Заощадження в Україні

Вступ

У сучасному світі дедалі більше утверджується думка, що ключову роль у забезпеченні фінансових потреб суб'єктів господарювання повинні відігравати внутрішні джерела грошових ресурсів, серед яких особливе місце належить заощадженням населення. Саме вони, за посередництва банківської системи, є вагомим інвестиційним потенціалом.

Питання заощаджень є центральним у контексті формування, розвитку та вдосконалення ресурсної бази банківської системи України. Цю проблематику досліджували як класики економічної думки, так і сучасні вітчизняні та зарубіжні науковці. Серед українських дослідників варто відзначити М. Алексеєнка, В. Марцина, З. Васильченко, Н. Бицьку, А. Вожжова, О. Васюренка, А. Мороза, О. Дзюблюка, М. Савлука та інших. Вагомий внесок у розробку цієї теми зробили й зарубіжні вчені, зокрема А. Маршал, П. Семюельсон, А. Сміт, П. Роуз.

Однак, незважаючи на значний науковий доробок, у теорії заощаджень залишається чимало дискусійних та невизначених аспектів, що потребують подальшого вивчення. Метою цієї роботи є визначення ролі заощаджень населення у формуванні банківського капіталу та з'ясування економічних чинників, що сприяють їхньому зростанню в банківських установах України.

У науковій літературі можна знайти різні підходи до трактування сутності заощаджень. Дж. М. Кейнс, зокрема, розумів під заощадженням надлишок доходу над витратами на споживання. Інше тлумачення цього терміна, на його думку, було б незручним і призводило б до плутанини.

1. Фритредерство: сутність, переваги та недоліки

Фритредерство — це політика вільної торгівлі, що передбачає лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності та вільний доступ на національний ринок товарів, капіталів, робочої сили тощо.

На практиці свобода торгівлі зазвичай означає відсутність високих експортних та імпортних мит, а також немонетарних обмежень, таких як квоти на імпорт певних товарів чи субсидії для місцевих виробників. Прихильниками вільної торгівлі виступають ліберальні партії та течії, тоді як противниками є багато лівих партій і рухів, включаючи соціалістів, комуністів, захисників прав людини та довкілля, а також більшість профспілок.

Аргументи на користь вільної торгівлі відомі з давніх часів. Сучасною мовою це питання зводиться до переконливого висновку: завдяки вільній торгівлі, що ґрунтується на принципі порівняльних витрат, світова економіка може досягти ефективнішого розміщення ресурсів і вищого рівня матеріального добробуту. Оскільки структура ресурсів і рівень технологічних знань у кожній країні різні, кожна з них може виробляти певні товари з різними реальними витратами. Країна має спеціалізуватися на виробництві тих товарів, де її витрати відносно нижчі, ніж в інших країнах, і обмінювати їх на продукти, витрати виробництва яких у неї вищі. Якщо кожна країна діятиме таким чином, світ зможе повною мірою використати переваги географічної та людської спеціалізації. Іншими словами, світ і кожна вільно торгуюча країна можуть отримати більший реальний дохід від використання наявних ресурсів. Протекціонізм, навпаки, зменшує або зводить нанівець вигоди від спеціалізації, змушуючи країни перекидати ресурси з ефективного використання на неефективне для задоволення своїх потреб.

Побічна вигода від вільної торгівлі полягає в тому, що вона стимулює конкуренцію та обмежує монополію. Посилення конкуренції з боку іноземних фірм змушує місцеві компанії впроваджувати технології з найнижчими витратами, інновації, підвищувати якість продукції та використовувати нові методи виробництва, що сприяє економічному зростанню. Крім того, вільна торгівля надає споживачам ширший вибір товарів. Причини, з яких варто віддавати перевагу вільній торгівлі, по суті, ті самі, що й для стимулювання конкуренції. Тому не дивно, що переважна більшість економістів вважають вільну торгівлю економічно обґрунтованим явищем [5, c. 132-134].

Попри всю переконливість аргументів на користь вільної торгівлі, на її шляху існує безліч бар'єрів.

