Загострення демографічної проблеми світової економіки

Вступ.

1. Чисельність населення світу та його розміщення.

2. Демографічні проблеми людства у світі.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Восени 1999 року на планеті народилася шестимільярдна людина. А вже у травні 2000-го населення Індії, яка посідає друге місце у світі за цим показником, перетнуло позначку в один мільярд. Це своєрідний підсумок XX сторіччя, яке запам'яталося не лише науково-технічним прогресом та війнами, а й безпрецедентними темпами приросту населення. Найвищий показник — 2,1% на рік — був зафіксований у 60-х роках, після чого темпи дещо сповільнилися. Однак навіть нинішніх 1,3% достатньо, аби за наступні півстоліття кількість людей на Землі зросла майже вдвічі — до 10–10,5 млрд.

Розглядаючи демографічну карту світу, є над чим замислитись. Земля не безмежна. Чи зможе така кількість людей розміститися на ній і жити у злагоді? Чи вистачить усім води, продовольства, енергоресурсів і, зрештою, кисню? Як демографічний чинник вплине на долю окремих країн і народів? Які наслідки це матиме для України?

Минуле століття не дало однозначних відповідей на ці питання. Проте в останні десятиліття чітко окреслилися головні тенденції майбутніх демографічних змін.

Варто наголосити: питання про те, чи потрібне нам зростання населення, є дискусійним. Серед демографів, економістів і політиків немає єдиної думки. Коли держава не може на належному рівні доглядати немовлят і лікувати хворих дітей, коли сім'я та суспільство не здатні забезпечити кожну дитину повноцінним харчуванням, доглядом і умовами для здорового дозвілля, коли в дитячих будинках дітей у 2,5 раза більше, ніж після війни, а близько півмільйона дітей безпритульні, — чи доречні лицемірні нарікання на низьку народжуваність?

1. Чисельність населення світу та його розміщення

Проблема народонаселення, пов'язана насамперед із прискореним зростанням кількості людей, належить до найгостріших проблем сучасності. На початку нашої ери на Землі мешкало близько 200 млн осіб, у 1000 році — 275 млн, у середині XVII ст. — 500 млн, у 1850-му — 1,3 млрд, у 1900-му — 1,6 млрд, у 1950-му — 2,5 млрд, у 1970-му — 3,6 млрд. За даними 1999 року, населення світу сягнуло 6 млрд.

Нині на Землі проживає 6,2 млрд осіб. За XX століття кількість людей збільшилася вчетверо. У містах живе 47% населення, у сільській місцевості — 53%.

За оцінками ООН, щорічний приріст населення становить 1,2%, тобто 77 млн осіб. При цьому 97% цього зростання припадає на Індію, Китай, Пакистан, Нігерію, Бангладеш та Індонезію.

Експерти прогнозують, що до 2050 року в Індії мешкатиме на 100 млн осіб більше, ніж у Китаї. Серед розвинених країн високий рівень народжуваності зберігається лише у США, які посідають сьоме місце у світі за темпами приросту населення. 80% цього зростання забезпечують іммігранти. Населення Європи скорочується, попри імміграційні потоки.

Найшвидше населення зростає в країнах, що розвиваються, — в Азії, Африці та Латинській Америці. Якщо раніше деякі демографи ООН стверджували, що протягом одного-двох століть чисельність населення подвоїться і досягне 12 млрд, то тепер прогнози переглядаються. Обережніші оцінки свідчать, що до 2200 року кількість людей на планеті сягне 10 млрд, а потім почне зменшуватися.

Ще кілька десятиліть тому рівень народжуваності в Бразилії, Єгипті, Індії та Мексиці сягав 5–6 дітей на одну жінку. Сьогодні середній світовий показник становить 2,1 дитини на жінку.

Населення Землі розміщене вкрай нерівномірно. Це зумовлено природно-географічними, історичними, соціально-економічними та демографічними чинниками. Виділяють п'ять головних ареалів скупчення населення:

1. Східно-азіатський (КНР, Японія, Республіка Корея, КНДР);

2. Південно-Східна Азія (Індонезія, Малайзія, Таїланд);

3. Південна Азія (Індія, Бангладеш, Пакистан);

4. Європейський;

5. Північноамериканський (Атлантичне узбережжя США і Канади).

