Однак навіть у відносно простих і широко відомих випадках невдалого завершення проектів досить складно створити умови, у яких ситуації повторювали б минулий досвід, який можна було б використати для нових проектів. Тому метод аналогій може бути достатнім лише в простих випадках, а в основному він використовується як допоміжний у низці інших методів.

Отже, метод аналогій дає змогу встановити відношення еквівалентності (відповідності, схожості) між двома системами, що розглядаються, за певними ознаками. Будь-яка з цих систем може реально існувати або бути абстрактною.

Метод аналогій передбачає аналіз подібних проектів для виявлення потенційного ризику оцінюваного проекту. Найбільш застосовний він при оцінці ризику повторюваних проектів. Метод аналогій найчастіше використовується тоді, коли інші методи оцінки ризику неприйнятні, і пов’язаний із використанням бази даних про ризики аналогічних проектів. Важливим елементом при проведенні аналізу проектних ризиків за допомогою методу аналогій є оцінка проектів після їхнього завершення, що практикується рядом відомих банків, наприклад, Всесвітнім банком. Отримані в результаті таких досліджень дані обробляються для виявлення залежностей у завершених проектах, що дозволяє виявляти потенційний ризик при реалізації нового інвестиційного проекту.

Метод аналогій (при оцінюванні ризику) — це система оцінювання нових, невідомих ситуацій чи процесів, що передбачає застосування методик або показників інших методів кількісного аналізу з подальшим коригуванням (поправкою) результатів на подібність (відмінність) між досліджуваною ситуацією та базою оцінювання [5, c. 96-98].

Аналізуючи ступінь ризику певного напряму діяльності підприємства, використовують інформацію про розвиток подібних напрямів у минулому. Джерела інформації можуть бути найрізноманітнішими: статистична та бухгалтерська звітність, опубліковані звіти підприємств-партнерів і конкурентів, інформація державних органів тощо. За методу аналогів також застосовують бази даних та бази знань стосовно факторів ризику (літературні джерела, пошукові роботи, опитування фахівців (менеджерів проектів) тощо). Отримані дані обробляють, використовуючи відповідний математичний апарат, для виявлення залежностей і причин з метою врахування потенційного ризику під час реалізації нових проектів. Однак навіть у найпростіших і широковідомих випадках невдалого завершення проектів проблематично створити передумови для майбутнього аналізу, тобто підготувати вичерпний та реалістичний перелік сценаріїв невдалого завершення проектів.

Оскільки частина елементарних ризиків може проявитися одночасно, а інші виключають один одного, пропонується виділяти сумісні та несумісні елементарні ризики. У сумісних ризиків несприятливі ситуації можуть бути реалізовані одночасно, збільшуючи тим самим можливий загальний збиток. Наприклад, недотримання постачальниками (повне чи часткове) умов постачання вихідних сировини, матеріалів і комплектуючих загрожує втратами, оскільки можуть бути зірвані умови поставки готової продукції споживачам. Масштаби втрат будуть збільшені, якщо одночасно спостерігаються затримки з надходженням оплати за відвантажену раніше іншим споживачам продукцію.

У несумісних ризиків настання однієї несприятливої події виключає іншу. Наприклад, втрати в будівництві чи сільському господарстві (або інших видах діяльності, що виконуються на відкритому повітрі) можуть бути як унаслідок сухої погоди, так і внаслідок дощів. Однак одночасно ці ситуації не можуть бути реалізовані.

Виділення елементарних ризиків пропонується проводити за схемою: сутність ризику — можливі наслідки — фактори ризику. Для кожного з елементарних ризиків проекту формують структуру (модель), що поєднує фактори ризику (атрибути структури) та можливі наслідки впливу їхніх різних комбінацій. Ці структури можуть бути представлені у вигляді дерева рішень, таблиці чи комплексу логічних правил (Ілляшенко, 1999) [1, c. 105-107].

Елементарні ризики, як сумісні, так і несумісні, рекомендується розраховувати як рівнодіючі факторів ризику, що розглядаються як свідчення, які підтверджують чи заперечують можливість реалізації несприятливої події.