1. Мита. Мита є акцизним податком на імпортні товари і можуть вводитися з метою отримання доходів або для захисту внутрішнього ринку. Фіскальні мита зазвичай застосовуються до товарів, які не виробляються всередині країни, їхні ставки невеликі, а головна мета — поповнення бюджету. Протекціоністські мита призначені для захисту місцевих виробників від іноземної конкуренції. Хоча вони рідко бувають настільки високими, щоб повністю припинити імпорт, вони ставлять іноземного виробника в невигідне конкурентне становище на внутрішньому ринку.
2. Імпортні квоти. Імпортні квоти встановлюють максимальні обсяги товарів, які можуть бути імпортовані за певний період. Часто вони є ефективнішим засобом стримування міжнародної торгівлі, ніж мита. Навіть за високих мит певний товар може імпортуватися у великих кількостях, тоді як низькі імпортні квоти повністю забороняють імпорт понад встановлену кількість.
3. Нетарифні бар'єри. До них належать системи ліцензування, невиправдані стандарти якості та безпеки продукції, а також бюрократичні перешкоди в митних процедурах.
4. Добровільні експортні обмеження. Це відносно нова форма торговельних бар'єрів, за якої іноземні фірми "добровільно" обмежують обсяг свого експорту в певні країни. Експортери погоджуються на такі обмеження (аналогічні імпортним квотам), сподіваючись уникнути жорсткіших торговельних бар'єрів [4, c. 285-286].

2. Проблеми формування заощаджень в Україні

У загальному розумінні заощадження домашніх господарств є особистими заощадженнями, які разом із заощадженнями фірм формують приватні заощадження. Сукупність заощаджень домашніх господарств, фірм та держави становить національні (внутрішні) заощадження. Якщо національних заощаджень не вистачає, країни змушені звертатися до іноземних кредиторів, а отримані позики можна назвати іноземними (зовнішніми) заощадженнями.

Залежно від форми нагромадження вартості розрізняють грошові, натурально-речові заощадження та заощадження у формі фінансових активів. Цей поділ стосується заощаджень домашніх господарств, фірм і держави. На будь-якому етапі розвитку ринкової економіки всі господарські зв'язки здійснюються через систему вартісних відносин. Найзручнішою формою нагромадження є грошова, оскільки їй властива абсолютна або близька до цього ліквідність, що дозволяє власнику в будь-який момент перетворити нагромаджену вартість у потрібну споживчу вартість. До грошових заощаджень належать готівка, депозитні та недепозитні розміщення коштів у фінансових установах, а також страхові поліси. Однак за певних умов, зокрема під час інфляції, грошова форма нагромадження стає проблематичною, тому заощадження акумулюються в натурально-речовій формі — товарах, рухомому та нерухомому майні, коштовностях.

Форма нагромадження у вигляді фінансових активів виникла через те, що грошова та натурально-речова форми не завжди приносять власникам дохід. Можливість знецінення грошей спонукала власників заощаджень до їх капіталізації. Так заощадження почали набувати форми фінансових активів, що передбачає вкладення коштів у корпоративні права. Корпоративні права — це право власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, а також права на управління, отримання частки прибутку та частки активів у разі ліквідації. В Україні ця форма заощаджень лише починає розвиватися [8, c. 142-144].

За мотивами утворення заощадження поділяються на мотивовані та немотивовані. Мотив — це підстава, привід для певних дій людини, тому це явище суб'єктивного та психологічного порядку. Аналіз мотивів формування заощаджень показує, що ними можуть бути: придбання товарів і послуг, оплата яких потребує значної суми грошей; страхування від випадковостей (тимчасове безробіття, зміна місця проживання, оплата медичного обслуговування); покриття витрат, пов'язаних зі звичаями та традиціями; отримання додаткових доходів; збереження звичного рівня споживання після виходу на пенсію та інші.

Щодо добровільних та вимушених заощаджень, то добровільні виникають у разі свідомої відмови від поточного споживання для забезпечення майбутніх потреб. Вимушені заощадження з'являються тоді, коли суб'єкт економіки через зовнішні причини змушений відмовитися від споживання.