Середня густота населення становить близько 40 осіб на кв. км (Європа — 70, Азія — 75, Африка — 22, Америка — 17, Австралія — 2,5). Деякі території через давнє освоєння та сприятливі природні умови заселені дуже щільно (понад 300 осіб/кв. км): Індо-Гангська низовина, Велика Китайська рівнина, Японські острови тощо. Найменш заселеними є заполярні, високогірні та аридні території [11, c. 327-329].

Виділяють три фази демографічного переходу:

1. Висока народжуваність і висока смертність, зумовлені низьким рівнем життя та слабким розвитком медицини. На цьому етапі нині перебувають Сомалі, Малі, Чад.

2. Завдяки підвищенню рівня життя та покращенню медичного обслуговування смертність знижується, тоді як народжуваність залишається традиційно високою. Населення різко зростає, темпи природного приросту перевищують 1,2%. Саме на цю фазу припадає демографічний вибух — стрімке зростання населення (понад 1,8%). Така ситуація характерна для Венесуели, Болівії, Нігерії, Індії...

3. Народжуваність знижується через підвищення соціально-економічного статусу жінки; смертність становить 0,2–0,6%. У цій фазі перебувають країни першого типу відтворення. Природний приріст малий або від'ємний. Коли він знижується до 0,2%, настає демографічна криза. Нині вона спостерігається в Україні, Німеччині, Данії, Угорщині.

Отже, з підвищенням рівня економіки території змінюються й демографічні показники. На кінець XX ст. загальносвітові показники природного приросту становили близько 1,5% (народжуваність — 2,4%, смертність — 0,9%).

Демографічна політика — це система заходів, які вживає уряд для зміни демографічної ситуації в бажаному напрямку. Прикладами країн, де головне завдання — зменшення приросту населення, є Китай, Індія, Бангладеш, Індонезія, Шрі-Ланка. Типовий приклад демографічної політики, спрямованої на зростання природного приросту (через збільшення народжуваності), демонструють країни Західної Європи. Демографічна проблема залишається однією з найгостріших глобальних проблем людства.

Нині найскладніша демографічна ситуація склалася в Африці. Країни Азії та Латинської Америки дещо стабілізували неконтрольований приріст населення, деякі з них наблизилися до показників першого типу відтворення (низька народжуваність, низька смертність).

Найбільші зміни в чисельності населення світу відбулися в XX столітті. На початку 60-х років різко зросло населення Азії, Африки та Латинської Америки. Причинами цього стали: здобуття незалежності країнами цих регіонів, зниження смертності, збільшення середньої тривалості життя та традиційно висока народжуваність. Із 80-х років проблема демографічного вибуху втратила гостроту: темпи приросту населення сповільнилися з 2,3% до 1,5% щороку. За прогнозами демографів, до 2100 року чисельність жителів Землі має стабілізуватися в межах 10–12 млрд. Однак те, що 95% світового приросту припадає на країни третього світу, породжує інші проблеми: загальносвітове зниження рівня життя, зростання безробіття тощо [4, c. 339-340].

2. Демографічні проблеми людства у світі

Чисельність населення Землі неухильно зростає щонайменше останні 2000 років, однак найінтенсивніше — за останні 200 років. Нині населення планети збільшується приблизно на 70 млн людей щорічно. Воно зросло з 500 млн у 1650 році до приблизно 5 млрд у 1981-му, а до 2000 року досягло 8 млрд. Такий стрімкий ріст часто називають «демографічним вибухом». Останнім часом народжуваність у багатьох країнах почала знижуватися, але в найближчому майбутньому це призведе лише до уповільнення росту, а не до стабілізації чи зниження чисельності. Демографічні проблеми не зводяться лише до приросту населення — вони охоплюють природно-кліматичні особливості регіонів, стан довкілля, економічні та соціальні умови життя. Основними демографічними показниками суспільства є народжуваність, смертність і середня тривалість життя.

Стрімке зростання населення в країнах Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, призводить до подвоєння його чисельності кожні 20–30 років і ускладнює вирішення соціально-економічних проблем.