Для оцінки свідчень (ступеня впливу конкретних факторів ризику) доцільно використовувати ймовірності або коефіцієнти впевненості. Комбінування свідчень виконується за відомими правилами: формулою Байєса — якщо свідчення оцінюються ймовірностями, чи правилами комбінування коефіцієнтів упевненості — якщо свідчення оцінюються впевненостями. При цьому врахування і+1 свідчення (і+1 фактора ризику) виконується на основі і попередніх незалежних свідчень. Кожне наступне свідчення уточнює інтегральну оцінку розглянутого елементарного ризику. Для цього після комбінування двох свідчень отриману оцінку комбінують із наступним свідченням і т.д. до вичерпання всього їх набору.

Оцінку дії факторів ризику (свідчень) рекомендується виконувати на підставі наявного в минулому досвіду проведення аналогічних робіт у порівнянних умовах. За відсутності ретроспективних даних таку оцінку слід виконувати методом експертних оцінок.

Вартісна оцінка приватного ризику розраховується як добуток можливих втрат при реалізації ситуації ризику на інтегральну ймовірність чи впевненість. Очікувані втрати для сумісних ризиків розраховують їх додаванням, для несумісних — розрахунком їх середньозваженого за ймовірностями чи впевненостями (залежно від прийнятої системи оцінки).

Загальний ризик проекту інноваційного розвитку — загальний обсяг коштів, яким ризикує підприємство, — визначають як суму сумісних і несумісних ризиків, виражених у вартісних показниках [7, c. 29-30].

Висновки

Для аналізу ризику, яким може бути обтяжений, наприклад, новий проект, корисними можуть стати дані про наслідки впливу несприятливих чинників ризику подібних за суттю проектів, що виконані раніше.

У цій сфері найбільшу ініціативу виявляють страхові компанії. Так, на Заході вони регулярно публікують коментарі до тенденцій у найважливіших зонах ризику, наприклад, щодо природних збурень (катастроф) і значних збитків. За цими даними можна зробити певні висновки загального характеру.

При використанні аналогів застосовують бази даних та знань стосовно чинників ризику. Ці бази створюються на матеріалах з літературних джерел, пошукових робіт, а також шляхом опитування фахівців (менеджерів проектів) тощо.

Отримані дані обробляють, використовуючи відповідний математичний апарат, для виявлення залежностей і причин з метою врахування потенційного ризику під час реалізації нових проектів.

Слід зазначити, як вважає ряд експертів, що навіть у найпростіших і широковідомих випадках невдалого завершення проектів досить важко створити передумови для майбутнього аналізу, тобто підготувати досить вичерпний та реалістичний перелік сценаріїв можливих невдач завершення проектів. Для більшості можливих збитків та зумовленого ними ризику характерні такі особливості:

• їхні причини з часом нашаровуються одна на одну, має місце тривалий інкубаційний період їхнього визрівання;
• вони якісно відрізняються між собою;
• їхній ефект проявляється як результат складної суперпозиції ряду непрогнозованих причин.

Список використаної літератури

1. Ілляшенко С. Економічний ризик: навчальний посібник / Сергій Ілляшенко; Мін-во освіти і науки України, Сумський державний ун-т. — 2-ге вид., доп. та перероб. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 217 с.

2. Камінський А. Аналіз систем ризик-менеджменту в банках України // Банківська справа. — 2005. — № 6. — С. 10-19.

3. Лук’янова В. Економічний ризик: Навчальний посібник / Валентина Лук’янова, Тетяна Головач. — К.: Академвидав, 2007. — 462 с.

4. Мельник Т. Кількісний аналіз оцінки ризику // Фінанси України. — 2000. — № 9. — С. 63-67.

5. Олексів І. Б. Методи багатовимірного аналізу в оцінюванні фінансових ризиків підприємства // Фінанси України. — 2005. — № 1. — С. 96-105.

6. Підскунова О. В. Аналіз та оцінка фінансових ризиків діяльності малих підприємств // Фінанси України. — 2007. — № 8. — С. 119-129.

7. Ситник Т. Аналіз ризиків інвестування в Україні // Пріоритети. — 2002. — № 3. — С. 29-32.