Поділ заощаджень на номінальні та реальні відбувається в умовах інфляції, коли гроші втрачають функцію засобу нагромадження. Номінальні заощадження виражені в поточних цінах, а реальні — скориговані на індекс цін.

За метою використання розрізняють заощадження у виробничій сфері та у сфері особистого споживання. За централізованої планово-адміністративної економіки ці сфери були чітко розмежовані, і фізичні особи могли нагромаджувати кошти лише для особистого споживання. В умовах переходу до ринкової економіки з'являється можливість використання заощаджень населення для інвестицій та організації підприємницької діяльності.

За характером мобілізації заощадження поділяють на організовані та неорганізовані. Організовані заощадження передбачають участь банківської системи та небанківських фінансових інститутів у їх мобілізації та розміщенні, а власники з часом отримують доходи. Неорганізовані заощадження — це вкладення коштів у товари, майно або нагромадження готівки. Такі заощадження невигідні як для держави (ускладнюється регулювання грошової маси), так і для власників (втрачається можливість отримання процентів чи дивідендів). Отже, організовані заощадження є доцільнішими, тому головне завдання — зміцнення довіри до банківської системи як юридичних, так і фізичних осіб, адже саме організовані заощадження є найважливішою складовою ресурсної бази банків [3, c. 172-173].

За рівнем обчислення виокремлюють заощадження на мікроекономічному та макроекономічному рівнях. На мікрорівні вони розглядаються як різниця між особистим доходом громадянина (після сплати податків) та його споживанням, а на макрорівні — як різниця між валовим наявним доходом та кінцевим споживанням.

Заощадження також поділяють на валові та чисті. Валові заощадження — це різниця між валовим наявним доходом та кінцевим споживанням. Чисті заощадження — це валові заощадження за мінусом вартості спожитого капіталу (амортизації).

Заощадження відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку країни: їхній сукупний ефект визначає темпи економічного зростання, обсяги випуску продукції та послуг, рівень науково-технічного прогресу, економічну могутність країни та добробут населення.

Розглянемо витрати та заощадження населення України за січень-листопад 2004 року. Порівняно з аналогічним періодом попереднього року витрати населення збільшилися на 24,4%, а приріст заощаджень становив 11 412 млн. грн. Станом на 01.12.2004 р. загальна сума витрат і заощаджень населення становила 233,8 млрд. грн.

За 11 місяців 2004 року оборот роздрібної торгівлі становив 1018 млрд. грн., що на 19,5% більше порівняно з січнем-листопадом попереднього року. Частка обороту роздрібної торгівлі організованих та неформальних ринків у загальному обсязі становила 26,9%.

У листопаді 2004 року порівняно з попереднім місяцем сума витрат і заощаджень населення збільшилася на 4,3% і становила 27,1 млрд. грн. Приріст фінансових активів за місяць зріс у 2,7 раза, сплачені доходи від власності збільшилися на 12,5%. Водночас на купівлю товарів та оплату послуг населення витратило на 1,9% менше, ніж у жовтні 2004 року, а поточні податки на майно та інші сплачені поточні трансферти зменшилися на 68,3% (див. рис. 1) [6, c. 153-154].

На динаміку заощаджень відчутно впливають чинники, пов'язані з формуванням витрат населення. Вони менше піддаються зовнішньому впливу порівняно з дохідними чинниками. Запаси грошей, сформовані населенням, розподіляються на дві частини: резерв купівельних та платіжних засобів (запас грошей) і запас дохідних активів, розміщених на фінансовому ринку (запас активів).

Пропорція цього розподілу за незмінності обсягів доходів і запасів грошей визначається зацікавленістю населення в накопиченні дохідних активів. Динаміка цієї зацікавленості прямо пропорційно впливає на питому вагу другої частини та обернено пропорційно — першої. Якщо зацікавленість відсутня, запаси дохідних активів зводяться до мінімуму, а за високого рівня зацікавленості запаси грошей можуть знизитися нижче поточної маси, що негативно позначиться на платоспроможності населення.