У сучасному світі спостерігається низка «парадоксів відсталості»:

1. Через значні відмінності в темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, збільшився з 1:10 у 50-х роках до 1:13 наприкінці 70-х і може досягти 1:15 до 2000 року.

2. Безпрецедентна урбанізація та випереджувальні темпи зростання міського населення супроводжуються одночасним швидким збільшенням чисельності сільського населення в країнах, що розвиваються (млрд осіб): 1950 р. — 1,4; 1980 р. — 2,2 і, за прогнозами ООН, — 2,8 у 2000 р.

3. Поряд зі значним збільшенням зайнятості, особливо в промисловості, зростає потреба в нових робочих місцях для працездатного населення. До кінця 80-х років число безробітних та осіб, що не знаходять постійного заробітку, у країнах, що розвиваються, перевищило 500 млн.

4. Попри значне збільшення частки письменного населення у світі — з 61% у 1960 році до 71% у 1980-му і, за прогнозом ЮНЕСКО, до 85% до кінця XX ст., — кількість неписьменних на планеті (більшість із них живе в країнах, що розвиваються) відповідно зросла з 700 млн до 800 млн і може досягти 950 млн у 2000 році. Потенційна небезпека сучасної світової демографічної ситуації полягає в тому, що населення Землі, чисельність якого до 2000 року перевищить 6 млрд осіб (а в 2025-му — 8 млрд), входить у XXI ст. з 1 млрд голодуючих, 1 млрд неписьменних, 1 млрд безробітних та 1,5 млрд знедолених, які перебувають за межею бідності [8, c. 386-387].

Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг, Д. Медоус, Я. Тінберген та ін.) зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом їх вирішення вважають досягнення нульового приросту населення до 2000 року або 2025–2050 років через скорочення народжуваності в країнах, що розвиваються. Прихильники цієї концепції стверджують, що технологічними засобами контролю над народжуваністю можна регулювати демографічну ситуацію. На їхню думку, країни, що розвиваються, здатні проводити ефективну демографічну політику, залишаючись порівняно відсталими в економічному, соціальному й культурному відношеннях. Із критикою концепції нульового приросту виступило чимало вчених (А. Сові, К. Кларк, П. Куусі, Дж. Саймон та ін.), які зазначають, що стабілізація чисельності світового населення як одна з умов вирішення проблем народонаселення є природно-історичним процесом: нульовий ріст населення — не причина, а наслідок його поступового переходу до стаціонарного стану. При цьому країни, що розвиваються, можуть здійснити перехід від демографічного вибуху до простого відтворення населення або його помірного зростання лише в процесі одночасного економічного, соціального та культурного розвитку.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові завдання: визначення допустимих меж чисельності населення Землі (з урахуванням продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного чинників називають цифри від 10 до 20 млрд осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — середина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що розвиваються.

Незначне зниження темпів приросту населення в деяких країнах, що розвиваються, стало помітним із другої половини 80-х років. Уряди 125 країн заявили про схвалення програм планування сім'ї, хоча 14 країн (Болівія, Бутан, Габон, Джібуті, Ірак, Камбоджа, Катар, Кенія, Кувейт, Лаос, Ліван, ОАЕ, Оман, Екваторіальна Гвінея) не погодилися на такі кроки.

Історичний досвід свідчить про можливість вирішення проблем народонаселення в розвиненому індустріальному та постіндустріальному суспільствах.

Народжуваність — процес відновлення суспільства через появу нового життя. Вона визначається за допомогою коефіцієнта народжуваності (відношення абсолютного числа немовлят до загальної кількості населення).

Смертність — визначається відношенням числа померлих до загальної кількості населення. Спостерігається тенденція до її зростання через серцево-судинні захворювання, злоякісні утворення, нещасні випадки від отруєнь і травм, хвороби органів дихання, а також унаслідок алкоголізму та збільшення кількості самогубств. Демографічна ситуація значною мірою визначається дитячою смертністю, основними причинами якої є вроджені аномалії, інфекційні та паразитичні хвороби, хвороби органів дихання.

Середня тривалість життя — це середнє число років, які має прожити новонароджена дитина.

Нині тривалість життя в різних країнах неоднакова: найвища — в Японії та Ісландії (майже 80 років), найнижча — у республіці Чад (39 років).

Адаптація людини до дії екологічних факторів виникає та розвивається на основі спадкової програми організму та його здатності змінюватися під впливом природного добору.

Адаптивні можливості людського організму до зміни умов середовища, зі збереженням гомеостазу (рівноваги), запрограмовані генотипом. Однак кожна людина повинна сприяти підвищенню пристосувальних можливостей свого організму.

Основними умовами для цього є своєчасне раціональне та збалансоване харчування, чергування режиму активності, праці й відпочинку, в якому значне місце приділяється сну. Особливу роль у підвищенні адаптивних можливостей організму відіграють фізичні вправи та загартовування [1, c. 211-213].

Демографічна криза — глибоке порушення відтворення населення, що загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографічної історії людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті голодування, епідемії та війни; зумовлений ними високий рівень смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і регіонів світу, а інколи й до повного обезлюднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної поведінки в деяких промислово розвинених країнах виявляє тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для простого відтворення населення, що є причиною сучасної демографічної кризи.

Демографічний вибух — різке прискорення кількісного зростання світового населення. Він розпочався в 1950-х роках. Коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, це призводить до прискореного збільшення чисельності населення, неузгодженого з об'єктивними вимогами соціально-економічного розвитку суспільства. Перевищення числа народжень над числом смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чисельності населення Землі значною мірою визначаються темпами його збільшення в країнах, що розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 70% населення світу), демографічний вибух у цих країнах перетворюється на світовий. За демографічного вибуху середньорічний приріст населення перевищує 1,8–2,0%. Демографічний вибух — явище тимчасове; з розвитком демографічного переходу порушена узгодженість типів народжуваності та смертності відновлюється, проміжний тип відтворення населення поступається місцем основному, і демографічний вибух припиняється. Але темпи демографічного переходу залежать від загального соціально-економічного розвитку, і коли він, як у більшості слаборозвинених країн, відбувається повільно, довго зберігається й проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах, що розвиваються, проводиться демографічна політика, спрямована на подолання перехідного характеру відтворення населення. Процес демографічної стабілізації повсюдно завершиться наближенням до стану, характерного для постійного (стаціонарного) населення. У різних регіонах світу це відбудеться в різні строки, але в більшості країн, що розвиваються, — не раніше середини XXI ст.

Демографічна проблема — сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найважливіші проблеми народонаселення, які загрожують вкрай негативними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинених країнах. До проблем народонаселення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в країнах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених країнах, стихійну внутрішню та зовнішню міграцію, яка ускладнює політичні відносини між державами [9, c. 341-343].

Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супроводжується інтенсивним процесом перерозподілу світового населення між ними. Частка населення економічно розвинених регіонів неухильно знижується (33,1% у 1950 р., 27% у 1975 р.) і, згідно з прогнозами ООН, зменшиться до 2000 року до 20,5%, тоді як частка регіонів Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, відповідно зростає (1950 р. — 66,9%, 1975 р. — 72,9%, за оцінкою до 2000 р. — 79,5%). Важливість цієї проблеми полягає в тому, що такий розвиток негативно позначається на міжнародних відносинах. Подолання економічної відсталості регіонів, що розвиваються, необхідне для нормальних відносин між державами та для прогресу людства в цілому.

У країнах Західної Європи, Північної Америки та Японії в 70-х — на початку 90-х років посилилася тенденція до різкого падіння народжуваності — значно нижче від рівня, який забезпечує просте відтворення населення. У майбутньому це загрожує депопуляцією населення з її негативними соціальними наслідками.

Стрімке зростання населення в країнах Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, призводить до подвоєння його чисельності кожні 20–30 років і ускладнює вирішення соціально-економічних проблем. У сучасному світі спостерігається ціла низка «парадоксів відсталості»:

1. Внаслідок значних відмінностей у темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, збільшився з 1:10 у 50-х роках до 1:13 наприкінці 70-х і може досягти 1:15 до 2000 року.