Сьогодні конкуренція між фінансовими посередниками за заощадження населення в Україні має скоріше теоретичне, ніж практичне значення. Комерційні банки займають монопольне становище на цьому ринку, оскільки рівень довіри населення до банків низький, а до інших посередників — ще нижчий. Крім того, банківська діяльність в Україні законодавчо краще врегульована та інституційно сформована, ніж діяльність інших посередників.

Однак з часом ці переваги банків поступово зникатимуть. Як свідчить світова практика, банки відчують серйозну конкуренцію з боку інших посередників у боротьбі за кошти населення. Особливо успішно на цьому ринку можуть протистояти банкам страхові та інвестиційні компанії, кредитні товариства, пенсійні фонди, а також брокерсько-дилерські інститути прямого фінансування. Тому банкам України необхідно готуватися до цієї боротьби, вдосконалюючи депозитне обслуговування населення, забезпечуючи вищу надійність вкладів та активно проникаючи у сферу функціонування небанківських фінансових інститутів, якщо це не заборонено законодавством. Особливо це стосується брокерсько-дилерських інститутів, пенсійних фондів, трастових та фінансових компаній.

Успішний розвиток ощадної справи залежить не лише від наявності в населення вільних коштів та бажання розмістити їх на вкладах, а й від зацікавленості банківських установ у залученні таких коштів.

Важливо зазначити, що робота із залучення вкладів населення є для банків роздрібним бізнесом, який за своїм характером дорожчий і ризикованіший, ніж оптовий бізнес з обслуговування юридичних осіб. Тому в розвинутих країнах банки, що спеціалізуються на ощадних операціях, отримують певну підтримку від держави, особливо від місцевих органів влади — податкові та орендні пільги, рекламну підтримку тощо [1, c. 163-165].

Висновки

Аналіз показує, що при порівняно високій нормі заощаджень в Україні не сформувалася ефективна структура їх формування та використання на інвестиційні цілі. Підтвердженням цього є те, що за 2003 рік сформувалося чисте кредитування у сумі 15521 млн. грн., яке відповідає чистому придбанню фінансових активів (16792 млн. грн.) за мінусом чистого прийняття фінансових зобов'язань (6510 млн. грн.), скоригованого на статистичну розбіжність (5239 млн. грн.). Тобто у 2003 році Україна кредитувала інший світ.

В умовах переходу до ринкової економіки першорядного значення набуває проблема заощаджень, що визначає високу актуальність цього дослідження. Розмір чистого заощадження впливає на стабільність і якість економічного зростання, конкурентоспроможність економіки, а також на можливість якнайшвидшого подолання кризових і депресивних фаз розвитку економічної системи.

Фритредерство (від англ. free trade — вільна торгівля) — це: 1) напрямок в економічній теорії, політиці й господарській практиці, що виник у середовищі промислової буржуазії Великобританії в останній третині XVIII століття. Фритредерство проголошує свободу торгівлі та невтручання держави в приватнопідприємницьку сферу; 2) вільна торгівля.

Список використаної літератури

1. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / Степан Дзюбик, Ольга Ривак. — К.: Знання, 2006. — 481 с.

2. Дратвер Б. Основи економічної теорії: (Матеріали для вивчення курсу): Навчальний посібник на допомогу студентам-заочникам / Борис Дратвер, Наталія Пасічник; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К. Винниченка. — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2002. — 87 с.

3. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник / Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук; Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. — К.: Атіка, 2001. — 343 с.

4. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко. — 5-те вид., виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. — 614 с.

5. Основи економічної теорії: Підручник / В.Г. Федоренко, Ю.М. Ніколенко, О.М. Діденко та ін.; За наук. ред. В.Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.

6. Основи економічної теорії: Навч. посібник / Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

7. Рудавка С.І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / С.І. Рудавка, Л.Б. Ольшевський; За ред. С.І. Рудавки. — 3-є вид., перероб. і доп. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.

8. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП. — К.: МАУП, 2005. — 323 с.