2. Безпрецедентна за масштабами урбанізація та випереджувальні темпи зростання міського населення супроводжуються одночасним швидким збільшенням чисельності сільського населення в країнах, що розвиваються (млрд осіб): 1950 р. — 1,4; 1980 р. — 2,2 і, за прогнозами ООН, — 2,8 у 2000 р.

3. Поряд зі значним збільшенням зайнятості, особливо в промисловості, зростає потреба в нових робочих місцях для працездатного населення. До кінця 80-х років число безробітних та осіб, що не знаходять постійного заробітку, у країнах, що розвиваються, перевищило 500 млн.

4. Попри значне збільшення частки письменного населення у світі — з 61% у 1960 році до 71% у 1980-му і, за прогнозом ЮНЕСКО, до 85% до кінця XX ст., — кількість неписьменних на планеті (більшість із них живе в країнах, що розвиваються) відповідно зросла з 700 млн до 800 млн і може досягти 950 млн у 2000 році.

Потенційна небезпека розвитку сучасної світової демографічної ситуації полягає в тому, що населення Землі, чисельність якого до 2000 року перевищить 6 млрд осіб (а в 2025-му — 8 млрд), входить у XXI ст. з 1 млрд голодуючих, 1 млрд неписьменних, 1 млрд безробітних та 1,5 млрд знедолених, які перебувають за межею бідності.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові завдання: визначення допустимих меж чисельності населення Землі (з урахуванням продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного чинників називають цифри від 10 до 20 млрд осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — середина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що розвиваються [12, c. 198-199].

Висновки

Попри складну демографічну ситуацію, зумовлену «старінням нації», Японія не поспішає відчиняти двері перед іноземцями, оскільки не може навіть подумати про появу в країні «міні-Тегеранів» чи «міні-Шанхаїв». Нині Японія обмірковує законодавство про запровадження режиму вільнішої імміграції.

Чи не приречена Японія сповільнити біг та опинитися позаду? Японську економіку часто порівнюють із велосипедом — він стійкий лише на високій швидкості. Японія вже сповільнила економічне зростання з 6–8% до 2,5–3,5% щорічно. Деякі аналітики пророкують, що «японський велосипед» уповільнить біг і впаде. Ми так не вважаємо.

Причина тривалої переваги Японії над іншими країнами полягає не лише в системі керування «Джапан інкорпорейтед» і не тільки у високій якості товарів. Це нація, що вміє виживати в будь-яких умовах.

Потенційна загроза розвитку сучасної демографічної ситуації полягає в тому, що населення світу розпочинає XXI ст. з 1 млрд безробітних, 1 млрд голодуючих, 1 млрд неграмотних, 2 млрд, що живуть в умовах відносного або абсолютного перенаселення, та 1,5 млрд знедолених, що перебувають за «межею бідності».

Глобальність проблеми народонаселення полягає в тому, що вона не може бути локалізована в якомусь певному регіоні. Нерівномірне зростання чисельності населення в окремих країнах може викликати помітні зміни на геополітичній карті світу.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник / Людмила Горбач, Олексій Плотніков. — К. : Кондор, 2005. — 263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб. / Іван Дахно, Юлія Бовтрук ; Міжнар. акад. управл. персонал. — К. : МАУП, 2002. — 214 с.

3. Економічна теорія : Підручник / В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін. ; За ред. В. М. Тарасевича ; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник / Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко. — 4-те вид., стереотипне. — К. : Знання-Прес, 2003. — 405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник / Володимир Липов ; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. — Харків : ВД «ІНЖЕК», 2005. — 406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини : Підручник для студ. екон. вузів і фак. / А. С. Філіпенко та ін. — К. : Либідь, 1992. — 256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин : Підручник для екон. вузів і фак. / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін. — К. : Либідь, 1992. — 190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник / Григорій Климко, Віра Рокоча ; Ред. Анатолій Румянцев ; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. — К. : Знання-Прес, 2003. — 447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник / Борис Одягайло. — К. : Знання, 2005. — 397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник / Олександр Передрій ; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби / Євген Савельєв ; За ред. Олександра Устенка. — Тернопіль : Економічна думка, 2002. — 495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник / Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов ; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т «Запорізький ін-т державного та муніципального управління». — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 231 с.